Австралійський Союз

Австралія є конституційною монархією. Формально голова держави - британський монарх. Нині - Єлизавета ІІ. Повноваження монарха здійснюються генерал-губернатором. Він діє в ролі представника монарха, який визначає прерогативи і призначає його із згодою австралійський уряд¹. Генерал-губернатор має право втручатися у випадку конституційної кризи, однак у звичайний час відіграє виключно представницьку роль. Слід зазначити, що Австралійський Союз давно користується реальним суверенітетом, а зв’язок із короною носить чим далі, тим більш формаль­ний характер. У 1974 р. було змінено державний гімн Австралії: замість «Боже, бережи королеву» почали виконувати «Вперед, прекрасна Авст­ралія!» У 1991 р. в країні виник рух за зміну державного устрою і запровадження республіканської форми правління. Прихильники респуб­ліки вважають: втручання британської монархії в австралійські справи є безнадійним анахронізмом, що суперечить суверенному статусу Австралії. З іншого боку - традиційні захисники монархічного статус-кво, які ба­жають збереження старих зв’язків із метрополією, а також реалісти, які вважають, що їх країна де-факто і так має республіканський характер, а суперечки завдають їй деструкції. У лютому 1998 р. в Канберрі пройшов Конституційний конвент, де більшість делегатів проголосувала за перетворення Австралії у республіку. У 1999 р. за підсумками конвенту проведено референдум щодо запровадження республіканської форми правління. За республіку проголосували 45,13% учасників.

Вищим законодавчим органом в Австралії є федеральний парламент, що складається із Палати представників і Сенату. Перша - 150 депутатів, кожен з яких представляє виборців певного виборчого округу і обирається таємним голосуванням за мажоритарним принципом на три роки. Авст­ралійська виборча система від 1918 р. базується на принципі преферен- ціального (рейтингового) голосування^{[992] [993] [994] в одномандатних округах (крім Тасманії). В Австралії не існує проблеми абсентеїзму, оскільки участь у виборах є обов’язковою (за неявку на вибори із неповажної причини - штраф у 20 австралійських доларів, в деяких випадках штраф сягає 170 доларів або арешт майна, за ухиляння від реєстрації в списку виборців в центральній виборчій комісії - 110 доларів, покарання за умисне спот­ворення свої даних - позбавлення волі на термін до 12 місяців). Деякі критики вважають, що обов’язковість під примусом приводить до урн людей, які не можуть з різних причин зробити свідомий вибір, а це спотворює кінцевий результат. Однак дослідження політологів показали, що приблизно 85% дорослих австралійців ідентифікують себе з тією чи іншою політичною партією.}

У минулому найкращим індикатором партійних симпатій виборців був соціальний статус: «сині комірці» (робітники фізичної праці) здебільшого підтримували лейбористів, а «білі комірці» (офісні працівни­ки) - лібералів. Однак на нинішньому етапі, що характеризується значною соціальною мобільністю та зростанням рівня добробуту, така законо - мірність виявилася розмитою. Зокрема, лейбористи розширили соціальну базу своєї партії за рахунок кваліфікованих спеціалістів з середнього класу, особливо тих, хто зайнятий у державному секторі.

Верхню палату парламенту - Сенат утворюють 76 сенаторів: по 12 з них обираються від кожного штату і по 2 - від територій. Сенатори обираються населенням за багатомандатними виборчими округами на основі пропорційної системи. Парламент являє собою формальний і символічний центр демократичної системи Австралії і перебуває у центрі пильної громадської уваги. Це арена, де проходять випробування і одержують відомість національні лідери. Парламент надає трибуну опозиції, чий лідер одержує таку ж зарплату і такі ж привілеї, як член уряду, і чий «тіньовий кабінет» займається тими ж питаннями, що і діючий кабінет. Щоденно у порядку денному парламенту виділяється час для розгляду так званих «поточних питань»: парламентарі заслуховують звіти міністрів про роботу очолюваних ними відомств. Хоча міністри часто ухиляються від гострих тем, які піднімають члени опозиції, і займаються радше саморекламою, відповідаючи на підготовані питання депутатів- однопартійців, ці виступи стають хорошим приводом для політичних дебатів. З депутатів нижньої палати формується уряд, причому лідер партії (або коаліції партій) більшості автоматично стає прем’єр-міністром - керівником виконавчої влади в країні. Кабінет призначається генерал- губернатором за рекомендаціями прем’єр-міністра Австралії.

Австралійська партійно-політична система характеризується періо­дичною зміною при владі по завершенні парламентських виборів двох провідних партій - Ліберальної та Лейбористської.

Австралійська лейбористська партія (АЛП) виникла на початку 1890­х рр., коли поразка страйків моряків і сільськогосподарських робітників змусила профспілки добиватися свого представництва у парламенті. В сучасній політичній історії країни період правління лейбористів припав на 1983 - 1996 рр. (уряди очолювали Роберт Хоук і Пол Кіттінг) і розпочався знов у 2007 р. (спочатку лідером партії і прем’єром був Кевін Радд, а в червні 2010 р. його змінила Джулія Гіллард - перша жінка в історії країни на цій посаді, яку співгромадяни вважають найжорсткішим політиком^[995]). Їхні традиційні зв’язки із профспілковим рухом відбиваються у формаль­ному входженні профспілок у партійні організації штатів. Цим зумовлений і подвійний статус членів партії: наряду із 50 тис. членів, які добровільно сплачують внески до партійної каси, існують ще понад 1 млн. членів профспілок, які організаційно пов’язані із партією. Члени місцевих від­ділень партії, як правило, є вихідцями із успішних прошарків середнього класу - на відміну від членів профспілок, які автоматично входять до партії через свої низові профспілкові організації. Треба зазначити, що в середині партії діють права і ліва фракції, які відрізняються з точки зору географії підтримки і деяких принципіальних позицій, суть яких полягає у відданості ідеології або орієнтації на прагматику.

Платформа АЛП традиційно містила тезу про підтримку партією «демократичної соціалізації господарства, розподілу, виробництва і торгівлі», яка, однак, завжди супроводжувалася застереженням, що це має відбуватися «тією мірою, наскільки необхідно для викорінення експлуа­тації та інших антигромадських проявів у вказаних сферах». Австралійські лейбористи виступають проти нерівності і несправедливості, притаманних капіталістичному господарству, хоча і визнають приватне підприємництво важливим елементом змішаної економіки. У 1980 - 1990-х рр. лейбористи фактично відійшли від соціалістичних принципів. Тогочасні лейбористські уряди виявили явну прихильність до ринкової економіки і вдалися до заходів із зменшення ролі держави в управлінні господарською сферою, розширення процесу приватизації, стимулювання конкуренції і зовнішньої торгівлі тощо. Партія в цілому виступає за широкий перерозподіл з метою забезпечення більшої соціальної та економічної рівності. Нині ця ідеологія все частіше виявляється в ідеї рівності можливостей і боротьбі з дискримінацією у сфері освіти, національної і соціальної політики, місь - кого розвитку, а також у сфері виробництва та соціального забезпечення.

Іншою провідною політичною силою Австралії є Ліберальна партія, створена у 1944 р. Зазнавши поразки на парламентських виборах 1983 р., вона тривалий час грала незвичну для себе роль опозиції, чотири рази, при різних партійних лідерах зазнавала поразки на виборах доти, поки у березні 1996 р. Джон Говард не привів її до перемоги¹. Настало десятиріччя правління правої коаліції. В лавах партії нараховується біля 70 тис. членів. Хоча фракційна боротьба притаманна Ліберальній партії значно менше, ніж АЛП, парламентарі формують групи, виходячи з різних підходів до політичних та стратегічних питань. Партія є правоцент- ристською. На сучасному етапі її ідеологія являє собою мікс класичного лібералізму, соціального лібералізму, консерватизму та прагматизму. Її фракція у парламенті - доволі пістрявий ідеологічний конгломерат: від темпераментних захисників вільного ринку до прихильників програм щедрої соціальної допомоги, від соціальних лібертаріанців^{[996] [997] до кон­сервативних адептів традиційної моралі, від поміркованих протекціоністів до фанатичних прихильників фритредерства[998]. При тому, що і ліберали, і лейбористи визнали пріоритетність економіки, головна відмінність між ними полягає у суто прагматичних сценаріях: чи збирати багато податків[999] і витрачати отримані гроші на необхідні для значної частини суспільства соціальні програми, чи збирати податків мало і в такий спосіб сприяти розвиткові економіки (аналогію можна провести із демократами і республіканцями США, лейбористами і консерваторами Великої Британії).}

Крім названих партій в країні діють й інші, хоча і не такі вагомі, як перші. Серед них - Національна партія Австралії (НПА), яка виникла на гребні руху фермерів та скотарів у період 1914 - 1922 рр. і до 1980-х рр. мала назву Аграрної. Вона має вплив на регіональний електорат, що віддзеркалюється у значному кількісному складі - 120 тис. членів, тобто вона є найбільшою за чисельністю політичною партією країни. Більшість партійців і парламентарі, які її представляють, - вихідці з провінції. Ця партія підтримує ідею активної участі держави у розвиткові комплексу соціальних послуг у сільських районах і в організації системи реалізації сільгосппродукції для підтримання прибутковості аграрного виробництва. Така орієнтація часто суперечила ідеології обмеження державного втручання в економіку, що притаманна Ліберальній партії, чиїм партнером по коаліції від 1922 р. НПА виступала (у сучасній політичній історії - це період 1996 - 2007 рр.). Щоправда, заради збереження життєздатності коаліції Національній партії вдавалося добиватися від Ліберальної партії деяких політичних поступок, хоча сільські виборці незмінно критикували свою партію за поступки на користь лібералів. В цілому політичну лінію НПА можна охарактеризувати як консервативну.

Австралійські демократи - партія, створена у 1977 р. з метою заповнення «ніші» між найбільшими партійними фракціями. Останнім часом вони завоювали репутацію партії поміркованого лівого спрямування в соціальних та економічних питаннях, в той час як Лейбористська партія змістилася до табору проринкових правих. Демократи підтримують ідею приватного підприємництва в рамках соціально орієнтованої економіки «держави всезагального благоденства», постійно виявляють особливий інтерес до проблем освіти та охорони довкілля. Від 1984 р. демократи забезпечували баланс сил у Сенаті. Через географічну розмитість свого електорату партія не має можливості провести значне число кандидатів до Палати представників. Демократів підтримують здебільшого кваліфіковані фахівці з вищою освітою. Її склад - приблизно 2 тис. осіб.

У зв’язку із посиленням імміграційних потоків у середині 1970-х рр. почали виникати ультраправі рухи, такі як Австралійський Національний Рух. Націонал-соціалістична партія оборони Австралії, Білий арійський спротив та інші. Однак розвиток цієї течії мав хаотичний і непослідовний характер, чисельність лав - незначною. За даними правоохоронних органів Австралії, число активних ультраправих в країні коливається між 300 і 400 осіб. Але часом вони влаштовують різного роду акції, інколи терористичні, спрямовані проти «небілих» мешканців. Крім руху націоналістичного характеру в Австралії також існує й опозиція комуністичного забарвлення. Однак радикальна опозиція не користується популярністю серед населення.

У квітні 2013 р. загальну увагу привернув мільярдер Клайв Палмер. По-перше, завдяки наміру побудувати сучасну версію легендарного «Титаніка»^[1000]. По-друге, гірничий магнат заявив про бажання поборотися за прем’єрську посаду на парламентських виборах 2013 р., для чого створив політичну силу під назвою Об’єднана австралійська партія на честь тої, що було розпущено у 1945 р. З його словами, австралійці розчарувалися в існуючих політичних рухах. Серед перших ініціатив бізнесмен заявив боротьбу із податком на викиди вуглекислого газу, який «паралізує індустрію». Тобто, як і в інших австралійських політиків, економіка для нього - на першому місці.

На парламентських виборах 7 вересня 2013 р. лейбористська партія зазнали поразки. Серед претензій виборців - неспроможність використати у повній мірі сприятливі умови на міжнародних ринках для місцевої видобувної промисловості. Уряд також піддавали критиці за впровадження непопулярного податку на викиди в атмосферу. За кандидатів від Лейбористської партії віддали голоси 46,51% виборців, за лібералів - 53,49%. Прем’єр-міністром став лідер партії Тоні Ебботт. В середині вересні 2015 р. він програв вибори лідера Ліберальної партії міністру комунікацій, мультимільйонеру Малькольму Тернбуллу, який посів прем’єрську посаду. М.Тернбулл був одним з тих, хто вимагав відставки свого попередника, заявивши про невдоволення його економічною політикою.

Для сучасної політичної історії Австралії показовим є те, що її відлік було визначено саме економічними обставинами. Межа 80-х і 90-х рр. минулого століття характеризувалася для країни суттєвими економічними зрушеннями. Пішов процес згортання традиційних господарських зв’язків із країнами Європейського Союзу та США. До початку 1990-х рр. в наслідок жорсткої протекціоністської політики керівництва ЄС Австралію було фактично витіснено з європейського ринку. Обидві сторони опини­лися на грані торгової війни. Американці з свого боку також нанесли відчутний удар по економічним позиціям Австралійського Союзу. Зо­крема, в середині 1980-х рр. через Світову Організацію Торгівлі та американський Фонд Збільшення Експорту адміністрація Р.Рейгана добилася зниження рівня цін у глобальному масштабі, що завдало шкоди Австралії, яка й досі спирається на масштабний експорт.

Протекціоністська політика європейських країн та США докорінно змінили географію австралійської зовнішньої торгівлі. Вже наприкінці 1980-х рр. на нього припадало дві третини австралійського експорту й імпорту. Важливість нового напряму зумовлювалася також економічним спадом, що посилювався в Австралії у другій половині того десятиріччя. Різко впали ціни на експортну продукцію, виник величезний дефіцит платежів, до рекордного рівня зросли боргові зобов’язання. Уряд мусив піти на скасування державного контролю та знецінення грошей, але це не дало бажаних результатів. Ситуація стала такою складною, що більш успішні держави АТР стали розглядати Австралію як «непотрібний білий мотлох Азії». Країна дійшла до критичної межі. Постала загроза економіч­ному благополуччю австралійського суспільства за умов посилення конкурентної боротьби на світових ринках. Усвідомлення економічної вразливості активізувало австралійських політиків і громадських діячів. Виявилося, що заради досягнення економічного гараздування Австралія ладна пожертвувати багатьма своїми традиційними орієнтирами у внутрішній політиці й інакше подивитися на свої місце і роль у системі міжнародних відносин.

Австралійський Союз від початку і донині - іммігрантська країна (на теперішній час приблизно чверть її населення - переселенці в першому поколінні, тут живуть вихідці з 200 країн світу). За поширеною в Австралії думкою, масовий приплив іммігрантів збагатив її як в господарському, так і в культурному відношенні. Нові жителі принесли із собою різноманітні економічні й технічні знання, нерідко великі капітали, багато мов і сприяли зміцненню різноманітних зв’язків країни, у тому числі економічних, з державами, з яких вийшли самі іммігранти. Проте від початку проводилася «Політика Білої Австралії», яка перешкоджала при­буттю небілих переселенців, а британцям надавалася державна підтримка (інші вихідці з Північної та Центральної Європи її не одержували). Після Другої світової війни, коли гостро постала проблема трудових ресурсів (навіть було запущено гасло «Заселити або загинути»), почалося поступове скасування обмежень і розширення списку країн, громадяни яких одержували право на в’їзд до континенту. Відмову від «Політики Білої Австралії» пов’язують із лейбористським урядом Гофа Уїтлема (1972 - 1975 рр.): від дискримінаційних практик за расовим та національним принципом свідомо відмовилися, замість асиміляції було запропоновано інтеграцію, а імміграційна політика стала об’єктом політичних дебатів з широким колом учасників.

У тому ж році у політичній лексиці з’явилося поняття «мульти- культуралізм», що означало визнання, прийняття й повагу до культурної різноманітності країни. У 1989 р. було проголошено Національну програму на підтримку мультикультурной Австралії. У 1999 р. парламент прийняв програмний документ «Новий порядок денний для мультикультурної Австралії», що націлював на створення адміністративної, соціальної та економічної інфраструктури, яка мала відповідати потребам багатонаціо­нального населення країни; сприяти досягненню соціальної гармонії між представниками різних культур; використання переваг культурної

багатоманітності на благо всіх австралійців¹. Основними принципами мультикультуралізму були проголошені свобода і рівність, повага до кожної особистості, справедливість. Задля здійснення накресленої полі­тики в різний час створювалися відповідні державні структури, такі як Управління із проблем мультикультуралізму (утворено у 1987 р., у 1996 р. увійшло до складу Департаменту імміграції).

Наприкінці 1980 -хх рр. в Австралії сформувалась структура міграції, яка притаманна багатьом сучасним розвиненим країнам. Вона складається з трьох основних компонентів: 1) незалежні або економічні мігранти, відбір яких відбувається у відповідності до вимог за критеріями кваліфікації^{[1001] [1002], знання мови, досвіду роботи тощо (від 1989 р. існує бальна система відбору іммігрантів, які прибувають на постійне проживання); 2) міграція по лінії возз’єднання сімей; 3) іммігранти, які одержують право на в’їзд за гумані­тарними міркуваннями. Перші дозволяють країні успішно відповідати на виклики глобалізації, брати участь у конкуренції за якісні носії людського капіталу, що розгортається нині. Другі і треті здебільшого являють собою некваліфіковану робочу силу, часом не дуже молоду і здорову, тим самим збільшуючи навантаження на державні соціальні програми.}

Світова громадськість вважає, що Австралія нині являє собою зразок втілення в життя ідеї мультикультуралізму. Однак останнім часом, як і в інших країнах світу, в яких частка іммігрантів є суттєвою, виявляється все більше проблем, пов’язаних із неасиміляцією, із недостатньою інтегрова­ністю частини прибульців у суспільство країни перебування. Австралій­ське суспільство зберігає потенціал негативного настрою по відношенню до іноземців. У політики мультикультуралізму, що проводить уряд, є впливові критики як з лівого, так і з правого флангу. Ліві вважають її декларативною, бо вона не вирішує проблем економічної й соціальної інтеграції мігрантів. Праві невдоволені надто великими масштабами імміграції, в якій переважають вихідці із Китаю, Індії, країн Південно- Східної Азія, а також Африки і Близького Сходу. Австралійська преса регулярно повідомляє про конфлікти на расово-конфесійному грунті. Найчастіше головні «фігуранти» в них - мусульмани. Після масових безладів в грудні 2005 р. в Сіднеї, спровокованих демонстративним не­бажанням вихідців з Лівану рахуватися із нормами і цінностями домі - нуючого суспільства, парламентар-лейборист Е. МакНамара запропонував відмовитися від терміну «мультикультуралізм». 20 вересні 2006 р. прийнято указ, в якому йдеться про те, що мусульманам, бажаючим жити в Австралії за законами шаріату, доведеться її залишити, оскільки уряд відчуває від даної категорії громадян загрозу терактів. Міністр оборони Брендан Нельсон висловився вкрай категорично: «Іммігранти, а не австралійці, повинні пристосовуватися. Приймайте або забирайтеся геть. Мені набридло, що наша країна має постійно хвилюватися з приводу того, чи не ображаємо ми якихось людей або їхню культуру». Опубліковані у лютому 2011 р. дані 10-річного моніторингу настроїв населення по всіх штатах й територіях Австралії показали, що 87% підтримують мульти- культуралізм, але 49% назвали себе противниками ісламу, а 12 % відкрито оголосили себе расистами. Тим не менш федеральний уряд тоді ж проголосив, що він буде й надалі розвивати мультикультурну політику і боротися із расизмом й релігійним екстремізмом.

Ситуація дещо ускладнилася у 2014 - 2015 рр., коли і Австралія відчула на собі прояви ісламістського тероризму та масової міграції з мусульманських країн. Шоком для громадськості став теракт із захопленням заручників у сіднейській кав’ярні іммігрантом з Ірану, коли загинуло двоє, а п’ятеро зазнали поранень. Прем’єр-міністр Т. Ебботт заявив, що влада має провести межу між тим, де закінчуються права особи і починається захист населення. У 2015 р. Австралія погодилася прийняти у себе 12 тис. сирійських біженців. У лютому 2016 р. Міністерство з міграції заявило, що буде посилено їх контролювати, аби не допустити проникнення на територію країни членів терористичних угрупувань.

Впродовж тривалого часу однією із складних проблем австралійсько­го суспільства є проблема аборигенів. Чимало британців, як в метрополії, так в колонії, переконували себе й інших, що австралійські аборигени настільки примітивні і неорганізовані (не обробляють землю і не визнають приватну власність), що не мають права бути частиною людського суспільства і мати будь-які політичні права. Для багатьох переселенців ані життя аборигенів, ані їхні землі не являли ніякої цінності, водночас інші вважали, що Британській імперії слід, принаймні, ввести християнство й «цивілізацію». В результаті на відміну від США й Канади, Австралія не визнавала договори або інші рамочні політичні угоди між європейцями й аборигенами. Ані традиції автохтонного населення, ані їхні права на природокористування, ані їхні території не визнавалися і не розглядалися. Це невідворотно призводило до зростаючого насильства, більшого або меншого, із просуванням білих людей вглиб континенту. За цим - перетворення колись самостійних груп корінних народів на маргіналів, або нових непристосованих городян, які пасивно примикали до тієї культури або території, де вони могли якось жевріти здебільшого у резерваціях. У таких офіційно створених таборах ними управляли як дітьми в школах- інтернатах, при цьому аборигени перебували у напівголодному стані (або навіть голодували), були позбавлені елементарної медичної допомоги. Водночас їх змушували працювати тривалий робочий день за мізерну платню. Існувала практика відлучення дітей із сімей (таких відібраних дітей нараховано понад 100 тис.), яких приміщували у державні та церковні сиротинці і готували слугувати білій людині. Деяким щастило і вони потрапляли до родин, де дійсно про них піклувалися, але то були чужі люди¹.

Лише починаючи із 60-х рр. минулого століття у політичному та культурному житті Австралії питання корінного населення почали привертати увагу. У травні 1967 р. було проведено загальнонаціональний референдум щодо скасування спрямованих проти аборигенів дискримі­наційних положень Конституції. Аборигени визнавалися громадянами країни, за ними закріплювалися права на їхні землі, зросли державні асигнування на їх медичне обслуговування та освіту. Ці зміни сприяли важливому демографічному зрушенню: почалося швидке зростання чисельності корінного населення^{[1003] [1004]. Його представники активно включилися у політичне життя і висували різні вимоги: від визнання їхніх земельних прав до одержання особливого статусу перших поселенців та принесення їм офіційних вибачень за завдані під час європейської колонізації страждання. Відповіддю став пошук шляхів розв’язання головних проблем аборигенів, що пропонувалися основними партіями країни.}

Так у 1993 р. лейбористський уряд підписав Національний акт із вождями аборигенів, а також було створено Національний трибунал корінних народів, покликаний стати посередником у перегляді претензій поселенців на землю по всій країні. Однак земельне питання стало одним із найгостріших у суперечках між білими фермерами та промисловцями, з одного боку, і аборигенами, з іншого (особливо це виявилося у десятиріччя правління коаліційного уряду Ліберальної та Національної партій). У тому ж році пройшла національна конференція експертів, на якій було визнано, що корінні народи - це окрема політична спільнота із унікальними потребами, тому слід терміново запровадити програми по відношенню до корінних народів, які мають враховувати природу й особливості їхнього конституційного становища в Австралії. Форум федералізму у 2000 р. закликав до «широкої національної дискусії в рамках процесу примирення щодо представництва корінних народів Австралії». У лютому 2013 р. палата представників парламенту прийняла символічний «Акт про визнання» унікальної ролі корінного населення в житті країни. Цей документ передбачав не раніше, ніж через 2 роки проведення загально­національного референдуму про конституційне визнання австралійських аборигенів корінними жителями Австралії. У грудні 2015 р. було сформо­вано раду із проведення такого референдуму. Тобто впродовж останніх десятиріч уряди (в основному при лейбористах) докладають зусиль для досягнення так званого примирення із аборигенами. Однак проблема інтеграції їх у австрало-європейське суспільство або співіснування двох паралельних культур залишається і на середньотермінову перспективу.

Австралію відрізняє поступовий, динамічний і прогнозований розвиток. На питання: чи існує в наш час країна із стабільною економікою, впевнено можна показати на Австралійський Союз. Він має розвинену ринкову систему, одну із найпотужніших в світі (12-е місце серед провідних країн). Якщо взяти до уваги чисельність населення, так Австралія виробляє більше економічного продукту на душу населення, ніж будь-яка держава з першої десятки, за виключенням Сполучених Штатів Америки. За темпами економічного зростання вона випереджає Німеччину, Велику Британію, США. Австралійському економічному зростанню не завадила навіть світова криза, яка розпочалася у 2008 р. Хоча деяке зниження темпів мало місце, але невдовзі Австралія його подолала. Австралія була єдиною із розвинених економік світу, яка у 2009 р. виросла на 2,7%. Тому сприяла реалізація розробленого урядом пакету заходів, спрямованих на стимулювання господарського життя.

Економічні успіхи забезпечують високий рівень добробуту насе­лення: впродовж років країна - серед лідерів за якістю життя. Австралійці живуть довше (очікувана тривалість життя становить для жінок 84 роки, для чоловіків - 80 років), більше часу приділяють дозвіллю й спорту, краще освічені і купують більше товарів. Австралійська мінімальна зарплата вважається найбільшою в світі (хоча оподаткування також чимале). Улюблене дозвілля австралійських пенсіонерів - казино. Звичайно, майнове розшарування не оминуло цю країну. Акції протесту, які розпочалися у вересні 2011 р. у Нью-Йорку під гаслом «Захопи Уолл- Стріт», пройшли і в Австралії: у жовтні - «Захопи Сідней», «Захопи Мельбурн» та ін. Учасники вказували на те, що їх рівень життя зни­жується, звичні сімейні витрати доводиться скорочувати, в той час як зростання прибутків великих корпорацій та банків, як і зарплати їх керівників, є викликом для інтересів пересічних громадян. Австралійці по- різному поставилися до дій протестантів. Частина зазначила, що в акціях беруть участь ті, хто не працює і одержує соціальну допомогу від держави, а ті, хто працює, повинні платити за наведення порядку. Друга частина, підтримуючи демонстрантів, заявила, що люди мають право у мирній формі висловлювати свою думку у демократичній країні. Разом із тим слід зазначити, що в Австралії немає злидарів і безпритульних дітей.

Шукаючи відповідь про причини австралійських економічних успіхів, насамперед приходить на думку: цій країні пощастило із мінеральними ресурсами, що складають значну частину її експорту і зростають в ціні за умов посилення попиту на світових ринках. Австралія посідає І місце на земній кулі за запасами урану (30%), ІІ місце за видобутком золота а також запасам високоякісної залізної руди. Вона є найбільшим в світі експортером кам’яного вугілля (чорна металургія Японії й Китаю значною мірою функціонують саме на базі австралійських залізної руди та вугілля). Тут є великі запаси нафти й природного газу. Вона - у п’ятірці світових виробників цинку й свинцю. Дуже великі поклади нікелю, міді, титанової руди, алмазів. Проте в цій країні не діє «сировинне прокляття». Причина - вдала економічна політика урядів, яка проводиться впродовж десятиріч, незалежно від партійної належності. Дуже важливе значення має активна і плідна за своїми результатами діяльність держави, спрямована на всебічний підтримку і стимулювання за допомогою різних заходів розвитку приватного підприємництва у всіх галузях національного господарства. Разом із тим велика увага при­діляється соціальній політиці. Наприклад, за гірничо-видобувними компа­ніями - значні орендні виплати за розробку родовищ мінеральних ресурсів, які спрямовуються на соціальні потреби. В цілому, існує стала фінансова й податкова системи, банківська система характеризується як ефективна й стабільна, що сприяє надходженню інвестицій в економіку. Всі необхідні процедури для відкриття бізнесу займають не більше двох днів. Країна знана низьким рівнем корупції й злочинності.

Разом із тим її можна віднести до тих держав, які характеризуються «новою економікою» або «економікою знань». В сучасному світі рівень розвитку тієї чи іншої країни визначається і тим, наскільки вона спроможна виробляти і сприймати інновації. Тому австралійці велику увагу приділяють інноваційній політиці, яка спрямована не тільки на фінансування досліджень і сфери науки. Важливе значення має зростання кількості інноваційних підприємств, а також оновлення їх бізнес-моделей, технологій, підвищення рівня кваліфікації працівників і якості продукції. Це є важливим з огляду на зростаючу конкуренцію на світових ринках. Хоча Австралія довгий час процвітала за рахунок експорту сировини і продукції свого успішного сільського господарства (найбільший в світі експортер м’яса і вовни, друге-третє місце у світовому рейтингу постачальників зерна), нині все більшого розвитку набуває промисловість: автомобільна, верстатобудування, суднобудування, електротехнічна. Країна посідає друге місце в світі після США за витратами на ІТ-технології у процентах від ВВП, так само як і за кількістю комп’ютерів на 1 тис. осіб.

Перелічені досягнення не означають, що в економіці Австралії немає «вузьких місць». Серед можливих ризиків економічного розвитку цієї країни фахівці називають декілька. Насамперед, проблеми, пов’язані із ринком нерухомості, що виявили себе під час кризи 2008 р. в інших країнах, дали певні прояви і тут. Далі - це демографічні зрушення: низька народжуваність і старіння населення, що створює додаткове навантаження на соціальні програми. Не треба забувати складні природні умови континенту. Часто трапляються пожежі і повені із катастрофічними наслідками, однак держава досить швидко їх долає.

Тривале проведення вдалої політики, чому сприяла політична стабільність в державі, мало наслідком те, що економічна система Австралії є дуже гнучкою і швидко інтегрується у глобальну господарську систему. В результаті такої політики склалися тісні зв’язки Австралії із зовнішнім світом, що відіграли і продовжують відігравати величезну роль у піднесенні її економіки й добробуту населення. Ці зв’язки охоплюють зовнішню торгівлю та інвестиції, різноманітні послуги, включаючи туризм, навчання сотень тисяч іноземців в австралійських університетах та коледжах, а також інші форми співробітництва. Власне економічними міркуваннями насамперед визначаються пріоритети зовнішньої політики.

Крім географічної віддаленості на міжнародні відносини впливає та обставина, що Австралія є країною Заходу поруч із азіатськими країнами. Її політична культура і політична система - європейського типу, тобто у політичній ідентифікації австралійців американо-британський напрям залишається незмінним. Разом із тим на сучасному етапі у зовнішньо­політичній та зовнішньоекономічній орієнтації все більше акцентується намір бути невід’ємною частиною Тихоокеанської Азії. Західний чинник виявляється, насамперед, у зв’язках із Великою Британією та США. Австралія є членом Британської Співдружності націй¹, в рамках якої здійснюється економічне, культурне, спортивне й гуманітарне співро - бітництво. Дуже важливим для Австралії була і залишається взаємодія із Сполученими Штатами Америки. Однак існує деяка різниця у підходах провідних політичних партій. Ліберали та їх союзники вважають, що американський напрямок є пріоритетним, тобто орієнтація на американо - центричну концепцію світобудови, згідно якої США оголошуються єдиним полюсом міжнародних відносин, що встановлює міжнародні норми й карає їх невиконання. Лейбористи із своїми прихильниками розглядають американо-австралійське партнерство в якості одного із декількох рівноцінних напрямків австралійської політики наряду із розвитком багатостороннього співробітництва із країнами АТР. Засадничий принцип їхньої зовнішньої політики - мультілатералізм^{[1005] [1006].}

Із США Австралія має угоду про вільну торгівлю (підписана у 2004 р.). Але важливо те, що Штати є головним партнером Австралії в галузі військово-політичної безпеки. Австралійські військові спеціалісти роблять наголос на незмінності союзу із Сполученими Штатами, який покликаний захистити країну у глобальному плані, тоді як зусилля Канберри спрямовуватимуться радше на захист торговельних шляхів, забезпечення кіберпростору, боротьбу із транснаціональною злочинністю, контрабандою, незаконним виловом риби. В свою чергу Австралійський Союз - важлива ланка системи американських союзів і партнерств, що є одним з інструментів американської зовнішньополітичної стратегії. Разом із США та країнами ЄС Австралія взяла участь у санкціях проти Ірану у зв’язку з його ядерною програмою. Австралійський військовий контингент в Афганістані - один із найбільших (1500 вояків). Продовжується військово-технічна й розвідувальна кооперація між США та Австралією. Наприклад, наземними приймаючими центрами Пайн-Геп (Північна територія Австралії) здійснюється приймання й первинна обробка інформації, що надходить від американської космічної системи виявлення пусків балістичних ракет, які потім передаються до американських центрів. Особливе значення має військове співробітництво у зв’язку із переозроброєнням та модернізацію австралійської армії. Міжнародні оглядачі вважають вступ Австралії у гонку озброєнь тривожним сигналом. Існує думка, що в середньо- або довгостроковій перспективі Тихий океан знов може стати ареною гострої боротьби за природні ресурси, сфери впливу і ринки збуту. Тому країни регіону - Китай, Індія, Японія, Південна Корея, Тайвань, Філіппіни, В’єтнам, Індонезія, Австралія прийняли й здійснюють масштабні програми модернізації своїх армій, особливу увагу приділяючи Військово-морським і Військово-повітряним силам. Особливу стурбованість і в американців, і в австралійців викликає потужне піднесення Китаю.

Між тим на теперішній час Китай посідає перше місце серед іноземних держав у торгівлі з Австралією (20% австралійського експорту), а Австралія - на першому місці серед торгових партнерів Китаю. У квітні 2013 р. дві країни перейшли на прямі валютні торги «австралійський долар - китайський юань» в обхід американського долару. Аналітики розцінили це як ще один крок до перетворення юаня на міжнародну валюту. Разом із тим Канберра активно розвиває співробітництво із Індією, Японією, Південною Кореєю, країнами Перської затоки.

Австралійський Союз розвиває відносини з іншими країнами через міжнародні організації, такі як АСЕАН¹ та Форум тихоокеанських островів^{[1007] [1008]. Тісні зв’язки країна має із Новою Зеландією, збільшує свою участь у розв’язанні внутрішніх проблем своїх сусідів: Папуа-Нової Гвінеї, Островів Соломона, Фіджі і Науру. Щоправда, іноді тут виникають проблеми, як це було у випадку із Східним Тимором1. Прагнучи тіснішої інтеграції, а також заради відображення зростаючого значення Азіатсько- Тихоокеанського регіону австралійська сторона у червні 2008 р. запропонувала створити до 2020 р. в АТР об’єднання за типом Європей­ського Союзу для вирішення проблем в галузі політики, безпеки та економіки. 5 вересня 2015 р. в Атланті було підписано угоду про створення Транстихоокеанського партнерства між 12 державами: Австралією, Брунеєм, В’єтнамом, Канадою, Малайзією, Мексикою, Новою Зеландією, Перу, Сингапуром, США, Чилі, Японією.}

Разом із тим австралійська зовнішня політика орієнтується на співробітництво не тільки із країнами регіону. Так, розвиваються відносини із Латинською Америкою, про що свідчить угода про вільну торгівлю з Чилі або активізація стосунків із Кубою. Австралія активно допомагає багатьом країнам, що розвиваються. Так в Афганістані^{[1009] [1010] крім участі військових австралійці задіяні у відбудовчій діяльності. Значна матеріальна допомога надавалася В’єтнаму, особливо під час подолання наслідків природних катастроф.}

Особливо слід сказати про відносини з Україною. В Австралії живе одна з найбільш організованих громад українців в світі, яка здебільшого сформувалася після Другої світової війни. Деякі з них перебували в німецьких концтаборах, не хотіли повертатися до СРСР і шукали притулку деінде, навіть за океанами. На австралійській землі значній частині вдалося виявити свою працелюбність і підприємницький хист. Утворився Союз українських організацій Австралії, який виступає не тільки громадською організацією, але й впливовим політичним актором. У листопаді 2015 р. ця організація вшанувала прем’єр-міністра Т.Ебботта нагородою «За свободу», що засвідчила «силу і міжнародну підтримку для України та українського народу у важкі часи». Австралія разом з іншими державами рішуче засудила російську агресію проти України і ввела санкції проти РФ. Ще більше дві країни об’єднала трагедія збитого над Донбасом 17 липня 2014 р. літака Boeing-777 рейсу МН 17, коли загинули 298 людей, серед яких 38 австралійців. Тоді Т.Ебботт заявив, що «загиблі австралійці були вбиті повстанцями, котрих підтримує Росія, постачаючи їм зброю» і обіцяв взяти В.Путіна «за грудки»¹ на саміті Великої двадцятки у Брісбені у листопаді 2014 р. Російський президент прибув до Зеленого континенту у супроводі військових кораблів, які мали створити йому ауру могутності. Але зустрів холодний прийом, опинився в ізоляції і мав поїхати додому раніше. Лідери Австралії, США і Японії під час трьохсторонньої зустрічі на саміті G20 заявили про єдність дій у боротьбі з агресивною політикою Росії.

Визнанням вагомості позицій Австралії на міжнародній арені можна вважати той факт, що двічі - у 1985 - 1986 і 2013 - 2014 рр. Австралія обиралася тимчасовим членом Ради Безпеки ООН^{[1011] [1012]. Крім того країна входить до Організації Економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - міжнародної економічної організації розвинених країн, які визнають принципи представницької демократії і вільної ринкової економіки. Ще одним показником її успіхів є входження до «G-20» - групи найрозвинені­ших країн світу.}

На сьогоднішній день, в цілому, австралійці задоволені своїм життям більше, ніж середньостатистичний житель країни-члена ОЕСР. Соціологи свідчать, що 74% опитаних вважають, що впродовж дня вони відчувають більше позитивних емоцій (відчуття спокою й впевненості, гордості за досягнуті успіхи, радості тощо), ніж негативних (біль, стурбованість, сум, нудьга і т. ін.). Такий показник перевищує середній по країнах ОЕСР, що складає 72%. Люди звикли до спокійного, неквапливого, розміреного життя. Колись світова периферія, Австралія тепер - економічно і політично розвинена країна. Вона має стабільні політичні і громадянські інститути, а політична стабільність створює сприятливі умови для економічного зростання. З точки зору Канберри, лібералізм і толерантність є фундаментальними цінностями, що вінчають історичний процес і виступають в якості головних рис життя людства у новому тисячолітті.

Література

Архипов В. Я. Австралийский путь /В. Архипов //Азия и Африка сегодня. - 2006. - № 7. Архипов В. Я. Австралия вышла из кризиса первой из развитых стран /В. Я. Архипов //Азия и Африка сегодня. - 2011. - № 2.

Брыль Р. Как Австралия не хочет повторить печальную судьбу России /Р.Брыль // Деловая столица. - 2017. - 19 июня.

Галаджій О. Сузір’я Південних морів: австралійський шлях успішної середньо- державності /О.Галаджій //Зовнішні справи. - 2017. - № 6.

Головченко В. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія: Навч. посіб /В.Головченко, О.Кравчук. - К., 2006.

Джал П. Коренные народы Австралии и политика /П. Джал [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://ansipra.npolar.no/russian/Items/Astralia_R.html

Дрязгунов К. Особенности экономики Австралии /К. Дрязгунов [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://vk.com/topic-40342531_26779764

Дякова О. Діяльність української діаспори в Австралії і її зовнішні міжнародні зв'язки /О.Дякова // Українознавство. - 2008. - № 1.

Закоморна К.О. Становлення конституційно-правової моделі місцевого управління в Австралійському Союзі /К.О.Закоморна //Державне будівництво та місцеве самоврядування. - 2016. - Вип. 31.

Зернецька О. Роль національного телерадіомовлення Австралії в консолідації австралійського суспільства /О.Зернецька //Зовнішні справи. - 2016. - № 7.

Ігнатьєв П. Австралія: повертаючись обличчям до Азії // Зовнішні справи. - 2014. - № 1, 2. Ковтун О. Ю. Інтеграційні процеси та міждержавні об'єднання Австралії та Океанії /О.Ю. Ковтун //Гілея. - 2011. - Вип. 45.

Корюкалов М.В. Австралія та КНР: вірні супротивники чи вимушені партнери? /М.В.Корюкалов, О.М.Васильченко //Гілея. - 2014. - Вип. 82.

Лебедева Н. Б. Роль Австралии в общерегиональном сотрудничестве /Н. Б. Лебедева [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://protestirui.ru /index.php?option=com_content&view=article&id=24:—&catid=1:2012-12-15-19- 25-30&Itemid=2

Машура А. Эволюция внешней политики Австралии в постбиполярный период /А.Машура //Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2012. - Вип. 104. - Ч. 1.

Олійник Н. Австралія в умовах глобалізації /Н. Олійник //Освіта регіону: Політологія, психологія, комунікації. - 2012. - № 2.

Осадчук Р. С. Роль Австралії у вирішенні питань безпеки та економіки АТР (в контексті співпраці з США) /Р. С. Осадчук [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://dipcorpusinfo.at.ua/news/rol_avstraliji_u_virishenni_pitan_bezpeki_ta_ekonomiki_atr_ v_konteksti_spivpraci_z_ssha/2011-12-02-123

Педан А. Позиція Австралії щодо «української кризи» /А.Педан [Ел. ресурс]. - Режим доступу: http://iac.org.ua/pozitsia-avstraliyi-shhdj-ukrayinskoyi-krizi-2013-2015-rr/ Петров Л. А. Австралия с размахом встречает экономические трудности /Л. А. Петров [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://world.lib.ru/p/petrov_l_a/

Рудавка А. США у зовнішньополітичній стратегії Австралії у 90-ті роки XX ст. /А.Рудавка // Дні науки історичного факультету, присвячені 180 - річчю заснування Київського університету : матеріали VII Міжнар. наук. конф. студентів, аспірантів та молодих учених "Дні науки історичного факультету" - К., 2014. - Т. 2.

Самокиш І. Наша людина в Канберрі /І.Самокиш //День. - 2015. - 19 жовтня.

Скоробогатых Н. С. Политический класс Австралии и мультикультурализм /Н.С. Скоробогатых [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://analitiya.narod.ru/zc_0_026.htm Скоробогатых Н. С. Пути решения проблем аборигенов Австралии в последней трети ХХ - начале ХХІ века /Н. С. Скоробогатых [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://protestirui.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=37:--&catid=1:2012- 12-15-19-25-30&Itemid=2

Тимошенко В. Н. Австралия во второй половине ХХ века: в поисках национальной и политической идентичности /В. Н. Тимошенко [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://ru.apircenter.org/australia-oceania/articles-australia-oceania/timoshenko-australia-xx-2end/ Тиндик Н. П. Імміграційна політика Австралії в контексті світових міграційних процесів /Н. П. Тиндик //Митна справа. - 2007. - № 1.

Шапаров А. От «белой Австралии» до мультикультурализма /А. Шапаров //Мировая экон. и междунар. отнош. - 2010. - № 3.

Янчук Н.Д. Концепция устойчивого развития: сравнительный анализ на примере Австралии, США, Голландии и Японии // Порівняльно-правові дослідження. - 2008. - № 2.

Boutin J.D.K. Beyond interdependence: Economic security and Sino-American Australian trilateralism / J.D.K. Boutin //International Journal. Canada's Journal of Global Policy Analysis. - 2015, September, 70(3).

Byrne C. Australia's New Colombo Plan: Enhancing regional soft power through student mobility /C. Byrne //International Journal. Canada's Journal of Global Policy Analysis. - 2016, March, 71(1).

Gauja A. Australia's Unusual Election. Turnbull's Gamble /A. Gauja A. //Foreign Affairs. - 2016., June, 27.

Gill B. The New Special Relationship.The U.S.-Australia Alliance Deepens / B.Gill, T. Switzer //Foreign Affairs. - 2015. - February 19.