Примітки

¹ Технічно Версальським договором скріплено лише мир із Німеччиною. Різні парки й королівські замки в околицях Парижа дали назви іншим договорам: Сен-Жерменський — з Авст­рією, Тріанонський — з Угорщиною, Севрський — із Туреччиною, Нейїський — із Болгарією.

² Югославська громадянська війна, ссцесіоністський рух у Словакії, відхід прибалтійсь­ких країн від колишнього CPCP, конфлікти між угорцями й румунами через Трансільванію, сепа­ратизм у Молдові (чи Молдавії, колишній Бесарабії), плюс іще й закавказький націоналізм, — усе це належить до тих вибухових проблем, що або не існували, або не могли ісігувати до 1914 року'.

³ Аландські острови, розташовані між Фінляндією та Швецією, увійшли до складу Фінлян­дії, але були й досі є заселеними винятково шведськомовною людністю. Новостворена ж Фінлян­дія агресивно заходилася утверджувати панування фінської мови. Як альтернативу сецесії й при­єднання островів до сусідньої Швеції Ліга придумала схему, що гарантувала виняткове вживання шведської на островах, із застереженням проти небажаної імміграції з фінського материка..

⁴ Оскільки Росія все ще користувалася юліанським календарем, що на тринадцять днів відставав від григоріанського, прийнятого скрізь на Заході, то Лютнева революція фактично від­булася в березні, а Жовтнева — 7 листопада. Саме Жовтнева революція й реформувала російсь­кий календар, а заодно й російську орфографію, виказуючи тим самим глибину свого впливу. Адже добре відомо, що подібні дрібні зміни потребують для свого здійснення справжніх соціо- політичних землетрусів. Найтривалішим і найуніверсальнішим наслідком Французької револю­ції стало запровадження метричної системи.

⁵ У 1917 році поважна Незалежна Соціал-Демократична Партія Німеччини (USPD) фор­мально відкололася через це питання від більшості соціалістів (SPD), які продовжували підтриму­вати війну.

⁶ Людські втрати Лютневої революції перевищили жертви Жовтневої, але все одно були відносно скромними: 53 офіцери, 602 солдати, 73 поліцейські й 587 громадян, що загинули чи дістали поранення. (WH-Chamberlin, 1965, vol. І, р. 85.)

⁷ Подібні “ради” ("советы”), що здогадно коренилися в досвіді самоврядування сільських общин, виникали як політичні утворення поміж заводських робітників під час революції 1905 року. Оскільки зібрання обраних прямими виборами делегатів були повсюдно відомі організова­ним робітникам, апелюючи до прищепленого їм почугтя демократії, то російський термін "совет”, іноді, але не завжди перекладуваний на місцеві мови, ще й неабияк приваблював міжна­родну громадськість.

⁸ “Я сказав їм: робіть усе, що ви хочете робити, беріть усе, що хочете, й ми підтримаємо вас, але дбайте про виробництво, стежте, щоб виробництво було корисним. Беріться за корисну роботу. Будуть у вас помилки, але ви навчитеся.” (Ленін: Доповідь про діяльність Раднаркому. 11/24 січня 1918 року; Ленін, 1970, с. 551)

⁹ Столицею царської Росії буъ Санкт-Петербург, що звучало надто по-німецькому на час Першої Світової війни, й тому перейменували місто на Петроград. Після смерті Леніна в 1924 ро­ці воно стало Ленінградом, а коли розпався CPCP, йому⁷ повернуто першу назву. Радянський Союз був незвичайно схильний до політичної топонімії (в чому його по-рабському наслідували й сате­літи), яка часто ускладнювалася у зв’язку із зигзагами партійної долі. Так Царицин на Волзі став Сталінградом, де розгорнулася епічна битва Другої Світової війни, а після смерті Сталіна назвав­ся Волгоградом. На час написання цієї книги він усе ще носив цю останню назву.

¹⁰ Поміркована більшість соціал-демократів здобула лише трохи менше 38 відсотків голосів (свою повсякчасну цифру), а революційні Незалежні Соціал-Демократи — близько 7,5 відсотка.

¹¹ Її поразка викликала розпорошення політичних та інтелектуальних біженців по світу, з яких дехто збудував собі несподівану кар’єру, наприклад, кіномагнат сер Александер Корда й ак­тор Бела Лутосі, найбільше відомий своєю головною роллю в першій версії фільму жахів Дракула.

¹² Так званим Першим Інтернаціоналом було засноване Карлом Марксом Міжнародне товариство робітників (1864-72).

¹³ Те, що на основі кондра гьєвських “довгих хвиль” виявилося можливим робити добрі прогнози (нечасте явище в економіці), переконало багатьох істориків і навіть декого з економіс­тів: щось у них таки є, хоч ми й не знаємо достеменно, що ж саме.

¹⁴ За XIX століття, наприкінці якого ціни були набагато нижчі, ніж на його початку, люди настільки звикли до стабільності чи й зниження цін, що самого слова “інфляція” було досить, щоб описати те, що ми нині називаємо “гіперінфляцією”.

¹⁵ На Балканах і в державах Прибалтики уряди ніколи не втрачали повністю контролю над інфляцією, хоч якою грізною вона була.

¹⁶ Положення про “найпривілейованішу націю” означає, власне, протилежне його позірному значенню, а саме, що ставлення до комерційного партнера грунтуватиметься на тих самих умовах, що й у “найпривілейованішої нації”, себто жодна сторона не матиме більших привілеїв.

¹⁷ Золотий стандарт у своєму класичному виглвді надає одиниці котрої-небудь валюти, наприклад, доларовій купюрі, цінності певної ваги золота, на яку’ при потребі банк її виміняє.

¹⁸ Недаремно двадцяті стали десятиріччям психолога Еміля Kye (1857-1926), що популя­ризував оптимістичну автосугестію з допомогою гасла, яке треба було постійно повторювати: “Щодня мені у всьому стає краще й краще!”

¹⁹ Американська банкова система не дозволяла європейського типу гігантського банку з розгалуженнями філій по всій країні, а тому складалася з відносно слабких місцевих чи, в кращо­му випадку, банків масштабу штату.

²⁰ Це зайшло так далеко, що в 1933 році Москва наполягла, щоб лідер італійських кому­ністів П.Тольятті забрав назад своє припущення, нібито, либонь, соціал-демократія не є найбіль­шою небезпекою, принаймні в Італії. Тоді Гітлер уже прийшов до влади. А Комінтерн не міняв своєї лінії аж до 1934 року.

²¹ Ще такими були Чилійська й Кубинська компартії.

²² Першими урядами, що вдалися до такої практики, були CPCP і Канада в 1925 році. IIa 1939 рік уже дев’ять країн мали офіційну урядову статистику національного доходу, а Ліга Націй мхпа статистичні дані всього на двадцять шість держак Зразу ж після Другої Світової війни з’яви­лися такі оцінки діяльності тридцяти дев’яти країн, у середині п’ятдесятих — дев’яноста трьох, і відтоді цифри національних доходів, часто лиш віддалено пов’язані з реальностями життя від­повідних народів, стали майже такою нормою для незалежних держав, як націонхльні прапори.

²³ Найближчим до подібного скинення став випадок анексії Естонії Радянським Союзом у 194θ році, адже на той час ця маленька прибалтійська країна, переживши кілька років автори­таризму, якраз знов була перейшла до демократичнішої конституції.

²⁴ Це була енцикліка Rerum Novarum, Про нові речі, доповнена через сорок років, і то не випадково на самому дні Великої Депресії, додатком Quadragesimo Anno₁ Сорокового року. Вона й досі лишається наріжним каменем соціальної політики Церкви, що засвідчила й енцикліка па­пи Івана Павла II Centesimus Annus, Сотий рік, написана 1991 року, на соту' річницю Rerum Novarum Однак точна рівновага осуду весь час варіювалася залежно від політичного контексту.

²⁵ Слід зазначити, до честі землякам Муссоліні, що протягом війни італійська армія кате­горично відмовлялася видавати євреїв для їх знищення німцями, а чи й будь-кого з окупованих ними земель, переважно південно-східної Франції й частин Балканів. Хоча ітхтійська адміністра­ція також виказувала помітний брак старання в цій справі, загинула майже половина всього нечисленного єврейського населення Італії — дехто з них, щоправда, наклав головою за антифа­шистську' боротьбу, а не як просто жертва (Steinberg, 1 $>90; Hughes, 1983)∙

²⁶ Лейбористський уряд у 1931 році розпався через це питання, дехто з лейбористських лідерів разом зі своїми прихильниками з лібералів перейшов до консерваторів, які й виграли по- дхтьші вибори завдяки різкому перерозподілу голосів і спокійно лишалися при владі аж до трав­ня 1940 року.

²⁷ 1980-і роки на Заході й на Сході були сповнені ностальгічного пишнослів’я в пошуках абсолютно нездійсненного повернення до такого собі ідеалізованого XIX століття, вибудовано­го на цих припущеннях.

²⁸ Нескінченні перетасування демократичних вибор чих систем, пропорційних чи там ще яких, — це все спроби забезпечити чи підтримати стабільні більшості, що дозволяють існу­вання стабільних урядів у політичних системах, сама природа яких робить це нелегкою справою.

²⁹ У Британії відмова прийняти хоч би яку форму пропорційного представництва (“пе­реможець забирає собі все”) сприяла виникненню двопартійної системи, маргіналізувавши інші партії, скажімо, Ліберальну' яка після Першої Світової війни побула панівною, хоча й далі постійно набирала свої 10 відсотків від усіх національних голосів (таке становище лишалося й на 1992 рік). У Німеччині пропорційна система, хоча трохи й сприяла більшим партіям, після 1920 року не породила жодної партії, що здобула б хоч третину місць (окрім нацистів у 1932-му), з-поміж п’яти основних і доброго десятка менших угруповань. За відсутності більшості (німець­ка) конституція передбачала (тимчасове) виконавче правління сил надзвичайного становища, себто призупинення демократії.

³⁰ Доводять, нібито заснована на щонайнадійніших джерелах інформація Зорге про те, що Японія не має наміру нападати на CPCP до кінця 1941 року, дозволила Сталінові перекинути на Західний фронт важливі підкріплення в той час, коли німці вийшли на околиці Москви (Deakin and Storry₁ 1964, chapter 13; Andrew and Gordievsky, 1991, pp∙ 281-82).

³¹ Однак це не може слугувати за виправдання жорстокостей, скоєних кожною стороною, які були, безперечно у випадку' хорватської держави 1942-45 років і можливо й у випадку словаць­кої держави, більшими, ніжу їхніх супротивників, і які в жодному разі не можна виправдати.

³² У Берліні, через місяць після приходу Гітлера до влади, таємничим чином згоріла будів­ля німецького парламенту.

³³ Іспанія таки залишила за собою Марокко, яке хотіли відібрати у неї войовничі місцеві берберські племена, що давали іспанській армії грізні бойові підрозділи; а ще зберегла деякі аф­риканські території далі на південь, що про них усі й забули.

³⁴ Карлізм — це люто монархістський та ультратрадиціоналістський рух із сильною се­лянською підтримкою, переважно у Наваррі. Карлісти билися в громадянських війнах 1830-их і 1870-их на боці однієї з гілок іспанської королівської родини.

³⁵ Поміж них було якихось 10 000 французів, 5 000 німців з австрійцями, 5 000 поляків з українцями, 3 500 італійців, 2 800 американців (зі США), 2 000 британців, 1 500 югославів, 1 500 чехів, 1 000 угорців, 1 000 скандинавів та багато інших. 2-3 000 росіян навряд чи випадає віднести до добровольців. Подейкують, що близько 7 000 з них були євреї (Thomas, 1977, р. 982-84; Paucker. 1991, р. 15).

³⁶ За словами Комінтерну, іспанська революція була “інтегральною частиною антифа­шистської боротьби, яка спирається на щонайширшу соціальну основу. Це — народна революція. Це — національна революція. Це — антифашистська революція.” (Ercoli, October 1936, cited in Hobsbawm, 1986, р. 175 )

³⁷ Під час конференції, що мала започаткувати нову, “холодну війну”, болгарський деле­гат Комінформу Влко Червенков усе ще описував перспективи своєї країни в цих термінах. (Reale, 1954, рр. 66-67, 73-74).

³⁸ Можливо, він боявся, коли б ентузіастичну участь комуністів у французькій чи бри­танській антифашистській війні Гітлер не розцінив як ознаку його таємної нещирості й не вико­ристав це як привід для нападу.

³⁹ У 1949 році засновано таємні антикомуністичні збройні сили, що стали відомі як Gladio, Меч після того, як про їхнє іеггування розповів у 1990 році один італійський політик. “Гладіатори” мали продовжувати внутрішній опір у різних країнах Європи після радянської оку­пації, за виникнення такої ситуації. Члени організації були озброєні й оплачувані США, треновані ЦРУ й британськими таємними й спеціальними службами, та їх існування було прихованим від урядів, на чиїх територіях вони діяли; знали про них лише вибрані індивіди. В Італії, і, можливо, й деінде, ця організація складалася первісно з затятих фашистів, що їх залишено позаду ііереможе- ною Віссю як осередки опору, а згодом вони набули нової якості як фанатичні антикомуністи. У сімдесятих роках, коли вторгнення Червоної Армії вже не здавалося ймовірним навіть амери­канським секретним службам, "гладіатори” знайшли собі нове поле діяльності як праві терори­сти, що часом маскувалися під лівих терористів.

⁴⁰ Один з авторових друзів, що зрештою став заступником командира МОЇ, чеха Артура Лондона, був австрійський єврей польського походження, чиїм бойовим завданням була органі­зація антинацистської пропаганди серед німецьких військ у Франції.

⁴¹ Однак серби Хорва гії й Боснії, а також чорногорці (що дали партизанській армії 17 від­сотків офіцерів), палко виступали за Тіто, достоту як його підтримувала значна частина його рід­ного хорватського народу, а також словенців. Здебільшого партизанські бої відбувалися в Боснії.

⁴² Характерно, як усі забувають відзначити велику роль жінок у війні, опорі й визволенні

⁴³ Матіс і Пікассо, Шьонберг і Стравінський, Гропіус і Mic ван дер Рое; Пруст, Джеймс Джойс, Томас Манн і Франц Кафка; Єйтс, Езра Паунд, Олександр Блок і Анна Ахматова.

⁴⁴ Серед інших: Ісаак Бабель (1894), Ле Корбюзье (1897), Ернест Хемінгуей (1899), Бер­тольт Брехт, Гарсія Лорка й Ганнус Айслер (усі народжені 1898); Курт Вайль (1900); Жан-Поль Сартр (1905) і В.Г.Оден (1907).

⁴⁵ Значущим є той факт, що, за відносно рідкісними винятками (Альбан Берг, Бенджамін Брітен), найбільші івори, писані для музичної сцени після 1918 року, наприклад, Tpuzpomoea опера, Махагонні, Порджі та Бес, призначалися не для офіційних опер.

⁴⁶ Задля справедливості слід сказати, що д-р Лівіс зрештою таки знайшов адекватніші. хоч і скупуваті, слова для оцінки цього великого письменника.

⁴⁷ “Mir Gillt Zu Hitler nichts еіп.” Що не зупинило Kpayca, після тривалої мовчанки, таки на- І писати якихось кілька сотень сторінок на цю тему, яка, однак, йому не далася.

⁴⁸ Справді, основні літературні відпунки Першої Світової війни покотилися світом аж на­прикінці двадцятих, коли роман Epixa Марії Ремарка На Західному фронті без змін (1929. голівудська кіновсрсія 1930) розійшовся, перекладений на двадцять п’ять мов, протягом півтора року в двох із половиною мільйонах примірників.

⁴⁹ Аргентинський письменник Xopxe Луїс Борхес (1899-1986) був англо-зорієнтованим і відомим англофілом; надзвичайний ірецький поет-александрієць К.ГІ.Кавафіс (1863-1933) на­справді володів англійською як своєю першою мовою, достоту, як і (принаймні для письменниць-

ззіх цілей) володів нею Фернандо Песоа (1888-1935), найбільший португальський поет сторіччя. Добре відомий вплив Кіплінга на Бертольта Брехта.

⁵⁰ Літературні попередники сучасного “крутого” трілера чи оповідки про “таємне око” куди народніші. Дешіел Гемет( 1894-1961) починав свою діяльність у ролі нишпорки-Пінкертона, друкуючись у дешевих журналах. Коли порівнювати з ним, то бельгієць Жорж Сіменон (1903-89), єдиний письменник, що перетворив детектив на справжню літературу, — це просто самоук і жа­люгідний писака.

⁵¹ Тут слід зазначити, що проста дихотомія “капіталістичний”/“соцалістичний” є скорше політична, ніж аналітачна. Вона відбиває виникнення масових політичних робітничих рухів, чия соціалістична ідеологія практично зводиться до концепту теперішнього суспільства (“капіта­лізму'”), виверргутого навиворіт. Після Жовтня це підкріпилося тривалою “холодною війною” чер­воних проти античервоних в “основному з XX віку”. Замість класифікувати економічні системи, скажімо, США. Південної Кореї, Австрії, Гонконгу, Західної Німеччини й Мексики під однією руб­рикою “капіталістичні”, цілком можна було б віднести їх до кількох категорій.

⁵² Ці цифри грунтуються на даних про кількість осіб, що дістали середню освіту’ західно­го типу’(Anil Seal, 1971, рр. 21-22).

⁵³ У французькій Північній Африці про сільське благочестя дбали святі люди — суфії марабути”), які ставали конкретною мішенню для реформістських звинувачень.

⁵⁴ Однак жодна з провідних африканських постатей, навіть ставши комуністом, не ли­шилася ним.

⁵⁵ Термін “Азії” додано, з незрозумілих причин, уже після Другої Світової війни.