ВСТУП
Давньоруська держава, яку сучасні їй джерела називають Руссю, або Руською землею, а історики нових часів нарекли Київською, або Давньою Руссю, протягом останніх років IX — початку 'XI ст.
сформувалася у відносно єдину й певною мірою централізовану одноосібну монархію. Володимир Святославич (978—1015) і його син та наступник Ярослав Мудрий (1019—1054) розбудували ту державу, провели низку реформ: адміністративну, судово-правову, релігійну тощо, — і стали необмеженими володарями в країні.Однак по смерті Ярослава монолітна й унітарна, як здавалося сучасникам,• та й історикам XIX-XX ст., Київська держава швидко децентралізувалась. До влади прийшов тріумвірат його старших синів Ізяслава, Святослава й Всеволода, що купно, хай і не дуже узгоджено, правив на Русі до 1073 р. Відновлена за молодшого Ярославича Всеволода єдиновладна монархія (1078—1093) значно поступалася за ступенем централізації, могутністю влади великого князя; а також слухняністю васалів державі Володимира і Ярослава.
Смерть Всеволода збурила спалах громадянської війни на Русі (1093—1096 рр., з перервами). По тому до влади в державі прийшов дуумвірат, що складався з київського” князя Святополка Ізяславича й переяславської^ - Володимира Мономаха. Аж до кончини Святополка (1113 р.) дуумвіри- тримали в покорі інших Рюриковичів, насамперед бунтівних чернігівських Святоелавичів, гуртували сили для відсічі головним ворогам Русі — хижим
половецьким ханам іоодержали низку вирішальних і гучних перемог.
Смерть Святополка Ізяславича відкрила 60-річному Мономахові шлях до київського великокнязівського стола. На часи князювання Володимира Всеволодича в Києві (1113—1125) припадає реставрація ранньофеодальної одноосібної монархії на Русі й останній акт її існування. Немовби за інерцією, вона протрималася ще в роки недовгого володарювання його старшого сина Мстислава (1125—1132). Далі країна розділилася на півтора десятка -земель і князівств. Цей, новий етап розвитку давньоруської державності історики називають добою удільної, або феодальної, роздробленості.
Роздробленість раніше єдиної держави не була якимось виключним явищем, притаманним лише Київській Русі. Коли кинути погляд на політичну карту Європи XII-XIII ст., то буде неважко переконатися в тому, що через етап роздробленості пройшли всі тогочасні країни*. Італія й Германія, Австрія й Чехія, Болгарія та Угорщина, Польща й Литва, а також всі країни Скандинавії. Значить, існували якісь украй вагомі, історично об’єктивні причини, що кидали перед тим сяк-так цейтралізовані країни в небезпечний вир роздробленості. На прикладі Давньоруської • держави середини XII — першої третини XIII ст. спробуємо розібратися принаймні у частині цих причин.