ВОЛОДИМИРСЬКА ЗЕМЛЯ
Володимирська земля (князівство) простягалася на захід до Бугу, на північ до Верхньої Прип’яті, на схід, приблизно до р. Стохід[17].
Столичне місто, Володимир, одержало назву від Володимира Святославича[18].
Укріплений центр міста знаходився між річками Луга і Смоч. В часи Данила замок мав міцні фортифікації, і угорський король Бела, побачивши його, заявив: «Такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Оцінюючи стратегічне значення міста, татарський хан Бурундай наказав 1259 р. не тільки спалити стіни міста, а й розкопати його вали [Іпат., с. 510, 562.]. Літопис вказує на існування міських воріт — Київських і Гридшиних [Іпат., с. 334.]. Місто мало собор, побудований Мстиславом Ізяславичем, де ховали волинських князів [Іпат., с. 382, 570, 574, 604.]. Навколо замку далеко простягалися передмістя з численними дворами, монастирями і церквами. Володимир був великим торговим містом з заможним патриціатом, серед якого були також переселенці з Німеччини та з інших міст — новгородці, сурожці [Іпат., с. 573, 605.]. Зберігся лист володимирської старшини 1324 р. з печаткою міста. Володимир зазнав багато ворожих нападів, облог і руйнувань.Прилеглі до міста волості були густо заселені. На південь від Володимира, в с. Зимному, стояв монастир Свята Гора [Житие Феодосия. — Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1858, с. 13; Іпат., с. 494.]. В Устилузі 1150 р. Ізяслав Мстиславич поставив на «покорм» угорців [Іпат., с. 283.]. У Свинюхах і Хвалимичах 1157 р. перебували Юрій Мономахович (Долгорукий) і Ярослав Галицький [Іпат., с. 334.].
В Житані, П’ятиднях і Бужковичах стояли війська татарських ханів Бурундая (1259) і Телебуги (1286) [Іпат., с. 562–563, 588.]. До Володимирської землі належало с. Городел (Городло). Тут, на лівому березі Бугу, була митниця [Іпат., с. 595.].
Любомль був улюбленим містом Володимира Васильковича. Він побудував тут кам’яну церкву св. Юрія та прикрасив її іконами, срібним посудом, дорогоцінними тканинами, дзвонами «чудного голосу» та подарував церковно–служебні книги. Володимир перебував у Любомлі під час своєї хвороби і помер тут 1288 р. [Іпат., с. 592, 596–598, 604, 609–610.]. Під Любомлем розташовувався княжий двір Рай. Села Березовичі і Сомино Володимир Василькович заповів своїй дружині [Іпат., с. 593, 595.].
Турійськ, Мельниця, Струга, Кам’янець (або Камінь) згадуються при частих набігах литовців[19] [Іпат., с. 175, 483, 530, 544, 565, 566, 577.]. Цей Кам’янець — тепер м. Камінь–Каширський. Є припущення, що тут мали свою волость малолітні Данило і Василько, але правдоподібніший Кам’янець на р. Горині.