Хліборобство на Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. (за описом 1788 р.)

Українські хлібороби більше висівають ярових, ніж озимих хлібів, бо трапляються непогожі, мокрі або безсніжні зими, під час яких озимі посіви часто випрівають, через що і врожай непевний.

Грунти переважно сухі, тверді і в’язкі, заростають грубими бу­р’янами і сильним корінням. По цій причині хлібороби для оранки вживають великі плуги, в які впрягають по чотири, шість, вісім волів, зважаючи на справність знаряддя, на якість грунту і на силу робочої худоби...

Вживають тут і звичайні сохи з двома сошниками, і ще одне знаряддя, так зване рало. Роблять це рало подібно до борони з одним рядом п’яти або шести великих дерев'яних зубів, або клювків, на які накладаються залізні зуби, але обидва ці знаряддя більш придатні для орання м’яких і піщаних грунтів, також для повторного переорюван­ня під озимі хліба, але інколи за недостачею і бідністю використо­вуються замість великого плуга.

Для скорішого весняного посіву землероби звичайно орють й ниви плугами під зиму, в жовтні (така оранка називається зяб), а після того, як відкриється земля, в березні перш за все сіють мак і ганус, далі по черзі ячмень, пшеницю, овес, горох, соєвицю, просо, льон і коноплі, на легких і сухих грунтах — гречку.

У безлісних і малонаселених степах щорічно зорюють плугами цілинний степ або довго неорані перелоги. На таких піднятих нивах в надійного, доброго насіння сіється перший раз ганус з просо, яке вимагає також твердого грунту, а на привільних і інших соковитіших цілинах першим посівом є яра пшениця.

У наступний рік такі новозорані ниви засіваються також просом або пшеницею, на третє літо засівають вівсом, після вівса житом, а після збору врожаю жита воно залишається перелогом на декілька років.

Таким способом оброблений і удобрений дикий степ перетво­рюється в краще пасовисько. Тут звамість сухої тирси, шо виснажує степ, і замість твердого, колючого, малорослого чагарника — дере­зи — запушений переліг одягається в солодкі і поживні трави.

Саме з цієї причини на українських полях не буває суцільного засіву всіх загонів...

Зібране з поля збіжжя відвозиться в село на гумно, або складаєть­ся на хуторах, або ставиться в ожереди серед поля на нивах... Українці при молотьбі розкладають снопи вверх колосом на току, шоб трохи висохли; заможніші хлібороби для молотьби хліба роблять клуні. Молотять з таким розрахунком, щоб, крім вимолоченого зерна, одержати і корм для худоби. В порівнянні із сіном сиромо­лотна солома на зиму для худоби складе половину корму.

Хороший чи поганий урожай залежить, по-перше, від сприятли­вості весни і літа, потім від придатності грунту, від часу чи терміну посіву, від доброякісності насіння і, нарешті, від розуму і праці господаря, що сіє насіння в надра землі.

При середньому урожаї намолочується з висіяної одної четверті:

озимого жита 7

озимої пшениці 5

Весняного посіву:

ячменю 7

пшениці 4

вівса 9

гороху 4

проса 10

льону З

конопель 5

гречки 7

ганусу 10

Маку із восьмої, долі четверті або з одного гарнця — 20.

Вимолочене зерногосподарі очищають від пороху, а деякі змива­ють водою, потім просушують на відкритому повітрі сонцем або на печах і, очистивши, відвозять молоти або товчуть у млині. Власнику млина платять десяту частину хліба зерном, що тут називається «мірчук», грошової плати за розмел зерна немає.

Поставлений на гумнах хліб зберігається в ступні роки в ожередах, а вимолочений хліб ховається в земляні, так звані пашенні ями, внутрішні стіни яких, після того як вони висохли, вкриваються рядами прямої соломи, зверху ці ями також накриваються соломою, а по соломі прикриваються дошками або хмизом, а поверх цього присипають їх ще землею.

Топографическое описание Харьковского наместничества, стор. 33—36.