Утворення світової системи соціалізму. Загальний розвиток та розпад

Протягом двох повоєнних десятиліть у Європі відбулася низка народно-демократичних революцій, а саме у Болгарії, Угорщині, Східній Німеччині, Чехословаччині, Польщі, Румунії, Югославії, а також на азійському континенті: в Китаї, В’єтнамі, Монголії та Кореї.

З кінця 50-х і до 70-х рр. у більшості країн світової системи со­ціалізму було досягнуто значних успіхів у розвитку економіки, забезпеченні зростання життєвого рівня населення. Але не все складалося добре. Усе більш відчутними ставали негативні сторо­ни принципів організації соціалістичної економіки. В її умовах залишалася скутою ініціатива господарчих суб’єктів, що не дозво­ляло вчасно і гнучко реагувати на швидкі зміни у світовій еконо­міці. У 50-х рр. розпочалася науково-технічна революція. По мірі її розвитку все більше відчувалося технічне відставання соціаліс­тичних від передових капіталістичних країн, перш за все в галузі новітніх технологій, електронно-обчислювальної техніки, енерге­тики.

У другій половині XX ст. у світовій системі соціалізму позна­чилося загострення внутрішніх протиріч. Значною мірою цьому сприяла зовнішня та внутрішня політика правлячих партійних та державних кіл в CPCP. Так, недоторканою лишалася сталінська система та принципи управління суспільством, які базувалися на командно-адміністативному стилі. Навіть викриття культу особи Сталіна, яке розпочалося на XX з’їзді КПРС у 1956 році, нічого суттєво не змінило в суспільстві, залишилося у недоторканому вигляді панування партійно-державного апарату. Відповідно збе­рігався авторитарний стиль у відносинах CPCP з країнами соціа­лізму. Це сприяло виникненню конфліктів між CPCP та Албанією і Китаєм, хоча з боку останніх також спостерігалися амбіції партій­ної еліти. Особливо гостро це проявилося під час чехословацької кризи у серпні 1968 р. У відповідь на поширення суспільного руху, спрямованого на політичні та економічні реформи, уряд Радянсь­кого Союзу, за участю Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР увів збройні сили на територію цієї країни начебто під приводом бороть­би з контрреволюцією. Ця подія значно підірвала міжнародний авторитет світової системи соціалізму та Радянського Союзу.

Проте соціалістичні країни залишалися значною часткою сві­тової економічної системи. Цьому зокрема сприяла роль, яку віді­гравала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Якщо з перших років після створення (1949 р.) PEB виконувала задачу лише вре­гулювання зовнішніх торгових відносин між соціалістичними кра­їнами, то з 1954 р. стався перехід до координації народно-господар­чих планів країн - учасниць РЕВ. Пізніше розпочалася спеціалі­зація та кооперування виробництва та міжнародний поділ праці.

Тож у першій половині 70-х рр. у більшості країн Центральної та Південно-Східної Європи, які належали до світової системи со­ціалізму, дійсно зберігалися значні темпи зростання промислово­го виробництва, які становили 6-8 % за рік. Проте слід зазначити, це досягалося переважним чином за рахунок екстенсивного роз­витку виробництва.

Однак, з другої половини 70 рр. соціально-економічний та по­літичний стан почав погіршуватися. Кризові явища у країнах з ринковою економікою впливали на позиції світової системи со­ціалізму на міжнародному ринку. Відставання соціалістичних країн у науково-технічній сфері спричиняло втрату завойованих позицій на світовому ринку. Всередині країн створювався дефі­цит, погіршувався життєвий рівень населення, що породжувало його незадоволення. Ставала очевидною нагальна необхідність докорінних змін, реформ. Першим проявом кризового стану соці­алістичної системи стала Польща у період 70-80 рр. Схожі про­цеси відбувалися в інших країнах. Правлячі компартії там вже не могли утримати контроль над розвитком подій. Навіть застосу­вання силових методів не приводило до успіху. Тільки після по­чатку процесів перебудови в самому CPCP у другій половині 80- х рр. значно посилився рух за реформи у країнах світової систе­ми соціалізму.

Протягом 80-х рр. країнами соціалістичної системи прокотила­ся хвиля демократичних революцій, які ліквідували монопольну владу правлячих компартій та замінили її демократичним прав­лінням. Переважним чином революції відбулися у другій полови­ні 1989 р., хоча проходили в різних формах, як мирним шляхом, так і у вигляді збройних повстань, наприклад, у Румунії. Повсюди почався перехід до ринкової економіки, процеси денаціоналізації, збільшення сектору приватного капіталу. Загалом вони відбува­лися зі значними помилками, промахами нового керівництва. Крім того, радикальні політико-економічні зміни породжували взаєм­не відштовхування країн, які були колишніми економічними парт­нерами у таборі соціалізму. Це, знов таки, не сприяло покращенню матеріального рівня населення та рівня їх життя. Внаслідок роз­паду світової системи соціалізму відбувся значний перерозподіл сил на міжнародній арені. Схоже на те, що закінчується епоха існу­вання міжнародних блоків у зовнішній політиці.

Однак існування світової системи соціалізму не пройшло без­слідно у розвитку колишніх соціалістичних країн. Неминучим за­лишається їх повторне зближення та налагодження партнерства на нових умовах.

2.