ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ І ЗАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО- ВИЗВОЛЬНОГО руху В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Радимо спочатку з’ясувати питання, що ж таке національна са­мосвідомість? Її можна визначити як певну сукупність уявлень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на підставі чого люди і вважають себе представниками тої чи іншої національності.

В епоху феодалізму для людей найважливіше значення мали правові, станові, релігійні відмінності, але в переломний період кінця XVIII - початку XIX ст., період Великої французької рево­люції, вони втрачають своє значення. Одночасно йде процес фор­мування нової системи цінностей, в основі якої лежить етнічна приналежність.

Формування української самосвідомості відбувалося в складних умовах поділу українських земель між двома імперіями - Російсь­кою і Австрійською, панування великодержавної імперської ідео­логії, нав’язування російської і польської мови, культури, звичаїв.

Носієм української свідомості стала українська інтелігенція, яка змогла піднятися над вузькоегоїстичними інтересами окремих груп населення і бачити загальнонаціональні інтереси.

Формування української національної свідомості займає три­валий період XIX - початку XX ст. Перший етап цього процесу, який можна назвати “збиранням спадщини”, припадає на кінець XVIII - 40-і роки XIX ст. Він почався з пошуків українського істо­ричного минулого, інтересу частини інтелігенції та дворянства до Гетьманщини, до етнографії. Водночас ішов процес становлення нової української літератури.

Історик Петро Симоновський у своїй праці “Короткий опис про козацький малоруський народ та його військові справи", виданий у 1765 р. відразу після ліквідації Гетьманщини, намагався обгрун­тувати ідею козацької автономії. У 70-80 кроках XVIII ст. в по­лемічній поемі “Розмова Великоросі! з Малоросією" С. Дівовича, ѵпж V “Топографічному описі Чернігівського намісництва" 0 Шафонського підкреслюється самобутність української історії.

Переломним моментом у розвитку української мови та літерату­ри була публікація в 1798 р. поеми “Енеїда" І. Котляревського, яка була написана звичайною, на той час, народною мовою. Формуван­ню національної самосвідомості сприяв створений в кінці XVIlI - на початку XIX ст. визначний політичний трактат “Історія русів". На основі різноманітного історичного матеріалу невідомий автор проводив думку про те, що: а) народ України - безпосередній і єди­ний нащадок давніх русів; б) що Україна з найдавніших часів по­стійно мала свою автономію. Автор гостро засуджував російський царизм за порушення давніх прав України, гарантованих численни­ми договорами і трактатами. Початок науковому дослідженню укра­їнської старовини заклали Василь Полетика, Андріан Чена, Михай­ло Антоновський, Максим Берлинський та ряд інших діячів. По­вний курс української історії у 1822 р. був виданий за авторством Дмитра Бантиш-Каменського під назвою “История Малой России".

Чудовий збірник українського фольклору опублікував у 1819 р. князь Микола Цертелєв під назвою “Попытка собрания старых малороссийских песен”. Найбільш повне і наукове дослідження української етнографії “Малороссийские народные песни” за ав­торством Михайла Максимовича вийшло 1827 р.

Таким чином, завдяки зусиллям української інтелігенції в кінці XVIII - на початку XIX ст. не тільки зародився національний рух у вигляді збирання старовини, історичних, етнографічних дослід­жень, утвердження української мови як літературної, а й теоретич­но обгрунтована була необхідність повернення українського авто­номного устрою.

На початку XIX ст. виникають перші таємні українські органі­зації, що створювались у формі масонських лож. Спочатку завдан­ням масонства було внутрішнє вдосконалення людини, але посту­пово організації “вільних мулярів” (так з французької перекладаєть­ся назва франкмасонів) набувають політичного характеру.

Не задовольнившись діяльністю масонських організацій, один із членів полтавської ложі В. Лукашевич з 1819 р. розпочав ство­рення таємного Малоросійського товариства. Метою нової органі­зації мало бути досягнення Україною самостійності в союзі з Польщею. До однодумців Лукашевича належали українські дво­ряни Василь Тарновський, Петро Капніст, Семен Кочубей, Олек­сандр Величко, Іван Котляревський, представники інтелігенції - викладачі Ніжинської гімназії Микола Білоусов, Казимир Шапа- линський, Семен Андрущенко. Для пропаганди ідеї товариства Лука­шевич склав “Катехізис автономіста”. Осередки товариства існува­ли в Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові та інших містах. Хоч Мало­російське товариство не змогло виробити чіткої програми дій, його діяльність свідчила про активізацію національного руху в Україні.

У 1826 р. Лукашевича було ув’язнено в Петропавловській фор­теці у Петербурзі, після чого до кінця свого життя він прожив у своєму маєтку під наглядом царської охоронки. У 1830 р. викла­дачі Ніжинської гімназії Білоусов, Шапалинський і Андрущенко, на яких надійшли доноси до жандармерії, були позбавлені права викладання і вислані.

Репресії царизму не могли зупинити розвиток українського на­ціонального руху. У цей час багато представників передової інте­лігенції активно працюють над дослідженням української історії, етнографії у Харківському та Київському університетах. Серед них - І. Срезневський, М. Д. Костомаров, М. Маркевич.

Українська література перетворюється на могутню силу фор­мування національної самосвідомості завдяки геніальній творчості Тараса Шевченка.

У1846 р. в Києві виникла таємна організація української інте­лігенції під назвою “ Кирило-Мефодіївське братство".

Програма кирило-мефодіївців була розроблена у двох докумен-

_ “Книзі буття українського народу” та “Статуті Кирило-Мефо- ^τax ∙∣,κoro братства”. Найважливішими завданнями братство вважа- ло визволення слов’ян від самодержавного гніту, ліквідацію кріпац­тва станів та об’єднання всіх слов’янських народів в одну рівно­правну федерацію, де кожен народ мав би свою державність - Річ Посполиту. Українському народові відводилась месіанська роль пер­шого. хто покличе всіх слов’ян на визвольну боротьбу. Київ мав ста­ти центром всієї слов’янської федерації. Саме українська національ­но-визвольна ідея відрізняла програму кирило-мефодіївців від схо­жої на неї в цілому програми “Товариства об’єднаних слов’ян”.

У тактичному плані між членами братства існували розходжен­ня: Костомаров і Куліш вважали найкращим шлях поступових ре­форм, а Гулак і Шевченко - шлях повстання і повалення царизму. Братство підготувало ряд відозв: “Брати українці!”, “Брати велико- росіяни і поляки!”, у яких народи закликалися до боротьби за своє визволення. Члени братства займалися пропагандою своїх ідей, гур­тували однодумців, намагались поширювати освіту серед народу.

Але в 1847 р. за доносом одного із студентів кирило-мефодіївці були заарештовані. Якщо представників поміркованого крила організації покарали порівняно легко, то з радикалами повелися суворіше: Шевченко був відданий у солдати на 10 років, а Гулак ув’язнений на 3 роки.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає, по-перше, в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; по-друге, братство вперше розробило ши­року політичну програму українського національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.

© ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

'• Коли починається процес зародження української національної самосвідомості?

2. Якою була роль масонства в українському національному русі? Дайте характеристику програмних документів Кирило-Мефо- діївського братства.

■ Які розходження в тактичних питаннях існували між членами братства?