Суспільний поділ праці: його сутність та наслідки

Із завершенням льодовикового періоду та значним потеплінням відбулася певна стабілізація господарської діяльності людства. Як наслідок стабілізувався і соціальний розвиток, почалося впевнене збільшення чисельності населення.

Землеробство, ймовірно, трансформувалося з первісного зби­ральництва. Постійно маючи справу з їстівними рослинами - зер­нами, ягодами, коріннями тощо, люди помітили властивість після потрапляння зерна чи ягоди на землю проростати там наступної весни. Усвідомивши корисність такої властивості насіння їстівних рослин, люди переходять до їх культивування поряд зі своїм жит­лом. Напевне, перші ділянки обробленої землі були невеликими. З часом обсяги робіт збільшувалися, таким чином поступово у пе­рвісних общинах виникає землеробство.

Скотарство, на думку дослідників, починається з одомашнен­ня деяких видів тварин. Воно, як і землеробство, починалося з невеликих обсягів робіт у вигляді домашнього скотарства. З ча­сом масштаби цього заняття зростали, перетворюючись на табу­нне, відгінне скотарство. На певному етапі господарського роз­витку общини опинилися перед проблемою суміщення цих двох видів господарювання.

Так розростання землеробства і скотарства до великих масшта­бів зробило, на певному етапі, неможливим подальше їх суміщен­ня в діяльності однієї общини. Врешті неминучою ставала не­обхідність вибору на користь одного з видів, який змушені були зробити общинники. На цей вплив частіше за все впливали еколо­гічні умови, демографічна ситуація в регіоні. Отже, у суспільстві відбувся перший великий суспільний поділ праці, який проходив у вигляді спеціалізації общин у напрямі скотарства або землероб­ства. Прямим наслідком цього першого суспільного поділу пра­ці стало помітне зростання продуктивності праці як землеробів, так і скотарів. Стало можливим забезпечити стабільне надходжен­ня харчових продуктів. Відбувалася певна стабілізація первісно­го общинного господарства. Люди поступово оволодівали знан­нями, необхідними для заняття землеробством та скотарством. Початок спеціалізації общин у виробництві продуктів харчуван­ня спричинив також появу перших форм обмінних стосунків між господарчими колективами. Скотарі та землероби мали потребу у продуктах харчування, які виготовляла інша сторона. Створю­ється натуральна форма обміну. Звісно, на цьому етапі людство не могло отримати стабільного надлишкового продукту, але пер­ші ознаки наближення суспільства до такої межі ставали вже по­мітними. Слід також зазначити, що за самим характером діяль­ності землероби змушені були перейти до осілого способу життя, тоді як скотарі залишилися кочівниками подібно до їх дале­ких предків. Більшість дослідників вважають, що відтворююче господарство вперше виникає у Малій Азії, у регіоні східного Се­редземномор’я. Пізніше створюється ще один осередок форму­вання відтворюючого господарства - Південно-Східна Азія, Пів­денний Китай та Індія. Це сталося приблизно у VII - V тис. до н.е.

Перехід землеробських общин до осілого способу життя спри­яв посиленню їх уваги до оточуючого середовища. З часом люди відзначили властивість окремих „каменів", які опинилися побли­зу від багаття, ставати м’якішими, переходити в рідкий стан. Після застигання речовина знов ставала твердою. Так люди в процесі розвитку господарства звернули увагу на властивість металів під впливом високої температури переплавлятися в іншу форму. Пер­шим металом, який став відомий людству, була мідь. І це не було випадковістю. Майже всі народи і суспільства, незалежно від еко­логічних та кліматичних умов, у яких вони мешкали, навчилися обробляти саме мідь. Мідь - єдиний метал, що у значній кількості зустрічався в той час на поверхні землі у самородному вигляді. Саме це сприяло тому, що люди звернули увагу на її властивості. Крім того, мідь є достатньо м’якою, що полегшувало її обробку порівня­но з каменем. Але, незважаючи на ці переваги, мідь не відразу витіс­нила камінь як матеріал для виготовлення знарядь праці. Тому за археологічною періодизацією виділяється перехідний період від кам’яного віку до віку металів, який називається мідно-кам’яний і датується V-III тис. до н.е.

Наприкінці III тис. до н.е. люди навчилися виготовляти сплави олова і міді та отримувати бронзу. Хоча температура плавлення бронзи (700-900 °С) нижча від температури плавлення міді (1083 °С), однак мідним, як і бронзовим знаряддям праці не вдалося цілком витіснити кам’яні знаряддя тому, що у деяких випадках технічні властивості каменю кращі, ніж бронзи. Крім того, камінь як мате­ріал для виготовлення знарядь зустрічався всюди, тоді як олово, необхідне для отримання бронзи, - дуже рідкісний метал. Слід ви­знати, що, на відміну від міді та олова, залізні руди трапляються майже всюди. Але виплавити залізо з руди значно важче, ніж пла­вити мідь. Температура плавлення заліза значно вища (1528 °С).

Складності, пов’язані з виплавлянням міді, тим більше з отри­манням бронзи, були значними. Технологія обробки металу вима­гала складних технічних навичок, а головне - значного обсягу часу. Суміщати це заняття із землеробськими роботами ставало дедалі менш можливим. Подальший розвиток господарювання вимагав переходу до спеціалізації певної частини трудівників на обробці металу та виготовленні металевих виробів, частіше за все знарядь праці. З’являється новий різновид господарчих занять, ремесло - поточне виготовлення предметів для господарчих потреб. Поява обробки металу сприяла вдосконаленню трудових навичок. Засто­сування міді та бронзи дало сильний поштовх розвитку ремісни­чої діяльності. Першорядного значення набуває сама металургія. З металу стали вироблятися найрізноманітніші знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, прикраси, зброя. Слід мати на ува­зі, що тільки з початком обробки бронзи з’являються меч та бойо­ва колісниця, поширюються захисні обладунки. Зрештою, вини­кають інші види ремесла: обробка дерева, кістки, рога, каменю, з’яв­ляється плетіння, потім, після появи ткацького верстата виникає ткацтво. Пізніше, із винайденням гончарного круга, з’являється гончарство, теслярство, шкірництво тощо. Нові види ремесел ви­магали все більших трудових витрат, умінь, навичок.

Таким чином, поява у суспільстві навичок обробки металу стає ознакою нового суспільного поділу праці - відокремленню реміс­ництва від землеробства. Слід підкреслити, що заняття ремеслом формується у середовищі саме землеробів, а не скотарів. Цьому сприяв осілий спосіб життєдіяльності перших. Запровадження металу в господарстві відіграло значну роль у розвитку всіх галу­зей господарчої діяльності, перш за все у розвитку землеробства та скотарства. Металеві знаряддя для землеробства сприяли по­ширенню орного землеробства.

Орне землеробство сприяло подальшому розвитку скотарства. Разом із тим, розвиток землеробства дозволяв використовувати вирощені продукти для відгодовування худоби і сприяв зростан­ню його поголів’я. Поширюється відмінність між общинами у кіль­кості і переліку вироблених продуктів - зростає господарча дифе­ренціація. Ці природні відмінності спричинили посилення обміну продуктами, який виник після появи землеробських та скотарських общин. Спершу цей обмін відбувався несистематично, випадково. Але після другого поділу праці він набуває постійного характеру. Землероби, яким не вистачало своєї худоби, прагнули отримати від скотарів м’ясо, молочні продукти, шкіру, вовну й особливо ро­бочу худобу, необхідну як тяглову силу та транспортний засіб. Ско­тарі зі свого боку потребували землеробських продуктів, метале­вих та гончарних виробів.

Розвиток регулярного міжобщинного обміну привів навіть до формування нових суспільних інститутів, перш за все інституту гостинності, що гарантував чужинцям та гостям захист життя та майна. Поява різноманітних виробів ремісництва, які мали вели­ке господарче значення, сприяла активізації обміну між община­ми, але водночас привела до його ускладнення. Частина продук­тів стала вироблятися спеціально для обміну, тобто як товар. Із розвитком обміну вдосконалювалися засоби сполучення. Набу­ли поширення колісні вози, стали прокладатися дороги, створю­валися кораблі на веслах та вітрилах. Як свідчать деякі дослідни­ки, із середини II тис. до н.е. як тяглову тварину стали викорис­товувати коней.²

Перехід до відтворюючого господарства, загальний розвиток виробництва спричинили якісні зміни в житті суспільства. Знач­но збільшилася стабільність господарства, піднявся життєвий рі­вень населення.

Як бачимо, ще однією передумовою виникнення надлишково­го продукту стало засвоєння техніки обробки металів. Проте слід пам’ятати, що наслідки засвоєння металу в різних суспільствах не були однаковими. Наприклад, у субтропічному кліматі в умовах високої родючості грунтів стабільний надлишковий продукт стало можливим отримувати вже на стадії обробки міді. Але у помірному кліматі Європи схожі зміни стали можливими тільки після початку обробки заліза. Таким чином, засвоєння металу стало важливою передумовою виникнення надлишкового продукту. Проте надлиш­ковий продукт сприяє розкладу первісного ладу лише за умови існування в суспільстві можливості реалізації та перерозподілу такого продукту. Це відбувалося через обмін, а пізніше торгівлю. Поява торгівлі становить сутність третього поділу праці.

Як вже згадувалося вище, стихійний обмін виникає вперше вже після появи суспільного поділу на землеробів та скотарів. Розвиток такого обміну неодмінно викликав міжобщинну спеці­алізацію. Поява надлишкового продукту, обміну та суспільного поділу праці стали поштовхом до виникнення приватної власно­сті. Перерозподіл продукту в процесі обміну неодмінно приво­див до його накопичення в руках окремих, привілейованих чле­нів суспільства - общинної та родової верхівки. Але поки земля перебувала в общинній власності, розвиток приватної власності мав певні межі. Рішучий перехід землі у приватну власність стався лише в умовах виникнення нерівності, формування експлуатації та створення держави.

2.