Становлення державності у франків

Переселення германців на захід та на південь спричинили у мі­сцевих народів розпад родових та племінних об’єднань і виник­нення територіальних. Приходячи у нові місця, германці в умовах сусідської общини протягом кількох століть асимілювалися з міс­цевими жителями.

УIV ст. франки розселилися на північному сході Галлії як союз­ники імперії та розділилися на ріпуарських (на схід від ріки Маас) та салічних (морське узбережжя). У салічних франків розвитку набуло землеробство, засноване на трипільній системі. Саме вони стали винахідниками ярма та підкови - глобальних технічних ви­находів, які сприяли піднесенню врожайності завдяки більш гли­бокому заорюванню та кращим добривам.

З королівських династій найбільш значними стали Меровінги, які походили від легендарного вождя Меровея - “народженого морем”. Третій у династії, Хлодвіг (481-511 рр.), спромігся підко­рити своїй владі всіх франків. Винищивши усіх суперників у бо­ротьбі за владу, він став королем. Зібравши значні збройні сили, він завдав поразки римському проконсулові Галлії Сіагрію і захо­пив його столицю Суассон, а в 507 р. в битві при Пуат’є він розбив вестготів та захопив усю Аквитанію. Перед смертю він розподілив свої володіння між синами. При нащадках Хлодвіга Франкське ко­ролівство поширилося. Була підкорена вся Галлія, проте єдиного королівства не було - воно поділилося на три частини: Нейстрію, Бургундію та Австразію. Лише Хлотареві вдалося ненадовго об’єд­нати їх, та потім знову почалися смути та заворушення.

Державний устрій залишався порівняно простим. Армія ком­плектувалася з ополчення вільних франків. Її стрижнем була про­фесійна королівська дружина. Спочатку франки були звільнені від податків, проте поступово втратили це право у зв’язку зі зростан­ням королівських та графських дружин.

За наказом Хлодвіга було складено “Салічну правду” (Lex salica) - один із найбільш ранніх судовників стародавніх германців. За­вдяки цьому документу сучасні історики можуть простежити змі­ни у господарстві та побуті франків, що відбулися від часів Цезаря і Таціта.

Останні з Меровінгів цілком втратили реальну владу. Дружина повністю підпорядковувалася майордомам (першим міністрам). Королівський титул перетворився на непотрібну побрякеньку. По­чалася смуга безперервних заворушень, які вдалося вгамувати лише Кардові Мартелу (715-741 рр.). Він уніс розбрат серед родової арис­тократії та зміцнив свою одноосібну владу. Невеликі кінні загони місцевих графів не могли протистояти зовнішній загрозі з боку ара­бів, яка надходила з Піренейського півострова. Тоді Карл провів огляд війська, де відібрав до королівської армії лише важкоозбро- єних вершників, які мали довгі списи, металеві щити, рублячі мечі. Ці лицарі за службу отримували у користування землі (бенефіції) та ставали васалами сеньора, який пожалував їм бенефіцій. Сеньор залишався господарем землі та міг відібрати її у разі непокори ва­сала. Результати реформи далися взнаки досить швидко.

У 732 р. війська Карла Мартела зустрілися біля Пуат’є з авангар­дом арабів, яких очолював Абдеррахман, і завдали йому поразки. Просування арабів у Західну Європу, а разом з ними й ісламу, було призупинено.

Син Мартела Піпин II Короткий відзначився вірною службою папі римському, який у вдячність за це визнав його королем фран­ків. Римській курії необхідно було відігнати лангобардів від Риму. Піпин завдав їм дві поразки (754, 757 рр.), витіснив їх подалі від Риму та передав у дарунок папі Стефану II область у Римі та місто Равенну на півночі Італії. Так було започатковано Папську область, попередницю сучасного Ватикану.

Найбільшої могутності Франкська імперія досягла за правлін­ня Карла Великого (768-814 рр.). Він був видатним полководцем і талановитим політичним діячем. У повсякденному житті він но­сив простий, але охайний одяг, зберігаючи звички простого франк­ського воїна.

Держава не мала столиці у традиційному розумінні - королів­ський двір мандрував по країні з одного міста до другого, внаслі­док чого міста швидко навчалися обслуговувати потреби двору, починаючи від ремонту возів та зброї і завершуючи влаштуван­ням бенкетів, видовищ, змагань та турнірів. Сільська округа швид­ко перетворилася на сировинну базу великих міст і залучалася до товарно-грошових відносин проти волі сільських жителів, оскіль­ки головним засобом платні ставали гроші, а не вироби. Оброк з натуральної форми трансформується у грошову. Місто в цілому випереджало село у розвитку ремісництва. Цей розрив ставав де­далі відчутнішим і феодали воліли більше часу проводити у місті, аніж у своїх замках. Таким чином, міста більше орієнтувалися на королівську владу, а не на місцевих феодалів Система імунітетів, за якою церква і світські землевласники ставали незалежними від втручання держави, також прилучали графства до короля. За та­ких умов розрив з королівською владою неминуче спричиняв для них культурну та економічну деградацію. Так урбанізовані тери­торії опинялися у становищі, за якого вони не прагнули до полі­тичного самовизначення. Селянство примусово залучалося до пре- карних відносин, тобто отримувало землі у користування за вико­нання повинностей.

Будучи щирим католиком, Карл Великий проводив активну зовнішню політику як в інтересах королівства, так і в інтересах папи римського. Так у 774 р. він за проханням папи завдав поразки лангобардам і передав велику частину їх земель у Папську область, а Ломбардію включив до складу Франкського королівства.

Карл здійснив похід до Іспанії, дійшовши до Сарагосси і завдав поразки арабам. Узяти Caparoccy він не зміг і змушений був від­ступати до Піренеїв. У землях басків його ар’єргард під команду­ванням Роланда, маркграфа Бретонської марки, потрапив у паст­ку і був цілком знищений (героїчна смерть Роланда була пізніше оспівана у французькому епосі “Пісня про Роланда”). Карл повер­нувся у Басконію та завоював її, утворивши Іспанську марку. Проте найважчою і найкривавішою для нього стала війна проти саксів у дворіччі Рейна та Ельби. Боротьба з їх вождем Відукіндом тривала близько ЗО років (772-804 рр.) Соціальний розвиток саксів перебу­вав на ступені військової демократії. Дружина Карла поступалася їм чисельністю. Для того, щоб здолати саксів, довелося застосувати тактику випаленої землі, взяття заручників тощо. Так після битви на річці Везер у 782 р. франками було страчено 4 тис. заручників.

Карлом Великим було укладено союз із слов’янськими племе­нами лютичів та ободритів. Відтоді у слов’янській мові з’явилося слово “король” - діалектизм від слова “Карл”.

У результаті війн франки захопили Баварію, Словенію, Хорва­тію. Утворилася велетенська імперія, яка охоплювала значні те­риторії, включаючи Рим. Правитель цієї держави, папа Лев III, у 800 р. вінчав короною римських імператорів, оригінал якої на той момент перебував у Константинополі в руках візантійських імпе­раторів (з 476 р.). Копію цієї корони було виготовлено для Карла за кресленнями тих, хто бачив її на власні очі. Візантія заявила з цього приводу протест, на який просто не звернули уваги. Ко­ролівство франків віднині стало офіційно називатися Римською імперією.

3.