На закінчення
Завоювання здійсненні Монгольською імперією в Центрально-Східній Європі в 20-40-х рр. XIII ст. нічим не нагадували колишнє переселення народів по Євразійському степу. В даному випадку маємо перед собою чітко сплановані зовнішньо-політичні і військові акції.
Причому агресії здійснювалися заздалегідь розробленим планом урядовими військами. Вперше в історично відомому нам проміжку часу маємо прецедент, як кочовики за короткий час захоплюють і руйнують десятки уфортифікованних міст і фортець. При цьому завойовники не кидають понищені краї на призволяще, а закладають на них управлінську основу нової влади.Слід відзначити, що Монгольська імперія виставили силу здатну одночасно громити цілу низку держав. Цікаво, що головним ворогом при завоюванні для монголів виступають по- ловці-кіпчаки та інші кочові народи від їх імені був названий другий, головний Західний похід.
Проте Києву все ж відводилася окрема роль, на що чітко вказує, як наказ Чингізхана своїм нойонам Джебе і Субедею 1221 р., так і повідомлення Бату про осадження чиновників у стольному місті Русі.
Хоча монгольський погром був дуже сильним, проте європейські держави доволі швидко відновили свою міць. Відповідно Чингізидам, вдалося утримати за собою лише терени, які межували зі степом, або в яких завойовникам вдалося організувати потужні промонгольські «партії».
Крім того, специфікою успіху завоювань 1220-40-х рр. був той факт, що вони були продуктом всієї Монгольської імперії. В той же час Західний похід, здійснений лише силами Улусу Джучи за правління Берке, не досягнув масштабів свого по- передника. У трьох «західних походах» 1236-1242, 1245-1246 і 1257-1265 рр., незважаючи на відмінності є спільні риси. Ми бачимо що задля заняття під улуси конкретних теренів держава організовує великі військові сили, що значно перевищують мілітарні можливості цих майбутніх улусів.
Фактично можемо говорити про три етапи колонізації території сучасної України.Поступово зовнішні завоювання призвели до появи двох різних центрів впливу — на Волзі і на Дунаї. Перший був спрямований на Кавказ, а другий на Балкани. Доволі швидко цей розподіл набув практичних рис. В цьому контексті діяльність Ногая є унікальною в тому, що йому вдалося фактично створити нову державу, яка охоплювала тереторії сучасної України і Молдови. Ця держава по своїй цивілізаційній суті повністю повторювала Монгольську імперію і Золоту Орду (кочовий світ оточений осілими цивілізаціями). При цьому ресурсів українських земель повністю вистачало для утримання держави Ногая, і проведення нею агресивної зовнішньої політики. В решті-решт боротьба Ногая і Токти яскраво продемонструвала, що крило Мувала, за умови контролю над сосідніми осілими улусами (Київщина, Чернігівщина і Крим), має достатньо ресурсів і можливостей для ефективного протистояння з Золотою Ордою. В той же час загроза з боку європейських країн, змушувала ханів залишати за крилом Мувала його специфічні військово- політичні особливості (консолідація туменів в двох великих улусах, концентрація військ, велика самостійна влада місцевих можновладців тощо). Відповідно це створювало на майбутнє небезпеку і загрозу перманентного сепаратизму данних територій.
«Золота доба» яскраво продемонструвала, що Улус Джучи мав досить потужні внутрішні резерви, щоб здолати кризові явища попередніх років. Реформи Узбека, що були унікальними для Золотої Орди, в цілому відповідали цивілізаційному розвитку будь-якої Євразійської імперії. Фактично хан спробував скасувати удільність держави і її централізувати. Введення же мусульманства, як державної релігії, лише відповідало цьому процесу.
В зовнішньополітичній складовій, Золота Орда перейшла до стратегічної оборони. Як наслідок посилився наступ на її західні володіння сусідів. Причому до цього зовнішнього тиску посилилися і внутрішні центробіжні сили, що яскраво продемонстрували події в улусі Курумиши, Київщині і Чернігівщині.
При цьому правителі Золотої Орди вже не могли їх зупинити силами лише західних улусів. Лише за допомогою напруження зусиль всієї держави Джанібеку 1352 р. вдалося дещо вгамувати проблеми в крилі Мувала, але зняти їх повністю з порядку денного він вже не зміг. Загибель же спочатку самого Джанібека, а потім і його наступника Бердібека, в повній мірі продемонстрували, що руйнівні тенденції досягли центрального апарату Золотої Орди.Період історії Золотої Орди, відомий як Велика Замятня, по великому рахунку повторював, події часів Ногая. Проте на цей раз попередні кризові процеси в середині еліти призвели до того, що усобиці вразили всю державу. Збагачення степового нобілітету не через війни з сусідами, а через господарчу діяльність, призвели до того, що аристократія вже не мала потреби в сильній центральній владі. Більше того, чимало емірів мали можливості для самостійного урядування. В цьому процесі поява персони Мамая підтверджувало закономірність процесів, які відбувалися.
ВКЛ, наступаючи на Золоту Орду, займала чітко окреслені території-улуси, які фактично остання вже не контролювала. Більше того, завдяки політиці Ольгерда на осадженні в них на правах удільних князів своїх синів і племінників, а також союзу з Мамаєм, Литовській державі вдалося предстати перед новими підданими легітимною владою. Це, а також боротьба Мамая за Сарай, і прикриття, таким чином, ним східних кордонів ВКЛ від вторгнень, сприяло швидкій інкорпорації Поділля, Київщини і Чернігівщини до Литовської держави.
Значення подій 1399 р. є дуже важливим в історії Золотої Орди. Держава Джучидів, незважаючи на важкі втрати внаслідок погрому Тамерлана і громадянської війни, спромоглася знайти сили аби відбити вторгнення ззовні. При цьому, неспроможність Кутлуг-Тимура і Едигея захопити українські міста в умовах, коли основне військо ВКЛ було знищене, чи розсіяне внаслідок поразки, яскраво показало, що території на захід від Ворскли і Дніпра втрачені для Золотої Орди остаточно.
Крім політичного зрізу історії держави Джучидів, важливим є можливість заглянути в суть її системи, способу життя і існування загалом.
Золота Орда мала чітку адміністративно- територіальну структуру. Причому первісна основа, що була закладена в неї на початку утворення Улусу Джучи і його розширення за рахунок європейських територій виявилася настільки ефективною, що майже без суттєвих змін проіснувала до XV ст. Межування областей на території сучасної України, настільки відповідало природно-географічним особливостям країв, що під час активного наступу ВКЛ в XIV-XV ст., ця держава «заковтала» ці улуси цілком, і довгий час зберігало їх первинні кордони. Однією з причин такого функціонального розподілу областей було те, що Чингізиди при їх створенні керувалися наявною ситуацією. Фактично ординці перетворювали на тьми державні утворення завойованих народів. Особливістю обласної структури Золотої Орди на теренах сучасної України був той факт, що ця територія була розділена на дві частини: степові райони відносилися до крила Мувала, а осілі до «царського» домену.Отже, владна піраміда Золотої Орди за часів її «класичного» (до поразки Токтамиша) існування, пережила три етапи. Перший — це існування удільної влади Чингізидів. Фіналом такого стану речей стала «Ногаєва війна». Другий етап характеризувався намаганнями Узбека і двох його прямих нащадків (Джанібека і Бердібека) скасувати удільну систему і централізувати владу. Основними нововведеннями стали відсторонення Джучидів від влади (і їх часткове знищення) та введення державної релігії (Ісламу). При цьому позиції інших церков в осілих регіонах не постраждали, а влада Рюриковичів, незважаючи на репресії проти окремих представників роду, в цілому зросла. Важливим результатом цих реформ стало відновлення в Київській землі прямого правління Рюриковичів і появи в Києві в 1350-х рр. свого митрополита Феодорита. Третій етап відноситься до епохи Токтамиша. Цей хан спромігся припинити тривалу громадянську війну і об'єднати більшу частину Золотої Орди. Проте він був змушений повернутися до традиції управління доузбекових часів. На чолі улусів знову стають Джучиди, але на цей раз вихідці з Кок Орди.
Управлінський апарат Золота Орда повністю запозичила від Монгольської імперії. Характерною його особливістю було те, що як повністю нова система, він візуалізувався лише в степових регіонах. Осілі ж області, в цілому, зберегли стару систему, яку Джучиди лише модернізували під нові умови. Чингізидам вдалося досить ефективно, через систему ямської пошти, вирішити головну проблему управління — оперативну передачу інформації. Дана структура стала в якійсь мірі уособленням Золотої Орди.
Саме поєднання двох начал: держави, як власності одного роду, і розгалуженого управлінського чиновницько-бюрократичного апарату і стало секретом досить довго існування степової імперії.
Завоювання Чингізхана і його наступників мали чітку направленість — оволодіння Євразійським степом, сусідніми з ним осілими регіонами і встановлення контролю над основними ланками Великого Шовкового шляху. Фактично було створено степову імперію, основним наповненням бюджету якої, стало оподаткування транзитної торгівлі. Практично вся зовнішня політика Золотої Орди була направлена на збереження такого стану речей. І врешті-решт, вона призвела до втрати сил і поразки в війнах з Іраном (Улус Хулагу) і Маверанахром (Улус Чагатая).
В середині держави існували два різних господарських світи: осілий і кочовий. Перший виступав економічним базисом імперії, без якого вона швидко перетворювалася на звичайну степову Орду. А кочовий світ, крім мілітарної ролі, став по суті ланкою, яка з'єднала осілі регіони Євразії. Це призвело до того, що Великий Шовковий шлях вийшов на нові маршрути, і значно пожвавися. Експлуатація цих торгових маршрутів принесла кочовій аритократії великі прибутки, що, в свою чергу, стало причиною припинення епохи завоювань, а також появи окремих економічних зон. Однією з таких зон, на якій активно формувався власний ринок стало крило Мувала.
Особливістю Золотої Орди, на відміну від попередніх степових державних утворень, була саме містобудівна політика. Фактично вперше в історії Джучидам вдалося принести міську цивілізацію у відкритий степ.
Секретом успіху ординської влади було те, що їй вдалося взяти необхідні ресурси у осілих народів і використати їх в кочовому суспільстві. При цьому, саму кочову аристократію центральна влада спромоглася «заразити» бажанням будувати міста. Багато в чому, це стало наслідком припинення степових війн і сприятливої економічної ситуації та збагаченням нобілітету. Проте правителям Золотої Орди так і не вдалося зняти з порядку денного дотаційний характер міст, їх залежність від поставок необхідних ресурсів з осілих регіонів. Як наслідок, всі степові міста, після захоплення ВКЛ Поділля, Київщини і Чернігівщини починають занепадати. Погром же Золотої Орди військами Тамерлана, лише прискорили цей процес.Висловленні нами висновки, як нам здається, дають можливість по іншому поглянути на т.з. «монголо-татарське іго». На сьогодні в повній мірі можемо говорити про Золотоординську добу, яка на рівні з Литовською, Польською, Козацькою є складовою частиною історії України. Ця доба має чітко визначені хронологічні межі і періоди. А її дослідження буде сприяти ще більшому розумінню не лише нашої минувшини, але й європейської історії загалом.