Основні події війни у вересні 1939 - червні 1941 рр. в Європі.

Напад Німеччини на Польщу. Події 1939 - червня 1941 років. І вересня 1939р. гітлерівська Німеччина, звинувативши у початку війни Польщу, розпочала бойові дії проти «Другої Речі Посполитої^[71]».

Згідно з планом «Вайс», затвердженим Гітлером 11 квітня 1939 р., проти Польщі було кинуто 58 дивізій з 75, що їх налічував вермахт, два повітряні флоти (1 тис. бомбардувальників, 105 винищувачів). Загальна кількість німецьких солдатів та офіцерів становила 2 млн. чоловік. їм протистояла польська армія — 1,35 млн. солдатів та офіцерів (ЗО піхотних дивізій, 10 резервних дивізій, 22 кавалерійські бригади, що були об'єднані у 6 армій і групу «Нарев»). Польща мала 29 рот застарілих панцирників, 9 рот легких танків, близько 500 літаків застарілих конструкцій. Війська були розтягнуті вздовж кордону.

Німецький наступ здійснювався у двох напрямах:

• зі Східної Пруссії наступала група армій «Північ», якою командував генерал Ф. Бок;

• з Сілезії та Словаччини — ірупа армій «Південь» (командувач — генерал Г. Рундштедг).

У перші ж дні бойових дій відчайдушний опір польської армії було зламано. 6 вересня польський уряд виїхав з Варшави, а 17 вересня прибув до Румунії.

Вступ Червоної армії в Західну Україну та Західну Білорусію і приєднання їх до CPCP. Включення до Радянського Союзу Північної Буковини, Бессарабії, Латвії, Литви та Естонії. Й. Сталін «тягнув» з виконанням таємної частини пакту Ріббентропа-Молотова, шукаючи привід виставити себе не загарбником, а «визволителем». Крім того його увага була притягнута до Далекого Сходу, де йшли бойові дії між радянськими та японськими військами на річці Халхін- Гол в Монголії.

17 вересня 1939 р„ згідно з радянсько-німецьким договором про ненапад від 23 серпня 1939 р. (так званий «пакт Ріббентропа-Молотова»), прикриваючись пропагандистськими гаслами «допомоги українським і білоруським братам і сестрам», почали наступ на Польщу радянські війська. За 12 днів наступу вони зайняли території Західної України та Західної Білорусії і досягай рубежу на р. Нарва-Вісла-Сян, як і було обумовлено попередніми німецько-радянськими домовленостями. Наприкінці вересня у Бресті, Львові, Гродно, Ковелі і Пінську відбулися паради військ-переможців — вермахту і Червоної армії, що в усьому світі було розцінено як небезпечне зростання тоталітарних сил, посилення загрози миру в Європі.

28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний альянс було підтверджено новим документом -Договором про дружбу і кордон, яким було закріплено т. з. четвертий поділ Польщі. З приводу наслідків цього пакту відомий письменник-антифашист Генріх Манн у розпачі записав у щоденнику: «Сталін — це той же Гітлер. Вони знайшли один одного, щоб виступити проти цивілізованого світу». Для спільної боротьби з польськими підпільниками було встановлено співробітництво між гестапо і HKBC, у м. Закопане створено спільний навчальний центр. Польська держава фактично перестала існувати: до Німеччини відійшло 48,6 % її території і 69,9% населення, до CPCP - 51,4% території та 37,1 % населення. До CPCP приєднані Західна. Білорусія та Західна Україна^[73].

ТРАГЕДІЯ В KATИHl

Навесні 1940 р. за рішенням особливої Трійки HKBC CPCP відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940. понад 21 тис. польських військовополонених було розстріляно.

З березня 1959 року в цілком таємній доповідній записці №Н-632-Ш на ім'я Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова голова КДБ CPCP О. Шелепін запропонував знищити особові справи розстріляних польських громадян.

Керівництво CPCP до 1990 р. заперечувало свою причетність до цих розстрілів. Відповідно до радянської офіційної версії (комісія М. Бурденка), польські громадяни були розстріляні в Катині у 1941 р. німецькими військами. На сьогоднішній день цю версію підтримують деякі російські публіцисти. Лише 28 квітня 2010 р. за рішенням Президента Російської Федерації Д. Медведева розсекречені архівні документи по Катинській проблемі.

10 квітня 2010 р. президент Польщі Л. Качиньський з дружиною Марією вилетіли з Варшави у Смоленськ на польському урядовому літаку Ty-154M. Разом із президентом летіла делегація, яка включала політичних, військових, суспільних і релігійних діячів Польщі. В літаку було 88 пасажирів і 8 членів екіпажу. Метою візиту було відвідування Катинського меморіалу під Смоленськом у день 70-річчя Катинського розстрілу. У тумані при заході на посадку в аеропорт «Смоленськ-Північний» літак, не долетівши до посадкової смуги, зіштовхнувся з деревами й розвалився в повітрі. Усі 96 людей загинули.

Окупація країн Балтії. CPCP запропонував Естонії підписати договір про взаємодопомогу, за яким CPCP розміщував тут свої військові гарнізони, а у портах — військові кораблі (28 вересня 1939 р.). Таку ж угоду укладено з Латвією (5 жовтня 1939 р.) і Литвою (10 жовтня). У червні 1940 р., коли увага європейців була притягнута до окупації Франції, комуністи Балтії, спираючись на радянські війська, організували «виступи трудящих» проти «антинародної політики» власних урядів. Наслідком стало формування маріонеткових прорадянських урядів, які провели безальтернативні «вибори» за радянським зразком - свої кандидатури мали право «висувати» лише представники «непорушного блоку комуністів та безпартійних». Нова влада «звернулася з проханням» про входження Естонії, Латвії та Литви до складу CPCP, в чому їм не було відмовлено.

У березні 1940 р. CPCP заявив про необхідність повернення Румунією захоплених нею Бессарабії і Північної Буковини. Після ультиматуму румунському урядові 28 червня 1940 р. CPCP практично без боїв протягом тижня встановив контроль над цими землями. На території Бессарабії було утворено Молдавську PCP, а Північна Буковина, Хотинщина і Південна Бессарабія були передані до складу Української PCP.

Радянсько-фінська війна. Продовжуючи загарбання на Заході, у жовтні 1939 р. CPCP запропонував Фінляндії здати йому в оренду на 30 років порт Ханко, а також передати в обмін на території в Карелії низку островів у Фінській затоці і відсунути кордон з цією країною від Ленінграда. Фіни відмовилися, і Сталін, використавши прикордонний інцидент, розпочав бойові дії, кинувши на 4-мільйонну країну 250-тисячну армію, 2 тис. танків, 900 літаків, 1800 гармат.

ДУМКА ЖУРНАЛІСТА

Коли Червона армія перейшла фінський кордон, співвідношення сил воюючих сторін, за офіційними даними, було таким: 6,5:1 в особовому складі, 14:1 в артилерії, 20:1 в авіації і 13:1 у танках на користь CPCP. І тут сталося «фінське диво» — замість швидкої перемоги радянські війська в цій «зимовій війно» зазнавали однієї поразки за іншою. За підрахунками російських військових («Гриф секретности снят. Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и конфликтах» под ред. Г. Кривошеева, M.: Воениздат, 1993 г.), мінімальні втрати Червоної армії під час фінської компанії становили 200 тисяч людей. Фінська війна стала першим тривожним дзвінком, який показав усю гнилість радянської імперії та повну бездарність її партійного, державного і військового керівництва. Все у світі пізнається у порівнянні. Сухопутні війська радянських союзників (Англії, США і Канади) у боях за звільнення Західної Європи — від висадки в Нормандії до виходу на Ельбу— втратили 156 тис. осіб. Окупація Норвегії 1940 р. обійшлася Німеччині в 3,7 тис. загиблих і зниклих безвісти солдатів, а розгром армії Франції, Бельгії і Голландії— у 49 тисяч осіб.

Соболев Ю. Брехня і правда про Велику Вітчизняну //Дзеркало тижня. Україна. - №21. - 10 червня 2011. http://dt.ua/articles/82558 (сторінку відвідано 12 червня 2011 р).

Війна з Фінляндією тривала 105 днів — з ЗО листопада 1939 р. по 12 березня 1940 року. Уже 17 грудня 1939 р. CPCP як агресора було виключено з Ліги Націй. Червона армія намагалася привести до влади новостворений маріонетковий уряд «Фінляндської народної республіки» на чолі з Куусіненом. В надзвичайно важких зимових умовах радянські війська взяли в декількох місцях оборонні споруди «лінії Манергейма». Проте враховуючи можливість бомбардування військами Британії та Франції нафтоносних родовищ Баку, Майкопу та Грозного, великі втрати Червоної армії та непохитність законного фінського уряду та населення країни, 12 березня 1940 р. було укладено мирний договір.

Захопити Фінляндію, як це передбачалося «пактом Ріббентропа-Молотова» не вдалося, проте CPCP здобував Карельський перешийок, західний та північний берег Ладозького озера - відсунуто кордон від Ленінграда, район Кандалакши на півночі країни. CPCP також отримав у оренду о. Ханко і ряд островів для створення військово-морської бази.

Але за це було заплачено занадто дорогу ціну. З боку CPCP загинуло і пропало безвісти 90 тис. чоловік, майже 200 тис. були поранені та обморожені; фіни втратили втричі менше — 23 тис. загиблими і 44 тис. пораненими. Але найбільше постраждав міжнародний престиж Радянського Союзу та репутація «непереможної і легендарної» Червоної армії, яка продемонструвала в цій війні свою низьку боєздатність.

Загарбання Німеччиною Дані!, Норвегії, Бельгії, Нідерландів. Розгром Франції. Агресія на Балканах. 9 квітня 1940 р. німецькі війська висадилися у кількох портах Норвегії і вступили на територію Данії (операція «Везерібунг» - «Везерські навчання»). З боку датської армії протидії не було — уряд і король наказали військам скласти зброю.

10 травня 1940 р. у відповідності до плану «Грюн» розпочався німецький наступ на заході. Група армій «Б» (генерал Ф. Бок) увійшла в Голландію і Бельгію, а група армій «А» (генерал Г. Рундштедт) в обхід «лінії Мажино» (оборонні укріплення Франції) захопила південну Бельгію і північну Францію. 14 травня 1940 р. капітулювали Нідерланди, королева Беатрікс емігрувала до Лондона; 27 травня капітулювала Бельгія.

У травні 1940 р. німці дійшли до французького поргу Дюнкерк, Гітлер, маючи можливість розгромити англійські війська, дав «стоп-наказ» Вермахту. Можливо Гітлер ще сподівався об’єднати зусилля в боротьбі за світове панування з Британією. Це дало можливість, кинувши всю техніку і боєприпаси, евакуювати в Британію 338 тис. англо-французьких військ.

5 червня 1940 р. розпочато наступ німців на Париж. 10 червня 1940 р. у Другу світову війну вступила фашистська Італія, оголосивши війну Франції. Французька армія була деморалізована, титанічні спроби генерала Ш. де Голля організувати оборону на підступах до Парижа не принесли успіху і 14 червня Вермахт увійшов до Парижу, а 22 червня 1940 р. маршал Ф. Петен від імені уряду Франції підписав перемир'я. В музеї, де стояв вагон маршала Фоша і в якому було укладено Комп’єнське перемир’я, було проломлено стіну, вагон витягнутий на вулицю. Саме там Франція підписала свою капітуляцію - французький уряд і народ було принижено.

Фактично Франція капітулювала. Північна частина країни була окупована, її південь контролював профашистський уряд, що осів у м. Віші на чолі з маршалом Петеном^[74]

ДУМКА ЖУРНАЛІСТА

Третя республіка у Франції протиставила тоталітаризмові Гітлера хибну і потворну модель демократії. Про якусь консолідацію політиків перед обличчям зовнішньої загрози не було й мови. Ультраправі симпатизували гітлерівському режимові. Комуністи, антифашистський запал яких був охолоджений пактом Молотова-Ріббентропа, закликали трудящих саботувати «імперіалістичну» війну. Помірковані діячі займалися взаємною критикою і намагалися ухилитися від відповідальності.

Певний сплеск патріотизму на початку війни не зміг компенсувати психологічну неготовність французів до боротьби, до неминучих жертв і поневірянь. Для більшості громадян особистий комфорт був важливішим за абстрактні «національні інтереси».

14 червня 1940 р. німці зайняли Париж. Французькому керівництву належало відповісти на запитання: що робити далі? Несміливі пропозиції вивести війська в Північну Африку і в союзі з Англією продовжувати війну були відкинені. Гору взяли прибічники сепаратного перемир’я на чолі з маршалом Анрі Петеном. Один із найпопулярніших воєначальників Першої світової, герой оборони Вердена, давно став для Франції людиною-легендою. Тепер 84-річний маршал знову мав відіграти знакову роль в історії країни. 16 червня він обійняв посаду прем’єр-міністра, а наступного дня оголосив по радіо про припинення опору.

Прості люди зустріли звістку з неприхованою радістю. Російський письменник-еміїрант Роман Гуль у своїх мемуарах так описує атмосферу, яка панувала влітку 1940-го: «Все: крестьяне, виноградари, ремесленники, бакалейщики, рестораторы, гарсоны кафе, парикмахеры и бегущие, как сброд, солдаты — все хотели одного — что угодно, только чтоб кончилось это падение в бездонную бездну... У всех на уме было одно слово — «армистис» (перемирие), что означало, что немцы не пойдут на юг Франции, не придут сюда, не расквартируют здесь свои войска, не будут забирать скот, хлеб, виноград, вино... Бежавший из Франции в Лондон де Голль, хотевший сопротивления во что бы то ни стало, в тот момент был, увы, не с Францией, не с народом. C

народом был Петен».

Більшість французів у 1940-му не сприймали генерала де Голля всерйоз. Його палкий заклик продовжувати боротьбу підтримали одиниці. Справжнім рятівником нації вважався маршал Петен, який прикрив своїм авторитетом ганьбу мирних переговорів з Німеччиною.

«Перемир’я», укладене 22 червня, було фактичною капітуляцією Франції. Країна розділялася на окуповану німцями північ із центром у Парижі і південну «вільну зону» зі столицею в містечку Віші. Французька армія, за винятком 100 тис. осіб, підлягала демобілізації. У німецьких таборах залишалося 1,5 мільйона військовополонених французів.

Підписання капітуляції Франції у вагоні маршала Фоша

державності головним результатом домовленостей із німцями.

Дубинянський М. Mapiuai Петен у тупику історії// Дзеркало тижня. — 2006. — Nsl5 (594).

10 травня 1940 р. новим прем’єр-міністром Великої Британії став У. Черчіль, який виступав проти будь-яких угод з Гітлером. З липня по жовтень 1940 р. йшла «Битва за Англію» ~ бойові дії

Очолив уряд, який контролював південь Франції і заморські колонії, маршал Петен. 10 липня Національні збори передали йому всю повноту влади. Міжнародне співтовариство, включно зі США й CPCP, визнало режим Віші. Петен і його команда вважали збереження французької в повітрі та постійні бомбардування території Британії німецькими літаками. Потерпівши поразку у повітрі, Гітлер відмовився від вторгнення на британські острови.

4 жовтня 1940 р. німецькі війська увійшли в Румунію, де утвердилася фашистська диктатура Й. Антонеску, й Угорщину; у березні 1941 р. - у Болгарію. У квітні 1941 р., виконуючи план операції «Маріта», Вермахт та союзники окупували і розчленили Югославію та Грецію.

Таким чином, влітку 1941 р. більшість європейських держав, крім Швейцарії, Швеції, Великої Британії, Ірландії, Іспанії та Португалії, були або окуповані Німеччиною, або стали її союзниками. Фактично Швейцарія та Швеція були прив’язані до німецької економіки: з Швеції надходила залізна руда, з Швейцарії — точні прибори. Від незалежності цих двох країн Гітлсру було більше користі, ніж від окупації - у випадку окупації Британія бомбила б ці країни, руйнуючи необхідні Німеччині матеріальні ресурси.

Головними причинами успіхів Вермахту стали: нова стратегія «бліц-кригу» (блискавичної війни), чітка взаємодія всіх родів військ та застосування радіозв'язку між ними; постачання з боку CPCP стратегічної сировини тощо.

3.