Розвиток капіталістичних відносин у Нідерландах та його соціальні наслідки

У XV ст. значна частина нідерландських земель входила до скла­ду герцогства Бургундського. Довга боротьба герцогів з Францією за гегемонію у Нідерландах завершилася поразкою бургундської армії у битві при Нансі в 1477 р.

У політичному ладі Нідерландів тривала боротьба між двома напрямами. З одного боку існував урядовий апарат на чолі з імпе­ратором (а потім королем Іспанії) зі спеціальною Фландрською радою при ньому. Практично Нідерландами управляв намісник, при якому існувало три галузеві ради: державна, фінансова і таєм­на. Ці ради займалися підготовкою законопроектів, найважливі­ших розпоряджень. Центральним Судовим органом була Головна рада. Ця Централізована рада все більше набирала сили, виконую­чи волю монарха та його намісника. З іншого ж боку, у Нідерлан­дах існували представницькі установи, успадковані від станової мо­нархії - Генеральні та „обласні” штати. Вони, головним чином,

займалися збиранням податків. Окрім того, у містах і містечках мали місце магістрати (місцеві управи), де панували патриції, бюр­гери, багаті купці. Кожна область, кожне місто мали свої власні привілеї, вільності і їхню недоторканість магістрати вперто захи­щали від зазіхань іспанської влади. Тому монарх у Нідерландах був дещо обмежений у своїх діях. Проте Нідерланди були дуже важ­ливі для Карла V, адже у середині XVI ст. вони збагатили скарбни­цю іспанської корони на один мільйон гульденів.

Але Нідерланди також мали свою вигоду від приналежності до володінь Карла V - на його територіях нідерландські купці мали вигідні ринки збуту, захист своїх торгівельних інтересів в інозем­них країнах, певну приналежність до колоніальної торгівлі. Однак, вже у II половині царювання Карла V безкінечні вимагання подат­ків, грабіжницькі династичні війни, нехтування господарчими інте­ресами країни іспанськими монархами почали підривати економі­ку й фінанси Нідерландів, що викликало гостре обурення тамтеш­нього населення. Назрівав конфлікт, корені якого визначалися не лише в самій непопулярності політики Карла V, а в характері соці­ально-економічного розвитку Нідерландів.

Справа в тому, що у І половині XVI ст. у Нідерландах ішов швид­кий розпад феодальних відносин, розгортався процес первинного накопичення капіталу і зароджувалися капіталістичні форми госпо­дарювання. На невеликій території містилося близько 300 міст, по­над 6500 сіл із населенням у 3 млн осіб. Нідерланди часто називали „країною міст”. При цьому не всі 17 провінцій були однаково еконо­мічно розвиненими. Умовно вони розділялися на три групи: цент­ральний промисловий район - Фландрія і Брабант; північно-західна торгівельно-промислова група - Голландія і Зеландія, та окраїнні землі - Артуа, Люксембург, Намюр та ін (головним чином сільсько­господарські провінції). У Фландрії і Брабанті товарне виробницт­во і купецький капітал, які вкоренилися тут вже у XIII ст., стали підґрунтям для розвитку капіталістичних відносин.

На зміну цеховому ремеслу складалися капіталістичні мануфак­тури. Якщо у XVct. вони виробляли на експорт 15-20 тис. штук саржі на рік, то у 1563 р. - вже 97795 тис. штук.

Антверпен - найбільший порт Нідерландів - перетворився на центр світового ринку. У Зеландії та Голландії також були помітні значні економічні зміни. Цехові галузі ремесла, особливо суконна, переживали тяжкі часи - обсяги річної продукції впали у 5 разів.

Дворяни Фландрії та Брабанту не змогли прилаштуватися до нових економічних умов - вони збідніли, погрузли в боргах. їхні землі переходили до лихварів, бюргерів, навіть до багатих селян, до монастирів, які володіли половиною усіх земель країни. Фео­дальні відносини розпадалися. Більшість селян Фландрії ставали вільними орендарями. Феодальні повинності ставали рідкістю. Ба­гаті селяни і фермери наймали батраків, налагоджували прогресив­ну технологію сільськогосподарського виробництва, тоді як бідне селянство розорялося і потрапляло в тенета лихварів.

Певна річ, процес первинного накопичення капіталу, становлен­ня капіталістичних відносин викликали глибокі соціальні струси. Економічна та політична влада відходила від дворянства: серед­ньовічне бюргерство і селянство розпадалося, цехові і вільні реміс­ники бідніли, перетворюючись на волоцюг і жебраків. Ті, кому по­щастило потрапити у найми, піддавалися жорстокій експлуатації: по 12-14 годин на день за жалюгідну платню. Ті, хто спромігся не зубожіти, змушені були працювати понад усяку міру, виснажую­чись у майстерні. Збирати милостиню було небезпечно - закони жахали за це лютою карою.

Іноземні монархи грабували країну велетенськими податками та династичними війнами. Вони підтримували сили феодальної ре­акції - аристократію та католицьку церкву, а в містах - цехову та патриціанську олігархію. Це, звісно, приводило до розколу суспіль­ства. Народжувалися нові суспільні верстви - буржуазія і ману­фактурний пролетаріат. Вони болюче сприймали наслідки реак­ційної політики іноземного абсолютизму. Соціальний конфлікт ставав неминучим. Він вибухнув серією повстань: 1534-35 рр. у пів­нічних провінціях та Агентському повстанні 1539-40 рр. Обидва заворушення відзначилися великою гостротою і складністю соці­альних протиріч.

2.