Данило Галицький

Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Рома- нової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпо­чали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояс-

Перший галицько-волинський король Данило

нюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні про­мисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростисла- вичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм по­сад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу про­тидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони ви­ходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.

Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаче­ного в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Іго­ря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверської землі стануть слухняним зна­ряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домагатись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували роз-

праву над великими боярами, і „вбито їх було числом 500, а решта розбіглися" В 1211 р бояри, запросив­ши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і „повісили задля помсти" Через два ро­ки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі — це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковича Ще 1214 р, з допомогою час­тини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили „коро­лем королівства Галицького" п’ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеею Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новго­родський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдало­ся утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю 1230 р Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті Це повторилося 1233 р

Оскільки політично безпринципні боярські уг­руповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, бо­ротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об’єднання галицько-волинських земель набира­ла характеру визвольної війни за державну незалежність Романовичі спирались на широкі ко­ла населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали містині - міські купці і ремісники, в тому числі іноземні посе­ленці у деяких найбільших містах (вірмени, німці та інші) Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, ко­ли держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців - іноземних агре­сорів) Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про „доб­рого князя" уже в той час були поширені в народі Союз князівської влади, боярства, що їй служило, і міської верхівки був спрямований на встановлення та­кого варіанту державного ладу, який значно більше відповідав потребам економічного і культурного роз­витку, ніж боярська олігархія

Князь намагався створити центральний апарат управління з вірних собі бояр У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн

В результаті тривалої боротьби Данилові Галиць­кому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтрим­ку Угорського королівства У1237-1238 рр Данило остаточно укріпився в Галичі Волинь він залишив мо­лодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом 1238 р Данило роз­громив тевтонських рицарів Добжинського ордену, що захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна За словами літопису, Данило напере­додні проголосив „Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)" Неза­довго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого і хороброго воєводу, якому і довелось ке­рувати обороною міста

Галицько-Волинське князівство

Столицею свого князівства Данило Романович об­рав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк Літописець показує планомірний, цілеспрямований характер містобудівельної діяльності Данила і його брата Ва­силька Романовича 3 їх наказу були споруджені міста-замки Данилів, Крем’янець, Угровеськ та інші До міст Данило запрошував „сідлярів, і лучників, і тульників, і ковалів заліза, й міді, і срібла, і життя наповнювало двори навколо замку, поля і села“ Ці слова у літописі наводяться при описі заснування Холма, але вони стосуються й інших новозбудова- них міст

Фортифікаційна і будівельна діяльність Рома­новичів була дуже своєчасною Подолавши впертий опір на лінії укріплень вздовж Верхнього Тетерева, Горині й Случі, Батий на початку 1241 р рушив на Во­линь Як вказує літописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем’янець і Данилів, відступив Оче­видно, героїчна оборона цих укріплених фортець спричинилась до того, що орда вирішила не затриму­вати свого походу до головного міста Волині - Володимира Боротьба за володимирський дитинець була кривавою Дружинники і озброєні містині боро­лись до кінця, до останнього воїна Бастіонами опору стали муровані церкви, які після відходу орди зали­шились заповнені трупами Так само самовіддано, як свідчать дані археологи, захищалися інші міста та феодальні замки Данило, який в той час повертав­ся з Угорщини, зупинився в Синевідському монастирі (в сучасному Сколівському районі), тут він дізнав­ся про навалу і був змушений повернутись до Угорщини, „бо мало з ним було дружини" Ймовірно, шлях орди проходив з Прикарпаття на Верецький і через Буковину на Роднянський перевали Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорій з дорученням перекрити карпатські „ворота" Але він здав їх без опору Не за­тримуючись в Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об’єднались з іншою частиною орди, яка поверталась з Польщі і Чехи Зруйнування міст і сіл, величезні людські втрати — все це завдало не­виправного удару економіці і культурі краю

Все ж Галицько-Волинська земля потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства Це дозволи­ло відразу ж після відходу орди приступити не ТІЛЬКИ до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових Зокрема було зведено могутні укріплення Холма, збудовано Львів, який названо за ім’ям Да­видового старшого сина Лева Одночасно і далі доводилось воювати з непокірними боярами, які робили ставку на Ростислава Михайловича Чернігів­ського та його союзників

В 1245 р військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського ко­роля та його союзниками коло м Ярослава на Сяні Ярославська битва, в якій Данило підтвердив славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупи­нила агресію угорських феодалів на північ від Карпат Близько 1250 р між Данилом і угорським королем Белою налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанціею

Але спроба організувати достатньо сильний со­юз проти ординців не вдалася Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги) Лан прийняв Данила з по­честями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди „О, гірша будь-якого зла честь татарська'" — написав з цьо­го приводу літописець Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах йшов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати пе­редишку і зібрати сили для вирішальної боротьби Саме з цією метою було споруджено низку укріпле­них міст, які мали, за словами літопису, бути опорою „проти безбожних татар" Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями В 1254-1255 рр війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі і Тетерева), а коли загони хана Курем- си перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища Однак після приходу 1258 р величезно­го війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони „мирники" орди Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації

Данило проводив активну зовнішню політику Після смерті останнього австрійського герцога з ди­настії Бабенберпв син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського ко­роля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії Ця спроба була невдалою (в результаті три­валої боротьби з 1282 р тут укріпилась династія Габсбурпв)

Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 році отриманою від папи Іно- кентія IV королівською короною Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкресли - ти свої права, на це місто, де свого часу розгромив тев­тонських лицарів Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство ко­ролівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, па­па рахувався з реальними фактами Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер