Людство напередодні другої світової війни
Фашизм у Німеччині зародився і прийшов до влади на хвилі ідей реваншу за поразку у Першій світовій війні. Його ідеологія поєднала в собі також ідеї расизму, тоталітаризму, соціальної рівності.
Вони чудернацько переплелися між собою і набули привабливості для німецької нації, яка була принижена поразкою у війні, хижацькими і цинічними умовами Версальської угоди.У 1915 р. у Німеччині робітником Антоном Дрекслером створюється гурток під назвою „Вільний робочий комітет за досягнення доброго миру”. З нього пізніше виникає Націонал-соціалістська робоча партія Німеччини. У 1921 р. створюється також фашистська партія в Італії, яка у 1925 р. приходить до влади. У 1933 р. фашисти приходять до влади у Німеччині. Діючи за підтримкою німецьких монополій, вони почали успішно діяти у напрямі зміцнення воєнно-економічної могутності Німеччини, мілітаризації економіки. Вони швидко відродили економіку країни, спромоглися створити потужну армію, флот. При цьому вони, діючи прихованими методами, обійшли заборони Версальської угоди на шляху озброєння країни. Німеччина змогла забезпечити армію новими видами зброї, підготувати професійні офіцерські, командні кадри, які іноді навчалися за кордоном. При цьому часткову підтримку їй надавав і Радянський Союз.
Справа в тому, що за основними своїми характеристиками фашистський режим, як будь-який тоталітарний режим видавався близьким до сталінського режиму, який склався в CPCP протягом 30-х рр. За такі характеристики можна визнати: 1. Наявність офіційної ідеології, яка охоплює найважливіші життєві сфери людини і суспільства. Ця ідеологія має на меті згуртування суспільства для створення нового ладу, навіть насильницькими методами.
2. Панування масової партії, збудованої за ієрархічним принципом управління з вождем на чолі. 3. Наявність розвиненої системи поліцейського контролю за суспільним життям країни.
4. Повним контролем партії над засобами масової інформації. 5. Повним контролем партії над силовими структурами і, перш за все, армією. 6. Керівництво центральної влади над господарчим життям країни.
Саме така схожість систем влади не дала змоги політикам демократичних держав, а також уряду CPCP розпізнати небезпеку, яка надходила з боку фашистської Німеччини. Фашизм як політичний та соціальний феномен став проявом критичного стану західної цивілізації. Це була альтернатива демократії, ринковій економіці. При цьому він не мав на меті знищення Західної цивілізації і тому не видавався небезпечним.
Цим напевно можна пояснити той факт, що в 1935 р. Захід допустив, що Німеччина фактично відмовилася від виконання воєнних статей Версальської угоди. Далі відбулася окупація Рейнської демілітаризованої зони, вихід Німеччини з Ліги Націй, допомога Італії в окупації Ефіопії (1935-1936 рр.), допомога франкістам у заколоті в Іспанії (1936-1939 рр.), приєднання Австрії (1938 р.), розділ Чехословаччини у відповідності з Мюнхенською угодою західних держав. У 1939 р. Німеччина розриває угоду з Польщею про ненапад. Світ стояв на порозі нової світової війни.
Значна частина істориків, які досліджують XX ст., вважають, що напередодні Другої світової війни існували три політичні системи: буржуазно-демократична, соціалістична та фашистсько-мілітаристична. Взаємодія цих трьох систем, розподіл сил між ними вирішували долю світу. Якби склався блок буржуазно-демократичної та соціалістичної системи, світової війни могло б не бути. Однак, буржуазно-демократичні країни не пішли на такий блок. Вони розглядали радянський тоталітаризм як найбільшу загрозу основам цивілізації. Причиною того було враження від революційних перетворень у CPCP від 1917 р до другої половини 30-х рр. Разом з тим, фашизм проголосив своєю метою хрестовий похід проти комунізму. Тож Захід мав на меті підштовхнути Гітлера до нападу на CPCP У свою чергу, Сталін мріяв спровокувати Гітлера до нападу на Європейські країни, щоб Німеччина виснажилася у цій війні.
Тоді б Радянський Союз та його армію сприймали б у Європі як визволителя. Переможний похід Червоної Армії, за сталінським задумом, приніс би в Західні країни комуністичний режим. Тому не дивно, що спроби CPCP створити перед війною систему колективної безпеки в Європі зазнали невдачі. Ані Радянський Союз, ані буржуазна демократія Європи не прагнули по-справжньому до створення такої системи.У той же час Німеччина у жовтні 1936 р. оформила воєнно-політичний союз з Італією, а місяцем пізніше підписала з Японією Антикомінтернівський пакт. Пізніше Італія приєдналася до нього. Таким чином, уміле використання німецькими політиками протиріч між антифашистськими країнами привело до розколу антифашистського блоку і згуртування сил агресії. Усе це мало для всього світу в подальшому трагічні наслідки.
Ще до початку світової війни Радянський Союз вступив у відкриту боротьбу з фашизмом: 1936 р. - Іспанія, 1938 р. - війна з Японією на о. Хасан, 1939 р. - війна з Японією на р. Халхін-Гол. Та раптом зовсім несподівано для всіх 23 серпня 1939 р. Німеччина та CPCP підписують між собою пакт про ненапад.
4.