<<
>>

Голодомор і українська інтелігенція. Спроба протистояння насиллю

В кожній країні світу інтелігенція відіграє велику роль в фо­рмуванні громадської думки, користується моральним автори­тетом. В післяреволюційний час в 1917-1920-х роках, українська інтелігенція почала відігравати визначну роль в культурному та освітньому житті українського народу.

В умовах, коли більша частина українського народу була не­письменною, українська інтелігенція була єдиною національною верствою, яка стала будителем національної, духовної та куль­турної свідомості українського народу.

Однак, за бурхливим піднесенням в 20-30 роки, настав істо­ричний провал, складний і тяжкий період в історії української інтелігенції. Внаслідок репресій новоутвореного комуністичного режиму, українська інтелігенція почала змінюватися, а потім зовсім щезла, як самостійна сила, яка регулювала життя україн­ського народу. Власне всі ці обставини, пов’язані з винищенням національно-свідомої інтелігенції, привели до свідомого насиль­ницького голодомору. Як засвідчують джерела, сталінізм свідо­мо знищивши українську інтелігенцію вирішив розправитися і з українським народом/1.

Радянська історіографія, а це передусім монографії : Л.І.Ткачової, Г.М.Шевчука, В.М. Даниленка, А.М.Коновалова, Ю.О.Курносова, А.Г.Бондар написаних на історично недостові­рній основі, не зауважували геноциду українського напроду/2.

Водночас з науково обґрунтованими концепціями наявного голодомору на Україні виступили зарубіжні вчені: В.Данхем, К.Бейлза, Р.Конквест, Дж. Мейс, Б.Бровченко. На сучасному етапі всесторонньо обґрунтованою є монографії С.В.Кульчицького, Г.Касьянова, які з позицій наукового трагіз­му відтворюють на документальній основі процеси голодомору в Україні/3.

Однак дані вчені не наголошують, що знищенням українсь­кої інтелігенції радянська влада приступила до знищення украї­нського народу, що як наголошує Р.Конквест, є ключовою при­чиною голодомору 1930-33 роках/4.

Безсумнівно, українська інтелігенція в 20-30 роки, була хоча і не великим, однак значним прошарком українського суспільст­ва. Власне вона першою, як еліта українського народу, внаслідок репресій, підчинилася комуністичній пропаганді і стала провіс­ником комуністичних ідеалів/5. Пам’ять про репресії, які розпо­чались на Україні наприкінці 1922 року над значною частиною інтелігенції, яка бажала “буржуазного самовизначення України”, зумовила українську інтелігенцію, за деякими свідченнями, бі­льшу її половину, емігрувати з України/6.

Під приводом “боротьби з націоналізмом” почалась заборо­на українських громадських організацій в містах, а згодом і в селах. Заборона українських організацій на селі в тому числі й сільськогосподарського напрямку діяльності в 1926-1927 роках, на нашу думку, є першою фазою голодомору/7.

Однак дана кампанія в цей час ще не набрала чинності, оскі­льки наприкінці 20 - початку 30 років, ще функціонував найчі- льніший осередок української інтелігенції - Всеукраїнська Ака­демія Наук (ВУАН). За умов наявності високоавторитетних осе­редків української інтелігенції, розпочати терор над українським народом, який переріс би в голодомор, було не можливо, тому на початку 30 років комуністичний режим робив всі спроби, щоб знищити українську інтелігенцію. По українській інтелігенції був нанесений тяжкий уряд, фабрикацією справи “Спілка визво­лення України”(1930 р.). Після цієї гучної справи, яка тривала впродовж 1930 року і до якої були притягнуті кращі представни­ки української інтелігенції, вона вже не змогла піднятися на той рівень в суспільному становищі українського народу, на якому стояла до цього часу. Українська інтелігенція починає ставати, як об’єкт показових політичних процесів. Все це прискорило шлях до голодомору/8.

Розправившись з українською інтелігенцією комуністичний режим почав робити спроби до винищення українського народу, однак міжнародний фактор прихильного ставлення до трагічних подій на Україні не дав в повну силу реалізувати задуману про­граму злочину.

Та частина інтелігенції, що проживала на емігра­ції зірко споглядала за подіями в Україні, тому союз і підтримка тієї частини української інтелігенції, яка протистояла насиллю і дякуючи цьому не дозволила довести український народ до пов­ного геноциду, її діяльність, потребує ретельного дослідження/9.

Це питання проглядається досить конкретно, якщо ми дета­льно розглянемо становище українського села в 1921-1929 ро­ках, куди ще не до кінця проникла система знищення українсь­кої інтелігенції. Цікавою та науково обґрунтованою роботою в контексті нашого дослідження, є монографія В.В.Калініченка “Селянське господарство України в доколгоспний період (1921­1929). Власне ця праця показує, що українська інтелігенція в 1928-1929 роках в селах була на чолі українського сільського життя. За таких умов українське село ще могло зводити кінці з кінцями. Однак з кінця 1929 українська інтелігенція на селі по­части підлягає репресіям почасти постає як придаток комуністи­чно-партійних структур, внаслідок чого українське село почало підлягати реформуванню, що привело український народ до го- лодомору/10.

Як ми бачимо із свідчень джерел та висновків вчених, власне після знищення інтелігенції, після того як “буржуазний спротив” було припинено, розпочалась боротьба з українським народом, яку з історичних джерел ми знаємо, як “колективізація українсь­кого села”.

Із зрозумілих причин, радянська історіографія, ніколи не з’ясовувала питань протистояння української інтелігенції санк­ціонованому голодомору. Вона навіть не намагалася з’ясувати гостру соціальну та національну напруженість чи протистояння між українським народом та комуністичною державою. Та до­кументи свідчать, що ситуація між українським народом та ко­муністичним режимом була критична. Розглянуті нами джерела засвідчують про вражаючі факти господарювання та всевладно­го правління українським народом/11.

Сучасні українські дослідник С.В.Кульчицький правильно вказує, що голодомором був обнятий весь український народ, який проживав в межа території України, яка входила до кому­ністичної держави.

Аналізуючи дії радянської держави та уряду дослідник наголошує, що голодомор був спланований і розпоча­вся з знищення української інтелігенції'/12.

Приблизно так оцінював ситуацію в Україні і Р. Конквест, який в книзі ”Жнива Скорботи” так виводив історичне підґрун­тя голодомору. На його думку історичні українці - це стародав­ній народ, який вистояв і вижив наперекір усім лихоліттям по­чинаючи з занепаду власної держави в XIV столітті до початку голодомору в ХХ столітті, коли Україна функціонувала з XVII- по ХХ століття, як провінція Росії. Подальша коротка історія незалежності України змінилася жорстоким комуністичним ре­жимом насилля. Однак до 30 років внаслідок прихильного став­лення Європи до українського народу комуністичний режим не наважився розправитися з його самобутнім суто українським укладом життя, господарювання/13.

Тому, як вірно наголошує Є. Слонівський, голод організова­ний в Україні був “специфічною формою боротьби з українсь­ким народом”, іншими словами 1933 рік був роком активного наступу шовіністично-більшовицької Москви на Україну по всьому фронті: культурному, господарському, національно- побутовому. Москва намагалася знищити українські досягнення за останні десятиліття. Внаслідок такої широкомасштабної спла­нованої акції комуністичній владі вдалося зломити “основну ар­мію національного руху” - селянство та його потенційний про­від - українську національно-свідому інтелігенцію і цим завер­шити розгром українського народу і оголосити його позадержа- вним/14.

Після розгрому української інтелігенції, голодомору над українським народом, розпочалась кампанія по його русифікації, засобами якої Москва і сьогодні досить успішно знищує україн­ську націю, а за рахунок її інтелектуальних сил, розбудовує свою власну російську інтелігенцію, громадську думку історич­ну концепцію в сучасній історичній науці/15. Є.Слонівський. Голод -специфічна форма більшовицького терору в Україні. Ве­ликий голод в Україні в 1932-1933 роках. Збірник свідчень, спо­гадів та статей виголошених та друкованих у пресі в 1983 році на відзначення 50-ліття голоду в Україні в 1932-33 ро- ках.Торонто.1988,с.38-50.

У висновок нашого дослідження зауважимо, що питання го­лодомору та участі чи спротиву у ньому української інтелігенції, під світобаченням протистояння насиллю, ще недостатньо ви­вчене. Нам відомі тільки судові процеси та переслідування укра­їнської інтелігенції. Однак, як засвідчують джерела, на передод­ні голодомору українська інтелігенція опинилася в трагічному становищі, що було предтечею голодомору/16.

Власне такий жорстокий хід обставин привів до того, що протягом 1920-1930 х років стара українська інтелігенція взагалі зникла з історичної арени, як соціально-історичне явище. Части­на її була знищена або внаслідок терору асимільована в нову, що відомо з літератури як “ соціалістичне перевиховання буржуаз­ної інтелігенції”. Ще одна частина української інтелігенції опи­нилась в еміграції, а та що зосталась в Україні в рамках людино­ненависницької політики радянського режиму щодо українсько­го народу стала співучасником голодомору українського наро- ду/17.

Така ситуація в якій опинилася українська інтелігенція і яким чином вона очолювала протистояння українського народу голодомору та насиллю до кінця не вивчена і потребує подаль­шого дослідження.

Література

1. В.М.Даниленко, Г.В.Касьянов. С.В.Кульчицький. Сталінізм на Україні в 20-30 роки.К.1991,с.23-45.

2. Г.Касьянов. Українська інтелігенція 20-30 х років - соціальний пор­трет та історична доля.К.1992, с.26-42.

3. В.М. Даниленко. Г.В.Касьянов. С.В.Кульчицький. Сталінізм на Україні в 20-30 роки.К.1991,с.23-45.

4. Р.Конквест. Жнива Скорботи. К.1993, с.30-33.

5. Г.В.Касьянов. В.М.Даниленко. Сталінізм і українська інтелігенція. К.1991,с.5-24.

6. А.Севастьянов. Интеллигенция, что впереди? // Литературная газе­та.- 1988, 21 сентября.

7. Центральный государственный архив народного хозяйства РФ. Ф.4394.Оп1.Д.1.Л.55.

8. Р.Конквест. Жнива Скорботи.К.1993,с.60-73.

9. Колективізація і голод на Україні 1929-1933 роках. Збірник докуме­нтів і матеріалів. Друге видання, стереотипне. Київ. Наукова Думка.

1993, с.124-143.

10. В.В.Калініченко “Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929).Харків.1991,с.112-122.

11. Колективізація і голод на Україні 1929-1933 роках. Збірник докуме­нтів і матеріалів. Друге видання, стереотипне. Київ. Наукова Думка. 1993, с.204-208.

12. С.В.Кульчицький. Як це було. Читаючи документи створеної при конгресі США Комісії по голоду 1932-1933 рр. На Україні//Під пра­пором ленінізму.К.1990.№23,с.79-86.

13. Р.Конквест. Жнива Скорботи.К.1993,с.80-93.

14. Є.Слонівський. Голод -специфічна форма більшовицького терору в Україні. Великий голод в Україні в 1932-1933 роках. Збірник свід­чень, спогадів та статей виголошених та друкованих у пресі в 1983 році на відзначення 50-ліття голоду в Україні в 1932-33 ро- ках.Торонто.1988,с.38-50.

15. Є.Слонівський. Голод -специфічна форма більшовицького терору в Україні. Великий голод в Україні в 1932-1933 роках. Збірник свід­чень, спогадів та статей виголошених та друкованих у пресі в 1983 році на відзначення 50-ліття голоду в Україні в 1932-33 ро- ках.Торонто.1988,с.38-50.

16. Г.В.Касьянов, В.М.Даниленко. Сталінізм і українська інтелігенція. Київ.Наукова Думка.1991,с.82-84.

17. Г.Касьянов. Українська інтелігенція 20-30 х років - соціальний пор­трет та історична доля. К.1992,с. 171-172.

<< | >>
Источник: Віктор Ідзьо. Історія України. Львів, Видавництво Університету «Львівський Ставропігіон», 2015р.. 2015

Еще по теме Голодомор і українська інтелігенція. Спроба протистояння насиллю: