СВІТ У НЕСКІНЧЕННОМУ СТАНІ ЧУДА І КАТАСТРОФИ

Православне богослов’я виходить з ідеї жіночого опосередку­вання спілкування з Богом. Божественний Абсолют перевищує все земне, і тільки смерть — небесний стан, дозволяє вступити в без­посередній живий контакт із ним.

У будь-якій християнській церкві, незалежно від конфесії (православ’я, католицизм, протестантизм), обов’язково є сцена Благовіщення. Тут вона зображена — архангел Гавриїл в білому одязі, як знак доброї звістки із двома червоними смужками на лі­вій руці, повідомляє Діві Марії про те, що вона буде мати дитину від Бога. Червоний пурпур був найбільш коштовною речовиною і добувався з дна моря. Червоний одяг міг одягти тільки імператор або князь (у Давній Русі). Утім, римські сенатори мали право на одну червону смужку, що означає близькість до імператора. Тут же ми бачимо дві смужки, тобто найбільшу близькість.

У яких би храмах ви не дивилися на сцену Благовіщення, Марія повідомлення про чудо сприймає спокійно, не дивуючись. Дуже ці­кава обставина — річ у тім, що європейська цивілізація виробила дві концепції світу. Одна з них — антична концепція світу, де він розглядався як космос: слово «космос» етимологічно походить від поняття «парадний жіночий одяг». Тому слова косметика і космос мають загальні корені. Греки вважали, що світ — це художній твір, просторова організація буття, що може бути об'єктом естетичного споглядання. Тому світ — це космос. Біблія дала інше поняття — світ як Олам, тобто світ не як простір, а як час, Історія.

Історію бачити не можна, у ній можна тільки брати участь. Цей Олам, або світ як час, знаходиться в нескінченному стані чуда і ка­тастрофи. Чудо і катастрофа є нормою в цьому світі. Тому вона, Марія, і не здивована, вона живе в цьому світі. До речі, Тарков- ський у фільмі «Соляріс» намагався показати Олам у вигляді кос­мічної обителі, що знаходиться постійно в стані чуда і катастрофи. Тут ми бачимо зовсім інше розуміння світу, нам не властиве.