∏EPEflMOBA
Пітер Померанцев
Одна з особливостей України в тому, що ніхто насправді не знає, де вона.
Для багатьох, не тільки для Владіміра Пу- тіна, це продовження неоцаристської Росії. Для інших — іще одна центральноєвропейська держава, така собі «протопольща» розчарованого кровного і мовного націоналізму, якій просто треба дати шанс збудувати міцні державні інституції, щоби виявити свою суть. Представники Несторівської групи, провідного об’єднання українських соціологів, стверджують, що українська система цінностей відкидає й російську модель патерналістського обожнювання влади, і центральноєвропейську формулу «мова + бюрократія = держава». Натомість українці схиляються до горизонтальних зв’язків громадянського суспільства, сім’ї та церкви й малого бізнесу, що ставить Україну в один ряд із південними, середземноморськими країнами, як-от Італія чи Греція. Російськомовний автор, британський громадянин Ігор Померанцев, який виріс у радянській Україні й надихнувся Австро-Угорщиною, схоже, випередив соціологів, описуючи 1977 року Україну як частину «ширшого Середземномор’я»:Полосы света.
Июль.
Самая светлая полоса дышит рядом на диване. На карте для пальцев Киев где-то рядом с Александрией.
Україна спокушає й спантеличує, тому що частини всіх цих ідентичностей — чи радше подорожей, ніж ідентичностей,— існують одночасно й формують свій власний тип сенсів. Російська ідентичність тут не така, як російська ж у Росії; східноєвропейська не така, як у Польщі; середземноморська не зовсім така, як середземноморська на Сицилії чи в Греції; і якщо це й Александрія, то ота напівпримарна Александрія Лоуренса Даррелла. Звичайно, ця поліфонія бентежить західних письменників і коментаторів, які хочуть бачити речі просто і ясно. Але Україна опирається прямолінійності — це земля, що ламає старі, обмежені моделі ідентичності.
Її щоденна двомовність знущається з ідеї Гердера про те, що мова робить націю. Це земля, де мусульмани та євреї традиційно допомагали одне одному. Де націоналізм може поєднуватись із найліберальнішою демократією (так само, як і з про- гнозованішим фашизмом), а мультикультуралізм може бути використано на користь імперії. Це країна, де дуже різні історії про минуле розігруються одночасно, але про те, що означає слово «Європа», зараз запекло й екзистенційно сперечаються. У цьому сенсі вона в авангарді сьогодення. Нині інші країни, начебто розвинутіші, нервово намагаються узгодити свою ідентичність із мінливістю та нестабільністю глобалізації, натомість Україна мала справу з парадоксами буття нелінійної нації значно довше.Саме тому так пульсує життя в тому, що створюють письменники й мислителі — вихідці з цього творчого потоку. Одна з великих прогалин у літературі та медіа того, що колись ми називали «Заходом», — брак українських голосів, які б розповідали про український досвід. Дякувати Богові, були кілька видатних західних науковців, які взяли це на себе, проте настав час, коли розповісти про український досвід належить українцям. І, звичайно, саме цей процес творення держави в реальному часі робить Україну такою захопливою. Це і я сам відчув на власному досвіді.