Англія у XIX ст.
За період 1815-1850 рр. світова торговельно-промислова та колоніальна перевага Англії значно посилилася. За рівнем промислового виробництва та за торговельним обігом Англія залишила далеко позаду себе інші країни.
Її воєнний і торговий флот необмежено панував на морях та океанах. У результаті швидкого промислового розвитку зникало дрібне ремесло, розросталися нові індустріальні райони. З’являлися нові фабрики та заводи, поширювався видобуток вугілля в шахтах Південного Уельсу. Розвивалося суднобудівництво. Лондон перетворився на величезне місто - торговельний та фінансовий центр світового значення. Щоправда, після завершення наполеонівських війн економіка Англії переживала тимчасовий спад. Експорт товарів з Англії значно скоротився. Це було викликано припиненням воєнних поставок Англії та її союзникам. Тимчасове скорочення збуту товарів призвело до скорочення їх виробництва та збільшення безробіття. Завершення війн супроводжувалося падінням цін на хліб та інші сільгосппродукти.Лендлорди домоглися від парламенту заборони на ввезення хліба в Англію, якщо ціна на зерно в країні впаде нижче 80 шилінгів за квартер (286,28 літри).
У подальшому парламент знизив заборону до 66 шилінгів, однак доступ в Англію хліба з інших країн лишався фактично замкненим. Хліб на внутрішньому ринку продавався за високими цінами. Населення страждало від дорожнечі. Англійська промислова буржуазія вороже ставилася до цих законів, оскільки високі ціни на хліб заважали зниженню зарплатні і збагачували лендлордів, зміцнювали їх панування у парламенті. Джерелом збагачення фінансової буржуазії були позики, які надавалися урядові під високі відсотки. Уряд, у свою чергу, підвищував опосередковані податки. На всі ці заходи народ відповів сильними заворушеннями в Лондоні та Шотландії, де люди почали трощити машини. Все скінчилося стратою головних учасників заворушень.
Дрібна буржуазія та робітники вимагали демократизації політичного ладу і загального виборчого права.У 1819 р. знов настав економічний спад. Різко погіршилося становище робітників. Посилилися хвилювання в країні. 16 серпня 1819 р. робітники та буржуа організували мітинг у Манчестері на Петровому полі (Пітерфілд), в якому взяли участь 80 тис. чоловік. Незважаючи на мирний характер мітингу, влада ввела у дію війська. Кілька чоловік було вбито, близько 400 поранено. Цю розправу над беззбройними робітниками народ іронічно назвав „побиттям при Пітерлоо”.
На початку 20-х рр. було винайдено пароплав (Р. Фултон). Швидко розгорнулося будівництво пароплавів. З розвитком промисловості зростала чисельність робітників, швидко зростав пролетаріат - найбідніша частина робітничих верств. У 1824 р. було створено робітничі профспілки, тред-юніони, які об’єднали робітників однієї професії на різних підприємствах. Це надавало їм професійну вузькість та ускладнювало згуртування робітників. У 1825 р. уряд ухвалив закон про заборону страйків та тиск на підприємців з метою покращення умов праці. Порушення закону каралося в’язницею. У тому ж році вперше розвинулася циклічна криза перевиробництва. Вона загострила класову боротьбу в Англії. Ці кризи пізніше періодично повторювалися у 1837,1842,1847 рр. Така ситуація породила ідеї утопічного соціалізму Роберта Оуена, Девіда Рікардо.
У 30-40 рр. в Англії завершується промислова революція і вона виходить у передові країни світу. На 1840 р. її доля у світовому промисловому виробництві становить 45%.
Але у 1836-38 рр. економіка країни була знову струшена кризою перевиробництва. Це спричинило падіння зарплатні, масове безробіття та викликало створення чартиського руху. Він почався зі створення асоціацій робітників, котрі вимагали: 1. Загального виборчого права хоча б для чоловіків. 2. Скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту. 3. Рівного представництва та зрівняння виборчих округів. 4. Щорічних виборів у парламент.
5. Оплати для депутатів. 6. Таємного голосування. Все це стосувалося виборчого права, оскільки робітники вважали, що досягнувши цього, вони зможуть домогтися докорінних змін умов праці та життя. Таким чином, це була боротьба за політичне переважання робочого класу.Рух цей поставив парламентові свої вимоги у вигляді петиції про народну хартію (чартер), звідси його назва - чартизм.
До самого початку 50-х років цей рух прагнув реалізації 6-ти своїх вимог, він справляв значний вплив на політику панівних верств, змусивши їх піти на поступки і в подальшому здійснити низку політичних реформ. Парламент ухвалив закон про 10-годин- ний робочий день. Буржуазія змушена була відмовитися від необмеженої свободи диктувати робітникам будь-які умови праці. Наприкінці 40-х років рух пішов на спад. Чартизм налякав англій- ську-буржуазію. У 30-40 рр. англійському робітничому класові належала провідна роль у міжнародному робітничому русі.
Англія продовжувала проводити енергійну, агресивну зовнішню політику, колоніальну за своєю спрямованістю, зокрема в Ірландії. Тривали пограбування заокеанських колоній. Для прискорення зростання капіталізму в Англії, буржуазний уряд у 1832 р. ухвалив закон про скасування рабства в колоніях, щоб замінити рабську працю найманими робітниками. Головну увагу було приділено завоюванню Індії, населення якої дорівнювало 300 млн і в 10 разів перевищувало кількість населення в Англії. Величезні території були захоплені в Бірмі, Пенджабі. Щоправда, в Афганістані війна скінчилася поразкою. Проте англійці продовжували завоювання Австралії, Нової Зеландії, поширювали свої володіння у Канаді. На середину XIX ст. Англія наближалася до зеніту своєї колоніальної та торговельно-промислової гегемонії.
3.