Античні, римські та візантійські джерела про історію українців-слов’ян
Інтерес до ранньої додержавної історії слов’ян і українців, зокрема, є характерною проблемою в сучасній відновленій Українській державі.
Сьогодні до вивчення джерел стародавньої історії слов’ян звертаються історики, археологи, лінгвісти, філологи, фольклористи, етнологи, дослідники староукраїнського побуту, мови, культури.В сучасному українському суспільстві виникла необхідність співставлення джерел та археологічного матеріалу, який напрацьований та класифікований за останні десятиліття в Україні.
В цю пору виникає питання про з’ясування етногенезу українців-слов’ян, що зобов’язує вчених ще раз поглиблено зайнятися вивченням джерел для співставлення їх з новітніми археологічними концепціями, які стосуються розвитку українського етносу.
Така сукупність свідчень дозволить більш обширно вивчити еволюцію українців-слов’ян їх культуру, релігію та державність. Не дивлячись на значні успіхи сучасної археологічної науки письмовим джерелам з історії українців-слов’ян належить велике значення по ідентифікації українського народу сивої давнини, з слов’янської епохи зокрема, до наших днів. За їх свідченнями ми зможемо відтворити початкові етапи соціального, політичного, економічного та духовного розвитку слов’ян.
Перші свідчення про слов’ян належать в основному пізньоа- нтичним авторам. Як зауважують вчені їх подає Геродот де власне його свідчення розповідають про землеробський народ, який вчені ідентифікують з сучасними українцями. Подальші пізньо- античні, римські та середньовічні лиш доповнюють нам уяву розвитку українців-слов’ян.
У своїй більшості ці джерела з точки зору етнотворення українського народу його державності не розглянуті. В сучасній українській історичній науці відзначається відсутність знань у питанні вивчення джерел з стародавньої історії українців- слов’ян.
Проблема вивчення ускладнюється тим, що жодного разу свідчення стародавніх авторів про українців не були видані української мовою. За таких обставин незрозуміло, як сучасна українська історична наука вивчає стародавню історію українського народу?...Все це змушує приділити більшу увагу питанням класифікації джерел з ранньої історії слов’ян-українців. Робота розпочата нами ставить за мету відбір стародавніх джерел, які досконало, а то й в загальних рисах свідчать, відображають ранню історію слов’ян-українців. Тому розглянуті нами джерела в першу чергу будуть стосуватися сучасної території України та сусідніх з нею держав. Ці джерела будуть доступно перекладені з оригіналів українською мовою і стануть доступними для широкого загалу українських дослідників, в першу чергу молодої генерації українських дослідників.
В силу певних історичних реалій хронологічно ми почнемо із свідчень Геродота і його помічників Плінія Старшого, Корнелія Тацита та Клавдія Птолемея і хронологічно слідуючи за певтін- геровими картами, свідченнями Пріска Панійського, який подає перші достовірні свідчення про культуру та побут слов’ян вісте- жимо генеалогію генезису по джерельній базі стародавнього народу українців-слов’ян.
Безсумнівно, що на шляху становлення науковості у проблемі українців слов’ян нам знадобляться свідчення Прокопія Кеса- рійського, Іоана Мамали, Іоана Ефеського, Агафія Мірікійсько- го, свідчення Григорія І. Найбільш цікавими є свідчення Йордана, який яскраво відбив історичний розвиток венедів-склавінів- антів, яких класифікував як слов’ян.
Безсумнівно, що всі вище перелічені праці є важливими у стародавній історії України. Вони подають топонімічний, етно- мастичний, лексико-культурологічний та мовно-епічний матеріал у розробці концепції, як зауважив сучасний дослідник В.Д.Баран - венеди-українці. Сума всіх джерел та фактологічного матеріалу, напрацьованих археологією, сьогодні вже вказують історичний шлях українського етносу від конгломерату венедів, склавінів та антів.
Все це комплексно дають нам проаналізовані античні та римські джерела.Особливу увагу привертають візантійські джерела, які дуже широко розповідають про слов’ян. Особливу увагу привертає Феофілакт Сімокатта, Феофан, Никифор, і особливо Костянтин Багрянородний своєю працею “Про управління імперією”. Характерно, що всі, як античні, римські так і візантійські джерела розповідають нам про слов’ян європейського континенту, тобто території сучасної України, що дає право співставити їх з етногенезом та етнотворенням українського народу.
Завдання сучасного українського дослідника, який вже не зв’язаний з “минулим дисертаційним процесом міфотворення в історії”, зокрема України, в першу чергу зробити досконалий переклад всіх джерел на українську мову. Опісля на базі існуючої наукової бази зробити їх класифікацію, аналіз, при чому слід зробити їх з урахуванням українського історичного розвитку зовсім не залежно від всіх попередніх аналізів та класифікацій.
В подальшому, ретельно опрацювавши, їх можна співставити та доповнити сумою інших джерел, археологічних, лінгвістичних, топографічних, фольклорних і т.д. все це повинно докорінно змінити світобачення сучасного українського дослідника у ранній та середньовічній історії українського народу. Власне це змінене світобачення поглибить вивчення проблеми про етногенез українців, доведе знання до періоду виділення українського етносу, як окремого із числа індоєвропейського конгломерату, що буде значним поступом в сучасній українській історичній науці.
Нова генерація українських науковців, яка вже не буде зв’язана з тоталітарною системою, яка принижувала історичну роль та гідність українців, по-новому розгляне джерела, засудить міфотворення попередніх тоталітарних епох і покаже історію українського народу як стародавнього європейського етносу в контексті вивчення історій індоєвропейських народів.