АНТИЧНІ МІСТА НАДЧОРНОМОР’Я
Середземноморським цивілізаціям північне Надчорномор’я було відоме віддавна. Ще за доби бронзи, в середині II тис. до н.е., племена, котрі жили на півдні України, знали дорогу до Мікен і Трої, на Крит і до Єгипту.
Ймовірно, у Надчорномор’ї існували крито-мікенські торгові та ремісничі факторії. В найдавніших грецьких міфах є згадки про Крим і Кавказ. Грецькі міста і селища в Надчорномор’ї виникли під час “Великої грецької колонізації” в VIII—VI ст. до н.е., коли еллінські колонії засновувались навколо всього Середземного моря. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів (знищення Іонії), у внутрішній соціально-політичній боротьбі.Колонізація відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень людей. Керував нею ойкіст (архагет), який призначався державою і походив з давнього знатного роду. Перед дорогою переселенці питали долі в оракула Аполлона, який був їх покровителем. Колоністи намагалися відразу стати політично і економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорномор’я колонізували також вихідці з інших грецьких міст: Teoca, Фокей, Колофона, Ефеса, Мітілени. Північне Надчорномор’я вабило своїми природними багатствами і сприятливими для життя умовами. Тут були родючі землі, густі ліси, зручні гавані, великі ріки, майже не заселене узбережжя, і греки не зустрічали тут особливих перешкод.
Першими грецькими поселеннями на півдні України були засновані в VlI ст. до н.е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань містечко Борисфеніда та у Буго-Дністровському лимані місто Ольвія (“щаслива”) — один із найбільших античних полісів Надчорномор’я.
У пониззі Дністра виникли Tipa, Ніконій і Офіусса, в Західному Криму — Херсонес Таврійський, Керкінітіда, Калос Лімен, на сході Криму в 480 р. до н.е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, Тірітака, Кіммерік.Про життя чорноморських грецьких колоній розповіли в своїх творах античні автори Арістей Проконесський, Гекатей, Гіппократ, Сіріск, Діодор Си- цилійський, Страбон, Клавдій Птолемей та ін. Але найбільше цінної інформації зібрано в “Історії” Геродота. Цікавими історичними джерелами є давньогрецькі практичні інструкції для мореплавців, у яких детально перелічено всі грецькі поселення, гавані, ріки, острови Чорноморського узбережжя.
Грецька колонія складалася із центра — поліса та сільськогосподарських округів (хори) — розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялись на квартали. Ремісничі квартали та житла бідаків були винесені на околицю.
У центрі міста знаходилась головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори примикала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувались міцними оборонними стінами з баштами. Грецькі міста були благоустроєними, мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалась керамічним водопроводом, широкі вулиці завжди були чистими.
Поліси мали свою демократичну раду та народне віче. Виконавча влада належала колегії архонтів на чолі з першим архонтом. Молодь, перед тим як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Одним з найважливіших обов’язків громадянина поліса була оборона його від ворогів. Вояками ставали всі дорослі чоловіки. В пізніші часи міста набирали військо з найманців: греків, фракійців, скіфів. Озброєння колоністів залишилось грецьким, але військова тактика змінилася, пристосувавшись до бою з кіннотою.
Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво, чинбарство і кушнірство, гончарство. Чи не перше місце в житті колоністів посідала торгівля з метрополією та іншими грецькими містами, з місцевими племенами. Греки здійснювали торгові виправи і в малознані північні та північно-східні краї, створюючи там свої торгові факторії (докладні записи таких подорожей подали Арістей та Геродот).
Торгові шляхи, що сходились у надчорноморських містах, пов’язували Європу та Азію. Основним предметом грецького експорту з теренів України була пшениця, її вивозили до Греції у величезних кількостях. Недарма на пантікапейських монетах карбували зображення колоса і плуга. Очевидно, що значну частину зерна колоністи закуповували у місцевих хліборобів — праслов’ян-сколотів. Вивозили також рибу, сіль, шкіри, хутра, мед, віск, бурштин, будівельний ліс, а також рабів. Стосунки з “варварами” були в основному добрими — одні одним були потрібні.
V—ПІ ст. до н.е. були часом найбільшої самостійності і найбільшого розквіту античних міст Надчорномор’я, найвищого розвитку сільського господарства, ремесел, торгівлі, мистецтва та архітектури. Існували тісні взаємини між самими містами-державами та грецькою метрополією. Все міцнішими ставали стосунки з місцевими племенами — скіфами, праслов’янами і фракійцями. Скіфські князі мешкали в грецьких містах, одружувались із грекинями, приймали, хоча й рідко, грецьку віру. Антична колонізація помітно вплинула на господарсько- економічний, культурний і політичний розвиток Скіфії, значно прискоривши створення скіфської державності.
Починаючи з III ст. до н.е. справи колоній погіршуються. Настають неспокійні часи. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза, викликана багатьма причинами: розкладом рабовласництва, війнами, неврожайними роками. Погіршуються стосунки зі скіфами, які намагаються підкорити собі грецькі міста, і це їм часто вдається.
Змінюється і політична ситуація. Підноситься Македонська держава, що прагне прибрати до своїх рук Північне Надчорномор’я. І нарешті’ Надчорномор’я потрапляє під владу Римської імперії. Понтійський цар Мітрідат VI Евпатор, об’єднавши припонтійські держави, веде боротьбу проти Риму, але зазнає поразки. На південних землях України з’являються нові войовничі племена — сармати, готи, галати, які постійними нападами руйнують і знесилюють колись квітучі міста греків-колоністів. У середині І ст. до н.е. один з найважливіших економічних і культурних центрів Надчорномор’я — Ольвія — зазнає нападу і страшного руйнування дако-гет- ським військом під проводом царя Буребісти. Грецькі міста-держави втрачають свою економічну та політичну незалежність, життя там поступово занепадає, і наприкінці III ст. н.е. колонії фактично перестають існувати.Грецька колонізація Надчорномор’я тривала тисячу років. За цей час на півдні України утворилася унікальна етнокультурна і економічна зона, в якій античний світ тісно співжився із світом “варварським”. Спочатку це була периферія античної цивілізації, але досить швидко греко-скіфсько-сколотське Надчорномор’я стало оригінальним явищем в історії Стародавнього Світу. Засновуючи колонії і налагоджуючи стосунки з місцевими племенами, греки керувались насамперед господарськими і політичними мотивами. Здобутки античної цивілізації поступово поширювались серед навколишніх племен, прискоривши темп їх історичного розвитку. Скіфи із задоволенням користувались послугами грецьких ремісників-зброярів, ювелірів, пили грецьке вино, частина їх навіть осідала поблизу міст. Грецькі колонії були організаторами професійного мореплавства та активної торгівлі у цьому регіоні, який став одним із найбільших ринків зерна в Стародавньому Світі. Підтримували греки стосунки і з віддаленими від узбережжя племенами і народами, котрі жили на території сучасної України: сколотами, неврами, агафірсами, будинами, гелонами.
* * *
Описаний тисячолітній період давньоукраїнської історії — доба раннього заліза — відзначається особливим динамізмом подій. Економічні та соціальні зрушення в Стародавньому Світі відбувалися разом із формуванням культур і етносів давніх греків, фракійців, скіфів, іллірійців, кельтів, германців, балтів. Зоною їхніх контактів була територія сучасної України. Праслов’яни знаходились у центрі цієї зони, ставши ніби об’єднавчим ядром давньоєвропейської цивілізації. Зазначимо, що на той час єдиної праслов’янської культури не існувало, а було коло праслов’янських культур зі своїми особливостями історичного розвитку, культурних і етнічних контактів. Ймовірно, частину з них вже можна вважати праукраїнськими. Попри всю складність етнічних процесів, соціальні та економічні катаклізми вдається простежити безперервну лінію розвитку давньоукраїнського автохтонного населення вже з часів енеоліту. Праслов’янські культури ранньозалізної доби були важливими ланками цього процесу.