В. Й. Група Крукеничі підчас польської офензиви в травні 1919.
(Уривки)
Від самого початку травня 1919 р. було загальне переконання серед старшин нашої Групи, що якраз на її відтинку спробує противник рішаючого пролому. Фронт групи тягнувся від містечка Гусакова під Перемишлем до села Волчищович під Судовою Вишнею (яких 50 км.
З курінями і 3 батеріями) і творив до фронту, що тягнувся від Хирова до Гусакова, майже прямий кут. Було отже очевидним для нас, не дуже вчених у стратегії, що найкращим місцем для пролому був якраз відтинок нашої групи, бо на випадок удатного пролому міг противник відразу відтяти цілу групу Хирів і гірську бригаду от. Перського, а тим самим мати вільний марш на Дрогобич і Стрий. Це змушувалоби дальше до конечности відвороту цілий фронт Пі. корпусу, відступлення від Львова та захи- тання цілим фронтом Галицької Армії. Вислів цьому переконанню давали команданти курінів і сотень при кожній стрічі з шефом штабу Групи сот. Лянгом і її командантом полк. Шепелем.Тимчасом шеф штабу групи Лянґ і шеф нашої самбірської бригади (полк. Кравса) сот. Якверт були цілком іншої думки. Вони заступали погляд, що на нашому відтинку противник більшого наступу робити не може, бо це йому невигідне. Сам командант Групи полк. Шепель, старшина бувшої російської армії, також був приклонником погляду, що на наш відтинок неминучо буде спрямований головний удар на випадок ворожої офензиви. Полк. Шепель виготовив був навіть два окремі звіти до команди бригади, в котрих розвивав свій погляд щодо можливих ворожих операцій на фронті Хирів — Перемишль — Судова Вишня. Тому полк. Шепель радив бригаді або скріпити відповідники резервами його групу, коли хоче за всяку ціну боронити дотеперішних становищ його відтинка, або звинути цілком невигідний прямий кут фронту під Перемишлем, головну оборонну позицію вибудувати на лінії самбірських болот, а через те скорочення фронту мати можливість до осягнення резерв.
Лінія болот крім цього була загалом вимріяною оборонною позицією, бо цілими кільо- метрами тягнувсяб фронт через болота, навіть літом непроходимі, до котрих оборони не потрібно було більше сил, якщо булиб в час вибудовані відповідні опірні точки. Таку давав пораду полк. Шепель, в тім його попирали всі старшини групи з виїмком шефа штабу Лянга. Штаб бригади загалом не звернув жадної уваги на оба доклади полк. Шепеля, відповідаючи йому коротко, що штаб і без нього добре орієнтується в ситуації. Очевидно панувала там і на далі неподільно теорія Лянґа-Якверта. Цим командант групи був дуже огірчений, а все те його огірчення виливалося на »Німців«, котрі »ні чорта не розуміються на найпростійших завданнях такої війни, яку змушена вести Україна. Вони мудрі тільки тоді, коли мають до розпорядимости армії і бетонові окопи, — нарікав Шепель, але коли приходиться їм вести слабше зорганізовані відділи, розсипані на довгім фронті, тоді тратять голову«.Цеї німецької штабової концепції можливого ворожого наступу не були в силі повалити чи хочби навіть захитати боєві доклади курінів і сотень, що день-у-день подавали певні вістки про надходячі великі скріплення ворожих сил на відтинку групи, про стягнення більшої скількости тяжкої ворожої артилерії, що встрілювалася протягом кількох днів на передні і запасові позиції Групи, та про оживлену розвідочну акцію ворожих літаків. Штаб був глухий на всі ті доклади, що більше, 13. травня цебто два дні перед загальним ворожим наступом, шеф штабу групи дав телефонічний приказ трьом куріням групи до наступу на ворожі позиції на схід від Гусакова і Балич, аж до гостинця Мостиська-Самбір. Цей наступ мав бути переведений досвіта 14. травня. Команданти всіх трьох курінів, не порозуміваючися впрочім між собою, стративши наслідком цього приказу шефа штабу цілковите довіря до його почуття відповідальности за долю цілого 50-кільоме- трового фронту, цілком відрухово зараз того самого дня (13. травня) зїхалися по полудни в команді Групи в місточку Крукеничах і заявили шефові штабу, що тільки на письменний приказ поведуть вони свої куріні до наступу.
Вони представили штабові всю безвиглядність можливости пролому ворожого фронту з нашого боку: адже тепер ворожі сили, по відомостям фронтових частин, переважають наші сили найменше в пятеро, не рахуючи технічної переваги. На випадок нашого наступу, котрий певно мусить заломатися, прийде до ворожого протинаступу, який мусить захитати цілим фронтом групи, бо якраз її центр, розвинений до наступу і побитий, не маючи за собою буквально жадних резерв, не буде в силі денебудь на резервових позиціях затримати натиску. Такі були заміти курінних. При тім поставлено штабові домагання, аби він ці заміти негайно передав команді бригади, і тільки тоді, коли помимо цього все таки накаже команда бригади наступати, тоді куріні будуть наступати, але відповідальність за пролом українського фронту спаде виключно на команду бригади.Щойно тепер шеф штабу групи трохи отямився, передав негайно заміти фронтових частин команді бригади і ця пізним вечером відкликала остаточно всі свої диспозиції до наступу лівого крила і центра нашої групи на день 14. травня.
Весь день 14. травня давалась зауважати сильніша і живіша діяльність ворожої артилерії на наші передні становища. Не диво, що й стрілецтво набірало що раз твердішого переконання, що завтра-позавтра почнеться загальний ворожий наступ. Курінні команди видали отже останні зарядження щодо скріплення перших становищ, викінчення запасних, ліній тощо. Але надій на відбиття евентуального загального ворожого наступу не було в командантів курінів майже ніяких. Тай не могло їх бути, бо першу лінію довгу на поверх 50 км. мали боронити тільки три куріні (по 4 сотні і 8 ско- рострілів), котрі опановували лише важніші укріплені опірні точки, обсаджені півсотнями. При таких слабих наших силах міг ворог проломити наш відтинок на кожному місці відтинка групи, коли тільки на це місце кинувби значніші свої сили. На так довгім відтинку розпоряджувала команда групи тільки одним запасним курінем, бо в останній хвилі пятий курінь групи забрала команда бригади до своєї розпорядимости.
Очевидно, що навіть при найкраще вишколених і завзятих боєвих частинах не можна було й думати про успішну оборону першої лінії.Вечером 14. травня напливали від усіх сотень доклади про прихід нових сил противника напроти нашої Групи. Коман- данти курінів видали отже розпорядження, щоби ще перед північю кожна сотня вислала невеличкий, але добірний відділ з наскоком на висунені ворожі полеві сторожі, аби за всяку ціну дістати кількох полонених для засягнення язика. 1 дійсно ще перед північчю зловлено коло села Пакости одного ворожого розвідника, котрий при допиті розповів точно, що прийшли великі скріплення піхоти і артилерії та що завтра це є 15. травня, почнеться загальний наступ на нашу групу. Зараз повідомлено про це команду групи та заряджено від півночи гостре боєве поготівля.
Раннім досвітком почався нагальний вогонь ворожої артилерії на перші становища та на команду групи. Тепер уже всякому було видно, що незабаром розіграється бій, який рішить про долю цілого фронту Групи. Команди курінів ще в останнє радили штабові групи зарядити відворот головних сил групи на лінію болот, а на перших становищах лишити тільки слабші задні сторожі, котрі здержувалиб ворожий наступ доти, доки ядро групи не занялоб становищ на лінії болот. Але й тепер штаб не послухав цеї ради, а приказав усіми силами боронити першої лінії-
З досвітом почався наступ ворожої піхоти. Лінія за лінією» на російський спосіб. Безпереривним муром наступало коло 10 таких ліній, коли тимчасом проти них стояли тільки наші »гнізда< одно від одного віддалене на 2—3 км. Помимо цеї. кільнацять разів більшої ворожої сили наші частини не уступили ніде без бою. Найменше цілу годину стримували ворожий наступ перед своїми становищами, а уступали тільки тоді, коли противник »дірами« поміж нашими опірними точками вдарив на наші зади. Але й цей відступ не був паніч-
ний.
Кожний відділ відступав тільки на кількасот кроків, знаходив на якімсь підвищенні нову позицію і знову боронився вперто довший час. Так від раннього рана аж до полудня вспів противник тільки з великим трудом посунутись до останніх запасних позицій у центрі Групи перед Крукени- чами.Тепер кинула команда Групи одинокий запасний курінь у бій. Шеф штабу Лянг дав приказ до протинаступу і сам особисто повів запасний курінь у наступ на надвигаючі переважні сили ворога. Стрілецтво пішло в протинаступ з відвагою, якої навіть не можнаб було сподіватися в обличчю так численно переважаючого ворога. Тільки жито і пшениця шелестіла під стрілецькими ногами. Але цей протинаступ остає без успіху. Вправді вдалося ворога стримати і кілька його ліній відкинути в зад, одначе тільки в цьому місці. Праве вороже крило, розбивши цілковито ліве крило нашої групи під Русаковой уже відтинало нам ззаду відворот. На висотах за Крукеничами, на наших задах уже стояли ворожі скоростріли. Не було тепер іншої ради, як приказ до відвороту цілої групи аж на лінію болот. Відворот ішов з ворогом на пятах, при безпереривних боях наших задних сторожей, при чім навіть ворожа кіннота пробувала атак. 1 коли тільки вечером наші задні сторожі перейшли міст коло Баранчич, а фронт на оборону болот був тільки на половину упорядкований, зараз почала ворожа полева артилерія обстріл наших становищ, а піхота шукати наших найслабших місць. А тих місць тепер було вже далеко більше, як рано при початку ворожого наступу: курінь от. Чорного, що був на самім лівім крилі коло Гусакова, був розбитий цілком, так, що неможливо було хвилево скомплєтувати з нього навіть одної сотні, а сама команда куріня десь пропала. Другий курінь сот. Савки був на половину розбитий, стративши майже цілі дві сотні і два скоростріли. Оставало тепер до розпоряди- мости Групи всього два куріні. — Стрілецтво щойно тепер почала огортати паніка. В день билося з ворогом уперто і не давало йому даремно ані пяди землі, — тепер коли зайшла чорна ніч з густою мрякою болот, воно змучене, непевне, що діється на крилах групи, почало попадати в панічний настрій.
Не помогла тут самовідреченість і відвага старшин, котрі цілком не йшли на спочинок, а стояли з передними сторожами.Коло півночи почався новий ворожий наступ на захід від Баранчич, де наша Група мала звязок з Групою хирівською. Фронт по короткім бою проломано, а ворог почав обходити цілу нашу Групу, освічуючи собі дорогу світляними ракетами. Почався в ночі, серед непроглядної темноти, новий наш відворот на лінію річки Стривяру перед Самбором.
Ця лінія по приказу бригади мала бути боронена за всяку ціну. Наладжено1 через досвіток звязок, знищено мости, до полудня викопано становища. Стрілецтво, бачучи кращу
Календар Червоної Калини — 1928 6 позицію, набрало віри в перемогу, хоч змучене цілоденним боєм і двома невиспаними ночами.
Але й тут не пощастило. Наслідком відслонення нашого лівого крила через хирівську Групу і бригаду Перського, котрі були зіпхнені ворогом в напрямі Сколього і тут перейшли на Закарпатчину, ворог зайшов зади груп, обсадив Самбір, так, що тільки при найбільшій посвяті полк. Шепеля можна було обом куріням пробитися через Дністер. Прийшла трета безсонна ніч. Стрілецтво падало з ніг з умучення.
І тепер уже пішло все, якби все лихо змовилося на нас. Лінія Бистриці по дводеннім бою була страчена... Дрогобич і лінія за Дрогобичем також... Лінія перед Стриєм, Сколе... Розпука огортала всіх, що фронт валиться очевидячки.
Нарешті здесяткована, перемучена двотижневими безпе- реривними боями група дістала відпочинок. Дня 28. травня стягнено всі частини групи до великого гірського села Грабова на південь від Калуша. Тут мала група певний час остати в резерві, переформувати свої частини та по відпочинку піти знову на бій. Зараз 28. травня приказом команди бригади замінено дотеперішного коменданта групи полковника Шепеля полковником Федоровичем, б. кавалерійським підполковником австрійської армії.
Над вечером 28. травня була зібрана в Грабові вже ціла Група. Новий командант полк. Федорович хотів побачити своїх вояків і дав приказ, аби всі три куріні, разом з курінними кавалерійськими відділами уставилися в чотирокутник на площі в середині села.
Сонце вже ховалося за зелені верхи Карпат, коли появився полк. Федорович. Він проходить коло кожного куріня і відбирає від курінних звіт. Потім стає в середині чотирокутника, довго поглядає на кождий ряд сотні, шукає видно в очах кожного стрільця і старшини відповіди, чи є ще в них незломний дух — боротися і побідити. Стоїть високий, старий, сивий, але не похилений. Його струнка стать — як камінна колюмна видвигається високо з иотирокутника війська. Скидає шапку. І починається його промова до війська. Кожне слово в реченні дзвінке, виразне, як удар у сталь: »На приказ команди бригади обнимаю над Вами, стрільці і старшини, команду. Маю Вам дати провід у хвилі, коли ви здесятковані переважаючими силами нових полків армії ген. Галера і Поз- нанців, покидаєте останній скравок рідної землі. Тепер рішається наша доля. Чогож вимагає від Вас, своїх вояків, Україна? Вона жадає від Вас, аби Ви були такі, як були Серби тоді, коли їх нещасну країну заняли грізні німецькі полки, коли на спілку з Німцями прийшли Австрійці і Болгари, заняли майже цілу сербську територію і вже забиралися співати вічну память цілій сербській державі. Тоді ті побіджені Серби не стратили віри в перемогу своєї святої справи. Вони не по-
пали в чорну розпуку, не опустили рук, не кинули зброї. Вони сказали собі твердо, присягли незломною присягою: Не будемо жити самі, коли не буде Сербії. Бо коли нема Сербії, то не треба й Сербів! Від Вас самих тепер залежить доля ваших синів і внуків. І щоби наші потомки колись не прокляли нас, аби наші власні діти по нашій смерти не на полі бою за Україну, а по смерти за безпечною печею не прийшли на цвинтар і з криком огірченої душі не крикнули над нашими кістками: Геть з тими кістками з гробу — до ф о с и, там їм місце! Аби нашими кістками потім наші власні діти за нашу трусість не гатили фос, мусимо присягнути тою самою присягою, котрою присягали Серби: Коли /іе малоби бути Сербії, то не треба й Сербів. Коли не малоби бути України, то не треба Українців! Стрільці! Ваш клич: Побіда або смерть!«
Гори строгі, суворі стояли за полковником. Вони завертали його тверезі слова, щоби не пропадали в дебрах, аби в серце синів рідної землі западали і перетворили його в закаменілу волю боротьби на життя або смерть....
Сонце ховалося за гори... Не було куди дітися перед тими словами, що як скелі карпатські падали в стрілецькі душі. Запаленій першими твердими словами стрілецькій душі здавалося, що полковник мовчав, не говорив ні одного слова: Говорили ліси, лани, рідні хати, поля, гори, говорили межі... Кожне їх слово — це приказ!
За тим приказом пішли... Тільки рука сильнійше схопила кріс.