TEPEBOBEAbCbKA ЗЕМЛЯ

Теребовельське князівство займало південно-східний край території Галичини. На півночі межувало з Луцьким і Дорогобузько-Пересопницьким князівствами, на заході із Звенигородським і Галицьким, на сході з Київським, на південному сході з малозаселеними степовими просторами.

Теребовль (Теребовля) згадується як столиця Василька Ростиславича (1084—1124) і його синів; пізніше, 1211 р., короткий час теребовельським князем був Ізяслав Володимиро­вич, внук Ігоря Святославича, героя “Слова о полку Ігоревім”. Теребовля була важливим замком на переході через р. Серет, і поблизу неї відбувалися запеклі бої (1144, 1153, 1226). Давні укріплення на Замковій горі були поруйновані при будові польського замку^[154].

Стратегічне значення мав Микулин (тепер м. Микулинці Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.), що також лежав на переході через Серет. Тут галицькі полки нерідко вели оборонні бої^[155].

В околиці Теребовлі літописи згадують деякі поселення, які не вдалося ідентифікувати: на шляху із Галича — Снов^[156], на шляху до Володимира — Станків^[157], в напрямку Збаража — Моклеків і Биковен^[158]. З XIV ст. є згадки про оборонні замки в області р. Збруча: Стінка*, яка була центром волості, та Скала. Давні городища є в селах Калагарівка, Раштівці (з назвою Звенигород), Городниця, Гусятин та ін.

Ряд замків або укріплених поселень виник на Пониззі — південній смузі Теребовельщини над Дністром. Угорський король Андрій, повертаючись з-під Галича 1230 р., переправ­лявся через Дністер у Василеві¹¹^. Це місто, можливо, було засноване Васильком. Недалеко від Василева стояв Онут, через який переходив Данило 1219 р.^{[159] [160] У цій же стороні знаходилося місто Кучелемин[161]. До старих поселень можна зарахувати Звенигород над Дністром та Хотин*.}

На Пониззі спочатку головним містом була Ушиця. У війні 1144 р. це місто зайняли союзники Всеволода Олеговича. 1159 р. Ушицю облягав претендент на галицький престол Іван Ростиславич, і селяни масово переходили на його сторону^[162]. Пізніше столицею Пониззя стала Бакота^[163]. На крайньому сході знаходилося поселення Каліус, де 1242 р. побував Данило, щоб “уставити землю”^[164].