США у першій половині XX століття. «Новий курс» президента Ф.Рузвельта, його наслідки та значення.

Зміна статусу США у світі після Першої світової війни. США з кінця XVIII ст. є федеративною країною, президентською республікою.

На кінець XIX ст. США вийшли на перше місце у світі по випуску основних видів продукції і загальному обсягу виробництва, прискореними темпами розвивалися монополістичні об’єднання, в основному трести⁴³, в результаті об’єднання промислового і банківського капіталу склалася фінансова олігархія⁴⁴. Панування США завдячує політиці протекціонізму⁴³, масовому притоку з європейських країн).

усього світу відносно дешевої та кваліфікованої робочої сили, стабільним джерелам сировини та ринкам збуту в Центральній та Південній Америці, а також зовнішнім позикам (до Першої світової війни США мали найбільший зовнішній борг, проте в ході війни стали кредитором

Перша світова війна сприятливо вплинула на економіку США. їх втрати були порівняно невеликими — 50 тис. убитими, 230 тис. пораненими. Національне багатство за 1914-1920 рр. збільшилося у 2,5 рази. Воєнні поставки в Європу стимулювали розвиток економіки, і за багатьма позиціями США вийшли на перше місце у світі. У 1920 р. доля країни у світовому виробництві автомобілів становила 85 %, нафти — 67, чорних металів — 60 %. Збільшилися закордонні ⁴¹ США цього періоду намішать нклкичною країною трестів».

Фінансова олігархія — невелика група власників ней б питих банківський і промислових монополій, яка фактично контролює весь державний апарат Коли я одного і американський мільїрлеріи спитали чому вім не гал ос у F кя президентських виборах, він відповів, шо йому це не потрібно, ОСКІЛЬКИ СІМ При UUMlF президентів.

[1]^s Протекціонізм — державна політики, спрямована на захист власного товаровиробника від іноземної конкурсиHH₁

капіталовкладення — з 2,6 млрд, до 7 млрд, доларів. Посилилася поляризація багатства й злиденності: 2 % американців володіли 60 % національного багатства, 2/3 іромадян — 5 %.

Посилилися позиції США і на міжнародній арені. Зовнішній курс президента Bydpo Вільсона був спрямований на утвердження лідерства США у повоєнному світі. Саме він запропонував документ під назвою «14 пунктів», суть якого зводилася до підтримки національно-визвольного руху в Європі і молодих незалежних держав, які мали стати противагою великим європейським державам — Англії, Франції, Німеччині*. Однак втілити положення документу в життя не вдалося. Сенат США не ратифікував Версальський договір, США не стали членом Ліги Націй, а конгрес підтримав ідею «ізоляціонізму» (не втручання в політичні справи Європи).

Після президентських виборів 1920 р. до влади, на зміну демократам, прийшли республіканці, які перебували при владі до 1933 р.: президент У. Гардінг (1921-1924), К. Кулідж (1925-1938), Г. Гувер (1929-1932). Вони пропагували повернення до «нормальних часів», коли зовнішня політика

США була орієнтована на країни Латинської Америки, а не на Європу. Головними своїми завданнями вони вважали: створення сприятливих умов для приватного бізнесу; захист внутрішнього ринку (у 1922 та 1930 рр. встановлені високі митні тарифи на ввезення імпортної продукції); зменшення податків для великих кампаній та з великих прибутків з метою заохочення стимулювання розвитку капітального будівництва га вкладання капіталів у розвиток виробництва; скорочення соціальних програм та обмеження імміграції (закони 1924, 1929 рр.); підтримка консервативних тенденцій у суспільстві — 1920 р. прийнятий «Сухий закон», що забороняв виробництво та продаж алкогольних напоїв, переслідування викладання еволюційної теорії Ч. Дарвіна у школах («Мавп'ячі процеси»).

За поправкою до Конституції жінкам з 21 року було надано право голосу.

Великий вплив на суспільно-політичне життя мали профспілки. Після війни активізувався робітничий рух: тільки у 1919 р. страйкували 4 млн. чоловік. Інтереси робітників відстоювали найбільша профспілка — Американська федерація праці, а також Соцпартія і Компартія. Під тиском робітників в окремих галузях покращені умови праці, скорочено робочий день у сталеплавильній промисловості. Однак на початку 20-х років уряд розпочав наступ на права робітників: сотні активістів були кинуті у тюрми.

Період «проспериті» («процвітання»), У середині 20-х років економіка дещо стабілізувалася — почався період «процвітання» (англійською «проспериті»).

Основні риси стабілізації:

• США отримали найбільше від участі в Першій світовій війні. З країни-боржника США перетворились у кредитора, а воєнні замовлення дали могутній поштовх економічному розвитку;

• США стали країною, де нова техніка, технології і системи управління найбільш широко впроваджувались у виробництво.

• важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва. Америка стала країною масового виробництва. Автомобілі (завод Генрі Форда в Детройті), пральні машини, холодильники, радіоприймачі, фотоапарати, програвачі стали звичайним явищем. Регулярними стали авіаційні пасажирські перевезення;

• у 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. На кінець періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті;

• все більшу роль починають відігравати акціонерні товариства та корпорації— своєрідні форми колективного бізнесу. Але піднесення економіки стало основою і для небувалого розквіту середнього і дрібного бізнесу.

«і4 нунктівя стосувалися земель коли Цінної Австро-Угорщини і не відносилися до території колишньої Російської імперії. Ue стало одні сю і причини втрати незалежності на сході України

50

• найбільш інтенсивний розвиток отримали автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об'єднували майже половину фабрик та заводів країни;

• KLTbKiCTb банків у США зменшилась за 1920-1929 рр. з ЗО до 24 тис, а їхні капітали збільшились на 21 млрд. доларів;

• США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Перевищення експорту нал імпортом в 1921-1929 рр. досягло 7,7 млрд. доларів. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% цієї суми припадало на Європу, а 22 % - на Латинську Америку. Отримуючи величезні відсотки з позичок та платежів з воєнних боргів, США перетворилися в державу-рантьє.

Економічне піднесення 20-х років мало ряд особливостей'.

• суднобудівництво, виробництво залізничного обладнання, текстильна та вугільна промисловості перебували у стані застою. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені;

• сільське господарство переживало затяжну кризу;

• в країні було 2-3 млн. безробітних;

• з кожним роком зростав обсяг продажу в кредит за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту.

Стабілізація у США почалася раніше, ніж в інших країнах, — у 1922 р. Уряд США фактично не втручався у розвиток економіки країни, сподіваючись на «невидиму руку» ринку, який повинен розвиватися за власними законами.

У цей період:

• США виробляли 44 % світової продукції - більше, ніж Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія узяті разом;

• за період 1922-1929 рр. економіка США зросла на 70 %;

• посилення концентрації виробництва — розрослися монополістичні об'єднання Моргана, Рокфеллера, Дюпона, які фактично задушили дрібного й середнього товаровиробника, фактично зникла конкуренція, почалися масові банкрутства. Найбільшими фірмами стали «Форд», «Крайслер», «Дженерал електрик», «Дженерал моторз» тощо. На 1929 р. монополістичні об’єднання контролювали майже половину фабрик та заводів країни, на яких було зайнято 90% всіх робітників і які випускали 92 % всієї промислової продукції! Такого рівня монополізації не знала жодна країна світу - «акули» бізнесу «проковтнули» майже всіх дрібних виробників;

• кількість банків зменшилася, а їх капітали зросли. Несталою була і фінансова система. У 20-ті роки на Нью-Йоркській фондовій біржі - найбільшій у світі - відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі і прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза;

• американські капіталовкладення за кордоном зросли на 1931 р. до 11,6 млрд. доларів, з яких 40 % суми прихопилося на Європу, а 22% - - на Латинську Америку;

• найбільш розвинутими галузями економіки стали автомобілебудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна галузі.

Кваліфікований робітник міг дозволити собі купити автомобіль (заводи Форда випускали модель «Т» на прізвисько «Бляшана Лізі») за 350, потім за 290 доларів - це три місячні зарплати, і вже справа йшла до того, щоб один автомобіль припадав на одну американську родину. Америка була завалена продуктами харчування й «ширвжитком» - різними електроприладами, радіоприймачами, холодильниками, швейними й пральними машинами, пилососами. Багато американських робітників інтегрувалися в панівну економічну систему: вони володіли акціями промислових кампаній і отримували свою частку прибутку.

У світовій конкурентній боротьбі США вийшли на перше місце — вони переважали на ринках, наприклад, Китаю або Німеччини. Економічно США панували над іншим світом — увесь 51

світ був тепер їхнім боржником. Коли виявилося, що країни-боржники (Британія) не можуть вчасно розплатитися, Америка стала давати їм ще гроші в борг — для сплати відсотків по колишньому боргу. Так США втягували європейські країни в нову боргову залежність. Промисловий і фінансовий центр світу міцно перемістився з Лондона в Нью-Йорк. Це й називалося «prosperity» — процвітання.

Зворотнім боком економічного буму став войовничий політичний консерватизм, який вилився у скасування будь-яких соціальних програм і невтручання держави в економічне життя. Почались говіння на профспілки, а будь-які виступи за соціальні права розцінювались як інсинуації більшовиків. Яскравим проявом консерватизму став «сухий закон», який у 1920 р. вступив у силу як XVIII поправка до конституції. Цей закон забороняв виготовляти і продавати спиртні напої по всій території США. Зворотнім боком цього закону стало зростання підпільного бізнесу спиртними напоями, наркотиками, рекет, утворення організованої злочинності.

Однак не контрольований з боку держави ринок, а особливо — ринок цінних паперів, швидко обріс спекулянтами, які грали на різниці у цінах.

Відбулись зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступили нові пай:

• окрім демократичної та республіканської партій у виборах брав участь прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р. Лафоллета. Він балотувався як «незалежний» кандидат в президенти. Його підтримували Американська Федерація Праці (АФТ), соціалістична партія та ряд громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії СІЛА масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи;

• в 1924 р. вперше у виборах брала участь компартія, яка висунула своїм кандидатом в президенти У. Фостера.

Але президентом США був обраний К. Кулідж (1925-1928). Новий уряд проголосив своїм девізом «Справа Америки - бізнес». Він всіляко сприяв росту прибутків монополій, знижуючи з року в рік податки на корпорації і надаючи великим компаніям державні субсидії. В той же час Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Значні кошти витрачалися на морські озброєння. Економічне та політичне життя країни знаходилося під контролем сімейств фінансової олігархії - Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллока, а також чіказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші пости в кабінеті Куліджа займали представники фінансового капіталу. Міністром фінансів був «Алюмінієвий король» Ендрю Меллон, міністром торгівлі - Г. Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок, що отримав репутацію одного з стовпів процвітання.

На міжнародній арені США:

• проводили політику експансії, прикриваючи її «ізоляціоністським» прапором. Сполучені Штати виступали головним арбітром при вирішення репараційної проблеми;

• запропонований ними «план Дауеса» створив умови для відтворення німецького воєнно- промислового потенціалу;

• беручи участь у боротьбі за панування в Китаї, США разом з іншими державами придушували національно-визвольний рух китайського народу;

• фінансово-економічний натиск на країни Латинської Америки поєднувався зі збройною інтервенцією. Агресія США проти Нікарагуа в 1927-1928 рр. викликала глибоке обурення в Центральній та Південній Америці;

• у роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великобританією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії все більше тіснили англійських конкурентів. Посилилося і морське протистояння;

• США були єдиною з великих держав, що відмовлялися визнати CPCP. Однак республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 20-х років невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце поміж імпортерів товарів у Радянський Союз (головним чином машин та промислового обладнання). Нарешті у 1933 р. США і CPCP установили дипломатичні відносини.

«Велика депресія». В 1928 р. на посаду президента балотувався мільйонер-республікансці. Герберт Гувер. На вибори він йшов під гаслами: «Курча - у кожну каструлю!», «Збережемо все, шо маємо!», гарантував всім по дві машини в гаражі.

Проте восени - 24 жовтня 1929 року відбувся обвал Нью-Йоркської біржі (так званий «чорний четвер»), США охопила економічна криза небаченого дотепер масштабу. Відразу на 90 % знецінилися акції. Збанкрутіли компанії, лопнула вся банківська система і мільйони людей втратили заощадження. Затріщав по швах державний бюджет. Припинилася виплата пенсій. Ще недавно процвітаюча країна світу раптом стала країною економічної й соціальної катастрофи. Туман розпачу завис над Америкою. Журналісти назвали це явище «Великою депресією». Велика депресія нанесла великий удар по самолюбству американців і змусила їх засумніватися, що їх країна — краща у світі. Ніхто ще не знав, що криза протриває майже п'ять років.

Головними причинами економічної кризи були:

• структурна криза економіки — поява технологій масового виробництва не була підкріплена масовим споживанням;

• небачене зростання монополістичних об’єднань, яке тягнуло за собою зростання монопольної ціни на продукцію при зниженні її собівартості;

• падіння купівельної спроможності великої частини населення;

• перевищення пропозиції товарів над їх попитом;

• розорення дрібного і середнього бізнесу;

• невтручання держави в економічне життя суспільства.

Світ і раніше зазнавав економічних криз, проте криза 1929-1933 р. мала наступні особливі риси:

• циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 рр. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець;

• криза набула небувало затяжного характеру. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання;

• криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотень тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави;

• криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Перша світова війна породила безпрецедентне зростання американської економіки і перетворила США у світового кредитора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати репарації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економіка стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було.

Внаслідок кризи бідували й мільйонери (їх залишилося ледь два десятки, а було більш 500) і перукарі. В багатьох не витримували нерви: одні кидалися з хмарочосів, інші труїлися газом — статистика перших кризових місяців зафіксувала десятки тисяч самогубств. Треті приставали до гангстерів і мафіозі, ішли в економічне підпілля. Четверті, залишившись без роботи й без грошей, колесили по країні в пошуках щастя, але не знаходили його — вони осідали й створювали цілі міста з жерсті й фанери — «гувервіллі».

Сам президент Гувер у цей час розкошував у Білому будинку, уперше за всю історію Америки закритому для відвідувачів. Гувер і далі міцно тримався своїх колишніх поглядів: «Однаково важливо, щоб бізнес не втручався в справи уряду, а уряд — у справи бізнесу». Він 53

відмовлявся допомагати тим, хто бідував, і його ім'я дотепер асоціюється в американців з поняттям «грубий індивідуалізм». Практика Гувера була такою: федеральні позики великим промисловцям і фінансистам, рядовим американцям — нічого. Марші голодних ветеранів на Вашингтон були, за наказом президента, зупинені федеральними військами.

Найнижчою точкою падіння став липень 1932 року. У цей час:

• виробництво й національний дохід за короткий час упали вдвічі, важка промисловість — в 7 разів, обсяги зовнішньої торгівлі - втричі (рівень промислового виробництва склав 54 % від рівня 1929 р., а до 1933 р. обсяг виробництва скоротився в цілому на 63 %);

• виникло небачене безробіття - безробітних в 1932-1933 рр. було 15-17 мли. (кожний четвертий дорослий).

• збанкрутіли 5 тис. банків, десятки тисяч дрібних фірм;

• заробітна платня у деяких галузях скоротилася в два рази (в цілому по економіці — на 35 %);

• катастрофічно впали ціни на сільськогосподарську продукцію, вона не знаходила збуту і спалювалася та топилася тонами;

• більше 1 млн. ферм було продано з молотка.

За обсягом виробництва США були відкинуті на рівень 1908 року. У США депресія проявила себе найтяжче серед економічно розвинутих країн. Такого падіння виробництва світ не знав протягом всієї першої половини XX століття.

Виходом з цієї ситуації було посилення втручання держави в економіку, шо в різних країнах мало різні форми: в країнах стійкої та тривалої демократії вихід було знайдено у формі ліберальних реформ («Новий курс» Рузвельта в США), в інших країнах — проведення реформ урядами Народних фронтів, як спроба консолідувати суспільство (Франція, Чилі) або запровадження соціал-демократичної («шведської» моделі) соціального реформування. В країнах зі слабкими традиціями демократії посилення втручання держави в економіку призвело до встановлення тоталітарних (в Італії, Німеччині, Іспанії) або авторитарних диктатур (Польща, Угорщина, країни Балтії), воєнно-монархічних режимів (Болгарія, Югославія, Румунія).

«Новий курс» Ф. Рузвельта. Робітничий рух. Спробою виходу з кризи, пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві, спробою, шо виявилася початком глибоких реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Делано Рузвельта в 1933-1941 рр., яка ввійшла в історію під назвою «Новий курс».

Ще будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, тоді найбільш населеного і найбагатшого штату Америки, здійснив програму державної допомоги бідним, шо не мала аналогів. Ставши кандидатом демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги «забутій людині», маючи на увазі мільйони знедолених кризою, обіцяв американському народу «новий курс», пов'язаний з використанням нетрадиційних методів боротьби з кризою. Рузвельт не мав закінченої програми і вважав головною метою передвиборчої кампанії схилити на свій бік усіх невдоволених. Багато людей вважало, що прийшовши на виборчі дільниці в листопаді 1932 р., вони проголосували не за Рузвельта, а проти Гувера. Рузвельт, крім того, пообіцяв скасувати «сухий закон». Так чи інакше республіканська партія зазнала відчутної поразки. Рузвельт отримав 22,8 мли. голосів, Гувер - 15,8. Демократи до того ж завоювали більшість в обох палатах конгресу.

Ф. Рузвельту було тоді 50 років. Він виходець із правлячої еліти й випускник двох елітних університетів: Гарвардський та Колумбійський університети. Рузвельт був одружений на племінниці президента Теодора Рузвельта Елеонорі. З 39 років (після поліомієліту) у нього виник параліч обох ніг, шо назавжди прив'язав цю людину до інвалідного крісла-каталки. Хвороба не перешкодила Рузвельту стати губернатором штату Нью-Йорк, а потім і президентом. Франклін Делано Рузвельт став, на думку багатьох, одним із чотирьох найвидатніших президентів в історії США, поряд з Дж. Вашингтоном, Т. Джефферсоном і А. Лінкольном. «Єдине, чого ми повинні боятися, — сказав він, — це власного страху».

Президентські вибори 1932 р. фактично припали на пік економічної кризи. Республіканська адміністрація, яка не змогла вирішити назрілі економічні проблеми, потерпіла повну поразку, президент-республіканець Г. Гувер навіть отримав прізвисько «президент голоду».

Виходом з надзвичайно скрутного становища стало державне управління (регулювання) економікою, втручання держави у приватну підприємницьку діяльність, взаємовідносини між власниками і найманими робітниками — «Новий курс» президента Ф. Рузвельта. В основі курсу — ідеї англійського економіста Д. Кейнса. Американський конгрес підтримав президента і протягом короткого часу було прийнято близько 70 законодавчих актів по регулюванню економіки країни.

Обраний президентом, Рузвельт вступив на посаду 4 березня наступного року. На цей час, час «міжцарювання», припадає найдраматичніший етап розвитку кризи. Почалася хвиля банкрутства американських банків. Натовпи громадян буквально брали їх у облогу, намагаючись врятувати свої заощадження, забрати їх. У ніч на 4 березня банки Нью-Йорку і Чикаго — фінансових центрів США — припинили операції через нестачу готівки. Держава опинилася близькою до повного паралічу. Банківська криза не дала Рузвельту часу на адаптацію до нової ролі, вона спонукала його одразу ж виявити свої видатні якості політика: динамізм, рішучість і новаторський підхід.

Рузвельт залучив у свою команду кращі кадри Америки і створив для подолання кризи «Мозковий трест», який працював цілодобово: за перші 100 днів його президентства було прийнято 50 законів. Новий президент вступив у відкритий, чесний діалог з нацією. Він анітрошки не прикрашав похмуру реальність моменту. Щодня президент виходив в ефір і роз'ясняв нації зміст реформ.

Щоб мати час на підготовку своїх пропозицій і вгамувати пристрасті, Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою частиною якої стало страхування дрібних і середніх депозитів. Заборонено вивіз золота за кордон, проведено девальвацію долара. Уряд реформував банківську систему, закривши дрібні ненадійні банки і підтримавши великі. Над Федеральною резервною системою встановлено державний контроль. За податковою реформою збільшилися податки з надприбутків, спадщини, даровизни.

Однак початок економічного пожвавлення не призвів до очікуваного спаду соціальної напруженості. Навпаки, паралізуючий страх людей минав разом з кризою і активність мас почала зростати. У країні виникли масові рухи, деякі — в незвичайній формі, що відображали глибоке невдоволення американців становищем, яке склалося. Лейтмотивом усіх тих рухів була вимога їх учасників більше, надійніше захистити громадян країни, дати гарантії, що пережиті ними біди більше не повторяться. В основному всі побажання зводились до рішучого впровадження державного регулювання соціального і економічного життя.

У грудні 1933 року був відмінений «сухий закон». Вибори до конгресу у 1934 р. показали, що більшість американців підтримує ці вимоги. Розуміючи приреченість спроб відновити старий порядок і враховуючи настрої мас та розклад політичних сил, Рузвельт здійснив «зрушення вліво» у своїй політиці, складовою якого став ряд важливих структурних перегворень в американському суспільстві:

• у країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійне забезпечення;

• у 1935 р. був прийнятий національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспілок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин. Поряд з АФП виник Конгрес виробничих профспілок;

• значно розширено систему громадських робіт.

Зрушення вліво у політиці «нового курсу» зробило більш жорсткою політичну боротьбу. Консервативні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом. їхні прославлення Рузвельта які рятівника нації змінились нападками та звинуваченнями його в зраді. Тому передвиборча компанія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні позиції двох основних партій у питанні про реформи, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю «нового курсу». Рузвельт здобув на цих виборах переконливу більшість, зібравши 27,8 млн. голосів проти 16,7 млн., поданих за його головного суперника А. Лендона. Республіканці перемогли тільки в 2 штатах з тодішніх 48. У конгресі їх представництво виявилось найменшим з початку століття. Вибори 1936 р. мали іегоричне значення: вони зробили реформи «нового курсу» незворотними.

Отримавши такий переконливий мандат довіри, Рузвельт у 1937 р. сконцентрував зусилля адміністрації на реформі Верховного суду. Його члени, що призначалися на все життя президентом, стали головною опорою консервативних сил. Використовуючи право Верховного суду трактувати конституцію, вони оголосили II законів «нового курсу» не відповідними їй. Побоюючись, що така ж доля може спіткати і закони, прийняті в 1935 р., Рузвельт запропонував оновити склад Верховного суду за рахунок призначення додаткових членів після досягнення судцями 70 річного віку. Багато його членів вирішило, що роблячи судову владу більші залежною від виконавчої в особі президента, ця пропозиція порушує основний принцип державного устрою США — поділу влади. їх не зупинило при цьому те, що, голосуючи проти президента, вони діяли проти лідера своєї партії, адже абсолютна більшість в обох палатах була у демократів. Рузвельт заспокоював себе, якось сказавши, що програвши бій, він виграв війну. Верховний суд у 1937 р. визнав конституційним і закон про соціальне забезпечення, і закон Вагнера, але його авторитетові було завдання значного удару, а демократична партія виявилася розколотою.

Спираючись на закон Вагнера і маючи в Білому домі співчуття президента, профспілки почали штурм двох основних бастіонів антипрофспілкових сил — автомобільної і сталеплавильної промисловості. Запекла боротьба робітників, епізодами якої бум «сидячий» страйк на заводі «Дженерал моторз» у Мічигані і сутичка робітників з поліцією в Чикаго, виявилися в центрі уваги громадськості. В результаті колективний договір з профспілкою змушені були підписати «Дженерал моторз», «Крайслер моторз», найбільша сталеварна корпорація «Юнайтед Стейтс Стіл». Часом здавалось, що цей конфлікт загрожує зробити недосяжним соціальний мир, якого так прагнули реформатори, а це вже не сприяло зростанню авторитету Рузвельта. Окрім того, восени 1937 р. на додачу до всіх негараздів, що звалились на президента, в країні почалася нова економічна криза, яка поставила під сумнів економічну політику «нового курсу».

Після довгих роздумів Рузвельт в 1938 р. запропонував конгресу нові реформи. Серед них:

• закон про справедливі умови праці, що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю;

• замість оголошеного Верховним судом у 1936 р. неконституційним закону про регулювання сільського господарства був прийнятий інший. Було створено Адміністрацію регулювання сільського господарства (AAA)₁ метою якої стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які щадять землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції. Це стабілізувало ціни на сільськогосподарську продукцію;

• на зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт. Було прийнято закон про соціальне забезпечення, за яким передбачалося створення державної системи соціального захисту, соціальне страхування непрацюючих, організовано допомогу безробітним, кількість яких зросла до 25 мільйонів. Через створену Адміністрацію іромадських робіт молодих людей віком від 18 до 25 років посилали на будівництво шляхів, аеродромів, заготівлю лісу тощо. Держава забезпечувала їх житлом і харчуванням, давала 1 долар у день на кишенькові витрати. На це було виділено до 12 млрд. доларів. Вже в 1934 р. уряд створив 4 млн. робочих місць і це частково вирішило проблему зайнятості;

• для регулювання промисловості було створено Національну адміністрацію відновлення промисловості (NlRA)₁ що встановлювала обсяг виробництва, ціни, розміри зарплати, регулювала ринки збуту, розробила «кодекси чесної конкуренції»; за її настановами стали діяти 90% промисловості й торгівлі.

«Новий курс» є своєрідним зламом в історії СЩА XX ст. Розпочаті президентом Рузвельтом перетворення були спрямовані на вихід із кризи і на піднесення економіки. Повністю цієї мети так і не було досягнуто. Економіка країни, по суті, перебувала у стані застою всі 30-ті роки. Збереглися значне недовантаження виробничих потужностей та масове безробіття. Адміністрації Рузвельта не вдалося оволодіти мистецтвом регулювання ринкової економіки.

Президент стояв за те, щоб тягар кризи падав не тільки на бідних, але й на багатих; звідси підвищення податків на спадщину, на нерухомість, на високі доходи. Деякі в Америці вважали Рузвельта ледве чи не «червоним». Насправді, Рузвельт прагнув не ліквідувати капіталізм, не потіснити його навіть, а зміцнити, створюючи додаткові внутрішні регулятори. Мотив був простий і визначався так: «Я прагну уникнути революції». Його скажено ненавидів американський вищий клас. А перемоги йому приносив середній американець, той, кого він називав «забутою людиною».

З 1939 р. Рузвельт відмовляється від подальших реформ. Аж до вступу США у Другу світову війну його адміністрація прагнула закріпити вже здійснені реформи «нового курсу».

«Новий курс», який проводився протягом 1933-1939 рр., можна вважати вдалою спробою регулювання економіки в інтересах як бізнесу, так і широких верств населення. Це призвело до зростання в США так званого «середнього класу» — дрібних і середніх власників, високооплачуваних робітників та менеджерів — який є основою демократії та ринкової економіки.

Головними наслідками «нового курсу» стали:

• держава отримала основні важелі регулювання економіки. Функції держави надзвичайно розширились;

• вперше в історії CLLL/ держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців;

• було зроблено вирішальний крок у створенні «держави процвітання» та збережено демократію.

2.