Боротьба народних мас козацької України проти відновлення польського панування. Прихід до влади у Правобережжі П.Дорошенка

С кладається враження, що прийшовши до вла­ди, П Тетеря мав продуманий п\ан дій, спрямований на виведення держави з глибо­кої політичної кризи Його серцевину, за словами Я Дашкевича, становила ідея соборності козацької України Ii реалізацію він вбачав у розв’язанні двох завдань досягнення взаєморозуміння з найвпли- вовішою старшиною Лівобережжя і віднайденням союзника за межами України при нейтралізації по­тенційних недругів Української держави

Перші дипломатичні кроки гетьмана не засвідчу­ють його безумовної вірності й покірності Польщі Через посольства до хана дав зрозуміти йому, що „від царя й короля не чекає нічого доброго” й прохав до­помоги проти можливої агресії Mockobii Водночас робляться кроки у справі порозуміння з урядом ос­танньої Особливе місце у планах гетьмана займали стосунки з Річчю Посполитою Як промовляє аналіз інструкції послам до Варшави від 22 січня 1663 р, П Тетеря прагнув зрівняння у правах православної церкви з римо-католицькою й повернення їй захоп­лених уніатами храмів, залишення Війська Запорозького при усіх вільностях, домагався він та­кож права на самостійні дипломатичні відносини з Молдавією і Валахією та укладання угод з Кримсь­ким ханством Гетьман багато зробив для згуртування навколо себе найвпливовіших представників еліти, а також зміцнення гетьманської влади На жаль, по­за його увагою залишався комплекс соціально- економічних проблем, нерозв’язання яких вело до загострення суперечностей В полках посилюється рух козацьких низів І в кінці місяця спалахнуло пов­стання в Паволочі та його околицях на чолі з колишнім полковником І Попенком За визнанням гетьма­на,„лише на волосині висіло саме моє життя” Лише в другій декаді червня урядові підрозділи придуши­ли його

За таких обставин П Тетеря підтримав наміри Яна Казиміра розпочати воєнні дії проти Московії, сподіваючись за допомогою Польщі домогтися возз’єднання козацької України 3 прибуттям у другій половині вересня 22-тисячного польського війська під проводом короля, він намагається заручитися підтрим­кою з боку Запорожжя та населення Лівобережжя Однак, його становище залишалося складним По- перше, прибуття польських підрозділів, а з ними шляхти, супроводжувалося безчинствами жовнірів, збором з населення податків і примусом виконувати різні повинності Побоюючись повстання, польське командування залишило на Правобережжі, крім жовнірів, Київський, Чигиринський, Брацлавський і Канівський полки По-друге, більшість мешканців Лівобережжя не влаштовувала перспектива віднов­лення польсько-шляхетського панування, тому сподіватися на їхню допомогу в боротьбі проти росіян не доводилося По-третє, серед еліти Правобереж­жя, очевидно, з ініціативи І Виговського, почало формуватися угруповання (наказний гетьман І Богун, Ю Хм§льницький, Г Гуляницький, київський митро­полит И Тукальський й ін ), яке планувало усунути П Тетерю й порвати з Польщею

На початку листопада Ян Казимір переправив­ся у Лівобережну Україну Польсько-українські полки,при підтримці татар, діяли в північному і півден­но-східному напрямах й до кінця грудня захопили десятки міст Оскільки на початку січня 1664 р король довідався про назрівання виступу у Правобе­режжі, то направив туди П Тетерю, створив комісію для розслідування справи Сам же він рухався на з’єднання з литовським військом спочатку до Нов- город-Сіверська, а згодом до Севська Мужній опір полякам вчинили мешканці Салтикової Дівиці й Ме­ни Три дні захищався Короп 23 січня авангард

польського війська з явився під Глуховом, залогу якого очолювали полковник В Дворецький і російсь­кий офіцер А Лопухін Розпочалася двотижнева героїчна оборона міста Велику допомогу його за­хисникам надав І Богун, котрий повідомляв про плани польського командування Ян Казимір, втративши тут близько 4 тис жовнірів, у т ч 350 офіцерів, 8 люто­го зняв облогу і вирушив до Севська, де 17 лютого об’єднався з литовцями

Звідси польсько-литовське військо виступило до Новгорода-Сіверського, де 27 лютого зайняло по­зиції Цього ж дня королю стала відома антипольська діяльність І Богуна Ймовірно, при спробі заарешту­вати його на раді, він вчинив опір і був убитий На початку березня в околицях міста сталися бої з підрозділами московського війська Г Ромоданов- ського та українськими полками І Брюховецького Переконавшись у неможливості добитися перемо­ги, Ян Казимір відмовився від намірів відновити польську владу над Лівобережжям, відправив части­ну війська у Правобережжя, де вирувало повстання, а сам повернувся до Польщі

Тим часом, у третій декаді лютого, розпочалося повстання у Правобережжі в районі Торговиці під проводом Д Сулимки, C Височана й інших ватажків їхні загони захопили Лисянку й взяли в облогу Білу Церкву 12 березня підрозділи C Маховського та П Тетері розгромили повстанців й незабаром ово­лоділи Лисянкою Встановивши факт причетності І Виговського до вибуху повстання, П Тетеря вирішив усунути серйозного супротивника 3 цих міркувань не заперечив проти брутального порушення C Ma- ховським законності — винесення екс-гетьману смертного вироку, котрого було розстріляно 27 берез­ня під стінами Вільховця І власне з цього часу П Тетеря уже повів боротьбу не за возз’єднання ко­зацької України, а за утримання гетьманської булави

Тим часом повстання швидко набирало силу й незабаром охопило всю Брацлавщину Цьому спри­яв похід запорожців на чолі з І Сірком Значними загонами керували В Варениця і Мельник, котрий на­прикінці квітня зробив невдалу спробу зайняти Бар На їхню сторону перейшов брацлавський полковник O Гоголь До рук повстанців потрапили Умань, Вінни­ця Меджибіж, Могилів та інші великі міста І Сірко вирішив зайняти Чигирин і пішов назустріч загонам мпорожців наказного кошового C Турівця та росіян Г Касогова (Косагова), з якими об’єднався в середині квітня у Крилові Проте у Бужині їх обложив на чом 15-тисячного польського війська київський воєво­да C Чарнецький Лише після розгрому двома козацькими полками, направленими на Правобереж­жя І Брюховецьким, корогв Пясочинського біля Суботова C Чарнецький відступив до Чигирина, а І Сірко та ГКасогов подалися до Сміли

Дочекавшись підходу орди Селім-Гірея, київський воєвода обложив Смілу Почалися бої І Брюховець- кий під Сокирною переправив близько 10 тис вояків у Правобережжя й розпочав наступальні дії Першим серйозним успіхом стало захоплення Черкас Отри­мавши відомості про появу лівобережних полків, C Чарнецький на початку червня відійшов до Горо­дища Однак лівобережний гетьман діє невдало під Чигирином і з великими труднощами пробивається до Канева 1 червня сюди підходить польсько-та­тарське військо і відбуваються жорстокі бої Зазнавши відчутних втрат, київський воєвода відмовляється від блокади Канева й відводить полки до Стеблева Але І Брюховецький не скористався сприятливою ситуацією для контрнаступу й дозволив ворогу зміцнити залоги у Паволочі, Білій Церкві, Корсуні, Чигирині, Ставищах C Чарнецький вдається до політики масових репресій, що мали елементи етнічних чисток — повністю вирізалися непокірні міста й се­ла, були ув’язнені в середині червня И Тукальський, а через кілька місяців — ГГуляницький (Ю Хмель­ницький був арештований ще раніше)

Розправи жовнірів викликали нове піднесення національно-визвольної боротьби У першій декаді червня полковник C Височан зайняв Капустяну До­лину, полковники П Стріла та M Шульга — Лисянку Міщани Стеблева зробили спробу заручи­тися підтримкою І Брюховецького, внаслідок чого татари повністю його знищили (за свідченнями одно­го з джерел, „немовлята копитами кінськими стерті") LLJe наприкінці квітня спалахнула боротьба у Поліссі, яку очолив овруцький полковник В Децик На почат­ку липня повстали міщани Ставищ, котрі знищили польську залогу Оточені C Чарнецьким, вони ге­роїчно захищалися до початку жовтня, коли змушені були капітулювати За час боїв ворог втратив під стінами міста кілька тисяч жовнірів

Відмовившись від наступальних дій, І Брюхо­вецький направив ЗО червня до Умані підрозділи під проводом 1 Сірка та Г Касогова Вони розгромили та­тарські чамбули у Капустяній Долині та під Уманню Однак з невідомих причин (ймовірніше всього через боротьбу за владу) І Сірко та O Гоголь не поро­зумілися і кошовий, залишивши Брацлавщину, подався за здобиччю до улусів білгородських і ногай­ських татар Під час повернення назад у Сараджинському лісі (неподалік Чечельника) ук-

раїнці та калмики, які були разом з ними, зазнали по­разки.

С.Чарнецький з підходом з Криму нових підрозділів вдався до проведення диверсійних акцій у Лівобережжі, що остаточно позбавили І.Брюховець- кого ініціативи.

І все ж з лютого 1665 р. піднімається нова хви­ля національно-визвольної боротьби. Одними з перших повстали мешканці непокірного Ставища, котрі незабаром були знищені жовнірами С.Чар- нецького. Активізує дії полковник І.Сербин, котрий укріпився в Умані. В Поліссі В.Децик розгромив корогви Павлюковського. Наприкінці лютого — у бе­резні у Брацлавщині успішно діяли загони повстанців О.Гоголя, В.Дрозденка, І.Кияшка та Овдієнка. їм вдалося захопити основні міста-фортеці Східного Поділля.

Польські підрозділи, втративши талановитого полководця (С.Чарнецький помер у середині люто­го), виявилися неспроможними виправити ситуацію. 30 березня вони зазнали поразки під Торговицею. Невдалими для них виявилися також бої під Іумель- цями, Вільшанкою та Лисянкою. 13 квітня послані І.Брюховецьким полки зайняли Корсунь. Наступно­го дня В.Дрозденко розгромив вірні П.Тетері підрозділи у Брацлавщині. Запеклі бої відбувалися в околицях Умані, під час яких загинув І.Сербин. Наприкінці травня під Білою Церквою українці роз­били польські корогви С.Яблоновського. 9 червня сюди вирушив І.Брюховецький, однак його спроби взяти місто не увінчалися успіхом. Дізнавшись про на­ближення орди, він 24 червня відступив. У цей же час П.Тетеря залишає козацьку Україну й виїжджає до Польщі, прихопивши клейноди, корогви й залишки архіву.

Аналізуючи розвиток національно-визвольної боротьби 1664 — першої половини 1665 рр. можна стверджувати, що її сильні сторони полягали у масо­вому характері, самовідданості й героїзмі повстанців, прагненні домогтися єдності козацької України. Вод­ночас було чимало й негативного: згасання державної ідеї; неспроможність створити керівний центр та єди­ну армію; неучасть у боротьбі значної частини козац­тва й старшини; міжусобиці та свавілля ватажків.

Незважаючи на глибокі суспільно-політичні су­перечності в середовищі державної еліти з її орієнтацією на різні зовнішні сили й постійне втру­чання останніх у внутрішнє життя України, обидва її регіони зв’язували в один державний організм політичні, етнокультурні, конфесійні та економічні фактори. Ще не була втрачена перспектива об’єднан­ня. Яскравим представником ідеї сильної, самостійної, соборної України виступав обраний у серпні 1665 р. гетьманом П.Дорошенко. Як він повідомляв в кінці листопада королю: „мене не мурзи на цей щоденний тягар (себто на гетьманський уряд) обрали, але згод­ними голосами полковники, сотники, осавули й чернь“.