Боротьба князя Галицького Данила з монголо-татарами (1250-ті рр.)

Коли ж настала весна, послав [Данило] сина свого Шварна на Городок, і на Сімоць, і на всі [тамтешні] міста. І взяв він Городок, і Сімоць, і всі міста, що піддались татарам, Городеськ і Городні по [ріці] Тетереву до Жедечева.

У рік 6767 [1259]. А потім [хан] Куремса рушив на Данила й на Василька; несподівано він приїхав. Василько тоді збирався [на війну] у Володимирі, а Данило - у Холмі, [і] вони послали [гінців] до Льва, щоби він поїхав до них.

Куремса ж, не перейшовши [ріки] Стиру, послав людей до [міста] Володимира. А коли в’їхало військо противників до міста, вийшли на них піші городяни й билися з ними хоробро, і вибігли вони з міста, прибули до Куремси й розповіли, що городяни хоробро борються з ними.

Данило ж і Василько все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами.

А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив Бог чудо ве­лике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося в нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли він, [Куремса], прийшов до Луцька, то не міг перейти [річку Стир]. Він хотів міст захопити, але го­родяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але Бог чудо вчинив, і святий Іоанн [Златоустий], і святий Микола [Мирлікійський]: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них, [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них, [городян, і] зламався силою божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле.

Коли ж минув час, то прийшов [воєвода] Бурондай, безбожний, лютий, з безліччю полків татарських, з великою силою, і став на місцях Куремсиних [татар]. Данило ж воював із Куремсою і ніколи-таки не боявся Куремси, Куремса бо не міг йому був ніколи вчинити лиха, допоки [не] прийшов Бурондай із силою великою. Послав він тоді послів до Дани­ла, кажучи: «Я іду на Литву.

Данило, отож, сів із братом [Васильком] і з сином [Львом думати]. Печальними бувши, радились вони, бо знали, що як Данило поїде, то не буде він назад із добром. Коли порадилися вони всі, то поїхав Василько замість брата, і провів його брат до Берестія, і послав із ним людей своїх.

Коли ж Василько їхав за Бурондаєм один по Литовській землі, він, знайшовши десь литву [і] побивши її, привів здобич Бурондаєві. І по­хвалив Бурондай Василька: «Хоча брат твій не їхав». І пустошив [Василь­ко], їздячи з ним, [Бурондаєм], шукав він синівця свого Романа, [і] розоря­ли вони землю Литовську й Нальщанську.

І коли була ж веселість немала у Володимирі-місті, то прийшла тоді вість Данилові-князю й Василькові, що Бурондай іде, окаянний, проклятий, і опечалилися цим обидва брати вельми. Він бо прислав був [посла], так кажучи: «Якщо ви єсте мої спільники, зустріньте мене. А хто не зустріне мене, той ворог мені».

Отож, Василько-князь поїхав назустріч Бурондаєві зі Львом, синів- цем своїм. А Данило-князь не поїхав із братом, він бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна.

І поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурондаєві, узявши дари многії й пиття, і зустрів його коло [міста] Шумська. І при­йшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька- князя й на Льва, а владика стояв у страху вели­кому. А потім сказав Бурондай Василькові: «Якщо ви єсте мої спільники, розмечіте ж міста свої всі».

[І] Лев розкидав [міста] Данилів і Стіжок, а, звідти пославши [воїнів], Львів розметав. Василько ж, пославши [воїнів], Крем’янець розметав і Луцьк.

Літопис руський. - С. 416-421.

3