Становлення Югославії в першій половині XX століття.
Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Видовданська конституція 1921 року. Національне питання. Частина південнослов'янської території - Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина - входила до складу Австро-Угорщини, Македонія — до Османської імперії, Сербія і Чорногорія — були незалежними державами.
Після поразки Австро-Угорщини у жовтні- листопаді 1918 р. південнослов'янські території, що входили до її складу, були визволені сербською армією. Правлячі кола Хорватії, Словенії, Чорногорії і Сербії підтримали ідею створення єдиної держави.1 грудня 1918 р. у Белграді проголошено утворення Королівства сербів, хорватів і словенців (KCXC) на чолі з династією Карагеоргіевичів. У лютому 1919 р. під тиском селянства уряд почав аграрну реформу, яка ліквідувала залишки феодальних відносин. Землі великих австрійських і угорських поміщиків були конфісковані. Встановлювався максимум землеволодіння: у Хорватії — 150-200 га на людину, Воєводині (частині Сербії) — 300-500 га. Надлишки землі за плату розподілялися між селянами — в основному серед сербів. У часі здійснення реформи розтягнулося на 20 років.
У 1921 р. у день святого Вида (Видовдан) ухвалено конституцію KCXC. Держава стала конституційною монархією (законодавчий орган — Народна скупщина), закріплено владу Карагеоргіевичів, унітаризм територіального устрою і централізм державної влади. Ліквідовано історичний поділ на національні області, натомість країну поділено на 33 губернаторства — жупанії. У Конституції стверджувалося існування єдиної «сербо-хорвато-словенської національності». Однак законодавство і практика монархії не вирішили національного питання, а навпаки, загострили його. Серби (39 % населення) стали панівною нацією. Хорвати (24 % населення), словенці (9 %), чорногорці (гірські серби, 2 %), македонці, боснійці, албанці (разом 26 %) не мали рівних із сербами прав.
Загостренню міжнаціональних відносин сприяла й та обставина, що серби, чорногорці, македонці — православні; хорвати і словенці — католики; частина жителів Боснії і Герцеговини — мусульмани.В економічному відношенні найбільш розвинутими були Словенія, Хорватія, частково Сербія, відсталими — Чорногорія, Боснія і Герцеговина. У цілому KCXC було аграрною країною з відсталою промисловістю: 80% населення — селяни, 10% — робітники й ремісники. Основним конфліктом усередині країни була боротьба між Сербією і Хорватією за контроль державою.
Державні перевороти 1929 та 1941 рр. Загострення економічних і політичних суперечностей спричинило у 1929 р. встановлення монархічної диктатури. 6 січня 1929 р. король Олександр видав маніфест, за яким скасовувалися принципи парламентаризму, Конституція, розпускалася Скупщина. Вся повнота влади переходила до короля, KCXC перейменували на Югославію.
Зростання національних суперечностей призвело до деяких поступок хорватам — у 1939 р. Хорватія виділена в окрему адміністративну одиницю на чолі з губернатором (баном), відповідальним перед королем і хорватським парламентом (Собором).
27 березня 1941 р., за півтора тижні до окупації Югославії фашистською Німеччиною, проанглійськи налаштована група офіцерів на чолі з Д. Симовичем здійснила державний переворот. 5 квітня 1941 р. підписано договір про дружбу й ненапад з CPCP. Проте це не врятувало країну від фашистської окупації у 1941 році.
5.