висновки

1 Проголошена III Уні­версалом Українська Народна Республіка проісну­вала ібо днів - від 20 (7) листопада 1917 р. до 29 квітня 1918 р. Центральну Раду незмінно очолював соціа­ліст за переконаннями, видатний науковець і менш вдалий політик Михайло Грушевський.

За час існування УНР Центральна Рада ухвалила важливі закони. Серед найбільш знакових - IV Уні­версал, який проголосив повну самостійність УНР. Важливими також були закони, спрямовані на ут­вердження національної державності «Про зміну назв земських інституцій», «Про умови обсаджу­вання і порядок обрання суддів Генерального та Апеляційного судів», «Про прокурорський нагляд на Україні», «Тимчасовий закон про флот УНР», «Закон про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів», «Закон про громадянство УНР», «Закон про покарання всіх учасників війни проти Української Держави», «За­кон про запровадження української мови у банків­ській і торговій сфері». Затверджено державний герб і державну печатку. У лютому 1918 р. Україна перейшла на новий стиль літочислення та серед­ньоєвропейський час.

Унаслідок більшовицької агресії на межі 1917- 1918 рр. уряд УНР утратив контроль над більшістю своїх територій і відновив його в лютому-квітні за допомогою запрошених німецьких та австро- угорських військ. Кульмінаційними моментами пер­шої антибільшовицької війни стали бій під Круга­ми та інші подібні бої. Українці дізналися, що таке зрада, до чого призводять прагнення нейтра­літету і ризиковані компроміси з непримиренним ідеологічним ворогом.

Було укладено Берестейські мирні угоди з Ні­меччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Ос­манською імперією - перші мирні договори під час Великої війни, які засвідчили міжнародну пра- восуб’єктність УНР.

Влада УНР протягом листопада 1917 - квітня 1918 рр. перебувала у стані трансформації у склад­них умовах світової війни та потужного револю­ційного піднесення (хоча порівняно з березнем- листопадом 1917 р. це піднесення може видатися нікчемно малим, суспільна активність українців виявлялася у стихійній синергетиці та максималь­ному антиетатизмі). Державний апарат, успадко­ваний УНР від попереднього ладу, мусив пере­будуватися на функціонування в новій державі. Проте через інерцію цей процес не міг відбутися швидко. Тому всі органи влади ставали «україн­ськими» поступово. Альтернативою ситуації могли бути ліквідація всієї старої структури органів влади і створення замість них нових. Проте в такому разі УНР стикнулася б із браком досвідчених чиновни­ків. Зрештою, навіть на посади повітових комісарів не знаходилося достатньо достойних кандидатур.

Більшовики сильно дезорганізували владний апарат УНР. Діючи як ззовні, так і всередині держа­ви, вони були деструктивним чинником україн­ського державного будівництва. Вступ червоно- гвардійців у межі УНР видається агресією, інспіро­вані більшовиками повстання - антидержавними заколотами, а їхні учасники - ворогами УНР. А втім, для консолідації української нації, щоб не вилучати збільшовизованих мешканців України з кола її членів, доцільніше означити їх як осіб з радикальними поглядами, які програли полі­тичну боротьбу, але яким переможці забезпечи­ли всі демократичні права та свободи.

Українське суспільство напередодні гетьмансько­го перевороту 29 квітня 1918 р. перебувало у стані політичної апатії. Тогочасні соціально-політичні настрої населення можна схарактеризувати як па­сивне споглядання за політичною ситуацією, нама­гання не стати учасником політичної боротьби, роздробленість і спроби локальної самоорганіза­ції.

У міському середовищі у березні-квітні 1918 р. існувало дві тенденції суспільних настроїв: страх перед більшовизмом, бажання помститися своїм псевдопролетарським кривдникам, що легко набу­вало антиєврейського характеру, а також несприй- няття Центральної Ради як серйозної, потужної політичної сили, здатної до якісного державо­творення.