Конституція Пилипа Орлика. Пакти й конституций’ за­конів та вольностей Війська Залорозького

між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Геть­маном Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах.

Bo ім’я отця, і сина, і святого духа, прославленого у святій Трійці Господа Бога.

Нехай буде на вічну славу і пам’ять Війська Запорозького і народу Руського.

Господь дивний і незбагненний у судах своих, милосердний у довготривалій терпеливості, праведний у карі, від самого сотворіння цього видимого світу він найсправедливішими терезами свого суду одні царства і народи подносить, а інші за грехи й провини прини­жує, одних пригноблює, інших звільняє, одних возвеличує, інших притискає. Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський) імператор, замисливши уми­ротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну дочку Кагана, себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину)^:. Пізніше уславлений в небесах той же найсправедливіший суддя Господь Бог за численні провини та грехи поддав багатьом стражданням покараний народ Козацький, принизив його і ледве не знищив дощенту навіки. Згодом завдяки переможній зброї королів польських Болеслава Хороброго і Стефана Баторія (Господь) підко­рив (цей народ) Королевству Польському. І хоч безмежний і незбаг­ненний у своїх справедливих рішеннях Бог покарав наших поперед­ників незчисленними стражданнями, однак розгніваний і ше не до кінця відданий порокам, вище названий народ Козацький, що доти перебував під тяжким польським ярмом, прагнучи відновити колиш- ню свободу, повстав за ревну віру православну, за закони батьків­щини і старі вольності під проводом палкого борця, найвідважнішо- го керманича вічної пам’яті Богдана Хмельницького, який за допо­могою самого Бога і непереможною поміччю найяснішого короля Швеції, безсмертного і славної пам’яті Карла X, з’єднавши сили Кримського Ханства і Війська Запорозького, а також завдяки влас­ному прозорливому старанню, пильним турботам і величі духу, збройно звільнив від польського рабства Військо Запорозьке і при­гноблений народ Руський і цілком добровільно піддав і себе, і народ Царству Московському, сподіваючись на те, що вони, будучи самі такого ж обряду, як і ми, дотримуватимуться своїх зобов’язань відповідно до прийнятих пактів і конституцій, скріплених присягою, і що він назавжди збереже Військо Запорозьке і вільний народ Руський під його покровительством при нерушних правах законів та вольностей.

Нарешті тепер уже недавно, за часів ясновельможного Гетьмана Івана Мазепи, що благочестиво почив, вищеназване Царство Мос­ковське, прагнучи втілити свої нечестиві наміри за допомогою сили і платячи нам злом за добро, замість вдячності і справедливої шани за таку велику й вірну службу, за (наші) військові видатки, що довели нас до повного розорення, за незчисленні героїчні подвиги і криваві ратні труди, вирішило перетворити козаків на регулярну армію, підкорити своїй владі міста, відмінити права і вольности, знищити з коренем Військо Запорозьке, що перебуває в пониззях Дніпра, і навіки стерти його ім’я. Усе це було очевидним, і нині існують докази на це, документально підтверджені. І тоді згаданий вище святої пам’яті ясновельможний Гетьман Іван Мазепа, перейнявший­ся законною ревністю до недоторканості батьківщини, законов та вольностей Війська Запорозького, палаючи пристрасним бажанням і в дні свого видатного гетьманату і після власної смерті — для увіковічнення свого імені — не тільки побачити на власні очі нашу батьківщину, а також Військо Запорозьке неушкодженими, аде й залишити їх процвітаючими, з помноженими і розширеними воль­ностями, піддав себе під непереможне покровительство найяснішого, наймогутнішого короля Швеції Карла XII, який за особливим гос- поднієм провидінням направився зі своїм військом на Україну. Ось так він (Мазепа) пішов по слідах свого попередника, найвідважні- шого святої пам’яті Гетьмана Богдана Хмельницького, який при взаємній згоді і стратегічній передбачливості (вступив у союз) з найяснішим королем Швеції, такого ж імені дідом його священної королівської величності Карлом X, прагнучи до звільнення своєї батьківщини з-під тяжкого польського рабства, і так само у відповідь на свої прохання отримав допомогу для вигнання польських військ.

І

Оскільки серед трьох богословських чеснот перше мясце посідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Сход­ного Обряду, якою колись відважний Козацький народ був просвет­лений через хазарських князів від Константинопольського Апос­тольського престолу. І відтоді аж донині (наш народ) твердо в ній перебуває, ніколи не стривожений чужинською релігією. Добре відомо усім, що славної пам’яті Гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорозьким не через якусь іншу причину розпочав закон­ну войну проти Польської Держави, лише прагнучи належної по праву свободи і захищаючи Православну Віру, яку всіляко пригноб­лювали польські влади і принаджували до об’єднання з Римською Церквою. Після знищення на батьківщині чужинської Новоримської Релігії (Хмельницький) із названим Військом Запорозьким і народом Руським не з якої іншої причини віддався під захист Московського Царства, добровольно прийнявши його зверхність, а лише задля союзу Православної Віри. Тому теперішній новообраний Ясновель­можний Гетьман, коли всемогутній Господь Бог сприятиме військо­вому щастю його Священної Королівської Величності короля Швеції у збройному порятунку нашой батьківщини від ярма московського рабства, буде зобов'язаний і примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запровад­жувалася на нашій Руській батьківщині. А якщо б вона коли-небудь таємно або явно об’явилася, то (гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмно-

ження кількості її прихильників. Особливо ж він не повинен допус­кати співіснування на Україні облудного іудаїзму, докладаючи особ­ливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Сходного Обряду під священним Апостольським престолом у Кон­стантинополі, і щоб ширилася слава Божа, і щоб при новозбудованих церквах множилося навчання руських дітей вільним мистецтвам, і щоб віра Господня міцніла й процветала серед чужинських релігій як троянда серед колючок. А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського метрополичого престолу і для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Геть­ман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування первісній екзаршій владі Константинопольського Апостольського престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку належність нашої бать­ківщини до вищеназваного Апостольського Константинопольського престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

II

Подібно до того, як будь-яка держава існує і міцніє завдяки недоторканій цілісності кордонів, так і наша батьківщина, Мала Русь, нехай лишається у своїх кордонах, затверджених угодами Польської Речі Посполитої, славетної Порти Оттоманеької і Мос­ковського Царства, зокрема тих, що по річці Случ, які визнані за правління Богдана Хмельницького як володіння Гетьмана і Війська Запорозького вищезгаданою Польською Річчю Посполитою і навеч­но встановлені та підтверджені силою договорів. Обов’язком Ясно­вельможного гетьмана під час (складання) угод його Священної Королівської Величності, короля Швеції, нехай стане турбота про це і нехай він чинить твердо, наскільки вдасться, коли справа вимага­тиме протидії. Особливо ж він мусить в уклінному проханні до його Священної Королівської Величності, свого наймилостивішого Воло­даря, опікуна, захисника і протектора наполягати, щоб його Священ­на Величність нікому не дозволяв не лише порушувати закони і вольності (наші), але й привласнювати батьківські землі. Крім того, якби вдалося щасливо завершити війну, Ясновельможному Гетьману належить (укласти) з його Священною Королівською Величністю королем Швеції такий гарантований договір, щоб його Священна

Величність та його нащадки, Найясніші Королі Швеції, користува­лися титулом постійних Протекторів України і на ділі здійснювали у майбутньому охорону нашої батьківщини стосовно недоторканості її законів, привілеїв та кордонів. Таким же чином Ясновельможному Гетьману належить просити Священну Королівську Величність, щоб угодами його Величності з Московським Царством, які будуть за­ключен!, було передбачено як повернення після закінчення війни на свободу наших полонених, що перебувають у Московському Царстві, так і справедливе відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні збройною силою. Крім того, спеціально належить Ясновельможному Гетьману просити і турбуватися перед Священною Королівською Величністю, аби взяті наші полонені, які є в королівстві його Величності, були звільнені і вільно повернулися на батьківщину.

III

Оскільки своє походження колишнє Хозарське плем’я, назване згодом Козацьким, веде і виводить від відважних і непереможних готів, а, крім того, права дружнього сусідства, бо навить тісний зв’язок любові єднає названий Козацький народ з Кримським Хан­ством, з яким не раз Військо Запорозьке вступало у збройний союз і об’єднаними силами виступало на захист своєї батьківщини і своїх вольностей, то нехай Ясновельможний Гетьман, наскільки це мож­ливо за теперішніх умов, дбає через послів перед Найяснішим Ханом про відновлення давнього братерства з Кримським Ханством для збройного об’єднання і скріплення вечної дружби, щоб надалі сусідні землі, зауваживши це, не пробували зухвалим нападом у спину підкорити собі Україну, а навпаки — самі побоювалися нападу. Після завершення війни, коли Господь Бог благословить своєю поміччю новообраного Гетьмана, аби він разом з жаданим миром за нашими молитвами зміг повернути у своє володіння гетьманську резиденцію, тоді нехай він усіма силами і проникливим старанням прагне і вважає за свій службовий обов'язок дбати, щоб з нашого боку не порушувався і ніяким чином не псувався стойкий союз і братерство з Кримським ханством розгнузданими нападами порушників, які не соромляться, звикнувши жити у грехах, не тільки ламати права сусідства й дружби, але й розривати мирні угоди.

IV

Наскільки військо Запорозьке Нижньої течії Дніпра здобуло собі безсмертну славу незчисленними героїчними діяннями на суші й на морі, настільки ж воно було винагороджене багатьма привілеями і благодіяннями для загальної і своєї власної вигоди. Однак коли Московське Царство вдалося до резких засобів, щоб його пригно­бити і пограбувати, та почало споруджувати у його володіннях і власних землях то Самарські укріплення, то фортецю, розташовану на Дніпрі, шо стало перешкодою у рибних ловах та полюванні згаданому Війську Запорозькому і завдавало йому збитків, кривди та несправедливого гноблення. Нарешті, була перетворена на руйну столиця війська — Січ, передмур’я запорожців на шляху блискавич­ного Марсу. Відтак після щасливого завершення війни (якщо тепер вищеназване Військо Запорозьке не поверне свої володіння і Дніпро, насильно захоплені Москалями) Ясновельможний Гетьман мусити­ме під час мирних переговорів його Священної Королівської Велич­ності короля Швеції з Московським Царством, подбати про такі сприятливі умови миру, за якими б Дніпро і землі Війська Запоро­зького були звільнені від московських укріплень і фортець і повер­нуті у попередню власність згаданого Війська, і щоб надалі там не споруджували жодних фортець, не осаджували ніяких міст та сіл із оговореним строком слобод і ніяким іншим чином під будь-яким претекстом не спустошували володінь Війська Запорозького. Нікому й ніколи цього не може бути дозволено, хоча б навить на це був дозвіл Ясно— вельможного Гетьмана або й загальне рішення Війська Запорозького було спрямоване на їх (нових містечок і сіл) захист.

V

Оскільки місто Терехтемирів за давнім правом власності належало Низовому Війську Запорозькому й виконувало при ньому роль шпиталя, то і зараз, коли б наша батьківщина звільнилася від Московського рабства, Ясновельможний Гетьмая повинен подбати про повернення Низовому Війську Запорозькому згаданого макета Терехтемирова з усіма прилеглими землями і з переправою, що є тут же, через Дніпро. А шпиталь у ньому для козаків, обтяжених похи­лим віком, пригнічених крайньою бідністю, а також виснажених ранами, слід спорудити за громадський кошт, щоб їм не довелося турбуватися ні про харчування, ні про одяг. Частину течи Дніпра, починаючи від Переволочної аж до місць, розташованих нижче Переволочанської переправи, саме місто Переволочну з укріплення­ми Керебердою, річку Ворсклу з млинами, шо знаходяться у Пол­тавському полку, а також Козацьку фортецю з усіма прилеглими (землями) Ясновельможний Гетьман і його наступники повинні, у. відповідності з давніми законами і привілеями, залишити у володінні Війська Запорозького, не дозволяючи вольного вилову риби по Дніпру від Переволочної до його нижньої течй нікому з найзнатн- іших людей духовного чи світського звання. Особливо ж річки в Дикому Полі, протоки і всі відомі місця аж до Очакова повинні перебувати у користуванні і володінні нікого іншого, окрім Війська Запорозького.

Vl

Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корис­ного для публично! рівноваги порядку, а саме — і під час війни, і в умовах миру збирати приватні й публічні ради, обмірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні володарі у присут­ності Його Величності не відмовлялися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж прекрасного порядку? Він існував у Війську Запорозькому у давні часи за старим правом вольностей, стосуючись гетьманату. Але коли деякі Гетьмани Війська Запорозького узурпу­вали владу, порушуючи всіляке природне право й рівність, вони на власний розсуд встановили такий закон: «Я так хочу, я так велю». Через таке деспотичне право (завдяки) некомпетентності Гетьмансь­кого правління на батьківщині і в Війську Запорозькому виникли численні безпорядки, порушення законі і вольностей, громадські утиски, насильницьке розміщення військових постоїв, зневажливе ставлення до старшин, полковників та знатних козаків. Отож, ми, старшина, Кошовий Отаман і Все Військо Запорозьке, укладаємо договір з Ясновельможним Гетьманом і постановляємо в акті обран­ня Його Ясновельможності навічно зберігати у Війську Запорозько­му такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Гене­ральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв’язку з постійним перебуванням при Гетьманах. Після неї у звичному по­рядку мають бути вшановані цивільні Полковники, подібні за харак­тером обов'язків до цивільних радників. Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою Гетьмана декілька знатних ветеранів, досвідчених і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій Генеральній Старшині, Полковникам і Гене­ральним радникам належить давати поради теперішньому ясновель­можному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про и загальне благо й про всі публічні справи. Без їхнього попе­реднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися. Через це вже тепер, при обранні Гетьмана, за одностайною ухвалою встанов­люються три Генеральні Ради, які щороку збиратимуться у Геть­манській Резиденції. Перша — на свято Різдва Христового, друга — на свято Великодня, третя — на Покрову Найблагословеннішої Богорівної.

На ці ради мають з’являтися відповідно до наказу згаданого Гетьмана і згідно з законним обов’язком не лише полковники зі своими урядниками і сотниками, не тільки Генеральні Радники від усіх полків, але й посли від Низового Війська Запорозького для слухання й обговорення Справ, щоб взяти активну участь, під жод­ним приводом не ухилитися від призначеного часу. І коли Ясновель­можний Гетьман запропонує публічній раді щось на обміркування, тоді усі без винятку муситимуть з чистим сумлінням, відкинувши свої й чужі приватні інтереси, без нечестивої заздрості і жадоби помсти, прийняти правильне рішення, виконання якого жодною мірою не зашкодить Гетьманській честі, не стане публічним тягарем для батьківщини, ії розоренням — чого хай не станеться — чи бідою. Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними Генеральними радами з наперед визначеним терміном проведення виникне потреба у ви­рішенні, зміні чи виконанні якихось невідкладних справ, тоді Яс­новельможний Гетьман наділяється певною свободою влади і впли­ву, щоб вирішувати справи за порадою Генеральної Старшини. Та­ким же чином, якщо надходитимуть якось листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясновельможному Гетьманові, тоді нале­жить Його Ясновельможності повідомляти (про них) Генеральну Старшину, а також розкривати відповіді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати шкоди цілісності батьківщини і загальному благу. А для того, шоб виникла більша довіра між Гетьманом і Генеральною Старши­ною, Полковниками і Генеральними Радниками у веденні секретних і відкритих справ, кожен з них, заступаючи свій уряд, повинен скласти за публично ухваленою формою тілесну присягу на вірність батьківщині, чесну відданість Гетьману й виконання обов’язків своєї служби. І якщо буде помічене щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливості і таке, що відхиляється від законів або завдає шкоди вольностям і небезпечне для батьківщини, тоді Старшина, Полковники і Радники можуть скористатися повною свободою голосу, щоб, чи приватним чином, чи, коли (цього) ви­магатиме надзвичайна й безвихідна необхідність, публично на раді · висловити докір його Ясновельможності, вимагаючи звіту щодо порушення законів і вольностей батьківщини, однак без лихослів’я і без найменшої шкоди високій Гетьманській честі. За ці докори Ясновельможному Гетьману не належить ображатися чи мститися, а навпаки — він мусить подбати про виправлення порушень. Особ­ливо кожен із Генеральних Радників у своєму полку, від якого він буде висунутий і обраний на загальних виборах до Старшинської Ради, повинен, як і цивільні Полковники, твердо стежити за поряд­ком, керуючись приписами цієї спільної ради, і рішуче виступати проти спроб скривдити чи утискати тягарями простий люд. І подібно до того, як Старшини, Полковники і Генеральні Радники зобов’язані дотримуватися відповідного права й виявляти всіляку шанобливість до Ясновельможного Гетьмана, віддавати йому належні почесті й вірно служити, так і Ясновельможному Гетьману належить взаємно їх поважати, мати за бойових соратників, а не за рабов і рахувати своїми помічниками, не примушуючи їх умисне до особистої залеж­ності й безглуздої та недостойно)' при собі присутності, окрім тих випадків, коли цього вимагатиме необхідність.

VII

Якщо хтось із Старшини, Полковників, Генеральних Радників, знатних козаків та всіх інших урядників, а також із рядових Козаков учинить злочин, що шкодить Гетьманській честі, виявившись вин­ним через нечестивий умисел або випадково, у такому разі подібних винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Геть­ман із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкорятися, як переможений законом.

VIII

Згадана Генеральна Старшина, яка постійно перебуває при Геть­мані, повинна доповідати Ясновельможному Гетьману про всі публічні справи, шо перебувають у її возданні. І (подібні) донесення не повинні прийматися через посередництво наближених особистих слуг Гетьмана, котрих не слід залучати до участі в будь-яких зако­нодавчих, управлінських і військових справах, відсторонивши їх від посольств, а ще більше — від громадських (доручень).

IX

Оскільки відомо, шо з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічними прибутками, податками і сплатами і розпоряджа­лися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється за­кон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Бать­ківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під свою опеку державну скарбницю, відав би млинами і всіма прибут­ками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє право обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків, які нале­жать на Гетьманську булаву і особу, тобто Індуктою з Гадяцького полку, Шептаківського повіту Почепського і Оболонського маєтків та іншими прибутками, що виділені за публичною ухвалою на Гетьманську посаду. Больше того, Ясновельможному Гетьману ви­діляється (частина) із спільних володінь і земель Війська Запоро­зького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслуги перед батьківщиною менші, а саме: ченців, священиків, бездітних удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приват­них осіб. При цьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані й постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але також одночасно (слід обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверд­жених спальною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку від приватних особ, і публічні податки, й зобов'язані опікуватися видатками, щороку складаючи звіти — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваючи у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завданням і обов’язком виплачувати у своїх Полках борги з держав­ної скарбниці, визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального Скарбника. А панам Полковникам жодним спо­собом не слід втручатиси (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками й пільгами свого уряду.

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов’язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв за межі рідної землі, аби полегшити подібні тягарі і шукати життя кращого, спо­кійнішого і легшого. Через це нехай пани Полковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолю­динів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому подданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи зби­рати врожай, виганяючи на укріплення валов, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме й нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних відпусток. Ясновельможний Геть­ман повинен заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із подкупу за сприяння особам, шо просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмана підступ­ними дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних ви­борів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляє­мо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядов ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вар­тості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Ате завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджу­ватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди, цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вольного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядов через приватні сутички.

XI

Встановлюєтвся і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебуваютв на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.

XII

Не менший тягар накладається на Українські міста від того, що чимало сіл, які раньше були включені до їх складу для допомоги у несенні громадських повинностей, згодом були передані у власність різноманітних осіб духовного і світського стану, а (кілкісно) змен­шений простолюд, що мешкає у (містах), зобов’язаний без будь- якого полегшення виконувати ті ж самі повинності, які виконував за допомогою забраних і переданих сіл. Отож після того, як наша власна батьківщина буде втихомирена від збурення войнами й звільне­на від московського рабства, нехай буде призначена і через спеціаль­но встановлених комісарів здійснена Ревізія усіх видів публічних і приватних володінь і за високим рішенням Генеральної Ради у присутності Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згідно з законом, а кому не належить користуватися правом володіння публічними маєтками, і які саме належить вико­нувати повинності підданим, подібним же чином збільшуються тягарі нещасного пригнобленого простолюду й тому, що чимало заможніших козаків під приводом права підсусідства захищають прийнятих на свою садибу простолюдинів від будь-якої міської й сільської повин­ності. Так само і заможніші купці, відзначені гетьманськими воль­ностями, а також ті, шо перебувають під заступництвом і опекою Полковників, уникають виконання належних публічних повиннос­тей і відмовляються надавати допомогу нещасному простолюдові. Через це Ясновельможний Гетьман своими Универсалами повинен буде подбати як про повернення селян, прихованих (у володіннях)' царя, так і про заборону звільняти купців від несення публічних повинностей, не протегуючи їм у цьому надалі.

XIII

Силою цього Виборчого акту ухвалюється, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали неоднократними й непо­рушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї й це мусить у відповідний час обов язково підтверджуватися Гетьман­ською владою.

XIV

З-поміж інших різного роду тягарів, якими обтяжуються й рядові козаки на нашій Українській землі, не можна не визнати найбільш прикрою і тяжкою для народу ту, котра пов’язана з пересуванням приїжджаючих, від’їжджаючих і подорожуючих відповідно до офі­ційної, санкціонованої законом підводної повинності на користь почесних осіб та їх супроводу, якій підлягають нещасний простолюд і рядові козаки. Адже дуже багато, та навіть незчисленні чужоземці та місцеві (люди) будь-якого стану й становища, поспішаючи чи то в громадських, чи то у своїх приватних справах, простують по дорогах на обох берегах Дніпра через українські міста і села, дуже часто виконуючи різноманітні доручення і забезпечуючи охорону не лише Гетьмана, а й Генеральних Старшин, Полковников, Сотників і значних Козаків, а також духовних осіб. При цьому деякі, під приводом своєї ретельності, а також посилаючись на потреби в дорозі, вимагають від урядників міст, містечок і сіл надавати їм незвичні подарунки, харчі, напої, підводи, супровід і охорону. І серед таких (людей) виявляється багато нечесних хапуг, а особливо серед слуг, які не мають жодної законної підстави на ту величезну кількість підводних коней, яку, коли міські чи сільські урядники відмовляють­ся їм надати, вони вимагають лайливими словами і нагаями та ще й виставляють вимогу, щоб згадані урядники для полегшення повин­ності умилостивляли їх піднесеними грішми. А деякі підводних коней забирають із собою, привласнюючи їх або продаючи. Серед Старшин, Полковників та інших духовних і світських осіб вищого рангу нерідко трапляється чимало й таких, які примушують міських урядників ремонтувати за громадський кошт свої вози, справляти для своих слуг різноманітний одяг; вони навіть не соромляться силою збирати по дворах через посередництво підставних осіб та навчених для цього своих слуг різні прянощі й тому подібне на потребу своєї кухні. Тим часом і самі урядники, прагнучи здобути собі прихильність і повагу й надати розголосу своєму імені, подають всіляку допомогу подорожуючим Старшинам та їхнім слугам, хоча б ті (й їхали) у своїх приватних, а не в публічних справах. Часто й самі урядники, особ­ливо у местечках і селах, охоче шукають і використовують нагоду виказати поспішність приїжджим, збираючи під виглядом шанобливості нібито на їх потреби в особливій їжі та питві різноманітні напої, котрі випивають самі, а харчі ділять між собою, записуючи це все в рахунковій книзі помреж видатками і з цієї причини обтяжують простолюд не тільки боргами і підводними податками, але й призводять їх до найостаннішого зубожіння. Отож Ясновельможний Гетьман, заспокоївши батьківщину в нинішній смуті та звільнивши її бід Московського ярма, дбаючи про офшійне полегшення долі народу, охоче готовий встановити такий порядок, щоб у будь-якому місті був присяжний Скарбник, залежний від Полкового Скарбника, котрий відповідав би за всі громадські при­бутки й видатки і опікувався б ними, а також контролював рахункові книги, з яких мав би складати рахунок за кожен рік. А якби він був звинувачений в боргах і незаконних витратах, то мав би відшкоду­вати це місту у вигляді компенсації своїм власним коштом; через це йому належить робити в книзі видатків запис відносно будь-якої подорожної справи, на яку видані подорожні листи, з вказівкою на (обсяг) подорожних пільг. А особливо Ясновельможний Гетьман виявлятиме благодатну турботу про стягнення на нашій батьківщині публічної подводної повинності на користь почесних особ та їх супроводу, встановлюючи її такою, якою вона є в зарубіжних краї­нах, де вона ніколи не буває настільки безбожно обтяжливою для народу. Для розвезення ж листів, за прикладом і звичаєм зарубіжних країн, Ясновельможний Гетьман мусить встановити у підпорядкова­них йому полках державних гінців за казенний кошт, про що ширше й детальніше буде обмірковано й вирішено на Генеральній Раді.

XV

Оскільки податки на річну платню компанійцям і сердюкам^: і та інші публічні видатки, а також стадії на компанійців та сердюків були

¹ Компанійці — кінне військо, сердюки — піше військо, входили до складу гетьманської лейб-гвардії.

встановлені як загальна повинность для всіх жителів України, і козаків, і простолюду, отож і податки, й згадані вище стації мають бути всюди ліквідовані і повністю відмінені. Таким чином, державна скарбниця, закрита для задоволення державних потреб, повинна бути відновлена за рахунок регулювання видатків. Що ж стосується платні кінним і пішим після закінчення війни, то вона повинна залишатися серед військових служб у віданні Гетьмана, про що на Генеральній Раді буде обговорено і прийнято постанову.

XVl

Нещасний простолюд дуже часто благає про відшкодування й висуває слізні скарги на відкупників мита, оскільки ринкові комі­сари переслідують його (простолюд) численними, незвичними і незліченними здирствами, так що через ці перешкоди не дано можливості бідній людині ступити вольного кроку на ринку, про­даючи дешеві речі для забезпечення своїх нестатків, або ж купуючи щось для домашніх потреб поза базарним податком. А якщо, наприк­лад, хтось підпаде під найменшу підозру, то ринкові комісари поз­бавляють його всього — від голови до п’ят. Отож відкупники мита та їхні заступники повинні стягати на користь державної скарбниці платню за ввіз і вивіз лише тих товарів і в такому обсязі, який вказаний в універсалах, не стягаючи з купців взагалі нічого зайвого. Таким же чином Ринкові Комісари повинні збирати ринковий податок лише від тих, хто йому підлягає, а не від будних людей, які прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву річ для хатніх потреб. Вони (комісари) також не повинні чинити жодного судочин­ства не тільки в кримінальних, але й в (інших) термінових справах і не накладати незвичних оплат і штрафів на народ і на міста, про шо має ретельно подбати Ясновельможний Гетьман зі звичною турботливістю Гетьманської влади, до обов’язків якої належить ве­ликодушно направляти й поліпшувати усі права в країні стосовно надійного дотримання непорушних громадських вольностей. Щодо пактів і конституцій, укладених для успішного виконання (вище­згаданого), то Його Ясновельможність удостоїв їх підтвердити влас­норучним підписом і державною печаткою, а також присягою на­лежної форми. Сія присяга звучить так:

Я, Пилип Орлик, новообраний Гетьман Війська Запорозького, присягаю Господом богом, прославленим у Святій Трійці, на таке: обраний вільним волевиявленням відповідно до старого закону і звичаїв (нашої) вітчизни за згодою Священної Королівської Велич­ності короля Швеції, Нашого Протектора, Генеральними Старши­нами і послами від усього Війська Запорозького, що перебуває під рукою його Священної Королівської Величності й мешкає в нижній течії Дніпра, будучи обраним, проголошеним і піднятим на видатне Гетьманське звання, присягаю, шо незмінно виконуватиму ці пакти й конституції, які додаються тут і одноголосно узгоджені в даному Акті виборів між мною і Військом Запорозьким, прирівнюючися закону й орієнтуючися у всіх пунктах, частинах, періодах і клаузулах з вірною любов’ю і належною турботою на благо України, нашої батьківщини і спільної Матері, державну недоторканість якої я (зобов’язуюсь) боронити, а також якнайширше дотримуватися зако­нов і вольностей Війська Запорозького усіма стараннями і зусилля­ми, на які лише я здатний. (Теж присягаю), що не буду вступати в жодні союзи з іноземними державами і народами, а всередині бать­ківщини — у будь-які змови, які б переслідували намір зруйнувати її чи нанести їй шкоду, а таємні підбурювання ззовні, небезпечні для законів і вольностей батьківщини, будуть завжди відкриватися перед Генеральною Старшиною, Полковниками і особами, яких це стосу­ватиметься по уряду. Теж присягаю і зобов’язуюся виказувати по­шану достойним і добре заслуженим перед батьківщиною особам, а також чіїм козакам обох станів, вищого й нижчого, які заслужили добре ставлення, а для співучасників злочину буду застосовувати покарання згідно з артикулами права. Так мені хай допоможе Гос­подь, немеркнуче Євангліє і безвинна мука Христова. І це все моїм власноручним підписом і державною печаткою скріплюю і підтвер­джую. Діялося в Бендерах, року божого 1710, квітня 5 дня.