<<
>>

Третя Пунічна війна (149-146 рр. до н.е.)

Після Другої Пунічної війни Рим зайнявся завоюванням еллі­ністичних держав на Сході: пройшли три війни з Македонією, вій­на з Ахейським союзом, війни з Селевкідами, з кельтиберами.

Рим переслідував мету дедалі послабити та за можливості цілком зни­щити Карфаген. Рим не міг забути вторгнення Ганнібала в Італію. Там завжди пам’ятали, що Карфаген і далі залишається потенцій­но небезпечним, бо стоїть на шляху інтересів зовнішньої римської політики. До того ж, римські торгівельники й лихварі наполягали на знищенні Карфагена - сильного суперника та конкурента.

На середину II ст. до н.е. Карфаген отямився від поразки і знову став людним і багатим містом. Це непокоїло Рим. За угодою 201 р. до н.е. Кафаген не мав права вести війни без згоди Рима. Цим ско­ристалися сусіди, зокрема цар Нумідії старий 90-річний Массині- са, який сіа&відхрплювати в Карфагена один район за іншим. Рим покровительствував йому, фактично заохочував цькування Кар­фагена. Той почав готуватися до війни проти Нумідії і цим скорис­тався Рим. Прибічників знищення Карфагена очолював Марк Порцій Катон Цензор, який одного разу на чолі римського посоль­ства відвідав Карфаген. Побачивши квітуче місто, він після повер­нення додому виголосив гнівну промову за знищення ворога. Від­тоді Катон будь-який свій виступ у сенаті завершував реплікою: „Крім того, я вважаю, що Карфаген має бути зруйнований!” (“Ceterum censeo, Cartaginem esse delendam!”)

Під приводом порушення угоди 201 р. до н.е. Рим оголосив Кар­фагену війну. У 149 р. до н.е. Римська армія висадилася в Африці. Карфаген був готовий на будь-які умови миру, але Рим забажав перенести місто вглиб країни, подалі від узбережжя. Це було на­перед нездійсненне бажання і, звісно, карфагенянам урвався тер­пець від нахабства ворога. Переговори було зірвано і війна поча­лася. Римляни виявилися не готовими до такого відчайдушного опору з боку ненависних їм пунів.

Справи почали складатися не на користь агресорів. Дисципліна в римській армії почала пору­шуватися. Пуни посміливішали, стали здійснювати вдалі вилаз­ки. На додачу їм вдалося навербувати за межами Карфагена знач­ну армію. Тим часом помер старезний Массиніса, єдиний союзник римлян в Африці, і допомога від нього припинилася. Ситуація на цьому театрі бойових дій стала небезпечно затягуватися. У 147 р. до н.е. одним з консулів у Римі обирається Публій Корнелій Сци- піон Еміліан1, онук славетного переможця Ганнібала, його повний тезка. Сенат призначає його командувати армією в Африці.

Цей консул виявився обдарованим полководцем, цілком гідним слави свого діда. Він відновив дисципліну в армії, вигнав з табору торговців, куртизанок, узагалі всіх сторонніх. Розгромивши по­льову армію карфагенян, він взяв місто в облогу. Карфагену було оголошено пропозицію здатися, але командувач обороною Газдру- бал (далекий нащадок Ганнібала) у зухвалих виразах відмовився здатися. І колигородяни послабли від голоду та хвороб, у.146 р, до н.е. розпочався штурм Карфагена. Атакуючі увірвалися за міські стіни2. Бій усередині міста тривав протягом шести діб. Воїни руба­лися навіть на дахах будинків. Вулиці були завузькі, військам було важко просуватися в серце міста - у напрямку цитаделі Бірси. Тоді Сципіон наказав підпалити будинки і розчищати попелища, поши­рюючи тим самим проходи для військ. Протягом усіх шести діб Сци­піон не змикав очей ані на хвилину. Стоячи їв, не припиняючи ко­мандування військами. Рештки гарнізону і городян замкнулися у храмі Ешмуна на центральній площі. Коли двері храму почали трі­щати від тарану, яким їх вибивали, захисники підпалили храм. Газд- рубал утік від співвітчизників, щоб припасти до ніг переможця, ви­молюючи помилування. Дружина ж Газдрубала навпаки, піднялася з дітьми на дах храму, взяла на руки дітей і, осипаючи прокльонами загарбників, на очах у всіх кинулася з висоти вниз. Це був останній акорд трагедії. Сципіон покликав секретаря, продиктував йому до­несення сенату: „Карфаген взято, чекаю на ваші вказівки”. І, спер­шись спиною до найближчої опори, він, присівши, миттєво заснув.

За наказом сенату Карфаген було зрівняно із землею. По його землі було проведено орну борозду, місце піддано прокляттю. Тре­тя Пунічна війна скінчилася.

5.

<< | >>
Источник: Голованов С. О.. Всесвітня історія: Навч. посіб. За ред. Ю. М. Алексеева. — К.: Каравела,2005. — 272 с.. 2005

Еще по теме Третя Пунічна війна (149-146 рр. до н.е.):