СТАТУТ ДЛЯ ГЕНУЕЗЬКИХ КОЛОНІЙ У ЧОРНОМУ МОРІ (ГЕНУЯ, 28 ЛЮТОГО 1449 р.)[11]

Людовік де Кампофрегозо, Божою милостю найясновельможніший і високий Дож Генуезький, і вісім шляхетних панів чиновників коміте­ту опіки Романського громади міста Генуї, з чотирма громадянами, що приєдналися до них, зібравшись у повному складі.

Імена сановників романських є наступні:

Деметріо Катанео, старший,

Якобо де Палодіо, нотарій,

Лучіано ді Нігро,

Джуліано Італьяно,

Ніколао Гвільоме,

Андроніко де Франкі,

Доменико ді Грімальді

та Даміано делла Кастанья.

Імена громадян, що приєдналися до них, є наступними:

Качінеміко де Франкі Луксардо,

Урбано де Нігро,

Паоло Джентіле та

Даміано де Леоне;

яким було доручено згаданим паном Дожем і найшляхетнішими пана­ми старійшинами переглянути, виправити, перетворити, доповнити й покращити взагалі і зокрема всі статути, що складені у Каффі Барнабо де Вівальді та його товаришами комісарами, котрі відряджені на Схід у попередні роки, після попереднього завжди ухвалення, згоди й укла­дання з боку згаданого вже неодноразово Дожа, в силу публічної поста­нови, що написана рукою Маттео де Баргаліо, секретаря, наступного змісту:

1448 року, в день 24 січня,

Людовік де Кампофрегозо, Божою милостю найясновельможніший і високий Дож Генуезький та гідна рада старійшин громади міста Генуї, котра зібрана у законному й повному числі, вважаючи потрібним і ко­рисним прийняти заздалегідь опіку щодо ухвалений останнього разу в Каффі Барнабою де Вівальді й товаришами, яких відрядили як реформа­торів і комісарів на Схід; статутах, розпорядженнях і правилах, що досі не були ще ні перетворені, ані затверджені, ані скасовані; щоб після цього наші чиновники, призначені у тому краї, та мешканці м. Каффи знали, якими керуватися законами і правилами, понад те, що видно із досвіду та за чутками, що доходять; урядові місця влаштовано і перетворено згаданими комісарами [та] потребують нового перетворення, як через причину надмірного тягаря обов’язків, покладених на них, так рівно й тому, що, після відомих змін, попередньо зроблених, запроваджені були знову тими ж комісарами нові закони й правила для урядових місць, чому вони за необхідністю повинні бути позбавлені гідних чиновників, якщо не будуть прийняті інші заходи, тому що згаданими законами самі чиновники не можуть керуватися й адмініструвати.

Імена чиновників, що приєдналися, є наступні:

Качінеміко де Франкі Луксардо,

Урбано ді Нігро,

Паоло Джентіле та Даміано ді Леоне.

Бажаючи розпочати осмислення, ухвалення, виправлення і пере­творення всіх взагалі й зокрема нижченаведених статутів для того, щоб, переглянувши їх, виправивши, усвідомивши й перетворивши, уладнати їх так, щоб непорушно й недоторкано [їх] дотримувалися, і слугували вони миру й збільшенню народонаселення у місті нашому Каффі, а також інших місцях, йому підпорядкованих. Переглянувши передусім і прочитавши до останнього слова взагалі й зокрема всі ста­тути, подискутувавши зріло, ретельно розібравши, заслухавши запро­шених багатьох громадян, котрі добре знають ті місця, й усвідомивши їх переконання і поради; переглянувши, крім того, деякі зауважен­ня про Каффу, що надійшли до Генуї, за якими багато чого потребує перетворення й, нарешті, обговоривши неодноразово й розібравши зміст згаданих статутів, за можливістю - найкращим чином, шляхом, правом і формою, ґрунтуючись на праві, силі й владі дарованих і нада­них ним, нижче прописані й під особливими назвами означені статути й правила ухвалили, перетворили й затвердили; й, так само, інші під­твердили, підписали, надали їм найповнішу силу й значення, наказу­ючи наполегливо, що всі й кожен з чиновників громади міста Генуї в Каффі та усього Чорного моря і царства Хазарського, де славетна гро­мада Генуї має судову повну або не повну владу; зобов’язані нижче на­писаних статутів і правил дотримуватися й спостерігати, щоб всі їх до­тримувались, і суд та правосудця чинити відповідно до їхнього змісту й сенсу; одним словом, згадані правила, постанови й статути повинні й надалі мати силу та їх дійсно повинно дотримуватися.

Наказуємо понад це іменитому консулу в Каффі й гідним його па­нам вікарію, консулам, правителям і чиновникам згаданого Чорного моря і Сходу, а також міста Генуї, котрі [обіймають посади] зараз, у майбутньому, а також їх наступникам, щоб всі взагалі й зокрема ті, що підписалися нижче, дотримувалися й спостерігали, щоб вони сло­во в слово дотримувалися іншими. Постановляємо також в особливий обов’язок синдикам, котрі постійно перебувають у Каффі, давати пра­вила для читання кожному консулу в Каффі, під час обіймання ним по­сади, щоб [він] не посилався на необізнаність щодо того, що міститься у правилах і статутах. Нарешті відміняємо, усуваємо й скасовуємо всі взагалі й зокрема інші правила, привілеї та рішення для самого міста Каффи встановлені, даровані й зроблені, залишаючи у силі лише ці.

Яких правил і статутів заголовки є наступні:

Книга 1. Щодо устрою м. Каффи

Гл. 1. Щодо консула м. Каффи, його утримання, його слуг і обов’язків.

Гл. 2. Стосовно вибору старійшин.

Гл. 3. Щодо обрання керуючих фінансами.

Гл. 4. Щодо порядку при обранні генеральних синдиків (контроле­рів) та їх обов’язків.

Гл. 5. Щодо порядку при обранні чиновників скарбниці та їх обов’язків.

Гл. 6. Стосовно обрання комітету опіки та його обов’язків.

Гл. 7. Стосовно обрання синдиків пана консула м. Каффи та його чиновників.

Гл. 8. Стосовно обрання комітету торговельного Хазарського.

Гл. 9. Стосовно обрання комітету продовольчого та його обов’язків.

Гл. 10. Щодо грошового утримання діловода керуючих фінансами та його прибутків.

Гл. 11. Щодо вікарія пана консула та його грошового утримання.

Гл.12. Стосовно канцелярії сенату м. Каффи.

Гл. 13. Щодо контролю над чиновниками чорноморськими.

Гл. 14. Стосовно обрання синдиків для контролю чорноморських чиновників.

Гл. 15. Щодо перекладачів при сенаті у м. Каффі та їх грошового утримання.

Гл. 16. Стосовно писців мовами грецькою та сарацинською.

Гл. 17. Щодо глашатаїв та їх грошового утримання.

Гл.

Гл. 19. Щодо поліцейського пристава.

Гл. 20. Щодо поліцейських служителів.

Гл. 21. Стосовно військового керівника аргузіїв.

Гл. 22. Щодо аргузіїв.

Гл. 23. Щодо військового наглядача брами Кайгадорської та його грошового утримання.

Гл. 24. Щодо військового наглядача вежі Св. Константина.

Гл. 25. Щодо військового наглядача брам на передмістях.

Гл. 26. Як не вчиняти утисків мешканцям передмістя.

Гл. 27. Щодо музик та інших осіб, котрі утримуються громадою.

Гл. 28. O котрій годині потрібно дзвонити у дзвін.

Гл. 29. Щодо воєначальника міста Каффи, його обов’язків і прибут­ків.

Гл. ЗО. Стосовно прибутків і обов’язків пристава, що спостерігає за продажем на ринку.

Гл. 31. Стосовно кураторів прибутків, що асигновані приватним особам з місць, які належать Каффі.

Гл. 32. Щодо збереження військових припасів арсеналу громади.

Гл. 33. Стосовно того, що жоден купець генуезький не має права певний час продавати жодному князю, ані васалу чорноморському, та про інші заборони, котрих належить дотримуватися для блага респуб­ліки.

Гл. 34. Щодо військового керівництва Готії.

Гл. 35. Стосовно того, як не позичати громадам Готії.

Гл. 36. Щодо невідправлення товарів іноземних під іменем генуезь­ких.

Гл. 37. Стосовно неприпустимості суду під час збору винограду.

Гл. 38. Стосовно того, як обирати послів від громади м. Каффи.

Гл. 39. Щодо ув’язнених як сумнівні боржники.

Гл. 40. Стосовно усунення утисків, що вчиняє пан єпископ Каффи грекам, вірменам, євреям та іншим іновірцям.

Гл. 41. Стосовно розпорядження діловими паперами померлих но- таріїв.

Гл. 42. Щодо спорядження галеї або галіоту в Каффі.

Гл. 43. Стосовно зменшення платні за міські місця лише у наступ­ному випадку.

Гл. 44. Щодо права видобувати каміння.

Гл. 45. Стосовно невільників, які втікають до будинку єпископа.

Гл. 46. Щодо непродажу мешканців Каффи замість невільників.

Гл. 47. Стосовно припинення зносин громадян Каффи з татарами.

Гл. 48. Щодо того, щоб ніхто не втручався до збирання мита, що здійснюють канлюки.

Гл. 49. Щодо незвільнення від платні мешканців Матріки, Manapio и Батіяріо.

Гл. 50. Стосовно неприсвоєння прилеглої землі.

Гл. 51. Щодо скарг стосовно грошових зборів.

Гл. 52. Щодо синдика громади та звільнення його від сплати грошо­вих зборів.

Гл. 53. Стосовно звільнених від сплати.

Гл. 54. У випадку оголошення претензії будь-кого проти громади.

Гл. 55. Щодо пепродажу посад у Каффі.

Гл. 56. Щодо вільних вакантних посад.

Гл. 57. Стосовно заборони втручання у рішення судові пана консула та ради старійшин.

Гл. 58. Стосовно того, щоб доповіді перед оголошенням були напи­сані секретарем.

Гл. 59. Стосовно того, що громадянином каффським не може бути призначений повірений за межі Каффи.

Гл. 60. Стосовно того, щоб чиновники каффські не купували речей, що належать громаді, й не продавали їй своїх.

Гл. 61. Стосовно того, щоб знавці законів або адвокати брали на себе клопоти лише в справах бідних.

Гл. 62. Щодо небудівництва укріплень на Чорному морі.

Гл. 63. Стосовно того, щоб жоден консул не робив витрат, котрі пе­ревершують прибутки його консульства.

Гл. 64. Щодо свят у Каффі.

Гл. 65. Щодо невіддання на відкуп солі.

Гл. 66. Щодо здобичі, котра буде взята на суходолі.

Гл. 67. Щодо колишніх позичальників скарбниці.

Гл. 68. Стосовно того, що може стягати відкупник акцизу за харчові припаси.

Гл. 69. Стосовно того, що може стягати відкупник акцизу на дереви­ну, траву, зелень та вугілля.

Гл. 70. Щодо обирання чотирьох чиновників для ревізії книг душе- приказчиків.

Гл. 71. Стосовно того, щоб сотники не збирали нічого між різними націями на користь військового керівника міста Каффи, або з метою подарунку йому.

Гл. 72. Стосовно того, щоб тудун канлюкський не втручався у спра­ви мешканців Каффи.

Гл. 73. Щодо обрання добрих людей з ратуші для вирішення справ цивільних.

Гл. 74. Стосовно того, щоб товари не ввозилися потайки та щодо відшкодування збитків, якщо вони будуть кинуті в море.

Гл. 75. Коли потрібно скріпити й затвердити рахункову книгу скарбниці.

Гл. 76. Стосовно того, щоб іноземці не торгували вроздріб.

Книга 2. Щодо устрою місць, підпорядкованих м. Каффі

Гл. 1. Щодо устрою Солдайї.

Гл. 2. Стосовно того, щоб не відкривати браму вночі.

Гл. 3. Щодо виявлених вночі й що мусять сплатити ув’язнені.

Гл. 4. Щодо витрат щорічних звичайних у Солдайї.

Гл. 5. Щодо устрою Чембало.

Гл. 6. Щодо витрат звичайних щорічних у Чембало.

Гл. 7. Стосовно того, щоб консул у Чембало не чинив утисків людям того місця.

Гл. 8. Щодо обов’язків і прибутках пристава, котрий наглядає за продажем у Чембало.

Гл. 9. Стосовно того, що консул у Чембало не має права заборонити нікому купувати товари.

Гл. 10. Щодо порядку, який мусить бути в Трапезунді.

Гл. 11. Стосовно того, що повинен робити консул у Ло-Коппа.

Гл. 12. Щодо устрою в Тані.

Гл. 13. Щодо консула в Синопі.

Гл. 14. Щодо консула в Савастополі.

Гл. 15. Стосовно підпорядкування Самастри відомству Пери.

Гл. 16. Щодо числа й затвердження маклерів греків.

Гл. 17. Стосовно того, як обирати чиновників для вирішення судо­вих процесів на суму в 500 аспрів і менше.

Гл. 18. Стосовно того, щоб консули не брали трави для коней своїх, ані інших плодів.

Гл. 19. Стосовно того, що жоден сарацин не має права тримати у своєму будинку зброї.

Гл. 20. Стосовно того, щоб занотовані нижче ремісники не наважу­валися виїхати з Каффи інакше, ніж лише наступним чином.

Книга 1. Щодо устрою м. Каффи

Гл. 1. Щодо консула м. Каффи, його утримання, його слуг і обов’язків

§ 1. Бажаючи розпочати Статут для Каффи і місць, що розташо­вані у Чорному морі, й встановити правила для консула Каффи як голови й очільника згаданого місця та усього Чорного моря у царстві Хазарському, постановляємо, засновуємо та затверджуємо, по-перше, що консул міста Каффи, котрий обійме посаду з часом, повинен отри­мувати гроші на рік [в обсязі] 500 соммо чинною у Каффі монетою, і що він аж ніяк не може, не намагається й думати, не повинен отримувати прямо чи непрямо іншого надходження, прибутку або користі, окладу для старих слуг, що перебувають на його утриманні, грошового утри­мання нічній варті, поліцейським служителям або аргузіям; натомість лише звільняється від мита з необхідних для життя припасів.

§ 2. Згаданий консул не має права також звільняти невільників або інших людей від податків, що стягуються у Каффі; у випадку, [якщо він] діятиме всупереч зазначеному вище, то мусить [гроші], як кару, повер­нути, що, не дивлячись на цю заборону й правила, отримав, а також додатково сплатити такий самий обсяг, тобто гроші, котрі не потрібно було брати, й штраф, зазначений вище, наказуємо стягати чиновни­кам скарбниці, тим, що нині обіймають посади, а також майбутнім, під загрозою сплатити, як покарання, власним коштом. Зазначене вище грошове утримання мусять одержувати консули наступним порядком, а саме четверту частину під час обіймання посади, а потім, за порядком, кожні три місяці.

§ 3. Постановляємо, що згаданий пан консул повинен і цим зобов’я­зується мати вже протягом першого місяця, рахуючи зі дня обіймання посади, нижчезазначену хатню прислугу та утримувати її протягом свого правління, а саме: вершника - одного, служителів - 6, щитонос­ця - одного, кухаря - одного і коней - 6. Всі люди утримуються коштом пана консула і між ними не може бути жодного невільника. У випадку ж, коли би пан консул не мав і не утримував вище згаданої прислуги, повинен і цим зобов’язується надати у скарбницю та на користь гро­мади генуезької у Каффі грошове утримання того або тих, яких не буде утримувати, а також, додатково, ще стільки ж [грошей], як штраф, що стягається скарбницею. Відомство це саме сплачує згаданий штраф, у разі його не стягнення.

§ 4. Постановляємо також, що згаданий консул повинен і цим зо­бов’язується протягом свого правління годувати й напувати свого віка­рія, двох сурмачів і одного розсильного.

§ 5. Крім того, постановляємо і наказуємо, щоб згаданий пан кон­сул не намагався й не думав брати на відкуп сам або за посередництва [інших осіб] ніяких податків і зборів, ні стягати їх, ані доручати стягати [їх] іншим [особам]; ні брати в них будь-яким чином чи навітом, прямо або опосередковано під загрозою сплатити кожного разу штраф у 100 соммо. Цього штрафу четверта частина належить особі, котра звинува­чуватиме [консула].

§ 6. Постановляемо додатково й легітимізуємо, що згаданий пан консул не може, не наважуватиметься навіть думати, не повинен торгу­вати, ані доручати торгувати від свого імені протягом свого перебуван­ня на посаді, явно або таємно, самостійно чи за посередництва інших [осіб], у Каффі чи в іншому місці, підпорядкованому його відомству, під загрозою сплатити штраф 500 за 100 [соммо], за все те, чим і на скільки буде торгувати. Цей штраф надходить на користь громади м. Каффи й стягається зазначеним вище чином з тим, що його четверта частина віддається особі, котра звинувачуватиме [консула], й ім’я якої потрібно тримати в таємниці.

§ 7. За виключенням, не зважаючи на зазначене вище, що напри­кінці свого консульства, за [термін, що не перевершує] чотири місяці, [консул] може використати для торгівлі суму, що не перевершує його грошового утримання на купівлю товарів, для постачання їх на Захід, або може віддати її під відсоток, за власним розумінням. Особи, котрі стягують мито, не мають права здійснювати ніякої комерції зі згадани­ми консулами, ні спокушати їх, ані навіть думати про це, під загрозою штрафу від 1 до 10 соммо сріблом, що повинен сплатити кожен раз той, хто вчинив це всупереч [наведеному]. Вищезанотоване стосується і ві­карія пана консула й зі зазначеними штрафом і штрафами вище.

§ 8. Постановляємо також, що згаданий консул, після закінчення терміну свого керівництва, коли синдики закінчать контроль його дій, зобов’язаний повернутися у Геную на тих самих кораблях, на яких при­буде його наступник; або з іншими, шляхом найзручнішим, найшвид­шим і найкоротшим, під загрозою сплатити, як кару, грошовий штраф [в обсязі] від 100 до 200 соммо, котрий повинен стягатися з нього негай­но, за виключенням, якщо він залишиться через хворобу або за іншою законною причиною, за дозволом [нового] консула і генеральних син­диків, чи коли його затримує час зими, який вважається з 1-го жовтня по 1-е квітня. Штраф стягається скарбницею. Зазначене слід розуміти й щодо консульського вікарія, котрий, натомість, до того, як залишить Каффу та все Чорне море, має за власним розумінням залишатися в ін­ших місцях на Сході.

§ 9. Постановляємо також, що консул Каффи, який закінчив пере­бування на посаді й повернувся додому в Геную, повинен мати при собі не менше двох слуг, але ніяк не рабів, під [загрозою] штрафу [обсягом] у 200 флоринів, котрі повинні стягатися негайно з кожного, котрий вчи­нив всупереч.

§ 10. Також постановляємо, що пан консул Каффи, котрий обійме посаду з часом, не може, не наважуватиметься й думати, не повинен брати або залишати у себе будь-який дар чи подарунок від будь-якої особи, царственої чи васала, за виключенням, коли буде вимушений прийняти [дар чи подарунок] на честь громади; тому що іноді відбу­вається, що васалами іноді надсилаються коні й тому подібне; але у випадку особистого характеру подарунку, [консул] повинен негайно це оголосити скарбниці, котра зобов’язана видати квитанцію на його отримання. Гроші, які можна виручити за такий подарунок, йдуть на користь громаді.

§11. Заборонено, однак, згаданому консулу особисто або опосеред­ковано набути такого подарунку; але можна прийняти [як дар] їжу чи напої, котрі він спроможний вжити помірковано протягом доби. Все це під загрозою повернути, як кару, подарунок і сплатити, окрім цього, додатково і його вартість. Теж саме стосується й консульського вікарія.

§ 12. Також постановляємо і легітимізуємо, що згаданий пан кон­сул повинен тримати печатку громади у себе, а ні в іншої особи, й що згаданий пан консул, а також ніяка інша особа, не може за зазначену печатку нічого прохати, вимагати або стягати, за листи, паспорти та інші папери, до яких вона додана, під [загрозою] штрафу в п’ять соммо кожного разу, котрі слід стягати чиновникам скарбниці з консула або іншої особи, котра вчинила всупереч [зазначеному], та використати ці гроші, як зазначено вище.

§ 13. Також постановляємо, що будь-коли згаданий пан консул про­даватиме з публічного торгу прибутки й збори, призначені для скарб­ниці, цим зобов’язується й мусить скликати керуючих фінансами і чи­новників скарбниці та, після приведення цих чиновників передусім до присяги, вивідати у них, щоб зізналися, чи мають вони або хто-небудь з них наміри взяти участь у яких-небудь митах, що віддаються на від­куп. Якщо ж після згаданої присяги [консул] з’ясує, що вони цікавлять­ся яким-небудь зі згаданих податків, то мусить їх усунути та не доз­воляти [їм] засідати разом з ним та з іншими чиновниками, котрі не зацікавлені, а, напроти, обрати іншого або інших на місце колишнього або колишніх. Коли ж буде продавати збори з публічного торгу через попечителів, то повинен бути присутнім лише означений консул, керу­ючі фінансами й попечителі, які повинні присягати та умовлятися, як зазначено вище.

§ 14. Також постановляємо й наказуємо, що віддання [на відкуп] грошових зборів може відбуватися наступним чином: тобто дозволя­ється стороні, що продає збори, коли вона вважатиме, що абиякий збір може бути проданим за оптимальну ціну, віддати відкуп правильний; котрий вважається правильним лише тоді, коли його сплачено, за тієї саме умови, що після сплати згаданого відкупу, зазначений збір про­даватиметься й зросте до значнішого обсягу, порівняно з тим, який призначив той, хто має тоді відкуп; у такому випадку той, хто матиме означений відкуп, отримуватиме четверту частину вартості, доданої до колишнього відкупу. Дотримуючись цього порядку, ті, хто продають, можуть віддавати відкуп.

§ 15. Також постановляємо й наказуємо, щоб збори Чембало й Солдайї продавились у Каффі паном консулом та іншими чиновниками, за правилами, що встановлено вище, й не в означених місцях, тобто у Чембало й Солдайї.

§ 16. Понад це постановляємо й легітимізуємо, що згаданий пан консул цим зобов’язується й повинен ходити у суд в звичайні дні, а саме кожні понеділок, четвер і суботу зранку й там залишатися, і бути при­сутнім зі своїм вікарієм для того, що судити та здійснювати нагляд за правосуддям.

§ 17. Понад це постановляємо й легітимізуємо, що згаданий пан консул цим зобов’язується мати постійно вогонь [у каміні] в зимовий час, у великій залі консульського палацу, за власний рахунок, а не ко­штом скарбниці.

§ 18. Постановляємо при тому й підтверджуємо, що згаданий пан консул не може нікому видати паспорт через борги приватних осіб, без відому обох чиновників за фінансовою частиною або одного з них і ради; понад те, без письмового занотовування до актів канцелярій і лише після триденного оприлюднення, кожен день один раз, у час від­повідний, якщо не відшукається протягом триденного терміну ніхто, хто б заперечив видання паспорту, й не визнаватиметься обґрунтова­ним його заперечення. Може, водночас, однак, згаданий пан консул, чиновники за фінансовою частиною, рада й чиновники скарбниці в усіх випадках, за виключенням боргів приватних, видавати паспорти і без триденного оприлюднення, бо можуть відбутися інші справи, котрі не підлягають відкладенню на триденний термін.

§ 19. Крім того, постановляємо й легітимізуємо, щоб згаданий пан кон­сул після закінчення свого перебування на посаді відсилав у дар в арсенал Каффи до осіб, споряджених для його варти, дві пари озброєння повного та гарного. Воєначальник же міста й пристав, який наглядає за продажем на ринку, кожний після закінчення свого перебування на посаді, відсилали по одній парі озброєння повного та гарного, а також по одному мечу.

§ 20. Також постановляємо, щоб машина для тортур була поставле­на й знаходилася у великій залі палацу консульського, і ніхто не нама­гався і на вирішив ніколи винести її звідти, під загрозою штрафу, після попередньої присяги.

§ 21. Він же, пан консул, присягатиме й повинен присягати під час обіймання своєї посади перед генеральними синдиками Каффи, що буде дотримуватися цих правил і Статуту м. Генуї, а синдики зобов’язу­ються прочитати ці правила пану консулу або дати йому для прочитан­ня, щоб він міг їх дотримуватися.

Гл. 2. Стосовно вибору старійшин

§ 1. Встановлюємо й занотовуємо у правило, що пан консул Каффи, лише як розпочне виконувати свої функціональні обов’язки, зобов’я­зується обрати раду з восьми старійшин Каффи наступним чином: чотири з них повинні бути громадянами генуезькими, а чотири - мі­ста Каффи, дотримуючись, щоб половина з них була шляхетного роду. Сам пан з керуючими фінансами і колишньою радою старійшин мусять обрати двох між ними старійшин і двох з будь-якого присутственого нижчепойменованого місця, тобто з комітету опікунського, з чотирьох генеральних синдиків і комітету торговельного, дотримуючись завж­ди різниці між шляхтою та не шляхтою. Ці вісім чиновників спільно з паном консулом і керуючими фінансовою частиною повинні обрати нову раду старійшин за посередництва балотування «за» і «проти», оголосивши перед цим присягу, що будуть обирати добре і за совістю. Не може, однак, ніхто залучатиметься у вищезгадану раду старійшин, якщо під час його вибору не виявилося, тим не менш, двох третин голосів «за». Старійшини перебувають на посаді лише шість місяців. Старійшини, обрані за вищезгаданою процедурою, зобов’язані на по­чатку перебування на своїй посаді присягати на Св. Євангелії, поклав­ши руку на Св. Писання, що будуть згадані й ті, хто підписався нижче, правил [цих] дотримуватися та споглядати за їх виконанням, оскільки це буде залежати від них, наказавши прочитати для себе всі правила під час обіймання посади.

Гл. 3. Щодо обрання керуючих фінансами

§ 1. Постановляємо й легітимізуємо, що пан консул Каффи після обрання старійшин, негайно повинен обрати керуючих фінансами, двох громадян генуезьких, наступним чином: саме особисто пан консул Каффи, спільно з колишніми керуючими та новими старійшинами, по­винен обрати двох громадян генуезьких за посередництва балотування «за» і «проти», дотримуючись різниці соціального стану, шляхетного та не шляхетного, й ніхто не може бути допущеним і затвердженим, якщо під час обирання громадян не виявиться, принаймні, «за» дві третини електоральних бюлетенів. Ці керівники, які обрані згаданим чином, не мають жодного права ухилятися від виконання посадових обов’язків, термін яких триває лише шість місяців.

§ 2. Вони ж, після обрання, як зазначено вище, зобов’язані пере­бувати в раді при пані консулі, кожного разу, коли рада збирається, маючи у ньому свої голоси; а коли станеться, що пан консул вийде з па­лацу, зобов’язані супроводжувати його та виявляти [цій особі] повагу.

§ 3. З них [старійшин] один буде першим старійшиною протягом трьох місяців, після закінчення яких його [посаду] успадкує інший; од­нак, хоч молодший з керуючих буде першим старійшиною, але, в спра­вах, котрі виконуються без участі ради, той має першість, хто за часом старший, а обидва мають першість перед вікарієм консула, як це досі відбувалося. Перший зі старійшин повинен мати і зберігати при собі особливу печатку, окремо від печатки раді скарбниці, й ніякі гроші не можуть сплачуватися зі скарбниці, без додання першим старійшиною печатки до білету.

§ 4. Вони ж повинні та зобов’язуються цим повіряти книги скарб­ниці щомісячно, принаймні, один раз, і примушувати чиновників скарбниці до витребування боргу від боржників згаданої скарбниці.

§ 5. Ухвалюємо при тому, що згадані керуючі не можуть, і не нама­гатимуться яким би том ні було чином, прямо чи не прямо, самостій­но або за посередництва іншої особи, продавати або поступатися, чи поділяти будь-які умови із солдатами або найманцями громади; не за рахунок будь-якої посуду або одягу чи товарів, під загрозою втратити, як кару, відчужену таким чином річ, від якої третина віддається особі, котра звинувачує, а інші [дві третини] належать громаді.

Гл. 4. Щодо порядку при обранні генеральних синдиків (контролерів) та їх обов’язків

§ 1. Постановляємо й легітимізуємо, що пан консул Каффи, сучас­ний та майбутні, під час обіймання посади та й в подальшому, обрав­ши старійшин і керуючих фінансами, зобов’язаний обрати генеральних синдиків Каффи нижчезазначени.м порядком: саме особисто пан консул спільно з керуючими фінансами, радою старійшин та колишнім коміте­том опіки, оголосивши попередньо присягу, що обрання здійснювати­меться за совістю, зобов’язаний обрати шістнадцять з громадян гену­езьких і мешканців Каффи навпіл, дотримуючись, щоб половина була зі шляхти, і з цими шістнадцятьма повинен обрати синдиків генеральних і постійних Каффи. З них два повинні бути громадяни генуезькі, а два - мешканці Каффи, також зі шляхти та не шляхти навпіл. Обирання їх повинно відбуватися за балотуванням і ніхто не може бути допущений до згаданої посади, якщо при обранні його не виявиться, принаймні, двох третин електоральних бюлетенів «за».

§ 2. Ці синдики зобов’язані засідати у своєму звичайному судовому місці та судити, кожного дня по два з них, почергово, а всі чотири - два рази на тиждень, у дні, які [вони] оберуть самі; і мають право здійс­нювати слідство та передати до суду всіх чиновників Каффи та інших місць, що підпорядковуються її [Каффи] відомству, котрі будуть погано вести себе на службі й будуть звинувачені у зловживаннях, протиправ­них діях, злочинах і насильствах, здійснених ними, як на посаді синди­ків, так саме й при інших синдиках, або декількома спільно, або одним із них; а також і тих, котрі не виконали того, що за службою мусили би виконувати щодо найманців, підпорядкованих їм чиновників чи когось іншого. Мають також право здійснювати слідство й судити всі зловживання, в здійсненні яких звинувачуватиметься вікарій пана й всі вище пойменовані, й покарати кожного грошовим штрафом за власним розумінням. Можуть також, якщо вважатимуть за потрібне, закликати та наказати покликати всіх консулів і чиновників Чорного моря, ок­рім пана консула Каффи, щоб ті прибували до них, навіть під час свого консульства або перебування на посаді, й покарати їх та присудити за розміром їх провини та зловживань; але у випадку, якщо виявлять ба­жання призвати консулів або одного з них, повинні звернутися до пана консула Каффи, а [у випадку] якщо він на це не погодиться, то справа щодо виклику надається для вирішення згаданого пана консула, керую­чих фінансами та ради, до того ж пан консул має лише один свій голос.

§ 3. Також постановляємо та наказуємо, що у випадку, коли проти одного або декількох зі згаданих синдиків висловлюватиметься запере­чення, що один чи декілька з них є пристрасні друзі або прихильники іншого або навпаки ненависні чи вороги, то розгляд такого виключного випадку та рішення щодо усунення від посади синдика належить папу консулу, керуючим фінансами і чиновникам скарбниці міста Каффи, котрі на місце такого або таких відсторонених оберуть інших.

§ 4. Для того ж, щоб виявити оману, протизаконні вчинки або злов­живання, в яких звинувачуватимуться вищезгадані чиновники, або один із них, можуть згадані синдики вести справу, залишивши звичай­ний порядок судочинства і без будь-якої урочистості, з формальним виказом, слідством чи звинуваченням або без них, і маючи право або карати та звинувачувати винних, або їх виправдати, на власний розсуд і за совістю.

§ 5. Не можуть згадані синдики нікого судити, хто не буде закли­каний до суду особисто один раз, або за місцем свого мешкання тричі, або словами глашатая, принаймні, один раз, щоб вирок їх, виправдання і весь процес вважалися законними, і щоб вироки, винесені їм, можуть застосовуватися без будь-якого порушення.

§ 6. І пан консул Каффи, і його вікарій, якщо до них звернуться, зобов’язані, для виконання та у всій іншій справі, надавати синдикам своє сприяння, допомогу та покровительство.

Синдиків не можна примушувати прийняти жодного платежу або іншої повинності. Вони підлягають контролю і суду наступних синди­ків, за свої погані дії на службі, так що, за порядком, попередників своїх судять наступні за ними синдики.

§ 7. Нотарій згаданих синдиків може і повинен мати грошове утри­мання на рік соммо 10, і це утримання йому виплачується зі штраф­них сум, якщо вони формуються під час його перебування на посаді. До того ж, постановляємо, що нотарій не може отримувати грошове утримання зі скарбниці.

§ 8. Штрафи, що присуджуються згаданими синдиками, повинні за­нотовуватися за порядком, згаданим нотарієм; і якщо будуть у залишку які-небудь гроші після закінчення його служби, то [ці] гроші повинні передаватися до ради скарбниці й обліковуватися за книгами.

Маючи також владу й право, згадані синдики опікуються судовим порядком і [мають право] карати суддів, адвокатів і повірених за оману та інші здійснені ними правопорушення [у справах], які вони [синдики] вважатимуть потрібними й забажають їх вести; вони ж рівним чином є прямими суддями в усіх зловживаннях і справах, стосовно грошового утримання нотаріїв і писців каффської скарбниці, сенату, пана консула та інших присутствених місць.

§ 9 Вони ж є прямими суддями у тому, що стосується грошового утримання вищезгаданих чиновників, визначеного правилами і стату­тами громади генуезької, а також і стосовно іншої особи, котра вчи­нила оману на службі, або котра поводить себе на ній проти чинних правил. Але, однак, відбувається часто, що інші особи, створюючи на­клеп, несправедливо й злобно звинувачують і виказують на будь-якого правителя або чиновника, переважно з помсти, ніж із завзяття до спра­ведливості; й передбачає цей Статут, що згадані синдики повинні роз­слідувати справу та опікуватися судовим порядком з кожною особою, котра робить звинувачення і буде ініціатором слідства, судового про­цесу або справи з яким-небудь чиновником, діловодом або приватною особою, щодо будь-якого злочину, беззаконня або зловживань; і якщо особа, котра звинувачує, не доведе достатньо або хоча би на половину згаданого беззаконня, злочину або зловживань, котрі інкримінують­ся правителю, писцю або іншій особі, їм самим або за посередництва інших, то синдики мають право засудити його й покарати на власний розсуд, проаналізувавши всі наведені особою, котра звинувачує або ви­казує, випадки й засоби, та понад це самі факти, причини й обставини.

§10. Мають також право й зобов’язані згадані синдики всіх і кож­ного з пойменованих чиновників та інших осіб за протиправні вчинки карати за справедливістю або виправдовувати, не лише після закінчен­ня служби цих чиновників, але й протягом її.

§ 11. А якщо би відбулося, що будь-який вікарій аби хто інший зі слуг пана консула здійснив злочин або беззаконня протягом своєї служби, за яку довелося би його карати тілесно, судом синдиків, або переважної частини їх, то можуть і повинні згадані [синдики] у такому випадку покарати й навіть лише спільно з паном консулом присудити до тілесного покарання згаданого вікарія і будь-кого зі слуг із оточення пана консула; у цьому випадку пан консул має виключно один голос.

§ 12. Постановляємо також, що згадані синдики можуть і повин­ні примусити всіх і кожного з чиновників Каффи, й самих старійшин, судити, у межах влади, присвоєній за їх посадою, зберігати форму, що передбачена статутом громади генуезької та цими правилами для тих, хто опікується судовими справами перед ними; повинні примушувати їх дотримуватися Статуту й правил, засідати й вирішувати справи у дні та час, призначені для суду. А тих, хто діє проти сенсу згаданого Статуту й правил, присуджувати й карати за власним розумінням. Вони ж повинні, протягом одного місяця після закінчення терміну перебування на посаді, завершити всі справи, котрі у них розглядаються, під штрафом від од­ного до десяти соммо, до сплати яких вони присуджуються наступними після них синдиками.

§ 13. Постановляємо понад це й наказуємо, що згадані синдики, є та вважаються справжніми суддями у справах про відпущення на волю рабів і у супровідних питаннях, чи є [їх клієнти] рабами або вільними.

Також постановляємо й наказуємо, що згадані синдики, відразу після обіймання посади, повинні відбути до пана консула Каффи та витребувати, щоб він показав їм своїх слуг і коней. Вони зобов’язані також приводити до присяги чиновників Каффи, що [ті] служитимуть гідно й чесно. До цієї присяги вони повинні приводити всіх чиновни­ків, котрі розпочинають службу в їх [синдиків] час.

§ 14. Зобов’язані також наказати продемонструвати собі й огляну­ти аргузіїв і служителів пристава поліцейського, та кого забажають з чиновників у Каффі й поза Каффи. Вони ж зобов’язані, коли будь-який корабель або судно прийде в Каффу протягом трьох днів витребувати від шкіперів означених кораблів або суден, щоб [ці шкіпери] дали по­ручників на суму за власним розумінням, від 25 до 200 соммо.

§ 15. Згадані синдики також зобов’язані здійснити ревізію або ог­ляд на самих кораблях, здійснити ревізію їх належно й оглянути, щоб на них не відбули будь-чиї люди, або вільні громадяни під виглядом слуг. Без цієї ревізії не може ніяким чином згаданий шкіпер відбути з окремими слугами або цілими дворнями, під загрозою штрафу, на роз­суд синдиків, від 25 до 100 соммо.

§ 16. Не можуть також згадані синдики дозволити ніяким панським людям цього міста відбути з нього, яким би справедливим не був при­від, під загрозою штрафу від 10 до 100 соммо за кожного; [цей] штраф стягається кожного разу з синдиків за вироком їх наступників. Не може дозволити [цих протиправих дій] і пан консул Каффи, під загрозою штрафу від 25 до 100 соммо.

§ 17. Також зобов’язані згадані синдики, принаймні, щосуботи давати приставу, котрий спостерігає за продажем, таксу м’яса, таксу ж хліба давати у належний час, з урахуванням зміни ціни [харчових] припасів; і спостерігати, щоб згаданий пристав стосовно хлібу й такси вчиняв так, як цього вимагають закон і справедливість.

§ 18. Також постановляємо й наказуємо, щоб шкіпер будь-якого корабля, великого чи малого, або будь-якого судна, не наважувався ні­яким чином, ніяким вивертом і не через будь-який привід, виводити панських людей і слуг з усього Боспору і царства Хазарського, під за­грозою сплати від 25 до 200 соммо штрафу, й понад це під загрозою втрати і спалення судна, чи будь-якого іншого покарання за розумін­ням синдиків. Третя частина цього штрафу належить особі, котра зви­нувачує.

§ 19. Постановляємо понад це й легітимізуємо, що на рішення пана консула, чинного або майбутнього, чи його вікарія, від соммо п’яти та менше, неможна апелювати та прохати про його зміну або скасуван­ня. Напроти, таке рішення, не дивлячись на все, які б не були правила та розпорядження, повинно виконуватися, начебто на нього не було жодної апеляції; натомість особі, котра програла справу, заборонено апелювати, скаржитися синдикам на пана консула і вікарія. У випадку, якщо визнають синдики, що вони винесли рішення образливе, то вони [синдики] повинні бути покараними належним чином понад призначе­ного ними штрафу, для позбавлення від шкоди того, хто через неспра­ведливе рішення, мав збитки та був ображеним.

§ 20. На рішення ж пана консула і вікарія, виголошене у справах між громадянином Генуї та громадянином Каффи, також і в справах громадян Каффи, або генуезців між собою, від п’яти соммо й вище, можуть подаватися апеляції лише до чинних синдиків м. Каффи, котрі зобов’язані закінчити такі апеляції терміном у три місяці, відлік яких починається зі дня подання апеляції. Апеляції мусять подаватися пу­блічно й за законною формою до закінчення 10 днів, інакше вважати­муться простроченими. І навіть тоді, коли синдики завершуватимуть своє перебування на посаді, вони мають згаданий тримісячний термін, який обчислюється як зазначено вище, й перебування [синдиків] на по­саді щодо апеляцій триває три місяці.

§ 21. Постановляємо понад це й легітимізуємо, що ті, хто апелю­ють, у наведених випадках згаданим синдикам повинні внести протя­гом трьох днів чотири відсотки у суд за цією справою, а якщо протягом трьох [днів] не внесуть, то їх апеляція, або апеляція того, хто не вніс, вважається втраченою. Ці чотири відсотки повертаються у випадку, коли особа, котра апелює, виграла справу, якщо ж ні - внесені гроші надходять до скарбниці. До того ж, встановлюємо, що синдики нікого з апелюючих [осіб] не можуть звільнити від такого внеску, і що діловод синдиків повинен до закінчення терміну в три дні, зі дня, в який від­булося рішення, повідомити про те, що відбулося, раду скарбниці, під загрозою сплатити покарання в один соммо, за кожний раз і за кожну людину.

§ 23. На їхнє рішення і декларації щодо виконання вищезгаданого, не можна ні в якому разі апелювати або подавати скарги.

§ 24. На рішення підготовче, зроблене паном консулом і його віка­рієм за яким-небудь питанням, не може подаватися апеляція, якою би великою не була сума; а вся сила апеляції зберігається, якщо сторона апеляції забажає апелювати на рішення кінцеве.

§ 25. Крім того, постановляємо, що згадані синдики ніяким чином або вивертом, які лише можна назвати або вигадати, не намагаються і не можуть перевершити свою владу і права, цими правилами, що дані їм або присуджені, під загрозою сплати від 35 до 100 соммо з кожного, за вироком пана консула, керуючих фінансами, ради та скарбниці, котрі повинні вирішити балотуванням, чи перевершили свою владу згадані синдики.

§ 26. Постановляємо понад те й наказуємо, що генеральні синдики зобов’язані, всі чотири, особисто, або два з них, зі своїм діловодом від­відувати старійшин і дивитися, чи присутні вони на раді у відповідні дні й час, а якщо виявлять, що один або декілька відсутні в належний час, то мусять стягати з винного і за кожний раз по 25 аспрів. Якщо ж синдики не виконують всього цього, то вони підлягають сплаті такого ж самого штрафу, котрий стягається з них паном консулом; а якщо пан консул не стягне з них [штраф], то сам зобов’язаний сплатити означе­ний штраф власним коштом, списуючи його за рахунок свого грошово­го утримання.

§ 27. Також постановляємо, що згадані синдики зобов’язані посилати свого розсильного для того, щоб подивитися, чи перебувають на службо­вих місцях у належний час рада скарбниці, комітет опіки і торговельний. Якщо ж хто-небудь з чиновників відсутній, то зобов’язані стягати штраф з кожного відсутнього та за кожний раз по 25 аспрів, який мусять спла­тити й самі, якщо не стягнуть [згаданого вище штрафу].

Гл. 5. Щодо порядку при обранні чиновників скарбниці та їх обов’язків

§ 1. Постановляємо та наказуємо, що пан консул Каффи на початку свого перебування на посаді та після закінчення терміну, кожні шість місяців зобов’язаний обрати чотирьох (двох громадян генуезьких та двох каффських), дотримуючись різниці шляхтичів і не шляхтичів за нижче поданим порядком: саме пан консул, спільно з керуючими фі­нансами, радою старійшин, чотирма синдиками генеральними і радою скарбниці, зобов’язані обрати нових чиновників скарбниці через бало­тування «за» і «проти». Причому, для затвердження обрання потрібно, принаймні, дві третини електоральних бюлетенів «за». Ці чотири [осо­би], обрані таким чином, присягають на початку терміну свого пере­бування на посаді, що буде добрим і відповідним до законів під час їх служби, й не будуть купувати платню або грошове утримання солдатів, найманців, аргузіїв, а також інших [осіб], котрі перебувають на службі у громади. Вони ж обирають між собою почергово старшого, який по­винен берегти у себе печатку згаданої ради.

§ 2. Постановляємо разом, що не може бути жодної платні, асиг­нування або задоволення, за витратами звичайною та надзвичайною, на яких би не було печатки пана консула, керуючих і згаданої ради. Стосовно витрати надзвичайної, то потрібно дотримуватися такого по­рядку: саме особисто пан консул спільно з керівниками можуть спла­тити, у разі потреби, до 500 аспрів; але у випадку, коли сума перевер­шуватиме п’ятсот аспрів, повинен скликати керуючих, раду старійшин, комітет опіки та шістнадцять громадян генуезьких і каффських навпіл. На рахунок сплати такої суми понад 500 аспрів, це потрібно виріши­ти балотуванням, і якщо не виявиться, принаймні, двох третин голосів «за», то не може бути здійснена ніяка витрата понад 500 аспрів. Гроші, визначені таким чином згаданими особами, затверджуються після або не затверджуються радою скарбниці, без чого зроблене визначення не важливе й не може виконуватися.

§ 3. Постановляємо спільно, що не може бути жодного відомства, котре би мало право і владу виплачувати гроші за іншим порядком; рівночинно чиновники скарбниці, всі й кожен окремо, не можуть і не мають права продавати, поступатися або укладати угоди явно, публіч­но або таємно, прямо чи не прямо, ні з будь-яким солдатом або найман­цем громади за рахунок будь-яких посуду, одягу чи товарів, під загро­зою покарання втратити означені речі, з яких третина належить особі, котра звинувачує.

§ 4. Постановляємо також, що згадані чиновники і рада зобов’язані робити постійно ревізію книг скарбниці м. Каффи, повіряти рахунки та відкупні суми, й скріплювати їх своєчасно, а також стягати те, що належить, з боржників скарбниці. Вони ж зобов’язані після закінчення терміну перебування на посаді пана консула протягом одного місяця скріпити книги згаданої скарбниці та здати їх новому консулу і керую­чим фінансами. Вони також зобов’язані знаходитися на посаді й пере­бувати у скарбниці, принаймні, два рази на тиждень.

§ 5. Також зобов’язані згадані чиновники один раз протягом пе­ребування на посаді, всі або двоє з них, відбути в Солдайю і Чембало для того, щоб сплатити грошове утримання солдатам і оглянути зга­дані місця. Теж саме потім зобов’язані робити їх наступники. Під час пересилання ж грошового утримання консулу й солдатам Самастри (Амастри) повинні спільно з паном консулом і керуючими обрати засіб і порядок, що ними вважатимуться кращими й безпечнішими.

§ 6. Постановляємо також і легітимізуємо, що оскільки чиновник Св. Антонія виявився зайвим і збитковим для скарбниці м. Каффи, то повинен бути заміненим двома чиновниками скарбниці протягом трьох місяців, після закінчення терміну яких - замінюються двома іншими, також на термін три місяці, й то без будь-якого грошового утримання. Ці обидва чиновники повинні ходити на кораблі й судна, коли виникне необхідність, та мають аналогічні владу й права, які мав чиновник Св. Антонія. Вони ж зобов’язані мати одного спроможного писця, котрий не може і не повинен отримувати ніякого грошового утримання, але повинен отримувати звичайний прибуток від сараци­нів; понад це - по два аспри з кожної людини, котрі отримував згаданий вище чиновник. Писець цей змінюється і замінюється іншим щорічно.

§ 7. Згадані чиновники зобов’язані брати з собою пристава пана консула з його служителями, який повинен прибути на кораблі й судна, і не може отримувати нічого від шкіперів згаданих кораблів і суден.

§ 8. Не може також брати нічого від сарацинів, ані від інших осіб під загрозою покарання у вигляді звільнення з посади. Надається нато­мість [право] на розсуд згаданих вище чиновників брати або не брати з собою згаданого пристава.

§ 9. Також постановляємо, що згадані чиновники і рада повинні мати одного перекладача, який зобов’язаний ходити з ними на кораблі для відправлення згаданих осіб, і [перекладач] не може мати ніякого грошового утримання від громади, натомість може отримувати свій прибуток від згаданих сарацинів, тобто по три аспри з людини.

§ 10. Також постановляємо, що сарацинів не може примушувати жоден консул або інший чиновник йти на іншому кораблі або іншим рейсом проти їх волі та зробленого ними вибору.

§ 11. Понад це, через витрати, зроблені у минулому щодо околиш­ньої заміської землі, скарбниця громади була дуже обмеженою і, якби не застосовувалися рятувальні заходи, через невизначеність витрат підля гала явній загрозі банкрутства, до найзначнішого сорому та шкоди гро­маді; то, розуміючи цю обставину, цими правилами і Статутом назавжди обов’язковим до виконання наказуємо, рекомендуємо та зобов’язуємо, щоб за витратами й втратами, які спрямовуються на згадану заміську землю, склалася би особлива книга, котру повинен заповнювати і вести писець скарбниці громади, чинний та всі майбутні, й щоб як сама земля, так і витрати за нею знаходились у веденні пана консула Каффи і ради скарбниці, поточних і майбутніх. Вони ж зобов’язані, принаймні, кожен місяць повіряти згадану книгу, рахунки і суми; та можуть з грошей, що асигновані з джерел, зазначених нижче, на згадану землю, виплачувати завжди і у будь-який зручний час, за власним розсудом, на необхідні витрати п’ятсот аспрів і менше; коли ж сума перевершуватиме п’ятсот ас- прів, то вони зобов’язані дотримуватися досі встановленого порядку та звичаю, тобто скликати 16 осіб з громадян генуезьких і каффських нав­піл, а понад це - інших відповідних чиновників і вирішити справу.

§ 12. А для відкриття грошових джерел на витрати щодо згаданої за­міської землі, наказуємо, по-перше, постановляємо та асигнуємо мито з предметів вжитку, що встановлене раніше у заміській землі, по шість ас­прів з возу, за відомих умов і прибутку від судових процесів, що виплива­ють звідси. Далі встановлюємо, що скарбниця м. Каффи повинна давати додатково на рік на згадані витрати і такі, що можуть бути, до ста соммо каффською срібною монетою, але ніяк не більше, й ні пан консул, ані рада скарбниці не намагатимуться ніяким чином і ні через будь-який привід дозволити витратити з означених грошей громади вище згаданої суми сто соммо, під загрозою сплатити, як покарання, із власних своїх прибутків. Але так може статися, що річні витрати перевершуватимуть прибуток від означеного збору та згаданий доданок у сто соммо, то постановляємо й легітимізуємо, що у такому випадку, жодним чином і через будь-який ймовірний привід, скарбниця м. Каффи не зобов’язана відповідати за по­передні витрати, й не можна робити доповідь щодо того, щоб скарбниця будь-що сплатила. Постановляємо також, що коли пан консул, керуючий фінансами або будь-яка інша посадова особа доповість раді, що скарбниця взяла на себе такі витрати, то достатньо цього, щоб [винним] бути пока­раними й сплатити власним коштом, під що підпадає й той, хто погодився на згадане вище. І якщо відбудеться нарада, щоб скарбниця прийняла на себе згадані витрати, то таке рішення вважається не важливим і наступ­ний консул зобов’язаний, під загрозою сплатити власним коштом, стягати штраф з попередніх чиновників, котрі на це погодилися. Якщо ж виникне необхідність витратити на заміську землю понад згаданої суми, у такому випадку консул, керуючі фінансами і рада повинні створити комітет опіки з чиновників скарбниці, синдиків, і комітет торговельний та, понад це, 16 громадян генуезьких і каффських навпіл, і надати їм засіб покрити такі ви­трати найзручніше та менш збитково, а те, що вони вирішать, потрібно за- діяти, лише б це не суперечило правилам, встановленим вище на рахунок скарбниці; зрозуміло, натомість, що згадане рішення мусить бути зробле­ним через балотування «за» і «проти» та не вважається важливим, якщо не буде двох третин голосів «за».

§ 13. Постановляємо та легітимізуємо, що чиновники скарбниці ма­ють право і зобов’язані примусити кожного купця показати їм свої книги та дозволити переглянути їх, щоб дізнатися все те, що належало раніше чиновнику Св. Антонія. Також вони можуть примусити кожного сказати правду щодо того, що стосувалося згаданого чиновника.

Гл. 6. Стосовно обрання комітету опіки та його обов’язків

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що пан консул, керуючі фі­нансами та рада повинні шляхом балотування обрати чотирьох осіб, двох громадян генуезьких і двох каффських, дотримуючись різниці шляхетності й не шляхетності, для того, щоб під час балотування були дві третини електоральних бюлетенів «за». Обрані таким чином повин­ні бути та вважатися комітетом міста, а перебування їх на посаді триває шість місяців.

§ 2. Ці чиновники зобов’язані, згідно зі словами присяги на Св. Євангелії, котру принесуть, торкаючись до Св. Писання, служити на посаді добре і за законами, виконуючи правила, занотовані у цьо­му Статуті. Вони зобов’язані стягати належні гроші з усіх боржників згаданого відомства; перед завершенням свого перебування на посаді - скріпити свою книгу й скріпленою передати за своїм підписом наступ­никам, під загрозою штрафу в 25 соммо з кожного писця їхнього, якщо [він] не скріпить означеної книги.

§ 3. Постановляємо понад це, що жоден консул, ніколи, не намага­тиметься доповідати раді, що гроші означеного відомства витрачено не так, як ухвалено було або буде згаданими чиновниками. І якщо згада­ний пан консул діятиме всупереч занотованому, буде покараним кож­ного разу через це штрафом у 10 соммо.

§ 4. Також постановляємо, що писець означеного відомства пови­нен мати грошове утримання - чотири соммо на рік за рахунок відом­ства, але не за рахунок скарбниці.

§ 5. Також постановляємо, що виявлені витрати на побудову або ремонт мурів м. Каффи, веж арсеналу, вежі з гратами, що опускаються, й тому подібних споруд, повинні фінансуватися згаданим відомством, а не іншими, й з цією метою призначається йому на виробництво згада­них робіт податок і подать за вступ на посаду з наступних чиновників щорічно.

§ 6. Ці податок і подать повинні сплатити чиновники згаданому ві­домству до призначення на посаду:

консульство у Горзоні - чотири соммо;

консульство у Пертиніці - чотири соммо;

консульство в Яліті - два соммо;

консульство у Лусті - два соммо;

консульство у Bocnopo (Bocnopi) - чотири соммо;

консульство у Konapii - чотири соммо;

військове керівництво міста Каффи - вісім соммо; пристави, котрі спостерігають за продажем, - вісім соммо; подать за призначення на посаду - два з половиною соммо.

§ 7. Також постановляємо та легітимізуємо, що зазначеному ві­домству належить і асигнується мито з солі, котре стягається сотни­ками й десятниками, і що зазначені чиновники зобов’язані примушу­вати згаданих сотників і десятників стягати згадане мито через кожні три місяці.

Постановляємо спільно, що згадані чиновники можуть віддавати на відкуп зазначене мито, якщо [це] вважатимуть за потрібне, і за ціну, котра ними визнаватиметься найкращою.

§ 8. Також постановляємо, що згадані чиновники не мають права звільнити нікого від сплати згаданого мита, під [загрозою] з кожного [винного] штрафу [в] 10 соммо, який стягається скарбницею; навпа­ки, [згадане мито] повинно стягатися так, як це наказано Антонієм де Оттоведжіо, Наполеоном Сальведжіо та їх сочленами, колишніми чи­новниками комітету опіки; й повинна здійснюватися ревізія кожні два роки для того, щоб знати, чи виконуються згадані постанови.

§ 9. Постановляємо спільно, що згадані чиновники повинні мати невсипущу опіку, щоб будинки не руйнувалися збирачами поземельної податі чи іншою особою.

§ 10. Постановляємо додатково, що згадані чиновники зобов’яза­ні мати одного наглядача чи доглядача за водою, котрий повинен наг­лядати невсипущо за водогонами та будувати нові, якщо це виявиться потрібним. Цей наглядач повинен отримувати за рахунок згаданого ві­домства 16 соммо на рік.

§ 11. Також повинні мати згадані чиновники одного пристава, ко­трий отримує на рік шість соммо й зобов’язаний примушувати шкіперів, що ходять під квадратним вітрилом, привозити в Каффу за кожний рейс одну барку каменів, або наймати інших від себе для привозу [каменів].

§ 12. Він же зобов’язаний утримувати місто чистим, блискучим і без всілякого непотребу.

§ 13.1 жоден генуезець, ані інший мешканець Каффи, не може й не наважуватиметься виливати за двері води або якого-небудь непотребу під [загрозою] штрафу в 25 аспрів з кожного і кожного разу. Понад це, якщо через таке виливання буде пошкоджене випадково чий-небудь одяг або будь-яка потрібна річ, то вони повинні відшкодувати [вар­тість] пошкодженого.

§ 14. Також зобов’язані згадані чиновники або їх поліцейський при­став наказувати будувати та ремонтувати канави, як тільки будуть по­шкоджені, тому [це робиться] власним рахунком того, перед чиїм будин­ком або спорудою буде згадана канава. Постановляємо спільно, що за­значені чиновники повинні насамперед вимагати від хазяїв будинків або споруд, щоб виконували занотоване вище; коли ж не виконуватимуть, то вони [чиновники] владні та зобов’язані наказувати робити канави за рахунок господарів або хазяїв; щодо витрат [слід] вірити їм на слово.

§ 15. Також зобов’язані мати згадані чиновники двох вістових, з яких кожний отримує по 25 аспрів на місяць за рахунок цього відом­ства. Понад це наказуємо, що згадані чиновники не мають і не мати­муть права звільняти нікого з колишніх боржників без особистого до­зволу пана консула і чиновників скарбниці.

§ 16. Також постановляємо, що скарбник цього відомства, котрий сплачує з грошей, що належать відомству, зобов’язаний кожного міся­ця надавати [перелік] витрат, зроблених за цим відомством, на затвер­дження чиновників, його колег, й такі витрати, після затвердження, за­нотовуються у книгу відомства нотарієм або писцем.

§ 17. Також згадане відомство повинно мати одного ігекаміра або того, хто шукає воду, котрий повинен отримувати за рахунок відомства грошове утримання у тридцять аспрів на місяць.

§ 18. Також постановляємо: у випадку, якщо вдасться віддати на відкуп яку-небудь поземельну подать, щоб згадані чиновники не відда вали та не наважувалися віддати, ані поступатися згаданими податями інакше, як з публічного торгу тому, хто більше дасть, самий же аукціон щоб відбувався не менше восьми днів. Визначення на рахунок продажу вони не мають права зробити без письмового дозволу пана консула і ради скарбниці.

§ 19. У випадку, якщо пристав згаданого відомства не виконає всьо­го зазначеного вище взагалі й зокрема, або погано служитиме на посаді, через це [він] втрачає грошове утримання, як занотовано вище.

§ 20. Насамкінець, згадані чиновники мають владу й право прису­дити до штрафу всіх тих, хто діє всупереч [занотованому], в тій кілько­сті, яку їм призначити буде завгодно.

Гл. 7. Стосовно обрання синдиків пана консула м. Каффи та його чиновників

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що пан консул Каффи спіль­но з керуючими фінансами, радою старійшин, генеральними синдиками, радою скарбниці і комітетом опіки, призвавши, крім того, 12 з людей до­брих, тобто шести громадян генуезьких і шести громадян Каффи, повин­ні обрати чотирьох генуезців, двох шляхтичів і двох не шляхтичів, і ці чо­тири повинні вважатися поставленими й призначеними для повірки дій колишнього консула, вікарія та інших його чиновників. Вибір повинен здійснитися через балотування «за» і «проти», коли [за певний резуль­тат] будуть подані дві третини голосів. Синдики, обрані таким чином і призначені, повинні, насамперед, одержати настанови від виборців, що за зловживання своєю владою, вони будуть належно покарані.

§ 2. Консули і чиновники, особливо кожний наступний консул Каффи та його вікарій, зобов’язані пообіцяти й поручитися, що будуть підпорядковуватися контролю синдиків і сплатять всі штрафи, накла­дені на них. До того ж, постановляємо, що згадані синдики зобов’язані примусити консула дати довіреність на суму в 500 соммо і більше, на їх розсуд, вікарія ж і пристава згаданого консула примусити давати дові­реність кожного разу, під час кожного їх звинувачення.

§ 3. Коли доручення будуть дані, синдики повинні оприлюднити їх через глашатая безперервно терміном 15 днів, щоб той, хто бажає по­скаржитися на таких чиновників, прибув до них або до їх нотарія, якого вони можуть і зобов’язані обрати, за бажанням своїм, з нотаріїв сенату.

§ 4. Згадані синдики мають владу і право вирішити, присудити, наклас­ти штраф, покарати або визнати невинними згаданих чиновників, визна­чаючи покарання особистісне або грошове, на свій розсуд. Вони ж мають владу, при обговоренні функціонування чиновників, діяти, дотримуючись порядку, встановленого правом та легітимізацією, або не дотримуючись, призиваючи до себе винних або ні, усно або письмово; і якщо виявиться, що означені чиновники чи будь-хто з них взяв хабар або ганебний бариш, то присудити їх до повернення того, що не потрібно було брати, а понад те [як покарання] сплатити таку саму суму в скарбницю.

§ 5. У випадку ж, коли той, хто дав хабара, не скаржився, весь штраф належить скарбниці; натомість той, хто звинувачує, ім’я якого потрібно тримати у таємниці, отримає від нього [штрафу] третину.

§ 6. Згадані синдики за вимогою присяги й під загрозою штрафу, не мають права і не наважуються прохати порад або приймати поради іншої особи, якого б звання вона не була, стосовно контролю і суду зга­даних чиновників або будь-кого з них.

§ 7. Постановляємо спільно, що згадані синдики зобов’язані вирі­шити справу зазначених чиновників через звинувачення й покази, ви­голошені проти них, до закінчення місяця, рахуючи після 15 днів, при­значених для оприлюднення, під загрозою штрафу в 10 соммо з кожно­го синдика.

§ 8. На рішення згаданих синдиків, суд, вироки, штрафи й дозволи ні­хто не має права апелювати, скаржитися, вважати їх недійсними і проти них протестувати; не може бути також дозволено проти них жодної проти­дії, напроти, вони повинні виконуватися кожним чиновником м. Каффи, а синдики не можуть ні в якому відношенні мати неприємності або неспокій за рішення і всі вищезанотовані визначення, ними оголошені.

§ 9. Постановляємо також, у випадку, якщо пан консул, його вікарій та інші чиновники діятимуть всупереч вищезазначеному, то вони підпа­дають покаранню штрафом від 25 до 100 соммо, дивлячись на важливість справи, з кожного, який діятиме всупереч і за кожний раз; цей штраф стягається генеральними синдиками Каффи і спрямовується до скарбни­ці, консул же, вікарій і чиновники зобов’язані надавати всіляку допомогу, раду та покровительство як згаданим синдикам, котрі повіряють дії чи­новників, так саме й кожному, хто отримує на таких чиновників вирок.

§ 10. Постановляємо понад це й наказуємо, що згадані синдики, за званням своїм, владні й мають право, щоб довідатися істину, піддати тортурам всіх тих, хто підкупав їх, а також всіх свідків, які відмовля­ються відкрити істину, й через тортури примусити їх зізнатися, керую­чись при цьому поважними показаннями за власним розсудом.

§ 11. Понад це постановляємо, що чиновники скарбниці зобов’язані стягнути штрафи, накладені синдиками на засуджених чиновників, до закінчення восьми днів після оголошення вироку, без будь-якого посла­блення, під загрозою покарання сплатити [ці штрафи] власним коштом.

Гл. 8. Стосовно обрання комітету торговельного Хазарського

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що пан консул Каффи, спіль­но з керуючими фінансами, радою старійшин, генеральними синдика­ми, комітетом опіки, радою скарбниці, зобов’язаний обрати чотирьох чиновників, двох громадян генуезьких, двох громадян Каффи, дотри­муючись різниці звань шляхетного і не шляхетного, через балотуван­ня «за» і «проти»; до того ж, лише той вважається обраним, під час вибору якого виявиться [за нього], принаймні, дві третини електораль­них бюлетенів. Виборці, перш за все, повинні принести присягу, що бу­дуть обирати добре й за совістю.

§ 2. Ці чотири, обрані таким чином, повинні бути та визнаватися чиновниками і комітетом торговельним Хазарським, і мають права та владу, визначену особливим статутом.

§ 3. їх перебування на посаді триває чотири місяці. Всі справи сто­совно угод, що надійшли до них, вони повинні закінчити протягом сво­го перебування на посаді, за формою, передбаченою їх статутом.

§ 4. Постановляємо також, що такі чиновники, або будь-хто один з них не мають права і не наважуються вимагати нікого на суд до себе [за особистою справою]. Якщо ж такі чиновники, або хто-небудь з них, ма­тимуть бажання розпочати справу, що стосується їх відомства, зі своїм боржником, то зобов’язані вести справу, покликавши боржника до син­диків постійних, які повинні судити за правилами статутів торговельно­го і Хазарського, відповідно до важливості справи; а їх рішення повинно мати у цьому випадку таку ж саму силу, значення і законність, яке б мало рішення чиновників торговельних.

§ 5. Також постановляємо, що писець цього відомства повинен от­римувати грошове утримання у шість соммо каффською срібною моне­тою, якщо будуть накладені відомством достатні штрафи. Отримувати [грошове утримання] з іншого місця, зі скарбниці він не може.

§ 6. Постановляємо також, що кожний комітет торговельний зо­бов’язаній наприкінці своєї діяльності надати звіт і передати у раду скарбниці залишок від накладених термін його чинності штрафів, під загрозою сплатити, як кару, самому штраф.

§ 7. Постановляємо ще й наказуємо, що ні пан консул Каффи, ані його вікарій не можуть приймати від будь-кого скарги на рішення комітету тор­говельного і ніхто, після того, як відбулося рішення, не може звертатися до консула й вікарія ні з проханням, ані іншим чином; але все, що буде їм нада­не, вони повинні виконати беззаперечно або умовно, відповідно до рішення означеної ради, під загрозою штрафу в 25 соммо з кожного і за кожний раз.

Гл. 9. Стосовно обрання комітету продовольчого та його обов’язків

§ 1. Постановляємо та наказуємо, що пан консул, спільно з керую­чими фінансами і радою старійшин зобов’язані обрати чиновників за частиною продовольства наступним чином: тобто через балотування «за» і «проти», з тим, щоб були [«за»] дві третини електоральних бю­летенів. Чиновників повинно бути чотири: два генуезця й стільки ж громадян Каффи, дотримуючись різниці [соціального] стану. їх пере­бування на посаді триває півтора роки.

§ 2. Ці чиновники повинні мати й вести особливу книгу і передати її наступникам своїм скріпленою. Книгу зобов’язаний писати й вести один з них, і занотовувати у неї всі відкупи, котрі віддаватимуться за цим відомством.

§ 3. Вони ж зобов’язані стягати з усіх боржників і з тих, від яких що-небудь належить зазначеному відомству, протягом їх служби, і не повинні отримувати жодної платні, баришу або прибутку за виконан­ня посадових обов’язків, під загрозою сплатити власним коштом. Вони також зобов’язані мати неослабну опіку про те, щоб місто завжди було забезпечене припасами і пшоном, і не можуть ні зменшити кількість останнього, ні продати його, ані купити нового, продавши старе, без урочистої наради за участі пана консула, керуючих фінансами, ради старійшин, комітету опіки, синдиків і комітету продовольчого, які по­винні вирішити [питання] шляхом балотування.

§ 4. Але не може вважатися чинним згаданий продаж, передання або поступка, якщо не буде двох третин бюлетенів на користь її, під загрозою штрафу, що дорівнює подвійній вартості згаданих припасів або пшона, а понад це - 50 аспрів за кожну міру пшона, що вивозиться чи продається, але за правилами вищевикладеними.

§ 5. Якщо ж здійснюватиметься продаж будь-якого пшона за згада­ними правилами, то не можна використати виручку інакше, як на опла­ту нового пшона, котре потрібно придбати якомога швидше.

Гл. 10. Щодо грошового утримання діловода керуючих фінансами та його прибутків

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що нотарій або діловод скарбниці чинний і всі майбутні, можуть і мають право отримувати лише нижче означені прибутки та грошове утримання.

§ 2. По-перше, може і повинен мати щорічне грошове утримання у 24 соммо за рахунок скарбниці. Також за ведення книги скарбниці з тих самих сум - п’ять соммо.

§ 3. Також може отримувати від консулів Солдайї та Чембало по триста аспрів з кожного за те, що запише їх такими, що знаходяться на грошовому утриманні скарбниці.

§ 4. Також може отримувати від всіх найманців Каффи, Солдайї та Чембало по шість аспрів з кожного найманця на рік. У складі таких най­манців вважаються всі перекладачі, аргузії, солдати; всі, хто отримує грошове утримання, і воротарі, куди включаються також служники на вежі Св. Константина, воєнні керівники передмість і воєнні керівники аргузіїв і брами Кайгадорської. Лише з одних цих служників, коли вони не знаходяться наявно, отримає він з грошового утримання по сімдесят аспрів на місяць, з інших же отримувати нічого не може.

§ 5. Також може брати від всіх вищезгаданих, як подарунок із гро­шей, котрі вони будуть отримувати як грошове утримання, чотири від­сотки.

§ 6. Також [керуючий фінансами] повинен мати за рахунок скарб­ниці п’ятсот аспрів на рік на папір, чорнила, пісок, нитки, сургуч тощо для канцелярій скарбниці і канцелярій відомства Св. Антонія.

§ 7. Також [керуючий фінансами] повинен [отримувати] від прода­жу податків за відомі при цьому умови стільки, скільки досі видавалося і як постановлено стосовно згаданих умов.

§ 8. Також [керуючий фінансами] може отримувати від сарацинів [стільки], скільки отримував і отримує досі.

§ 9. Іншої платні або грошового утримання чи прибутку він не може й не наважується отримувати, під загрозою штрафу від 1 000 до 10 000 аспрів, під який підпадає кожного разу, коли вчинить всупереч [занотованому], за вироком консула чинного і всіх майбутніх.

Гл. 11. Щодо вікарія пана консула та його [вікарія] грошового утримання

§ 1. Постановляємо і легітимізуємо, що вікарій пана консула Каффи, чинний і кожний, хто буде потім, не може і не намагатиметься явно або таємно, на словах чи письмово, радити або надавати покровительство тим, хто перебувають у судових справах в сенаті пана консула, або пе­ред ним самим, під загрозою втратити, як кару, грошове утримання, котре отримував від громади або отримати повинен. Отримати ж йому належить від громади м. Каффи сорок соммо на рік, котрі виплачують­ся йому за четвертями року [щоквартально]. Іншого прибутку він не може і не має права отримувати ні в якому випадку від громади.

§ 2. Також постановляємо, що згаданий вікарій зобов’язаний ходи­ти у суд кожного дня, за виключенням святкових і вилучених Статутом днів, і судити там тих, хто подав скаргу або прохання.

Гл. 12. Стосовно канцелярії сенату м. Каффи

§ 1. Писці сенату пана консула Каффи стосовно наступної їм плат­ні, повинні вести себе помірно і чесно, й дотримуватися у всьому, як і завжди, табелю, котрий повинен висіти у раді синдиків Каффи. У ви­падку, якщо останні дізнаються, що писці не дотримуються табелю, то вони зобов’язані наказати їм, а у випадку непокори, їх можуть прису­дити до штрафу.

§ 2. Постановляємо також, що згадані писці протягом перебування на посаді не можуть бути писцями в іншому місці, не обіймати жодної іншої посади в громаді Каффи, під загрозою штрафу; виключаючи ви­падки явної користі або кончої необхідності, з дозволу консула Каффи і ради старійшин, даного на основі законних причин, обговорених на­лежним чином; тому що багато такого відбувається часто у громаді, чого не можна довіряти всім.

§ 3. Писці повинні отримувати від скарбниці Каффи грошове утри­мання - 25 соммо, котрі розподіляються між ними.

§ 4. Постановляємо також, що згадані писці за кожне звинувачен­ня, висунуте проти чиновників, можуть отримувати по 8 аспрів, рахую­чи, скільки допускатиметься свідків; і якщо станеться, що буде допуще­но понад трьох, то від кожного понад цього числа, можуть отримувати належну винагороду.

§ 5. Також можуть отримувати згадані писці за кожне генеральне слідство з чиновників нижчезгаданих, а саме: з консула Каффи, за слід­ство, рішення за цим слідством винесене, написання його та складення за формою - 500 аспрів, крім вищезазначених. З вікарія консула за таке ж слідство і лише за саме рішення - один соммо, і стільки ж з консулів Солдайї та Чембало.

§ 6. Також можуть отримувати з усіх і кожного чиновника нижче- пойменованого, хоча їх не будуть примушувати синдики надавати звіту за свої дії, що, натомість, нам бажано, по сто аспрів з кожного і за кож­ний раз. Назви цих чиновників є наступні:

воєнний керівник міста;

пристав базарний у Каффі;

консул в Тані;

консул у Копарії;

консул в Трапезунді;

консул у Савастополі

та пристав пана консула.

§ 7. Постановляємо також, що згадані чиновники, всі й кожний, зо­бов’язані подати звіт за свої дії, коли синдики призначать їх повірку в Каффі, під загрозою штрафу від 25 до 100 соммо за вироком пана кон­сула й генеральних синдиків.

§ 8. Постановляємо понад це, що ніхто зі згаданих писців не може написати жодного документа за своїм відомством, чиновникам, котрі винні комітету опіки за лавки у Каффі, без дозволу чиновників комі­тету. Журнали нарад і папери для громади вони зобов’язані писати без всякого відшкодування.

Зобов’язані також згадані нотарії та писці читати всі протести пана консула Каффи та інших чиновників за належну платню, під загрозою штрафу від 1 до 10 соммо.

Гл. 13. Щодо контролю над чиновниками чорноморськими

§ 1. Постановляємо, легітимізуємо й затверджуємо, що після закін­чення перебування на посаді консулів в Солдайї, Чембало, Трапезунді, Тані та Савастополі, негайно повинні обрати консулами їх наступники радою старійшин та іншими відповідними відомствами, два аудитори, дотримуючись, якщо можливо, різниці станів. Ці аудитори повинні оголосити, щоб кожний, хто бажає подати скаргу на таких чиновників, прибув до них до закінчення 10 днів.

§ 2. Вони ж повинні прийняти та розглянути всі справи, звинува­чення, розшуки та докази, надані кимось, а після закінчення десяти днів розпочати генеральне слідство над такими чиновниками, дотри­муючись легітимного порядку і допускаючи свідків за чинним у тих місцях звичаєм.

§ 3. Документи, справи і все вищепойменоване вони зобов’язані переслати, додавши і привісивши печатки, в Каффу, до генеральних синдиків. Останні, негайно після отримання [цих документальних ма­теріалів], повинні, під загрозою штрафу, звернутися до пана консула і ради старійшин, й також прохати стосовно призначення синдиків для таких чиновників, коли ж синдики будуть обрані, повинні передати їм вищезгадані папери й справи.

Гл. 14. Стосовно обрання синдиків для контролю чорноморських чиновників

§ 1. Постановляємо і легітимізуємо, що пан консул Каффи, керуючі фінансами і рада старійшин зобов’язані, щойно згадані чиновники, тобто консули в Солдайї, Чембало, Тані, Трапезунді, Konapii та Савастополі; воєнний керівник; пристав, який наглядає за продажем, і пристав по­ліцейський прибудуть до Каффи, після закінчення свого перебування на посаді, обрати для контролю цих чиновників трьох синдиків: двох громадян генуезьких того ж звання і одного громадянина каффського, який повинен бути зовсім іншого звання і стану з чиновником, який підлягає контролю. Обирає таких чиновників консул зі згаданими чи­новниками через балотування, спостерігаючи до того ж, щоб [за канди­дата] виявилось дві третини електоральних бюлетенів.

§ 2. Синдики, обрані таким чином, зобов’язані розіслати оголошен­ня, щоб кожний, хто забажає скаржитися на таких чиновників, прибув до них протягом п’ятнадцяти днів. Після закінчення цього терміну вони мусять опікуватися справою таких чиновників і закінчити її протягом одного місяця. Синдики мають таку саму владу, права й значення, які мають синдики консула Каффи; і на рахунок цієї влади ми тут згадане занотовуємо. Рішення їх повинні мати силу, і неможна подавати на них ні скаргу, ані апеляції; таким самим чином штрафи, ними накладені, не можуть і не повинні зменшуватися.

Гл. 15. Щодо перекладачів при сенаті у м. Каффі та їх грошового утримання

§ 1. Постановляємо рівним чином і легітимізуємо, що в каффському сенаті для доручень пана консула та його чиновників повинні бути три пе­рекладача добрі та надійні, з яких два повинні отримувати на рік по десять соммо грошового утримання, а третій - чотирнадцять; але останній проте мусить мати й утримувати одного коня та їздити, куди йому накаже пан консул. Один, принаймні, з перекладачів позмінно зобов’язаний постійно знаходитися в сенаті чи палаці згаданого пана консула, під загрозою штра­фу від шести до 25 аспрів, що сплачує той, за ким була черга.

§ 2. Також зобов’язані згадані перекладачі перекладати точно і вір­но слова учасників судових справ або тих, хто бажає що-небудь сказа­ти, без додавання чи скорочення, без зміни смислу і без всілякої омани, і не повинні нікому обіцяти своєї допомоги; якщо ж вчинятимуть всу­переч, то будуть покараними за вироком пана консула.

§ 3. Вони ж після закінчення перебування на посаді паном консу­лом чинним і майбутнім повинні бути проконтрольованими синдика­ми, котрі обиратимуться для повірки дій консула та його чиновників, і повинні бути оштрафовані або виправдані синдиками, на їх розсуд.

Гл. 16. Стосовно писців мовами грецькою та сарацинською

§ 1. Постановляємо і легітимізуємо, що у сенаті згаданого пана консула і для його доручень повинен бути писець з грецької мови, для того щоб писати і читати грецькі документи, котрий повинен отриму­вати грошове утримання і платні - 120 аспрів на місяць, мати й вести книгу і передавати її кожен рік писцю архіву общини.

§ 2. Також повинен бути у згаданому сенаті і для доручень пана консула один писець з мови сарацинської, котрий повинен отримува­ти грошове утримання, яке вважатимуть потрібним платити пан кон­сул з керуючими і радою скарбниці.

Гл. 17. Щодо глашатаїв та їх грошового утримання

§ 1. Постановляємо також і легітимізуємо, що в сенаті згаданого пана консула повинні бути два глашатая для громади, які зобов’язані оприлюднювати публічні оголошення, продавати з аукціону податки громади й робити все, що знадобиться громаді, завжди за розпоря­дженням пана консула та його вікарія. Ці глашатаї повинні мати, кож­ний, - шістсот аспрів на рік.

§ 2. Можуть також згадані глашатаї отримувати свій звичайний прибуток, за умови, що від продажу податків вони не беруть нічого від громади, а лише від покупців, як це відбувалося досі.

Гл. 18. Стосовно наказних або розсильних

§ 1. Постановляємо додатково, що в згаданому сенаті повинно бути шість наказних, з яких один позмінно мусить завжди знаходи­тися у палаці, для доручень пана консула та інших чиновників. Вони отримують грошове утримання, кожний, - по тридцять вісім аспрів на місяць.

Гл. 19. Щодо поліцейського пристава

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що поліцейський пристав пана консула Каффи не може і не наважується понад грошове утри­мання, що виплачується йому консулом, ніяким чином, який лише вигадати можна, отримувати від ради скарбниці чи будь-якої іншої особи з грошей громади, окрім нижчеподаних доходів, а саме:

§ 2. За кожну людину, січену лозами за певний злочин, - 25 аспрів.

§ 3. Також за кожну особу повішену, позбавлену голови або пока­рану [іншим чином] на смерть, - 50 аспрів.

§ 4. Також за кожну людину затавровану - ЗО аспрів.

§ 5. Також за кожного чоловіка або жінку, покараних тілесно, але не до смерті, а саме за відрізання якогось члену, - 35 аспрів.

§ 6. Також за кожну особу, виявлену вночі після дзвонів, всупереч чинним порядкам і звичаям, яких дотримуються купці, - не більше 12 аспрів.

§ 7. Також від кожного закладу для вживання алкогольних напоїв, виявленого вночі, після дзвонів, відкритим і освітленим, - від 15 до 20 аспрів, не більше, які стягаються з утримувача закладу для вживання алкогольних напоїв, під загрозою штрафу.

§ 8. Також не можна вимагати, витребувати або отримувати ні­чого від людини, яку піддали тортурам, за згадані тортури, або від громади.

§ 9. Також постановляємо, що згаданий пристав не може й не на- важатиметься ніколи вночі, після пізніх дзвонів, коли брами фортеці Каффи будуть зачиненими, вийти за них зі своїми служителями або без них; не може також вийти ніхто з його служителів у місто або пе­редмістя Каффи, для звичайної в них сторожі, під загрозою штрафу, що призначається за вироком синдиків.

Нічна ж варта у місті належить військовому керівникові міста, без якого вночі не має права втручатися до неї згаданий пристав чи будь-хто з його служителів. Пристав зобов’язаний лише, коли брами Каффи будуть зачинені, вартувати належно у фортеці з половиною людей своїх до півночі, а з другої половини до зорі, як це існує, і не може змінити цього порядку без дозволу і розпорядження консула.

§ 10. Також постановляємо, що іноземці, які мешкають на постоя­лих дворах у фортеці каффській, можуть тримати світло до чотирьох годин від 1-го жовтня до 1-го березня, влітку ж - від 1-го березня до 1-го жовтня до двох часів, не більше [того]. І якщо виявлено буде, що дехто з них тримає світло, то пристав має право вимагати з постояло­го двору чи від його утримувача 25 аспрів сріблом, і не більше [того]. Постановляємо спільно, що пристав не наважується дозволяти таким утримувачам використовувати світло і вогонь довше означеного часу, під загрозою штрафу в 500 аспрів кожного разу.

§11. Також, що при згаданому приставі повинен бути підпристав, який призначається паном консулом, котрий зобов’язаний виконува­ти всіляке доручення і наказ пана консула й отримує грошове утри­мання щомісячно - сто п’ятдесят аспрів за рахунок скарбниці.

Гл. 20. Щодо поліцейських служителів

§ 1. Постановляємо також, що при згаданому сенаті пана консула і під керівництвом його пристава повинно бути 20 служителів, з яких кожний отримує 50 аспрів на місяць за рахунок громади. Між ними не може бути жодного невільника.

Гл. 21. Стосовно військового керівника аргузіїв

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що у згаданому місті Каффі повинен бути один воєнний керівник аргузіїв, котрий повинен отриму­вати на свою особу й на одного коня, доброго й надійного, 150 аспрів на місяць. Цей керівник зобов’язаний з аргузіями перебувати при пані консулі й виїжджати з ним кожного разу, коли отримає від нього наказ.

Гл. 22. Щодо аргузіїв

§ 1. Постановляємо і легітимізуємо, що при згаданому пані консулі Каффи для супроводження його і служби при ньому, повинно бути 20 аргузіїв гарних, спритних і надійних, з яких кожний повинен мати, за чинним звичаєм, коня, щит, плащ і свою зброю. Вони отримують від громади м. Каффи грошове утримання, кожний, по 120 аспрів на мі­сяць, і ніхто з них не може бути невільником або чиїмось підданим.

Гл. 23. Щодо військового наглядача брами Кайгадорської та його грошового утримання

§ 1. Постановляємо і легітимізуємо, щоб при брамі Кайгадорської був один військовий наглядач і сторож, котрий повинен постійно сто­яти при згаданій брамі та вартувати належно, маючи при собі особисту зброю та баллісту. Він отримує щомісячно 150 аспрів. Крім того, при зга­даній брамі потрібно утримувати одного прибрамника чи ключника для того, щоб він зачиняв і відчиняв, а також постійно вартував зі згаданим наглядачем. Цей [прибрамник чи ключник] повинен мати по 50 аспрів на місяць. Обидва вони не мають права брати нічого з речей, які привозять­ся в Каффу, під загрозою штрафу у 25 аспрів з кожного та за кожен раз.

Гл. 24. Щодо військового наглядача вежі Св. Константина

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що для сторожі вежі Св. Константина потрібно тримати одного наглядача, котрий пови­нен мати при собі одного солдата спритного і вірного. Обидва вони зобов’язані мати в згаданій вежі особисту зброю і баллісти у порядку, й один з них не може ніколи залишати вежу. Вони отримують 250 аспрів на місяць. Постановляємо спільно, що згаданий наглядач зобов’язаний презентувати взятих їм осіб під час війни пану консулу і синдикам, і не має права впускати ні людей у вежу, ані їх майно, під загрозою штрафу в 1 000 аспрів за кожен такий випадок.

Гл. 25. Щодо військового наглядача брам на передмістях

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що при брамах на передміс­тях Каффи потрібно тримати одного військового наглядача і вартового, котрий повинен стояти і вартувати постійно при згаданих брамах, ма­ючи при собі особисту зброю, баллісту й луки для їх захисту. Він по­винен отримувати на місяць 150 аспрів. Крім того, повинні стояти на варті при згаданих брамах чотири аргузія почергово. Постановляємо спільно, що згаданий наглядач не може ніколи ні судити, ані втручатися у рішення суперечок, під загрозою штрафу від 500 до 1 000 аспрів, за кожний раз, за вироком пана консула і синдиків.

Гл. 26. Як не вчиняти утисків мешканцям передмістя

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що військовий наглядач брам на передмістях не повинен мати ніяких справ з мешканцями тих місць і не наважується утискати їх, вимагаючи грошей або повинностей, крім однієї лише нічної сторожі, за яку, від тих, хто її не виконує, може взяти лише один аспр.

§ 2. Також не має права брати згаданий наглядач з предметів, що ввозяться через згадані брами, ні речей, ні припасів, ні пожитків, ані чого б то не було, крім однієї деревини, котра береться для опалення ар- гузіїв у зимовий час. Він же зобов’язаний відчиняти та зачиняти згадані брами в певні часи, за виключенням ночі.

Гл. 27. Щодо музик та інших осіб, котрі утримуються громадою

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що при сенаті пана консула повинні бути три музики, з котрих один грає на литаврах, другий - на гітарі, а третій - на ріжку, котрі зобов’язані приходити в палац і грати при пані консулі, у певні дні, як це здавна існує, й отримують на місяць грошового утримання по десять аспрів за рахунок скарбниці.

§ 2. Також, що при сенаті згаданого пана консула повинні бути два сурмача, котрі зобов’язані кожний день знаходитися у палаці при пані консулі; сурмити, коли він прямує до столу і встає від столу, й повину- ватися, й слухатися всіх наказів консула. Один з них повинен утриму­вати коня, й отримує 200 аспрів на місяць; другий, який не має коня, отримує грошове утримання у 100 аспрів на місяць.

§ 3. Також, що згаданий пан консул має право і повинен мати одно­го домашнього священика, котрий служить для нього обідню у палаці та отримує на місяць 100 аспрів.

§ 4. Також постановляємо, що при годиннику, для нагляду за ним, повинен бути годинниковий майстер, котрий зобов’язаний кожний день оглядати згаданий годинник, повіряти його і утримувати у ладі, щоб за ним можна було дзвонити у дзвони кожний день у належний та відповідний час. Він отримує на місяць 100 аспрів.

§ 5. Також постановляємо та легітимізуємо, що у вежі, котра нази­вається Кріско, повинні бути чотири сторожа. Вони зобов’язані стояти на варті у згаданій вежі, дзвонити за годинником, відповідно до чинно­го звичаю, й вартувати всю ніч. Всі вони отримують разом дев’яносто аспрів на місяць.

§ 6. Також, що у згаданому місті повинен бути один музика, який грає на сопілці; котрий зобов’язаний грати, коли пан консул прямує до церкві та ввечері, коли йому наказано, відповідно існуючому звичаю. Він отримує грошового утримання сорок аспрів на місяць.

§ 7. Також постановляємо та легітимізуємо, що наглядач за водою, котрий отримує грошове утримання коштом комітету опіки, повинен отримувати ще за рахунок скарбниці сорок аспрів на місяць.

§ 8. Також постановляємо та легітимізуємо, що за рахунок скарбни­ці повинні видаватися гроші у нижченаведених випадках:

По-перше, повинні видаватися у свято Різдва Христового Господа нашого Icyca Христа церкві Св. Агнеси чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Богоявления, до церкви Пресвятої Марії, що на база­рі, - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Антонія, до церкви його ж імені, - чотири воско­ві свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Святих Фабіана і Севастіана, до церкви Пресвятої Марії Bazalis - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Агнеси, до церкви її імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Пресвятої діви Марії, у лютому, до церкви Марії, що на базарі, - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Пресвятої діви Марії, у березні, до церкви Марії на базарі - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Пасхи, Воскресіння Господня, до церкви Св. Агнеси - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Георгія, прапороносця Генуезького, у квітні місяці, до палацу, слід дати пану єпископу чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також даються у свято Св. Лазаря, до церкви його ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Пресвятого Тіла Христова - вісім свічок, вартістю у 160 аспрів.

Також чотири свічки - до церкви Св. Агнеси, в означений день (свято), у 80 аспрів.

Також у свято Блаженного Іоанна Хрестителя, до церкви його ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Святих апостолів Петра і Павла, до церкви їх же іме­ні - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Блаженної Марії Магдалини, до церкви її ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Якова меншого, до церкви його ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Домініка, до церкви його ж імені - чотири воско­ві свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Лаврентія, до церкви його ж імені - чотири во­скові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Клари, до церкви її ж імені - чотири воскові свіч­ки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Пресвятої Марії, у серпні, до церкви Пресвятої Марії на базарі - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Сходження Духу Святого, до церкви Св. Агнеси - чо­тири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Пресвятої Марії, у вересні, до церкви Св. Марії de Coronata - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Хреста, до церкви його ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Михаїла, до церкви його ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Франциска, до церкви його ж імені - чотири во­скові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Святих Симона і Фадея, до церкви Св. Агнеси - чо­тири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Всіх Святих, до церкви Пресвятої Марії, що на база­рі - чотири воскові свічі вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Катерини, до церкви її ж імені - чотири воскові свічки вартістю у 80 аспрів.

Також у свято Св. Миколая, до церкви його ж імені - чотири свічки у 80 аспрів.

Також до домової церкві палацу давати, коли потрібно, - дві воско­ві свічки вагою у два тохети.

Також потрібно робити щорічно у Святвечір і свято [Різдва] Господа нашого Icyca Христа, наступні витрати за рахунок скарбниці:

По-перше, видати комітету благодійності 500 аспрів.

Також придбати одну велику колоду для ілюмінації вартістю у 12 аспрів.

Також сплатити за один віз дров 60 аспрів.

Також за візок для того, щоб відвезти все потрібне для ілюмінації до палацу - 12 аспрів.

Також робочим за цим випадком - 12 аспрів.

Також на вино сурмачам - 12 аспрів.

Також на вино поліцейським служителям - 12 аспрів.

Також на вино розсильним - 12 аспрів.

Також на вино для осіб, що складають супроводження консула, - 12 аспрів.

Також на вино солдатам - 12 аспрів.

Також за пряники і яблуки - 12 аспрів.

Також за напої та виноград - двадцять аспрів.

Також за фейерверк - сто аспрів.

Також за дві мітрії вина, для вживання його у палаці в Святвечір, і за дві мітрії мальвазії для палацу - сто аспрів.

Також за плоди - ізюм і мігдаль - сто двадцять аспрів.

Також за двадцять п’ять фунтів цукерок - 350 аспрів.

Також за шість воскових свічок, котрі будуть тримати у руках у зга­даний Святвечір, - 144 аспрів.

Також повинні робитися щорічно у свято Богоявления наступні витрати:

По-перше, слід давати грекам, які приходять у палац, щоб співати калімерас, - 200 аспрів.

Також хлопчикам, які стрибають у море, коли благословляють його священики, - 75 аспрів.

Також пресвітерам, котрі співають аллілуйя на вулиці перед пала­цом, - сто аспрів.

Також розсильним за те, що дзвонять у дзвони, - 6 аспрів.

Також за келихи - 6 аспрів.

Також за вино, котре вживається у палаці, та плоди - 100 аспрів.

Також повинні робитися щорічно наступні витрати у свято Воскресіння Господнє:

По-перше, слід видати комітету благодійності 500 аспрів.

Також видати священикам, котрі співають аллілуйя на вулиці пе­ред палацом, - сто аспрів.

Також розсильним за те, що дзвонять у дзвони, - 6 аспрів.

Також повинні робитися щорічно у свято Св. Георгія такі витрати:

По-перше, за чотири великі та дві тонкі воскові свічки, котрі запа­люються на вівтарі у палаці, враховуючи те, що дається францискан­цям, - усього 98 аспрів.

Також за дві мітрії вина, ізюм, мігдаль і зелень, що вживаються на­передодні свята згаданого святого, - усього 70 аспрів.

Також розсильним за те, що дзвонять у дзвони, - 6 аспрів.

Також слід витратити кожний рік на кольорову матерію для кін­ської скачки штуку, наприклад, кармазіна, - 1 200 аспрів.

Також на живопис, розфарбування гербу - 12 аспрів.

Також на камку, котра додасться до кольорової матерії та котра да­ється у подарунок поліцейському приставу, - 80 аспрів.

Також на хліб, вино і сир глашатаям, приставу, аргузіям та іншим - 70 аспрів.

Також на стрічку, котра віддається потім секретарю, - 12 аспрів.

Також на пару шпор, які належать після пану вікарію, - 12 аспрів.

Також на лисицю - 6 аспрів.

Також на мотузку та нитку -10 аспрів.

Також на півня - 6 аспрів.

Також на келихи - 4 аспрів.

Також на вечерю, коли пан консул прямує до брами Кайгадорської, тобто ізюм, салат, оцет і вино - 120 аспрів.

Також на палю під час скачок - шість аспрів.

Також слід витратити щорічно на кольорову матерію для гонки ба­рок, тобто шматок атласу, кармазіну, піки, тафти, - 630 аспрів.

Також на хліб, вино, м’ясо й сир, для пристава, глашатаїв, поліцей­ських служителів і аргузіїв - 70 аспрів.

Також для живописця за розфарбування гербу - 12 аспрів.

Також на вино, салат і мігдаль для вечері у палаці - 100 аспрів.

Також за палю - 6 аспрів.

Також слід витратити щорічно напередодні [свята] Св. Іоанна Хрестителя:

По-перше, за чотири бочки - 50 аспрів.

Також за віз дров - 40 аспрів.

Також за вино, вишні чи ізюм - 70 аспрів.

Також за шербети - 20 аспрів.

Також за ялинку, ситник і келихи для води - 13 аспрів.

Також за вино для розсильних - 6 аспрів.

Також робітникам - 4 аспри.

Також на фейерверк - сто аспрів.

Також виплатити кожний рік поліцейському приставу як подару­нок від імені пана консула - 200 аспрів.

Також виплатити згаданому приставу, як прибуток, за ілюмінацію берегів - 200 аспрів.

Також у прибутку відомства Св. Антонія, з кожного корабля, на якому знаходиться від 25 до 50 осіб сарацинів, - 12 аспрів;

Також з кожного корабля, на якому знаходяться від 25 до 50 осіб сарацинів, - 25 аспрів.

Вище ж цього числа, не залежно від кількості осіб, - 50 аспрів.

Гл. 28. O котрій годині потрібно дзвонити у дзвін

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, щоб не було жодного сум­ніву, щодо години, коли належить дзвонити у дзвони. З 1-го жовтня по 1-е березня дзвонити ввечері, щойно після того, як проб’ють дві години; в інший же час року - після трьох годин, під загрозою штра­фу, котрий стягається з поліцейського пристава. У дзвони ж б’ється не менше 370 разів.

Гл. 29. Щодо воєначальника міста Каффи, його обов’язків і прибутків

§ 1. Бажаючи встановити лад і запровадити правила щодо посади військового керівника (воєначальника) міста Каффи, постановляємо і наказуємо, що згаданий керівник може отримувати з кожної лавки, що знаходиться у місті Каффі, поза фортеці між мурами та ровом, що тяг­неться від будинку, який належав колись Вікентію де Камалія, до льоху, що має назву льоху Фоми, не більше одного аспру на місяць, який пови­нен сплатити той, кому належить лавка.

§ 2. З кожної лавки, що знаходиться між погребами, [воєнний ке­рівник] може отримати не більше половини аспру.

Також може згаданий керівник вимагати й взяти з кожної особи старше 15 років, виявленої у місті, після того, як віддзвонять у дзвони заради безпеки Каффи, без ліхтаря, через вісім будинків від свого жит­ла, 18 аспрів, за те, що посадить її під арешт. Виявлену таким чином особу, зобов’язаний згаданий воєнний керівник, щойно настане світа­нок, негайно презентувати або відправити з кимось до консула або ві­карія. За це презентування він не може отримувати нічого під загрозою штрафу в 100 аспрів. Такому ж штрафу він підлягатиме кожного разу, коли вчинить що-небудь всупереч вищезазначеному, той, хто звинува­чує, отримує третину штрафу.

§ 3. Також має право згаданий воєнний керівник вимагати та отри­мувати від кожного вартового або сторожа, зобов’язаного вночі варту­вати, коли знайде його сплячим, 6 аспрів.

Також має право згаданий воєнний керівник вимагати та отриму­вати по 12 аспрів з тих, хто будуть призначені для варти і не будуть знаходитися на місцях своїх у визначений час і годину.

§ 4. Також має право згаданий воєнний керівник взяти з кожного утримувача постоялого двору, в якому буде виявлено світло або вогонь, влітку після вечірнього дзвону задля безпеки міста; взимку ж після 3 годин ночі; рахуючи літній час від 1-го березня до 1-го жовтня, а зимовий - від 1 -го жовтня до 1 -го березня, не більше 25 аспрів, навіть і у такому випадку, коли при світлі чи вогні буде виявлено велика чисельність людей.

§ 5. Також має право згаданий воєнний керівник отримати з кожного виявленого у будинку або помешканні повії, після дзвонів влітку, взимку ж після 3 годин, при світлі або вогні, 12 аспрів, коли будинок знаходиться поза фортецею між мурами і ровом; з утримувачів закладів для вживання алкоголю, що знаходяться за згаданим ровом, він може брати за порушен­ня правила по 25 аспрів; він не має права вимагати нічого від виявленого у цих будинках під загрозою штрафу у 100 аспрів за кожний раз, коли діяти­ме всупереч, якому підлягатиме само собою, і від якого [штрафу] третина належить особі, котра звинувачуватиме [військового керівника].

§ 6. Також може отримати з пана кожного раба або рабині, що вте­кли, якщо відшукає їх сам або його служителі за мурами власного міста на відстані однієї милі, не більше 50 аспрів.

§ 7. Також може згаданий воєнний керівник і має право тримати чи дозволити тримати відкритими, у власному місті вночі, навіть після дзвонів, два заклади для вживання алкоголю і продавати або дозволити продавати в них скільки потрібно вина; крім же цих двох закладів не може тримати відкритим жодного, ні сам воєнний керівник, ані інша особа, і не має права продавати вина, під загрозою штрафу в 100 аспрів, який стягається з військового керівника, і 25 аспрів, котрі сплачують так, як зазначено вище, утримувачі закладів для вживання алкоголю, коли вчинять всупереч.

§ 8. Крім того, тому що до [повноважень] згаданого військового ке­рівника належить нагляд за цілістю і безпекою міста і головний його обов’язок - спостерігати, щоб не було в ньому пожежі, а, не дивлячись на те, що колишні військові керівники, діючи безчесно і порушуючи свої обов’язки, брали гроші та дозволяли тримати світло або вогонь, то цим постановляємо та легітимізуємо, що у майбутньому ніхто не може ніяким чином дати дозволу будь-якого стану особам тримати світло у постоялому дворі, погребі, трактирі або будинку, що заходяться у згада­ному місті, без письмового дозволу пана консула Каффи, під загрозою штрафу в 2 соммо, за кожний раз, з військового керівника, коли [той] діятиме всупереч. Цей штраф надходить на користь громади, а третина його належить особі, котра звинувачуватиме [військового керівника].

§ 9. Також, тому що циркулюють погані чутки, що деякі з коли­шніх воєнних керівників і їх служителів, загрозливими і влесливими словами мирили тих, хто сварився, і взявши з них гроші, відпускали додому, не доводячи цього до відому пана консула або його вікарія, до сорому й на шкоду громади, тому що брали у власну кишеню те, що належить громаді, і давали, таким чином, можливість сваритися, то, бажаючи застосувати проти цього заходи, постановляємо й на­казуємо, щоб кожний воєнний керівник і кожний його розсильний, або служитель утримувався від сказаного вище, та виявивши тих, хто свариться, негайно або зранку, або вночі, презентували їх пану кон­сулу або його вікарію, доповідаючи їм про сварку й правопорушення. Якщо ж хто вчинятиме всупереч, то воєнний керівник підлягає кож­ного разу штрафу в 2 соммо, служителі ж його сплачують кожний та кожного разу 100 аспрів і відсторонюються від служби. Третина цьо­го штрафу належить особі, котра звинувачуватиме [військового ке­рівника]. Все занотоване стосується також пристава пана консула та його служителів чинних і майбутніх.

§ 10. Також, що згаданий воєнний керівник не має права присуди­ти ніяку особу, незалежно від стану, до покарання щодо якого-небудь злочину або провини, якщо їх буде хто інкримінувати цій особі, або стосовно якої-небудь сварки або суперечки, але повинен, як зазначено вище, презентувати вірно пану консулу або його вікарію та доповідати йому щодо провини й злочину, справедливо або несправедливо буде хто інкримінувати їх згаданій особі, під загрозою штрафу в 10 соммо, за кожний раз, коли вчинить всупереч. Штраф стягається з нього зано­тованим вище порядком, з переданням третини особі, котра звинува­чуватиме [військового керівника].

§ 11. Також, що згаданий воєнний керівник не може здійснювати суд і розправу над особами, незалежно від стану, ані бути третейським суддею щодо будь-яких грошей або речей, котрі перевершуватимуть обсяг у 100 аспрів, під загрозою штрафу в 10 соммо за кожний раз, коли вчинить всупереч; а цього штрафу третина належить особі, котра зви­нувачуватиме [військового керівника].

§ 12. Також постановляємо та легітимізуємо, що згаданий воєнний керівник зобов’язаний завжди, коли пан консул Каффи виїжджатиме верхи, їхати при ньому і на знак пошани супроводжувати його до цер­кви та з церкви у святкові дні, під загрозою штрафу в 50 аспрів за кож­ний раз [коли вчинятиме всупереч занотованому].

§ 13. Також, що не може згаданий воєнний керівник прийняти ні від кого коня, під приводом верхової їзди або позики, у Каффі та в інших міс­цях, як це робилося часто до найсуттєвішого приниження та на шкоду добрих людей, громадян каффських та іноземців, під загрозою штрафу в 50 аспрів за кожний раз, котрий розподіляється так, як занотовано вище.

§ 14. Також, крім вищезазначеного, виправляючи колишній поря­док, постановляємо та легітимізуємо, що згаданий воєнний керівник зобов’язаний кожний рік змінювати перекладача; що згаданий пере­кладач повинен призначатися та затверджуватися високогідним паном консулом і старійшинами, чинними та майбутніми, і що перекладач не може призначатися знову на цю посаду до закінчення п’ятирічного тер­міну, під загрозою штрафу в 10 соммо з кожного військового керівни­ка і з кожного перекладача, котрий мусить стягатися негайно кожного разу, коли вчинятиметься всупереч [занотованому]. Ця постанова сто­сується і чинних військового керівника, перекладача та їх наступників.

§ 15. Також, крім вищенаведеного, постановляємо та легітимізує­мо, що згаданий воєнний керівник не повинен ні віднімати, ні брати у будь-кого сіна, трави, дров та інших предметів, під загрозою штрафу в 50 аспрів за кожний раз і кожну особу.

§ 16. Також, крім вищенаведеного, постановляємо, визначаємо і наказуємо, що ні згаданий воєнний керівник, ні його служитель, ані хто-небудь інший замість нього, не може і не наважується, ні­яким чином, ані вивертом, брати грошей або речей, чи втручатися та перешкоджати будь-якій поганій поведінці або іншій жінці, ок­рім повій, котрі опікуються своїм ремеслом публічно, вдень і явно, у будинок яких приходять, як до повій. Від таких жінок він може отримувати на рік не більше одного турецького дукату. Все це під загрозою штрафу в 1 000 аспрів, котрий стягається з військового ке­рівника, котрий не виконує попередню постанову, і 200 аспрів, котрі сплачують служителі кожного разу, коли воєнний керівник і його служителі вчинятимуть всупереч. Згадані служителі не мають права входити у будинок жодної жінки, хоча б вона була відомою як повія, але би лише не була такою.

§ 17. Хоча, незважаючи на вищевстановлену заборону, дозволя­ється сторожам погребів і постоялих дворів тримати в них світло, як це досі відбувалося; але сторож не може і не наважуються давати вог­ню нікому під загрозою штрафу, вище встановленого.

§ 18. Кожен воєнний керівник напередодні обіймання посади, зобов’язаний у присутності пана консула Каффи, поклавши руку на Св. Євангеліє, котре повинен тримати перед ним один з писців сенат­ських, поклястися, що вищезгаданих правил, всіх взагалі й кожного зокрема, буде дотримуватися вірно й непорушно.

§ 19. Про все вищезанотоване зобов’язаний пан консул чинний та майбутні посилати публічне оголошення до ратуші, на базар і визна­чені для оголошень місця, на мовах латинській та татарській, щоб ні­хто не відмовлявся незнанням. Якщо ж пан консул не виконає цього, то повинні виконати у кожному році синдики.

§ 20. Також постановляємо і наказуємо що хоча би згаданому во­єнному керівнику міста в рахунок платні на утримання одного коня, котрого тримає переважно для того, щоб супроводжувати консула, було дано що-небудь в інший час скарбницею Каффи, він повинен, незважаючи на те, отримувати половину тої платні, котру отримував раніше, щоб бути спроможним витрачати на згаданого коня, не обтя­жуючи нікого, за допомогою згаданого прибутку, що отримується зі скарбниці.

§ 21. Постановляємо понад те, керуючись деякими ґрунтовними міркуваннями, що в жодному випадку і не через будь-який привід, не можна громадянину міста Каффи виконувати посаду військового ке­рівника, під загрозою штрафу в 200 флоринів, котрий стягається негай­но кожного разу з кожного, хто вчинить всупереч.

Гл. ЗО. Стосовно прибутків і обов’язків пристава, що спостерігає за продажем на ринку

§ 1. Бажаючи опікуватися статутом і правилами для пристава, що спостерігає за продажем в Каффі, постановляємо, визначаємо й наказу­ємо, що він не може стягати та отримувати нижче наведену кількість з наступних предметів, а саме:

З кожного чотирьохколісного возу (маджари), будь-якої зелені - 7 аспрів.

Також з кожного чотирьохколісного возу кавунів - 10 аспрів.

Також з кожного чотирьохколісного возу огірків - 18 аспрів.

Також з будь-якої барки з огірками, тобто з сахару великого або малого - 45 аспрів.

Також з кожного чотирьохколісного возу с динями - 3 аспри.

Також з кожних візку або двоколісного возу (арби) з каштанами - 15 аспрів, а з чотирьохколісного [возу] - ЗО [аспрів].

Також з кожного малого сахару з каштанами - 25 аспрів.

Також з кожного великого сахару з каштанами - 35 аспрів.

Також з кожного монерія з каштанами, що більше, ніж великий сахар, - 45 аспрів. За тим самим розрахунком, дотримуючись різниці сахарів і монерія, сплачується за осетрів і стерлядь.

Також з кожної барки з осетрами, аналогічно - з кожного возу, - по 18 аспрів.

Також від кожного м’ясника, котрий має м’ясну лавку, щотижне­во, - 6 аспрів.

Також з кожної барки з устрицями, котрі продаються вдень, - З аспри.

Також з кожної барки з устрицями, котрі продаються у великий піст, - 4 аспри.

Також від кожного продавця вина, кожні три місяці, - 1 аспр.

Також від кожного хлібника, кожні три місяці, - 12 аспрів.

Також з кожного возу з фруктами - 2 аспри.

Також з кожного возу з цибулею - 10 аспрів.

Також з кожного зозу з капустою - 9 аспрів.

Також з кожного воза с часником - 9 аспрів.

Також з кожного млину, кожні три місяці, - 1 аспр.

Також з кожної барки дров - 2 аспри.

Також з кожного свіжого забитого кабана або свині, що будуть про­даватися вроздріб, - 2 аспри.

Також з кожного чотирьохколісного возу зі свіжою стерляддю - 14 аспрів.

Також з кожного двоколісного возу з солоною стерляддю - 4 аспри; з чотирьохколісного [возу] - 8 аспрів.

Також з кожного возу з виноградом - 2 аспри.

Також з кожної барки з камбалою - 16 аспрів.

Також з кожного сахару з камбалою - 28 аспрів.

Також з кожної барки з музарами - 20 аспрів.

Також з кожної барки зі стерляддю - 28 аспрів.

§ 2. Постановляємо при тому, що згаданий пристав, ніхто замість нього, не має права й не наважується, ні під яким виглядом, прямо чи не прямо, стягати або отримувати, крім кількості грошей вищезаното- ваної та означеної, під загрозою штрафу від 50 до 500 аспрів за кожний раз, який стягається синдиками на їх розсуд.

§ 3. Також, тому що існує дурний звичай та зловживання, що в дні, визначені церквою, дається згаданим приставом дозвіл лавникам, тобто тому з них, хто дасть гроші, тримати лавки відкритими, що вва­жаємо непристойним і принижуючим віру християнською, постанов­ляємо і наказуємо, шоб надалі не наважувався дозволяти згаданим лавникам чи будь-кому з них тримати відкритими лавки у зазначені свята, під загрозою штрафу в 100 аспрів з кожного і кожного разу, що підлягає стягненню синдиками, від якого третина належить особі, ко­тра звинувачує. Можна, однак, працювати у будинку своєму скільки завгодно.

Гл. 31. Стосовно кураторів прибутків, що асигновані приватним особам з місць, які належать Каффі

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що куратори державних при­бутків, що асигновані приватним особам з місць, які належать Каффі, зобов’язані дотримуватися своїх правил і статуту, що залишаються та повинні залишатися у колишній силі.

Гл. 32. Щодо збереження військових припасів арсеналу громади

§ 1. Постановляємо й наказуємо, що військові припаси та зброя гро­мади повинні зберігатися в арсеналі громади, котрий повинен зачиня­тися трьома замками з трьома ключами. З них один повинен мати у себе наглядач згаданого арсеналу, а два інших - у двох громадян Каффи, котрі повинні обиратися щорічно зі шляхти та не шляхти паном консулом, ке­руючим фінансами і старійшинами. Наглядач повинен отримувати гроші за рахунок скарбниці - 100 аспрів на місяць; і спільно зі згаданими двома громадянами, обраними зазначеним порядком, зобов’язаний складати кожний рік перелік речам згаданого арсеналу й передавати його [пере­лік] щойно обраним чиновниками з громадян. Обидва керівника та наг­лядач не мають права нічого взяти, ні явно, ані таємно, зі згаданих при­пасів, і не можуть нікому давати їх без письмового дозволу, підписаного й скріпленого печаткою пана консула і керуючих фінансами, під загро­зою покарання сплатити власним коштом. Постановляємо спільно, щоб зброя, котру кожного року зобов’язаний давати в арсенал консул та інші чиновники, складувалася й розміщувалася у вежі Станталіс, що повинна зачинятися також трьома ключами і всі ключі повинні зберігатися у тих самих осіб, котрі мають ключі від арсеналу. Ключ же від згаданої вежі та від вежі Св. Антонія повинен знаходитися не у пристава консульського чи іншого чиновника, але у самого пана консула.

Гл. 33. Стосовно того, що жоден купець генуезький не має права певний час продавати жодному князю, ані васалу чорноморському, та про інші заборони, котрих належить дотримуватися для блага республіки

§ 1. Постановляємо й суворо наказуємо, щоб жоден купець і ніхто з генуезців не наважувався і не думав купувати, ані продавати ніяких ре­чей і товарів жодному заможному князю або васалу, чи купцю у всьому царстві Хазарському та в Чорному морі; щоб не наважувався також ні позичати згаданим заможним князям, васалам і купцям, ні укладати з ними умов, котрі би їх зобов’язували до будь-чого стосовно генуезців. Якщо ж хто вчинить всупереч, то прохання його стосовно вимоги гро­шей або дотримання умов не буде задоволена ніяким чиновником гро­мади генуезької ні зараз, ані у майбутньому.

§ 2. Також постановляємо і наказуємо, що будь-які відплата або са­мочинство щодо задоволення нанесеної шкоди та збитків, кому би воно не дозволялося в Каффі, повинно припинитися до того, поки це задо­вольнятиме найясновельможнішого і високого пана дожа генуезького, найгіднішу раду старійшин та найшляхетніший комітет Романський.

Постановляємо спільно, що не можна робити ніякого самочинства і після [того], коли воно дозволятиметься у Каффі, якщо воно не затвер­джуватиметься вищезгаданим найясновельможнішим паном дожем, ра­дою старійшин і відомством Романським, і подано за належною формою.

Гл. 34. Щодо військового керівництва Готії

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що ні воєнний керівник Готії, ані тамтешній консул не можуть засудити нікого ні за яку сварку, особливо лайливими словами, до штрафу, що перевершує 40 аспрів. Якщо ж буде потрібно присудити кого до більшого штрафу, то він повинен відряди­ти його у Каффу до пана консула і його вікарія.

Гл. 35. Стосовно того, як не позичати громадам Готії

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб жоден генуезець не наважу­вався і не думав позичати ніякої кількості грошей громадам селищ та інших місць у Готії, чи накладати на ці громади будь-яке зобов’язання продажем товарів або іншим чином, під загрозою покарання, що поля­гає у тому, що його скарга не буде прийнята, як це занотовано вище, де йдеться про васалів і князів Хазарських.

Гл. 36. Щодо невідправлення товарів іноземних під іменем генуезьких

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб жоден купець і ніхто з гену- езців не наважувався і не думав записувати на своє ім’я ніяких речей та товарів, що належать заїжджому купцю або іноземцю, чи відправляти їх під іменем генуезьких до купців громади генуезькою, в Каффі, всім у царстві Хазарському та Чорному морі, під загрозою штрафу від 25 до 100 соммо, що стягається терміново за вироком пана консула в Каффі та його ради, з кожного, хто вчинятиме всупереч, і за кожний раз, від якого [штрафу] третина належить особі, що звинувачуватиме, трети­на - громаді, а решта - комітету опіки.

§ 2. Постановляємо, до того ж, що кожний майбутній пан консул у Каффі, щоб ніхто не виправдовувався незнанням попередньої поста­нови, зобов’язаний оприлюднити згадане у ратуші та інших місцях на початку свого перебування на посаді.

Гл. 37. Стосовно неприпустимості суду під час збору винограду

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб через збирання винограду не відбувалося судочинство у Каффі лише з 15 вересня до 15 жовтня; в інші часи ж і дні, у які заважає збирання, засідати в сенаті й вирішувати справи пану консулу і його вікарію, під загрозою штрафу, [що стягаєть­ся] як покарання, синдиками, у чому ніяк не повинна заважати згадана стаття щодо судочинства і святкових днів.

Гл. 38. Стосовно того, як обирати послів від громади м. Каффи

§ 1. Якщо станеться, що виникне бажання вибрати чи призна­чити посольство в Каффі, то не може обиратися таке посольство чи посол, або посли без дозволу чи згоди пана консула Каффи, ради старійшин, комітету опіки, [комітету] торговельного, керуючих фі­нансами і ради скарбниці, і крім того 16 (8 генуезців і 8 громадян каффських, дотримуючись різниці стану [шляхетності]), котрі по­винні обрати через балотування «за» і «проти», з тим, що не може бути ніхто обраним, якщо при виборі його не виявиться двох третин бюлетенів електоральних [«за»].

§ 2. Коли таким чином обиратиметься посольство, витрати, по­трібні для нього, повинні бути визначені та презентовані напередодні виборів згаданого посла. Якщо ж згаданий вибір здійснюватиметься не за вищезанотованим порядком, то консул, який братиме участь у ньому, підлягає покаранню сплатити власним коштом витрати на означене посольство; з тим, однак, виключенням, що, не зважаючи на попередню постанову, можна завжди громадянам Каффи відправити іншим порядком посольство в Геную, обираючи його серед співгрома­дян і відряджаючи його власним коштом, і його не може забороняти, і заважати йому консул, під загрозою штрафу [за рішенням] синди­ків. Таке посольство можуть обрати самі громадяни, яким вони заба­жають порядком. Постановляємо, до того ж, що пан консул не може втручатися в інструкцію чи предмет посольства, яке відряджається громадянами, під загрозою штрафу від 50 до 100 соммо.

§ 3. Також постановляємо, щоб цей посол, котрий буде з будь-яко­го випадку відряджений згаданою громадою, не наважувався і не ду­мав ніяким чином і ані під будь-яким виглядом везти з собою яких-не- будь товарів під час свого посольства, ні торгувати, ні брати з собою будь-чого у товариша під час подорожі, що везе який-небудь товар або має торговельну мету, під загрозою штрафу в сто соммо кафф- ською срібною монетою, з кожного, хто вчинятиме всупереч і кожно­го разу, що спрямовується до каффської скарбниці, котрий стягається паном консулом, керуючими фінансами і радою скарбниці, під загро­зою зізнання і штрафу за вироком синдиків. Третина цього штрафу віддається особі, котра звинувачуватиме.

Гл. 39. Щодо ув’язнених як сумнівні боржники

Постановляємо і наказуємо, що надалі ніхто, хто приводиться до присяги внаслідок підозри, або підлягає ув’язненню у Каффі, не може захищатися тим або посилатися на те, що має в Генуї або іншо­му місці нерухоме майно, і що таке показання йому аж ніяк не по­служить, виключаючи, коли він має нерухомість у Каффі, навпаки, бажає ув’язнений, щоб його відпустили, повинен презентувати по­ручників за формою, визначеною укладенням, як сумнівний борж­ник.

Гл. 40. Стосовно усунення утисків, що вчиняє пан єпископом Каффи грекам, вірменам, євреям та іншим іновірцям

§ 1. Тому що єпископ міста Каффи непокоїть, кажуть, іноді іно­вірців, утискає їх і грабує, що може спричинити зменшення кількості мешканців у місті та передмістях і сприяти явній небезпеці та шкоді Каффи, то, обсудивши справу належно й дотримуючись форм іншої давньої постанови, ухвалюємо та легітимізуємо, щоб пан єпископ Каффи чинний та всі майбутні не підписували справ, що належать єпископу чужої єпархії, та не зазіхали на жнива іншого народу, але об­межувалися виправленням своїх християн і утвердженням їх у благих справах і правді. Якщо ж згаданий єпископ чи хто-небудь з його па ступників не захочуть прислуховуватися до прохань і постанов пана консула, то зобов’язані пан консул і рада старійшин подбати, обсуди­ти, вирішити й прийняти за своїм встановленням заходи й засоби, щоб відхилити остаточно згаданого єпископа від аналогічних зловживань; щоб згадані греки, вірмени, євреї та інші іновірці вбезпечувалися би від будь-якого грабіжництва, посягання на майно, коли будь-хто по­мре без заповіту, а також інших утисків згаданого єпископа. Рішень і визначень, зроблених консулом і радою, [всі] повинні дотримуватися точно й непорушно, якщо ж виявиться, що пан консул і рада вчиняли у подібних випадках нерішуче та хибно, то [вони] повинні підлягати стягненню за вироком синдиків.

Гл. 41. Стосовно розпорядження діловими паперами померлих нотаріїв

§ 1. Постановляємо і підтверджуємо, щоб надалі документи, акти, книги щодо податків та інші ділові папери можуть бути збережені та відшукані, якщо, щойно помре будь-який нотарій чи писець за збора­ми, то його спадкоємці або наступники зобов’язані відразу, терміном до закінченням двох місяців після смерті згаданого нотарія, відправи­ти книги про збори і різноманітні документи, що складено і написано померлим, до писця архіву чинному й майбутнім, під загрозою штрафу від 10 до 25 соммо, що призначається на розсуд пана консула Каффи і генеральних синдиків, якого [штрафу] третина належить особі, котра звинувачує, ім’я якої потрібно тримати в таємниці, друга третина - писцю архіву, а решта - громаді. Ця постанова стосується не лише по­мерлих писців і нотаріїв, але й тих, які помруть потім.

§ 2. Всі ці документи та книги померлих нотаріїв, як для громадян Генуї, так і для громадян Каффи, аналогічно й нотаріїв сенату, якщо вони не належать до справ сенату, повинні бути складені та розміщені у згаданому архіві, де потрібно зробити шкапи з дощок для розміщен­ня ділових книг, а нагляд за ними доручити одому з надійних і здат­них писців з громадян каффських, якому даються право і влада робити виписку документів, що містяться у згаданих книгах або протоколах, і опікуватися, за можливістю, їх виконанням; якщо ж [вони] не будуть виконані, відповідно до законів і думки згаданого померлого нотарія. Витяги з паперів, що робляться таким чином, нотарій видає не інакше, як за наказом пана консула та його сенату, згідно з існуючим звичаєм, кожному, кого вони стосуватимуться. Вибір такого нотарія повинен зробити пап консул, його рада і комітет опіки, за їх розсудом, на все життя або на [певний] час, і нотарій не отримує ніякого грошового утримання від громади.

§ 3. Обраний таким чином нотарій зобов’язаний мати у себе й зби­рати всі книги та протоколи всілякого роду актів, здійснених померли­ми нотаріями, про які лише дізнається, не дивлячись на інший звичай, що існував раніше, під загрозою штрафу, котрий призначають на влас­ний розсуд пан консул і рада, та стягає [штраф] негайно.

§ 4.1 ніхто не має права сперечатися, виключаючи, коли книги по­мерлого нотарія перебуватимуть у його сина, а не у будь-кого іншого.

§ 5. Не зважаючи, однак, на вищезанотоване, можна писцям се­нату залишити у себе книги і папери нотаріїв, своїх попередників, за існуючим звичаєм, на один рік, а потім здати їх та покласти у згада­ний архів.

§ 6. Також постановляємо, що кожний нотарій, котрий виконує у Каффі будь-які акти і забажає залишити Каффу, повинен відправити згадані книги і протокол своїх актів згаданому вище нотарію, під за­грозою штрафу, що стягається з кожного, хто вчинить всупереч, за вироком пана консула.

§ 7. Також, оскільки відбувається іноді, що ті, хто були міняй­лами та банкірами у Каффі, відбувають у Геную чи повертаються в інші місця, увозячи з собою книги своїх контор, постановляємо, щоб всі книги нотаріїв і писців банківських або самих контор і банкірів, котрі від’їжджають з Каффи, надходили на збереження до згаданого нотарія.

§ 8. Споглядати за виконанням цього, тобто щоб передавалися згадані документи зазначеному нотарію, повинні синдики.

Гл. 42. Щодо спорядження галеї або галіоту в Каффі

Якщо коли-небудь відбудеться спорядження галеї у Каффі, або яку-небудь фусту чи галіот о 15 лавках або більше, постановляємо і суворо наказуємо, щоб дотримувався наступний порядок, а саме: слід розіслати оголошення для того, щоб той, хто бажає обійняти посади будівника та шкіпера згаданих галеї, або фусти, чи галіоту, прибув до пана консула або його секретаря і був записаний. Щодо всіх, записаних таким чином, повинна бути зроблена доповідь, а консул, керуючі фінансами, рада старійшин, комітет опіки, синдики та скарбники обирають їх у кандидати або не обирають шляхом ба­лотування «за» і «проти», присягнувши перед тим, що обиратимуть за совістю і з користю для громади. При цьому [вони] повинні до­тримуватися різниці між шляхтою і не шляхтою, й не вважати кан­дидатом на кінцеві вибори того, при обрання якого не виявиться, принаймні, двох третин бюлетенів електоральних «за». Обрані та­ким чином ті, хто запропонує найкращі та найвигідніші умови для громади, призначаються на посади будівника і шкіпера галеї, галіоту або фусти, що споряджаються.

Обрані будівниками і шкіперами повинні надати вірне дору­чення, яке затверджується паном консулом, керуючими фінансами і радою, а саме: обраний шкіпером галеї надає доручення на суму в 1 000 соммо, а шкіпер галіоту або фусти - надає вірне доручення на суму від 300 до 500 соммо, зважаючи на розмір згаданої фусти або галіоту, котре затверджується на розсуд пана консула та ради. Доручення та обіцянка дається згаданими шкіперами у тому, що підкорятимуться наказам пана консула, керуючих [фінансами] та радою, дотримуватися встановлених ним умов, не будуть вчиня­ти шкоди ні маєтності [тих], ані особисто тим, хто перебувають у дружбі з громадою тощо.

§ 2. Постановляємо, до того ж, якщо станеться згаданій галеї, фу- сті чи галіоту захопити будь-яку здобич, то [її] половина належить громаді, друга половина - шкіперу.

§ 3. Якщо ж консул каффський споряджає галею, галіот чи фусту не вищевстановленим чином, підлягає через це штрафу від 200 до 500 соммо, за розсудом синдиків.

Гл. 43. Стосовно зменшення платні за міські місця лише

у наступному випадку

§ 1. Постановляємо і підтверджуємо, якщо хто-небудь прибу­де до пана консула, керуючих фінансами і ради прохати про змен­шення платні, що вноситься ним за місце під будівництво, то пан консул зобов’язаний скликати протекторів прибутків (асигнованих приватним особам) у Каффі, чиновників скарбниці та комітет опіки, які спільно повинні обрати двох з-серед себе й відрядити їх для ог­ляду означеного місця й доповіді про нього пану консулу та іншим чиновникам. Після розгляду цієї доповіді пан консул і чиновники, якщо вважатимуть справедливим і зручним, можуть зменшити нав­піл минулу платню за місце під побудову не інакше, як лише у тому випадку, коли споруда перебудовуватиметься. Це зменшення плат­ні навпіл, зроблене вищезанотованим порядком, може тривати не більше 10 років, а після закінчення цього терміну - відновлюється колишня платня.

Гл. 44. Щодо права видобувати каміння

§ 1. Постановляємо й наказуємо, що дозволяється кожному видо­бувати самому або за допомогою інших каміння на кожному пустопо­рожньому місці та пустопорожній землі, кому би вони не належали, не сплачуючи нічого землевласникам, у випадку, якщо каміння здобу­вається для побудови і якщо цим не наноситься шкоди якому-небудь промислу землевласника.

Гл. 45. Стосовно невільників, які втікають до будинку єпископа

§ 1. Постановляємо й наказуємо, що єпископ каффський зо­бов’язаний довести негайно до відома синдиків, щойно який-небудь невільник або невільниця збіжать у будинок його, й, охрестивши їх протягом трьох днів, надати цей час синдикам, котрі повинні продати таких невільників або невільниць й отримані гроші віддати їх панам. За утримання кожного невільника єпископ не може отримати понад З візантинів за 3 доби.

§ 2. Коли ж станеться, що який-небудь невільник втече до Каффи з околиць чи з Орди, за виключенням, коли втікає із Солхату, пови­нен вважатися вільним. Але якщо пан невільника відшукає його, то зобов’язані синдики продати такого невільника з публічного торгу та отримані за нього гроші віддати [його] пану.

Гл. 46. Щодо непродажу мешканців Каффи замість невільників

§ 1. Постановляємо й наказуємо, що ніхто, будь-яких стану, зван­ня, ступеня; як генуезець, так саме й іноземець, не може і не наважу­ється публічно або таємно, в місті Каффі чи його передмістях, купу­вати сам чи через інших ні чоловіка, ані жінки з мешканців Каффи, будь-якого роду чи походження, що продають себе чи продаються іншими, під покаранням, що полягає у втраті всього, що сплатить за такого чоловіку чи жінку, або що обіцяв сплатити. Крім того, така ку­півля вважається такою, що не відбулася, й не важливою, і ні збірник мита, ані хто-небудь інший не може і не повинен від такого продажу брати мита, або затверджувати таку торгівлю, чи давати задаток, або іншим чином втручатися, під загрозою штрафу в 100 аспрів кафф- ською срібною монетою з кожного, хто вчинятиме всупереч і кожного разу.

§ 2. Також, ні писець, ані нотарій для латини, грецької чи інших мов, а переважно писець по частині мита від продажу невільників, не має права і не наважується скласти чи написати жодного доку­мента чи офіційного паперу стосовно такого продажу або внести у книгу про мито, під загрозою штрафу від 100 до 500 аспрів, що стя­гається кожного разу, з кожного, хто вчинить всупереч, за вироком синдиків.

§ 3. Також постановляємо, що ніхто, будь-яких звання і ступеня, як генуезець, так саме й іноземець, не може і не повинен купувати чи брати в місті Каффі ніяких осіб обох статей, що мешкають тимчасово, з тим, щоб їх вивезти з Каффи морем чи суходолом, явно або таємно, під загрозою штрафу в 1 000 аспрів сріблом з кожного, хто вчинить всупереч, і кожного разу.

Гл. 47. Стосовно припинення зносин громадян Каффи з татарами

§ 1. Взявши до уваги, що з братської дружби і зв’язків громадян Каффи або частини їх з ханом татарським і його підданими та васала­ми, виникає великі шкоди та збитки для міста Каффи і генуезької гро­мади, особливо тому, що згадані громадяни, отримуючи подарунки та іншу користь від згаданого хана та його підданих, передають татарам всі таємниці, й бажаючи застосувати всі можливі проти цього заходи і припинити такі шкідливі зв’язки, постановляємо, визначаємо і під­тверджуємо, щоб ніхто з мешканців обох статей, будь-якого звання, не наважувався надалі ні сам, ані через інших, брати жодного подарунку, речі або речей від хана татарського або якого-небудь татарина, його підданого чи не підданого. Понад це, щоб жоден громадянин і ніхто інший, що перебуває чи мешкає, або має власний будинок у фортеці каффської, не наважувався надалі сам або через інших надавати примі­щення, або приймати до свого будинку чи готелю татарина, підданого ханського чи не підданого, під загрозою штрафу з кожного від 25 до 100 соммо, котрий стягається за вироком чинного і майбутніх консулів і чиновників скарбниці. Половина такого штрафу належить особі, котра звинувачуватиме, ім’я якого потрібно тримати в таємниці, друга ж по­ловина - громаді, на користь якої вилучається й даний подарунок.

§ 2. Постановляємо спільно, щоб жоден громадянин не наважу­вався розпочинати розмову в місті або поза міста з послами згаданих татарів, що прибувають до Каффи, доки згадані посли не поспілкують­ся з консулом Каффи, за виключенням, коли отримають згоду від пана консула і ради старійшин, під загрозою штрафу від 25 до 50 соммо, що призначається незмінними синдиками.

Гл. 48. Щодо того, щоб ніхто не втручався до збирання мита, що здійснюють канлюки

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб ніхто з генуезців і мешканців Каффи, будь-якої етнічної належності, не наважувався прямо чи не прямо, явно чи таємно, втручатися до збирання мита, що здійснюється канлюками чи ким-небудь з них, не наважувався би ні брати їх на відкуп, ані взяти у них участь прямо чи опосередковано, а також не входити у зносини з митниками та чиновниками, продаючи їм товар на певний термін прямо чи через інших, під загрозою штрафу від 50 до 200 соммо з кожного, хто візьме на відкуп мита, чи яке-небудь з нього, або буде брати в цьому участь. Якщо ж хто про­дасть що-небудь таким митним чиновникам на певний термін, то підлягає покаранню [у вигляді] позбавлення всього проданого товару, вартість якого одну третину отримує особа, яка звинувачує, а дві третини - громада. Понад це, якщо хто порушить вище встановлені правила, то консул в Каффі, під загрозою штрафу, зобов’язаний такого порушника, зв’язаного і закованого в кайдани, етапувати Каффу, де він отримає належне покарання.

Гл. 49. Щодо незвільнення від платні мешканців Матріки, Manapio і Батіяріо

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що люди в Матріке, Manapio та Батіаріо не повинні звільнятися від сплати повинностей, але, навпаки, повинні сплачувати як й інші колишні, не дивлячись ні на які пільги. Постановляємо понад це, хто керівники цих місць не можуть тримати у себе боржників проти бажання позичальників, щойно останні їм це оголо­сили, але зобов’язані на першу вимогу позичальника, відправляти борж­ника до Каффи, під загрозою покарання - сплатити власним коштом.

Гл. 50. Стосовно не присвоєння прилеглої землі

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб всі поселення і всі ділянки землі польової, лугової чи під пасовищами, придбані яким-небудь чи­ном і куплені у татарів підданими громади генуезької, залишалися на тих самих правах свободи, яким підпорядковувалися, коли належали ще хану татарському. Так, що ніхто не має права отримувати нічого за пасовище чи зорану землю окремих штук або цілих стад великої та дрібної худоби, під загрозою штрафу в 100 аспрів за кожну штуку ве­ликої худоби, наприклад, вола чи коня, і в 25 аспрів за кожну штуку дрібної худоби, наприклад, козу, барана тощо.

Половина штрафу, що стягнено, віддається особі, котра звинува­чує, а друга половина спрямовується на ремонт джерел.

Гл. 51. Щодо скарг стосовно грошових зборів

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що скарги стосовно грошових зборів належать до відомства пана консула Каффи, його вікарія та комітету тор­говельного; і суддя, призначений із цих чиновників, за бажанням збірників або за вибором тих, котрі мають справу з такими збірниками, зобов’язаний вирішити справу стислим судом і швидко, без галасу та судових формаль­ностей, дотримуючись щільно правил, що встановлюють продаж зборів.

Гл. 52. Щодо синдика громади та звільнення його від сплати грошових зборів

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що той, хто буде секретарем у Каффі, вважається також синдиком громади генуезької, з владою, що йому надана, й отримує вилучення та звільнення на одну особу, за себе й продавця, від всіх грошових зборів у Каффі.

Гл. 53. Стосовно звільнених від сплати

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що нікому неможна користуватися вилученням від сплати мита за життєві припаси, що купуються, хто, мешкаючи у чужому будинку, сплачує у складчину за спільний стіл, на­впаки він повинен сплачувати мито, як й інші, котрі не звільнені від сплати, незважаючи на всі інші привілеї та виключення.

§ 2. Постановляємо понад це, що вилучення від сплати може відбу­тися лише в Генуї та що пан консул не може пропонувати його на затвер­дження своєї ради, під загрозою штрафу в 100 соммо. Постановляємо спільно, що таке вилучення не має жодної сили та значення, якщо воно не буде зроблене в Каффі.

Гл. 54. У випадку оголошення претензії будь-кого проти громади

§ 1. Постановляємо і наказуємо, якщо хто-небудь забажає роз­почати справу з громадою, то він зобов’язаний, перед поданням прохання або позову, прибути у повне зібрання за участі пана консу­ла, керуючих фінансами, ради та чиновників комітетів опіки й тор­говельного. Потім пан консул спільно з означеними чиновниками повинні вирішити виключно балотуванням «за» і «проти», прийняти згадане прохання чи ні, вислухавши попередньо заперечення, котрі забажають зробити проти такого прохача чиновники скарбниці та синдик громади, зобов’язані висловити свої заперечення за почуттям присяги. При такому балотуванні вирішують справу на користь при­йняття прохання дві третини голосів «за». Якщо ж випадково вирі­шено буде навпаки, тобто виявиться під час балотування дві третини голосів «проти», то не може бути допущеною надалі ніколи означена претензія проти громади і жоден чиновник не наважується прийняти її, під загрозою штрафу від 25 до 100 соммо, котрий стягається з тако­го чиновника, який прийняв претензію, за вироком ради скарбниці. Крім того, прийнята претензія не має жодної сили.

§ 2. Якщо ж згадане прохання не буде балотуванням ні прийняте, ані відхилене, то може відбутися балотування вдруге та втретє, після чого, якщо не буде прийняте, то вважається відхиленим.

§ 3. Коли ж згадане прохання означеним порядком прийнято, то спра­ва належить до відомства синдиків, котрі, відповідно до позову згаданого прохача, можуть вести справу зі згаданим синдиком громади, скликавши попередньо чиновників скарбниці та згаданого синдика, для того, щоб вони за обов’язком своїм заперечували проти означеного прохання.

§ 4. Постановляємо спільно, що вікарій, як чинний, так саме й кож­ний майбутній, зобов’язаний, якщо його попрохають, допомогти попе­редньо своїми порадами згаданим чиновникам і синдику громади, без будь якого винагородження.

Гл. 55. Щодо непродажу посад у Каффі

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що жодна посада, важлива й не важлива, навіть писця, у випадку, коли той, хто був обраний на будь- яке місце, виїхав з Генуї, не може продаватися чи поступатися іншому, або передаватися, під загрозою, як кара, позбутися її самому.

§ 2. Постановляємо спільно, що пан консул та інші чиновники не можуть давати своєї згоди на те, щоб згадані посади продавалися, під загрозою штрафу від 50 до 100 соммо, з тим виключенням, якщо че­рез наявну необхідність і заради користі громади, пан консул, разом з керуючими, радою старійшин, комітетом опіки, синдиками й радою скарбниці, піддавши, перед це, справу балотуванню, за [результатами] якого виявиться дві третини голосів «за», визнають це потрібним, то може бути ця посада у такому випадку продана або передана, не дивля­чись на попередню постанову.

Гл. 56. Щодо вільних вакантних посад

§ 1. Якщо станеться, що будь-яка посада, з вищих або нижчих, буде залишатися вільною через смерть або гальмування часу листа, поста­новляємо та наказуємо, що консул разом з керуючими фінансами і ра­дою скарбниці зобов’язані продати згадану посаду з публічного торгу і віддати її тому, хто більше дасть, аби він був спроможним і обраний шляхом балотування консулом, керуючими, старійшинами та радою скарбниці. Платня за таку посаду спрямовується до скарбниці.

§ 2. Якщо би також відбулося, чого не дай Бог, що помре консул Каффи під час терміну свого перебування на посаді, у такому випад­ку керуючі тоді фінансами повинні замістити консула, поки його тіло не буде поховане, але щойно повернуться з могили згаданого консула, повинні розпочати вибір нового наступним порядком, а саме: склика­ти старійшин, комітет опіки чиновників скарбниці, синдиків, комітет торговельний та продовольчий, і крім того, 20 громадян генуезьких і громадян Каффи, з найкращих, які під час зібрання, після попередньої присяги, зобов’язані обрати чотирьох випробуваної чесності грома­дян генуезьких, з того стану, до якого належав консул померлий, і цих чотирьох піддати балотуванню, після чого той, хто отримає більшість бюлетенів електоральних, повинен бути і визнаватися всіма консулом Каффи, з владою, податками й почестями, йому наданими. Термін такої його посади продовжується до прибуття його наступника.

Гл. 57. Стосовно заборони втручання у рішення судові пана консула та ради старійшин

§ 1. Бажаючи позбутися за можливістю щодо того, щоб закон і право­суддя мали всюди силу і великий блиск, і знищений був всілякий привід втручатися у них і не перешкоджати їм, постановляємо, визначаємо і під­тверджуємо, щоб пан консул Каффи, спільно з керуючими та радою ста­рійшин не наважувалися і не думали ні в якій мірі втручатися у будь-які вчинені рішення, що процеси, які виконуються, або акти, здійснені самим консулом, його вікарієм чи іншими чиновниками каффськими або тре­тейськими суддями зі справ цивільних і кримінальних.

§ 2. Однак, може сам пан консул, не дивлячись на попередню по­станову, судити і вирішувати справи цивільні й кримінальні спільно зі своїм вікарієм, дотримуючись прав, що присвоєнні їх посаді.

§ 3. Особливе виключення з вищевстановленого правила дозволя­ється лише в усіх тих випадках і завжди, [коли] керуючим фінансами та раді старійшин спільно з комітетом опіки видасться очевидним чи коли вони дізнаються, що кому-небудь з громадян або важливих громадян каффських, буде чи була нанесені образа або насильство, між тим, як по­трібно було здійснити справедливість, у справах будь-якого роду, щодо яких подаватиметься будь-яке прохання зі скаргою на оману, підлог чи хабарі, від чого правосуддя щодо однієї зі сторін, котра бере участь у су­дочинстві, на думку пана консула, керуючих, ради і комітету опіки, або за відомостями, що дійшли до них, здасться порушеним, і один із тих, хто бере участь у судочинстві, [виявиться] несправедливо притисненим сво­їм противником більш сильним, - в усіх цих випадках і в кожному з них можуть і мають право згадані пан консул, рада й комітет опіки, вислу­хавши іншу сторону чи, принаймні, зробивши їй законний позов до суду, щодо якого позову буде значитися у справах канцелярій, застосувати свої заходи та подбати про те, щоб несправедливість було виправлено і пра­восуддя належно відновлене. У подібних випадках вони повинні виріши­ти попередньо балотуванням «за» і «проти», чи можуть вони втручатися у справу або судовий процес, щодо яких буде подане прохання або нада­на скарга, чи не можуть, і якщо відшукається одинадцять голосів «за», поданих згаданими чиновниками, зібраними у повному своєму складі, то вони мають право й можуть втручатись у чотирьох вищезанотованих випадках і вирішити справу на власний розсуд. Якщо ж, навпаки, ви­явиться одинадцять голосів «проти», то прохання й скарга вважаються відхиленими і ніколи після не приймаються. Але якщо вони не будуть балотуванням ні прийняті, ані відхилені, то в такому випадку піддаються повторним обговоренню та балотуванню, і це робиться лише до трьох разів, після чого, якщо не будуть прийняті, то вважаються відхиленими й ніколи надалі не може бути щодо них доповіді.

Гл. 58. Стосовно того, щоб доповіді перед оголошенням були написані секретарем

§ 1. Постановляємо і наказуємо, задля уникнення прорахунків, ко­трі робляться іноді у Каффі консулами, що не можуть бути ні в якій раді, що скликається в Каффі, оголошуватися ніякі доповіді, якщо секретар не складе дорученої йому доповіді письмово і не прочитає її від початку до кінця чиновникам, котрі скликані у раду. Він же зобов’я­заний згадані доповіді й те, що буде сказано скликаними, записати в одну книгу, котру повинен тримати наступник того консула, при яко­му згадані ради скликатимуться, переслати й найясновельможнішому пану дожу, й комітету Романському, для того, щоб можна було поба­чити, чи не зроблене будь-яке порушення закону, і щоб можна було покарати всіх, хто вчинив погано. Все занотоване потрібно довести до відома згаданих осіб, щоб [вони] не [могли] відмовлятися незнанням.

Гл. 59. Стосовно того, що громадянином каффським не може бути призначений повірений за межі Каффи

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що громадянам каффським не може бути даним, ані призначеним повірений за межі Каффи; навпаки ті, котрі подають позов, повинні звертатися у місце, де судитиметься особа, котра відповідатиме.

Гл. 60. Стосовно того, щоб чиновники каффські не купували речей, що належать громаді, й не продавали їй своїх

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб консул каффський та його вікарій, чиновники скарбниці й писець відомства фінансів, не наважувалися і не ду­мали аніяк, ні вивертом, самі або через інших, публічно чи таємно, купува­ти будь-що з речей громади, чи продавати їй свої, чи купувати [що-небудь] для неї, під загрозою сплатити, як кару, половину вартості таких придбаних або проданих всупереч забороні речей. Означений штраф повинен дійсно стягатися генеральними синдиками, й третина його віддається особі, котра звинувачує, ім’я якої потрібно тримати в таємниці, а решта - громаді.

Гл. 61. Стосовно того, щоб знавці законів або адвокати брали на себе клопоти лише в справах бідних

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що жоден знавець законів або ад­вокат, будь-якого звання, не може прибути до сенату каффського чи па­лацу, як той, хто подає клопотання, ані в сенаті клопотати, тобто клопо­тати чи бути повіреним від імені будь-кого, виключаючи вдовиць, сиріт чи малолітніх, також тих, хто відсутній, чи хворих, насамкінець, всіх, хто не має опікуна чи попечителя, під загрозою сплатити кожний раз один соммо штрафу, що стягається негайно з кожного, хто вчинить всу­переч, та обертається на користь громади чи скарбниці, без будь-якого зменшення. За виконанням цієї постанови повинні наглядати синдики під загрозою підлягати самі штрафуванню.

Гл. 62. Щодо небудівництва укріплень на Чорному морі

§ 1. Взявши до уваги, що в 1441 році, у передостанній день серп­ня, в Генуї, найясновельможнішим паном дожем, радою старійшин і комітетом опіки Романським зроблена була такого роду постанова, що написана рукою Матео де Баргаліо, та бажаючи слідувати йому, поста­новляємо й наказуємо, щоб ніхто, як чиновник, аналогічно - людина приватна, підданий і мешканець на землі славетної громади генуезь­кої, будь-якого стану, звання і чину, не наважувався і не думав, явно чи таємно, ніяким чином, ні під яким виглядом, ні за яких умов і ні за якими прикладами, давати приватній особі дозвіл, засіб або пора­ду, надавати допомогу або покровительство, брати участь чи укладати угоди з метою забудувати, відбудувати, заселити або укріпити знову будь-яке місце, що знаходиться в будь-якій частині Чорного моря або царства Хазарського; аналогічно побудувати у будь-якому місці фор­тецю, замок чи вал без іменного дозволу, погодження, повідомлення та розпорядження найясновельможнішого пана дожа генуезького та високогідної раді, панів старійшин і найшляхетнішого комітету опіки Романського, чинних і тих, котрі будуть потім, під загрозою відповіда­ти своїм майном або бути покараним іншим особливим чином, якому покаранню підлягають на розсуд і за вироком останніх, поручники, що уособлюються згаданими чиновниками в канцелярії у Генуї, під час їх відрядження на Схід.

Гл. 63. Стосовно того, щоб жоден консул не робив витрат, котрі перевершують прибутки його консульства

§ 1. Прийнявши до уваги те, що декретом від 21-го квітня 1441 р., що складено за всією формою в Генуї, написаним рукою секретаря Матео де Баргаліо та оприлюдненим найясновельможнішим дожем ге­нуезьким, радою старійшин і комітетом опіки Романським, спільно з 8-ма громадянами, було визначене, постановлене і вирішене, й цілком ухвалюючи згаданий декрет і постанову як згоду зі справедливістю й моральністю, постановляємо і наказуємо, щоб жоден з майбутніх кон­сулів, включаючи сюди і чинного, не наважувався і не думав, ані будь- яким чином, і під яким-небудь виглядом, ні за яких умов і ні з яких-не- будь уявленим умовам, прямо чи не прямо, таємно чи явно, витратити або використати на що-небудь, або дозволити витратити і використати, а також закласти або дати облігацію на суму більшу чи меншу з прибут­ків від податків і мита, й інших прибутків громади та каффської скарб­ниці, що належатимуть часу наступних консулів; але лише дозволяєть­ся їм завжди, в силу правил і постанов, виданих нещодавно, асигнувати і розпоряджуватися прибутками, внесками, асигнованими сумами і зборами, що належать часу їх перебування на консульській посаді - під загрозою сплатити штраф, що дорівнює подвійній сумі проти тої, котру вони, всупереч цій постанові та правилам, витратять, закладуть, вико­ристають і дозволять закласти й витратити. Штраф цей стягається не­гайно, у випадку порушення правил, синдиками, обраними для повірки дій консулів, на користь громаді, без будь-якої апеляції та виправдо­вування. Постановляємо спільно, що генеральні синдики зобов’язані завжди при обійманні посади консулами та, у їх присутності, наказати прочитати це правило, і привести їх до присяги, що [консули] будуть дотримуватися цього [правила] без будь-якого виключення.

Гл. 64. Щодо свят у Каффі

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що дозволяється пану консулу м. Каффи спільно з керуючими, радою старійшин, радою скарбниці та комітетом опіки, після попереднього балотування, утримати щорічно із сум скарбниці від 1 OOO до 2 000 аспрів на всі свята й радісні події, на які вони вважатимуть потрібним, і маючи при цьому на увазі свята на честь і за души благодійників, творителів, що записали на церков. Понад двох тисяч аспрів їм дозволяти не можна, під загрозою сплатити, як кару, своїми власними грошима.

Гл. 65. Щодо невіддання на відкуп солі

§ 1. Постановляємо, визначаємо й підтверджуємо, щоб ніхто з гену- езців або підсудних за генуезькими законами, користуються у будь-якій частині генуезькими привілеями, не намагався і не думав сам або за посередництва інших віддавати на відкуп, купувати або придбати соля­них місць в усьому Хазарському царстві, чи солі з цих місць гуртом або частинами; не наважувався тримати управляючого або повіреного для продажу солі на заводі, що належить якому-небудь сарацину або кан- люку, під загрозою штрафу в 100 соммо, які спрямовуються у каффську скарбницю, від якого третина віддається особі, що звинувачує, а решта належить громаді. Особі, що звинувачує, вірити [потрібно] повністю, якщо вона презентує одного законного свідка, й ім’я його тримати у таємниці. У випадку, коли той, хто вчинить всупереч згаданій поста­нові, не буде спроможним сплатити штраф, то [він] підлягає тілесному покаранню за вироком чиновника.

§ 2. Також постановляємо, щоб жоден генуезець не наважувався й подумати бути присутнім на соляному заводі у той час, коли вимірюва­тиметься яка-небудь кількість солі, під загрозою штрафу вищезгаданого, що стягається, як занотовано, з відданням частини тому, хто свідчитиме.

§ 3. А пан консул чинний та кожний, хто буде консулом потім, по­винен бути в цьому випадку виключно виконавцем, і зобов’язаний, коли йому принесуть прохання або пропозицію стосовно стягнення штрафу, витребувати його дійсно й точно, не дивлячись на будь-які ви­ключення, які можуть застосувати ті, хто захищаються.

Попередня постанова не стосується шкіперів кораблів і купців, котрі беруть участь у судні, що ходить морем, або таких, які не мають, котрим доз­воляється купувати таку кількість солі, скільки може підняти корабель або скільки можна навантажити на нього, але не більше подвійного вантажу.

Гл. 66. Щодо здобичі, котра буде взята на суходолі

§ 1. Якщо станеться, що буде взята яка-небудь здобич на судні ко­заками, аргузіями або каффськими людьми, яка складається з речей, худоби і волів татарів, будь-чиїх, постановляємо і наказуємо, щоб ні консул каффський, ні варта міської брами, ні чиновники каффські, ані будь-хто інший, будь-якого звання, не наважувався і не думав брати частину цієї здобичі або худоби; навпаки, така здобич повинна бути недоторканою й ті, хто її взяли або перехопили, мають на неї повне право, і пан консул Каффи повинен таких козаків, аргузіїв і всіх, хто перехоплює, підтримувати, надавати їм допомогу й заступництво. Якщо ж який-небудь консул Каффи, чиновники чи дехто інший відніме або перехопить у перехоплювачів, то підлягає штрафу, що дорівнює по­двійної ціни того, хто взяв у них.

Гл. 67. Щодо колишніх позичальників скарбниці

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що колишні позичальники кафф- ської скарбниці всіх минулих тисячних років, розуміючи під цими словами всіх тих, котрі зробилися позичальниками напередодні кон­сульства пана Іоанна Навоне, котрий обійняв посаду в 1440 році черв­ня 13-го дня, можуть вимагати очистки боргу й платежу лише від де­яких боржників, записаних і занотованих в особливій книзі, окремо від книги скарбниці. Якщо ж який-небудь консул або інші чиновники, порушуючи цю постанову, здійснять платіж таким позичальникам чи будь-кому з них, то відповідно підлягають штрафу, а саме: консул по­винен сплатити власним коштом еквівалентну сумму, що видана їм, а чиновник, котрий погодився на її видачу, - 10 соммо кожного разу.

§ 2. Постановляємо спільно, щоб ця постанова і правило написано було на першій сторінці згаданої книги, щоб ніхто не виправдовувався незнанням.

Гл. 68. Стосовно того, що може стягати відкупник акцизу за харчові припаси

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що відкупник на харчові припаси або керівник акцизних зобов’язаний і може лише стягати наступне:

§ 2. Саме з кожного чотирьохколісного возу пшениці, проса і, на­решті, всілякого хлібу, що привезеться і буде відправлений на базар для продажу, - 6 аспрів.

§ 3. З возу двохколісного - 3 аспри.

§ 4. З інших же возків, навантажених пшеницею, просом та іншим хлібом, аби сумішшю, якщо вони будуть привезені не для продажу, не повинен згаданий відкупник отримувати нічого.

§ 5. Також дозволяється і можна стягати згаданому відкупнику як на­лежний йому прибуток, з кожної кількості семен, пшениці, проса чи ін­шого хлібу, або різної суміші [семен], що продається на базарі чи в інших місцях, по 1 аспру з кожної каффської міри від продавця й стільки ж від відкупника; крім того - акцизний, котрий міряє, отримує з міри по одному аспру. Постановляємо спільно, що згаданий відкупник не повинен стягати понад визначеної вище кількості, під загрозою штрафу в 100 аспрів з кож­ного і кожний раз, від якого третина належить особі, котра звинувачує.

§ 6. З кожної ж міри горіхів, мігдалю чи ріжків, що продаються на базарі або в інших місцях, може отримувати половину аспра від про­давця й стільки ж від покупця. Але якщо станеться, що хто-небудь за­бажає виміряти хліб чи інші припаси для того тільки, щоб дізнатися міру або для відправки з Каффи, але не через випадок продажу на місці, то відкупник не отримує нічого.

§ 7. Також постановляємо, що згаданий керівник акцизних [чи­новників] може стягати з кожного чотирьохколісного возу солі, що при­возиться в Каффу для продажу - 6 аспрів; з візку ж або двоколісного возу - 4 аспри. Постановляємо спільно, що ні згаданий керівник, ані його акцизні [чиновники] не мають права брати солі, ані митної платні за неї.

Також отримувати може від кожного, хто продає сіль у крамниці по одному аспру з міри від продавця й стільки ж - від покупця, і один аспр брати собі, інший - віддавати акцизному [чиновнику].

§ 8. Якщо ж згаданий відкупник, котрий керує акцизними збір­никами, візьме сам чи через інших, явно чи таємно, під приводом на­лежного йому прибутку або з іншого випадку, понад визначеної вище і дозволеної платні, то підлягає у перший раз, як покарання, штрафу, що перевершує у 12 разів взяту ним суму, крім тієї, котра йому дозволена, а в другий раз - штрафу в 100 аспрів і понад [зазначеного розміру] за вироком пана консула чи панів синдиків, дивлячись на розмір взятої ними незаконно суми; від цього штрафу третина належить особі, котра звинувачуватиме, а решта - громаді.

Гл. 69. Стосовно того, що може стягати відкупник акцизу на деревину, траву, зелень та вугілля

§ 1. Постановляємо, визначаємо і підтверджуємо, що відкупник ак­цизу на деревину, траву, зелень та вугілля може стягатися лише з ниж- чепойменованих предметів, нижчезазначену кількість грошей.

§ 2. По-перше, бажаємо і наказуємо, що згаданий відкупник стягати може з усіх трав і зелені, що привозиться суходолом на базар у Каффу, з кожного чотирьохколісного возу - один аспр, з візку ж чи двоколісного возу - половину аспру. Також може стягатися з кожного чотирьохколіс­ного возу плодів - один аспр, з візку - половину аспру.

§ 3. Також може отримувати з кожного чотирьохколісного возу з дошками - 4 аспри, з візку - два аспри.

§ 4. Також може отримувати з кожного чотирьохколісного возу об­робленої деревини - три аспри, з візку - півтора аспри.

§ 5. Також може отримувати з кожного на чотирьох колесах з білим лісом - два аспри.

§ 6. Також може отримувати з кожного чотирьохколісного возу дров один мінастій, з візку - півмінастія.

§ 7. Також з чотирьохколісного возу з вугіллям - два аспри.

§ 8. З солі він не може і не повинен отримувати нічого.

Гл. 70. Щодо обирання чотирьох чиновників для ревізії книг душеприказчиків

§ 1. Постановляємо і наказуємо: щорічно 1-го січня дозволяється консулу, раді старійшин і генеральним синдикам каффським обира­ти й призначати чотирьох чиновників, з людей правих і чесних, двох громадян генуезьких і двох каффських, для точної й ретельної ревізії картуларіів чи книг всіх душеприказчиків та виконавців заповітів або останньої волі померлих, щоб дізнатися, чи виконують вони покладене на них душеприказництво добре, законно, справедливо і відповідно з волею авторів заповітів. Ця постанова стосується латинів, греків і ві- рменів, які помирають в Каффі, ці ж чотири чиновники повинні диви­тися, щоб згадані душеприказчики розпоряджалися, влаштовували та роздавали за волею авторів заповітів, під загрозою сплатити, як пока­рання, власним коштом те, що роздадуть проти волі померлих.

Гл. 71. Стосовно того, щоб сотники не збирали нічого між різними націями на користь військового керівника міста Каффи, або з метою подарунку йому

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що жоден сотник не може збирати нічого, ані накладати контрибуцій на людей, будь-якої нації, на користь військового керівника міста Каффи та інших чиновників, або з метою подарувати їм, під загрозою штрафу [в розмірі] від 100 до 1 000 аспрів, від якого третина належить особі, котра звинувачує.

Гл. 72. Стосовно того, щоб тудун канлюкський не втручався у справи мешканців Каффи

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб тудун чи керівник канлюк­ський не наважувався й не думав втручатися у справи мешканців Каффи, коли вони залишились або мешкали у місті чи передмістях протягом одного року з їх родинами, тому що тоді вони повинні вважа­тися генуезцями, а не канлюками, і судити їх зобов’язаний пан консул Каффи чи його вікарій та судді, до відомства яких це належить.

Гл. 73. Щодо обрання добрих людей з ратуші для вирішення справ цивільних

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що справи громадянські та грошо­ві, що в силу Статуту доручаються добрим людям з громади міняйл, за­мість них повинні доручатися двом гарним людям - латинцям з ратуші, що додаються особам, котрі беруть участь у судовому процесі, [а саме] тим, хто висловлюють підозру, а також особам, які перебувають під підозрою, яким надаються влада, право, сила і всі засоби вести справи, що згаданим Статутом визначаються, наказуються та їм присвоєні.

Гл. 74. Стосовно того, щоб товари не ввозилися потайки та щодо відшкодування збитків, якщо вони будуть кинуті в море

§ 1. Оскільки багато кораблів, через жадібність користолюбних шкі­перів, переважно навантажуються товарами та іншими предметами по­тайки, що небезпечно для тих, хто ходить на них, то, бажаючи застосувати проти цього заходи, постановляємо й наказуємо, щоб жоден шкіпер пря­муючого корабля не наважувався і не думав навантажувати чи перевози­ти потайки ніяких товарів або речей чи будь-якого майна, під загрозою штрафу від 100 до 2 000 аспрів сріблом, котрий стягається за вироком ко­мітету торговельного з кожного шкіпера й кожного разу. Якщо ж випад­ково вищеозначені товари або речі будуть кинуті в море, то зобов’язаний шкіпер і купці, котрі мають свою частину в цьому кораблі, відшкодувати за кинуті речі й товари, не дивлячись на існуючий протилежний звичай.

Гл. 75. Коли потрібно скріпити й затвердити рахункову книгу скарбниці

§ 1. Задля більшого посилення правила, встановленого нами вище, щоб консул не витрачав понад прибутків свого консульства, постанов­ляємо й наказуємо, що рада скарбниці чинна й кожна, яка буде з часом, зобов’язана 13-го [дня] наступного червня змінити або наказати змі­нити книгу скарбниці та створити нову, і це повторювати за порядком кожний рік, під загрозою штрафу в 25 соммо з кожного чиновника і кожного разу, і цей штраф стягається з писця скарбниці, якщо [він] не дотримується вищезанотованого.

Гл. 76. Стосовно того, щоб іноземці не торгували вроздріб

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб ніхто, якщо не буде генуезцем або підданим громади генуезької, не наважувався й не думав продава­ти або доручати іншим продавати в місті Каффі вроздріб льон і вино, під загрозою штрафу від 50 до 200 аспрів, за вироком синдиків, не по­рушуючи однак угод, що існують між громадою та деякими етносами, виключаючи той час, коли галеї венеціанські стоять у місті Каффі, тому що тоді дозволяється продавати венеціанцям вроздріб і гуртом, як це було досі.

Книга 2. Щодо устрою місць, підпорядкованих м. Каффі

Гл. 1. Щодо устрою Солдайї

§ 1. Постановляємо й наказуємо, що консул Солдайї, чинний та кожний майбутній, повинен отримувати від громади каффської для себе, свого служителя і на одного коня грошового утримання й платні на рік 50 соммо за свою посаду.

§ 2. Також повинен отримати згаданий консул 25 соммо, котрі от­римував досі за посаду очільника фортеці.

§ 3. Також повинен отримати згаданий консул, як і завжди, 25 сом­мо за посаду керуючого фінансами і посаду воєначальника.

§ 4. Також, що згаданий консул не може отримувати ніякого грошо­вого утримання на служників чи солдатів згаданого місця, але мусить задовольнитися вище призначеним грошовим утриманням, а якщо ви­явиться, що діятиме всупереч, то повинен повернути отримані гроші й понад це ще й подвійну суму. Чверть цього штрафу належить особі, котра звинувачуме, а решта - громаді.

§ 5. Також не може ніяк і не наважується згаданий консул протягом свого перебування на посаді мати в Солдайї та в окрузі ні під яким ви­глядом виноградника чи землі, під загрозою штрафу.

§ 6. Також не може згаданий консул збирати жодної платні від гро­мади через будь-які роботи, що виконуються ним або передбачені в означеному місці.

§ 7. Також постановляємо, що згаданий консул не має права робити облави під загрозою штрафу в 10 соммо сріблом за кожну.

§ 8. Також не може згаданий консул дозволяти найманим людям означеного місця відбути в Каффу інакше, ніж лише удвох разом, інших же не повинен пускати доти, доки відбулі не повернуться до Солдайї; до того ж, відповідно правилу, щоб ніхто з них не був відсут­нім понад п’яти днів, під загрозою штрафу в 10 аспрів з кожного і за кожний день.

§ 9. І за цим повинен наглядати консул під загрозою штрафу в 100 аспрів, що стягаються з нього за вироком синдиків. Якщо ж дехто зі зга­даних найманих людей означеного місця залишиться вісім днів у спра­вах своїх, навіть з дозволу консула, то час, що він перебував понад п’яти днів, не рахується, але вилучається з його річної служби.

§ 10. Не може також згаданий консул дозволити нікому із солдатів, що базуються у замках, відбувати до Каффи, під загрозою штрафу в 500 аспрів за кожного і кожний раз.

§11. Для захисту ж означеного місця консул повинен мати солдатів і найманих людей наступних:

По-перше, поліцейського пристава одного, доброго й надійного, який отримує від громади грошове утримання на рік - 18 соммо кафф- ською монетою, із обов’язком відчиняти й зачиняти базарну браму в Солдайї. Він не може бути ні з невільників, ані з вільновідпущених.

§ 12. Також одного гарного нотарія чи діловода, який не може слу­жити в сенаті понад року й отримує грошове утримання - 12 соммо, й понад це звичайний та визначений прибуток з прохачів за складання паперів. Він не може бути з громадян Солдайї та повинен наглядати за тарифним табелем, що існує в цьому місті, виданим у 1387 році й затвердженим неодноразово, а в останнє - у 1431 році. За виконанням згаданого табелю зобов’язаний спостерігати комітет опіки. Виключення з попередньої постанови можна зробити лише в такому випадку, коли консул залишатиметься в Солдайї понад рік, бо тоді й діловод зали­шиться протягом всього цього часу.

§ 13. Також постановляємо, щоб у згаданому місці Солдайї вста­новлені були для варти у брами базарної двоє вартових гарних і вірних, які отримують грошове утримання на місяць - 65 аспрів кожний та [вони мусять] постійно бути на варті у згаданої брами позмінно, один - вдень, другий - вночі, під загрозою штрафу в 10 аспрів з того, кого не виявиться на своєму посту.

§ 14. Також повинен мати згаданий консул розсильних, з яких кож­ний отримує на місяць 40 аспрів. Також - двох слуг, котрі отримують на місяць по 40 аспрів.

§ 15. Також повинно бути в згаданому місці при консулі, для служби й доручень, вісім аргузіїв гарних і надійних з кіньми, зброєю та плащами добрими й міцними; серед [аргузіїв] не може і не повинні бути невільник, будь-чий підданий. Всі ці аргузії отримують спільно 120 аспрів на місяць.

§ 16. Також повинно бути для захисту й сторожі згаданого місця 20 найманих солдатів, з їх зброєю, з двома баллістами у кожного, серед яких не може бути ні невільник, ні вільновідпущеник, ані чий-небудь слуга, під загрозою втратити, як покарання, своє грошове утримання. Солдати отримують на всіх кожний місяць 2 170 аспрів, включаючи в це число підкапітана, який отримує на місяць 140 аспрів і повинен здійснювати гарний нагляд за вартою та нічними караулами. Всі сол­дати повинні також стояти на варті й у нічних караулах, і виконувати накази згаданого консула.

§ 17. Також повинні бути у згаданому місці Солдайї два підкомен- данти, один - у фортеці Св. Хреста, інший - у фортеці Св. Ілії, котрі от­римують за рахунок скарбниці по 300 аспрів і не можуть призначатися з громадян Солдайї. У фортеці Св. Ілії повинно перебувати не менше 4-х солдатів, крім підкоменданта, із грошовим утриманням по 200 аспрів на місяць. Ці солдати зобов’язані також вартувати і у нічному карау­лі за розпорядженням підкоменданта. Обидва підкоменданта повинні щойно після заходу Сонця бути в фортецях своїх і не можуть виходити з них протягом всієї ночі до сходу Сонця, під загрозою втратити, як по­карання, і грошове утримання, й посаду. Підкомендант, призначений у фортецю Св. Ілії, не має права дозволяти солдатам виходити з фортеці інакше, ніж лише по одому на день так, щоб у цій фортеці завжди були три солдати й сам підкомендант; у фортеці ж Св. Хреста повинно бути в наявності завжди принаймні 6 солдатів.

§ 18. Також постановляємо, що згадані підкоменданти зобов’яза­ні слухатися наказів консула Солдайї та називати йому всіх солдатів, що вчиняють сварку або правопорушників, для того, щоб він міг дія­ти щодо них за законом і покарати їх, як цього вимагає порядок, під загрозою штрафу в 10 соммо, якому підлягає відповідно щоразу, коли вчинятиме всупереч [занотованому].

§ 19. Також постановляємо й наказуємо, що згадані підкомендан- ти не можуть входити у [позаслужбові] зносини із солдатами згаданих фортець, ні продавати їм нічого на термін, ні вина вроздріб, під загро­зою втратити, як покарання, продану річ.

§ 20. Також потрібно утримувати в згаданому місці Солдайї одного музику, що грає на дудці, котрий зобов’язаний грати вночі на мурах і вартувати, [котрий] отримує на місяць 75 аспрів.

§ 21. Також повинен бути в згаданому місці перекладач, який знає мови - латину, грецьку й татарську, котрий зобов’язаний перебувати на службі в сенаті консула, коли він потрібен, й тлумачити вірно; [котрий] отримує грошове утримання на місяць - 150 аспрів.

§ 22. Також повинен бути в згаданому місці цирульник, який відає хірургію, котрий отримує на місяць 180 аспрів грошового утримання.

§ 23. Також повинен бути в згаданому місці діловод з мови грець­кої, котрий отримує на місяць 50 аспрів.

§ 24. Також постановляємо, що єпископ означеного місця Солдайї повинен отримувати столових на місяць - 100 аспрів.

§ 25. Також постановляємо, що в згаданому місці повинен бути гар­ний домовий священик, котрий отримує на місяць 100 аспрів.

§ 26. Також повинні бути в згаданому місці у зовнішньої брами пе­редмість двоє вартових, котрі отримують на місяць 75 аспрів.

§ ZJ. Також постановляємо, щоб у згаданому місці був майстер, який би проводив воду й наглядав за водогонами, із грошовим утри­манням 65 аспрів на місяць.

§ 28. Також повинен бути в згаданому місці один сторож з турецьким барабаном, в який зобов’язаний, за чинним звичаєм, барабанити на мурах, вартуючи їх, і отримувати грошове утримання - 60 аспрів на місяць.

§ 29. Також постановляємо, щоб в згаданому місці були два сурма­ча, котрі зобов’язані вдень і вночі сурмити на мурах, стоячи на варті, й отримувати разом 200 аспрів на місяць.

§ ЗО. Також, через те, що Параскево де Коямінас чи батько його ко­лись зробив багато доброго й корисного в означеному місці, то повинен отримувати згаданий Параскево по 160 аспрів на місяць, доки трива­ють його привілеї.

§ 31. Також постановляємо й наказуємо, щоб надалі консулом і вісьмома найгіднішими мешканцями того місця, обирались кожний рік 1-го травня два чесних чоловіка; один - латинець, інший - грек, з владою й правом розподіляти й давати воду людям, котрі мають виноградники в Солдайї. Розподілу, зробленого ними, зобов’язаний кожний дотримуватися, під загрозою штрафу в 100 аспрів з кожного, хто вчинив всупереч; [від цього штрафу] половина спрямовується на користь того, хто зазнав втрат, а друга половина - на користь згада­ного комітету опіки про воду, як грошове утримання й платня чино­вникам. Ці чиновники зобов’язані завжди і при будь-якому зручному випадку намагатися й застосовувати дієві заходи, щоб у згаданому місці Солдайї був запас і придовілля води; вони зобов’язані бути при­сутніми під час робіт, що здійснюються із цією метою, під загрозою штрафу в 25 аспри з кожного.

Також, щоб вартові, котрі призначаються вартувати вночі на мурах, обиралися консулом, сотником і двома чиновниками комітету опіки означеного місця Солдайї та отримували від них грошове утримання. У лавах цих вартових ні консул, ані інший чиновник не можуть мати своїх людей або колишніх слуг, звільнених від праці, але які отримують грошове утримання, - під загрозою сплатити, як покарання, вдвічі про­ти того, що візьмуть за таких людей, під що підлягає й сотник, котрий сплатив грошове утримання таким людям.

§ 32. Згаданим вартовим не може сплачувати грошового утримання ніхто, окрім сотника і комітету опіки, й лише готівкою, так що ні кон­сул, ані інший чиновник не має права нікому з них замість грошового утримання продавати будь-яких товарів або речей, під загрозою втра­тити, як покарання, означені речі. Крім того, через силу цієї постанови не приймається скарга ні від консула, ані від інших чиновників, якщо вона буде подана щодо продажу чи поступки означених речей, що зро­блено всупереч Статуту.

§ 33. Також постановляємо і наказуємо, що згаданий консул не може ні сам, ані через інших брати нічого від тих, які приносять чи при­возять у Солдайю рибу, траву, зелень або плоди, але повинен задоволь­нятися своїм грошовим утриманням, під загрозою штрафу в 100 аспрів за кожний раз [порушення занотованого], від якого [штрафу] третина належить особі, котра звинувачує. Штраф стягається негайно консулом каффським і радою скарбниці, хоча би згаданий консул залишався ще на подальший час на своїй посаді.

§ 34. Постановляемо також, щоб згаданий консул не наважував­ся й не думав входити у зносини ні з будь-яким солдатом, найманцем, аргузієм чи кимось, хто перебуває на грошовому утриманні громади, ні продавати їм щось на термін, під загрозою втратити річ або товар, а разом з тим і право подавати скаргу, як це занотовано вище.

§ 35. Також постановляємо й наказуємо, що негайно після обійман­ня посади, консул зобов’язаний скликати через глашатая всіх міщан і мешканців Солдайї у ратушу громади, й на цьому зібранні обрати чо­тирьох гарних і чесних людей, спроможних виконувати обов’язки сот­ника, тобто очільника сотні. Щодо цих чотирьох консул і комітет опіки повинні надіслати письмове повідомлення пану консулу Каффи та його раді, котрі обирають і затверджують одного з чотирьох сотником чи очільником сотні у Солдайї.

§ 36. Також, що згаданий консул зобов’язаний обрати чи затверди­ти старост поселень, підпорядкованих Солдайї, керуючись більшістю голосів, поданих на чиюсь користь людьми цих поселень, і що діловод того місця не може отримати через обрання понад 10 аспрів.

Гл. 2. Стосовно того, щоб не відкривати браму вночі

§ 1. Також, тому що дуже небезпечно відчиняти брами вночі, по­становляємо і наказуємо, щоб брами в означеному місці Солдайї не від­чинялися вночі, але стояли зачиненими до самого дня, за виключенням кончої та явної необхідність, з тією, однак, умовою, щоб передбрамний міст був завжди піднятим, під загрозою штрафу в 1 000 аспрів кафф- ською монетою.

§ 2. Постановляємо спільно, що консулу неможна вночі, після того, як продзвонили на Аве-Марія, залишати землю Солдайї та перено­чувати в іншому місці, під загрозою, як покарання, бути усуненому з посади та втратити грошове утримання. Це покарання до нього буде застосоване, коли вчинить всупереч, і в цьому випадку зобов’язаний комітет опіки Солдайї, щойно про це довідається, негайно доповісти пану консулу каффському та його раді, котрі за присягою повинні не­гайно, [щойно] отримавши повідомлення, призначити іншого консула на цю посаду або продати її, відповідно до правил каффського Статуту.

Гл. 3. Щодо виявлених вночі й що мусять сплатити ув’язнені

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що ув’язненні у буцегарнях згада­ного місця Солдайї зобов’язані сплатити за ув’язнення не більше трьох аспрів з людини, незалежно за що вони покарані, під загрозою штрафу в 25 аспрів з кожного й за кожний раз.

§ 2. Також, що поліцейський пристав не може затримати нікого вночі, ані вимагати грошей ні від кого, якщо виявить його на вулиці поблизу будинку, в якому виявлений мешкає, чи через три будинки від помешкання, під загрозою штрафу в 25 аспрів за кожного й кожного разу, коли діятиме всупереч; від цього [штрафу] половина віддаєть­ся особі, котра звинувачуватиме, а друга - комітету опіки. Однак він [поліцейський] може і йому дозволяється взяти з кожного, виявленого вночі на вулиці після дзвонів, для безпеки міста, не більше 10 аспрів, під загрозою штрафу вищенаведеного.

§ 3. Також постановляємо, щоб згаданий консул і колишній комітет опіки Солдайї обирали кожного разу двох чесних мешканців Солдайї, одного - латина, іншого - грека, котрі повинні йменуватися комітетом опіки Солдайї. Ці два чиновника, як обрані зазначеним порядком, по­винні прийняти присягу за присяжним аркушем, котрий тримає перед ними консул, що будуть добре й за законами виконувати свої посадові обов’язки, що полягають у збереженні зброї та харчових припасів, які має згадане місце.

§ 4. Вони ж зобов’язані, щойно після обрання, описати всю зброю, військові припаси й провіант, що належать громаді, а після завершення року своєї служби віддати гідний та належний звіт своїм наступникам щодо дій своїх та адміністрування. Крім того, повинні повідомити кон­сулу про все, що вважатимуть корисним для захисту й безпеки згада­ного місця Солдайї, доповісти йому щодо поганих вчинків тамтешніх чиновників і бути присутніми, принаймні, поодинці, при всіх роботах, котрі з часом здійснюватимуться в означеному місці, під загрозою по­карання за невиконання присяги. Вони, насамкінець, повинні мати у себе ці постанови і наказати прочитати їх собі чотири рази на рік, щоб не виправдовуватися незнанням.

§ 5. Також постановляємо й запроваджуємо, що ні згаданий консул Солдайї, ані інший чиновник не можуть ніяким чином, ні вивертом, самі або через інших, взяти на відкуп прибуток чи грошовий збір у зга­даному місці, ні брати участі в ньому прямо чи непрямо, ані збирати його, під загрозою штрафу від 10 до 20 соммо, що стягаються з кожного і за кожний раз за вироком синдиків каффських; цей штраф стягається і з того, хто брав участь у згаданих прибутку чи зборі разом з консулом або чиновником.

§ 6. На рішення означеного консула й всілякий утиск можна апе­лювати до пана консула в Каффі чи синдиків Каффи, і консул Солдайї зобов’язаний підкорятися наказам пана консула Каффи.

§ 7. Також постановляємо й запроваджуємо, що пристав, який наг­лядає за продажем у Солдайї, зобов’язаний дотримуватися тарифно­го табелю, який існує в Солдайї, так само, як і нотарій, що занотовано вище. Згаданий табель зроблений у 1385 р. і декілька разів затверджу­вався, [він же] остаточно підтверджений нами цим Статутом і повинен мати повну силу й значення. За дотриманням його зобов’язаний нагля­дати комітет опіки, під загрозою підпасти під суд синдиків і підлягати штрафу.

§ 8. Цим Статутом підтверджуємо також привілеї, що даровані гро­мадянам за консульства пана Габріеле Доріа, написані рукою Ієроніма Рубео, секретаря, у 1144 році, 14-го червня.

§ 9. Також постановляємо, що консул згаданого місця і комітет опі­ки зобов’язані кожні три роки змусити очільника сотні та його нічних караульних зробити розпис суми, котра сплачується щорічно на нічну варту, при цьому згаданий консул і комітет повинні подбати, щоб роз­пис був зроблений збалансовано й не обтяжував бідних; крім того, щоб розпис не перевершував суми, необхідної на витрати.

§ 10. Також постановляємо й запроваджуємо, що згаданий комітет опіки зобов’язаний на майбутнє стягати половину [прибутку] з вино­градників, і що консул не може втручатися в це під загрозою штрафу в 10 соммо і за кожний раз. Із цих грошей може витрачати комітет на ремонт у згаданому місці та інші витрати, що консул і караульні того місця вважатимуть необхідними. Щодо цих витрат повинен комітет надсилати щорічний звіт у каффську раду скарбниці, із супроводжен­ням решти суми від означеного збору.

§ 11. Також постановляємо й запроваджуємо, щоб консул, якщо буде нагода послати за кимось з мешканців 18 селищ, ні брав нічо­го за свої повістки й призивав лише один раз, давши рішучий наказ. Аналогічним чином діловод з грецької мови не має права отримувати понад одного аспру, перекладачі ж, діловод консула і сам консул не от­римують нічого ні за папери, ані за щось інше, під загрозою штрафу в 50 аспрів, що стягається з консула щоразу на користь самого комітету опіки, але не на користь його чиновників.

§ 12. Також постановляємо, щоб всі штрафи, які визначають­ся консулом того місця, стягалися згаданим комітетом опіки, котрий зобов’язаний подавати про них річний звіт і спрямовувати суми гро­шей, що залишаються від них, до ради скарбниці міста Каффи, як це постановлено щодо вищезгаданого збору. Якщо ж якимось чином діз­нається комітет, що консул стягнув будь-який з означених штрафів на власну користь, то зобов’язаний довести це до відома консула Каффи, керуючих і старійшин, для того, щоб вони його покарали. Коли ж згада­ні чиновники цього не виконають, зобов’язані сплатити [штраф] стіль­ки ж власним коштом.

§ 13. Також постановляємо, щоб згаданий консул Солдайї не на­важувався й не думав втручатися й розпоряджатися барками й мане- ріями, що прямують в Каффу, і не посилав їх ні до кого в Каффу, тому що люди солдайські повинні бути вільними й не утискатися ніким. Аналогічним чином він не наважується втручатися в плавання барок, манеріїв і суден, що приходять з віддаленіших місць і отримувати від них щось, під загрозою штрафу в один соммо за кожне судно й за кож­ний раз; цей штраф стягається з нього на користь скарбниці понад по­вернення того, що він отримав.

Гл. 4. Щодо витрат щорічних звичайних у Солдайї

§ 1. Постановляємо й запроваджуємо: щороку в Солдайї повинні робитися наступні витрати. По-перше, на приношення церквам, чис­лом тринадцяти, по 42 аспри на кожну.

§ 2. Також на вино священикам на Великдень - 50 аспрів.

§ 3. Також на приношення Святим Гервасію та Протасію, на вино й священикам - 92 аспри.

§ 4. Також на вечерю у свято та напередодні [свята] Св. Іоанна - 130 аспрів.

§ 5. Також на віск і воскові свічки на Різдво Господнє - 50 аспрів.

§ 6. Також на Святвечір напередодні Різдва - 120 аспрів.

§ 7. Також на свічки у ратушу для солдатів, котрі вартують, - 300 аспрів.

§ 8. Також на сургуч і папір для потреб консула - 200 аспрів.

§ 9. Також на дрова для ратуші й замків - 600 аспрів.

§ 10. Також на пару великих прапорів - 300 аспрів.

§ 11. Також священикам у свято Богоявления - 75 аспрів.

§ 12. Також на вино аргузіям і поліцейським служителям в означене свято - 100 аспрів.

§ 13. Також на шестя консула в Солдайї - 200 аспрів.

§ 14. Також на одноразову пожертву для стрільців - 300 аспрів.

§ 15. Також на скачки на свято Свв. Гервасія і Протасія - 350 аспрів.

§ 16. Нарешті, тому що може статися нагода, що у згаданому міс­ці взято чи перехоплено буде здобич, постановляємо й наказуємо, щоб чверть здобичі, якою би вона не була й ким би не була взята у ворогів або у противників рішень Каффи, віддавалася консулу згаданого місця, решта - три чверті розподілялися між громадою й козаками навпіл.

Гл. 5. Щодо устрою Чембало

§ 1. Бажаючи опікуватися устроєм Чембало, цим постановляємо наступне:

§ 2. По-перше, що консул згаданого місця Чембало повинен мати гро­шове утримання від громади каффської на рік разом зі своїм слугою, котро­го зобов’язаний утримувати власним коштом, не більше 40 соммо, крім при­бутків за ув’язнення в буцегарні та прикладання печатки, як це було і раніше.

§ 3. Також, що згаданий консул повинен отримувати із зазначеного джерела за посаду коменданта й керуючого фінансами на рік не більше 20 соммо.

§ 4. Також постановляємо, щоб згаданий консул не наважувався і не думав купувати або брати у мешканців Чембало і селищ хліба, вина чи де­ревини інакше, ніж за ринковою й справедливою ціною, що пропонуєть­ся не ним самим, але продавцями, не застосовуючи, під загрозою штрафу, колишній інший звичай брати товар за відсотки від даної у ріст суми чи за несправедливим контрактом. Цей звичай купувати надалі та за недозволе- ними умовами ми з цього дня скасовуємо і наказуємо, щоб його не було.

§ 5. Також постановляємо й суворо запроваджуємо, що консул в Чембало чинний і хто буде консулом після - не може ні під яким видом продавати у борг чи на певний термін солдатам, аргузіям, котрі отриму­ють грошове утримання, та іншим [особам], які перебувають на службі громади, сам чи через інших, товарів та інших речей, а також вина гур­том чи вроздріб у борг, під загрозою втратити, як покарання, гроші, що взяті за продану річ, разом із правом подавати скаргу. Цих втрачених грошей третина належить особі котра звинувачує.

§ 6. Також постановляємо й наказуємо, що згаданому пану консу­лу заборонено влаштувати свого слугу до лав найманців громади, під загрозою сплатити подвійний штраф проти тієї суми, котру візьме за слугу, який записаний у солдати. Від цього штрафу третина належить особі котра звинувачуватиме, а дві третини - громаді.

§ 7. Також, що жоден консул не має права брати жодної частини зі штрафів, що призначаються у Чембало, але всі вони повинні надходити як прибуток громади, під загрозою підпасти під суд синдиків і повер­нути подвійну сплату проти суми, утриманої для себе, не дивлячись на інший звичай напроти. Про такі штрафи згаданий консул повинен до­повідати пану консулу в Каффі або раді скарбниці.

§ 8. Також постановляємо і затверджуємо, щоб у згаданому місці Чембало для його безпеки й захисту, було 40 солдатів-стрільців гарних і надійних зі своєю зброєю й двома баллістами у кожного. Серед них не може бути ні невільника, ні вільновідпущеного, ані слуги чиновника. У число таких стрільців включається комендант зі своїм служителем і шість солдатів Нижньої Фортеці. Солдати отримують кожний по 150 аспрів на місяць, комендант же зі своїм служителем, котрий повинен бути здатним і віком не менше 20 років, отримує на місяць 500 аспрів грошового утримання. Всі солдати згаданої фортеці та інші солдати згаданого місця зобов’язані вартувати у нічних караулах. У число зга­даних сорока осіб включаються ще два сурмача, один цирульник, один підкомендант і один поліцейський пристав.

§ 9. Також постановляємо, крім занотованого вище, щоб у згаданому місці Чембало, у фортеці Св. Миколи, був один підкомендант з одним служителем гарним, віком понад 20 років. Обидва вони повинні отриму­вати грошового утримання коштом громади 500 аспрів на місяць.

§ 10. Також повинен мати згаданий підкомендант 7 солдатів, крім себе і служителя свого, котрі повинні стояти у згаданій фортеці й не можуть виходити з неї інакше, ніж по два, так що після відбуття двох ніхто не мав права вийти до їх повернення. Ці солдати, серед яких не може бути ні невільників, ані вільновідпущеник, повинні мати зброю та баллісти й підкорятися своєму коменданту. Вони отримують грошо­ве утримання - по 200 аспрів на місяць. Комендант, нарешті, не може входити ні в які зносини зі згаданими солдатами; не повинен продавати їм вина та інших речей вроздріб або у борг, під загрозою втратити, як покарання, продану таким чином річ.

§ 11. Також постановляємо, що повинні бути при згаданому полі­цейському приставі три поліцейських служителя, котрі отримують на місяць по 45 аспрів.

§ 12. Також зобов’язані бути у згаданому місці чотири аргузія, котрі мусять мати своїх коней та особисту зброю, і отримують на місяць 485 аспрів на всіх.

§ 13. Також повинен бути в згаданому місці гідний для сенату нотарій чи діловод, який отримує грошове утримання - 50 соммо на рік.

§ 14. Також повинен бути в згаданому місці перекладач зі знанням латинської, грецької й татарської мов, котрий отримує грошове утриман­ня - 150 аспрів на місяць. Цей перекладач, у разі виявлення скоєного ним протиправ’я спільно з консулом або іншим чиновником того місця, по­винен вважатися, відповідно, звільненим з посади, і не може обіймати її ніколи, та понад це підлягає покаранню за вироком синдиків.

§ 15. Також повинен бути в згаданому місці домовий священик з причетником, котрий отримує на місяць 125 аспрів.

§ 16. Також повинен бути гармаш гарний та надійний, котрий отри­мує на місяць 100 аспрів.

§ 17. Також постановляємо, що консул згаданого місця не має пра­ва ніяк, ні вивертом, самостійно чи через інших брати на відкуп або стягати жодного мита, платні чи грошового збору, що належить тому місцю або Каффі, під загрозою штрафу в 25 соммо зі 100 соммо прибут­ку або збору, витребуваному всупереч цьому Статуту самим консулом або через інших, чи коли в цій справі консул братиме будь-яку участь публічно або таємно. Цього штрафу третина віддається особі, котра звинувачуватиме.

§ 18. На рішення і всілякі утиски згаданого консула дозволяється апеляція до пана консула в Каффі, накази якого повинен виконувати консул в Чембало, чи до панів генеральних синдиків.

§ 19. Насамкінець, тому що може статися, що подеколи буде взята чи перехоплена здобич людьми того місця, то постановляємо й наказу­ємо, щоб чверть будь-якої здобичі, що взята у неприятеля або у тих, хто діятиме всупереч рішенням Каффи, віддана була консулу того місця, а решта - три чверті розподілені навпіл між громадою та згаданими ко­заками або іншими [особами], які взяли здобич.

Гл. 6. Щодо витрат звичайних щорічних у Чембало

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб щорічно у згаданому місці в Чембало робилися лише звичайні витрати:

По-перше, на мандрівку згаданого консула з цього міста (Генуї) до Чембало - 500 аспрів.

Також у Святвечір і свято Різдва Господня на вечерю та ілюмінацію, і на вино в означені два дня - усього 250 аспрів.

Також, враховуючи всі витрати у Святвечір і свято Богоявления - 300 аспрів.

Також, враховуючи всі витрати напередодні [дня] Св. Іоанна Хрестителя - 200 аспрів.

Також, враховуючи всі витрати на свято Тіла Христова - 120 аспрів.

Також щорічних витрат на деревину для опалення ратуші - 700 ас­прів.

Також на масло для освітлення ратуші й замку - 300 аспрів.

§ 2. Причому постановляємо, що консул зобов’язаний підтриму­вати постійно світло у ратуші вночі, та якщо виявиться, що не підтри­мував його один раз, у такому випадку не отримує у тому році нічого на масло.

Також на два штандарти або знамена громади і пана дожа, на весь рік - 400 аспрів.

Також на милостиню у свята Різдва Господня і Воскресіння - по 50 аспрів на кожний, усього 100 аспрів.

Також на витрати у вербну Неділю - 50 аспрів.

Також на одноразову пожертву видається стрільцям 300 аспрів.

Гл. 7. Стосовно того, щоб консул у Чембало не чинив утисків людям того місця

§ 1. Постановляємо і затверджуємо, щоб жоден консул в Чембало не наважувався й не думав призначати будь-яких податків, ні робити розкладки між служителями або мешканцями Чембало ні у якому разі й з будь-якої уявної причини; не має права також згаданий консул оби­рати маркіза або розпорядника для свят у згаданому місці, під загрозою сплатити подвійно проти зробленої розкладки чи податку, а також по­над це подвійно проти суми, витраченої згаданим маркізом або розпо­рядниками.

§ 2. Також постановляємо і запроваджуємо, щоб коменданти зга­даного місця не мешкали у консула або у іншої особи, але мали влас­ні помешкання й стіл у своєму замку, під загрозою втратити грошове утримання, яке їм належить [за посадою].

Гл. 8. Щодо обов’язків і прибутках пристава, котрий наглядає за продажем у Чембало

§ 1. Постановляємо і затверджуємо, що пристав торговельний в Чембало має право й повинен користуватися наступними виго­дами й прибутками, і дотримуватися нижченаведених правил. По- перше, має право згаданий пристав збирати та отримувати від риба­лок у Чембало, котрі ловитимуть рибу між [Херсонеським] маяком і Чембало, також між місцем, що називається Кантон і до Чембало, не більше десятої частини виловленої риби, під загрозою штрафу в сто аспрів за кожного рибалку й щоразу, який стягається на користь каффської скарбниці.

§ 2. Також може пристав згаданого місця збирати й отримувати від кожної барки рибалок, що ловлять камбалу на згаданому просторі, за кожний раз по дві камбали, з яких одна належить йому, а інша - консу­лу того місця.

§ 3. Аналогічно рибалки з інших місць, які ловлять рибу в Чембальскій пристані або продають рибу між означеними межами, зо­бов’язані віддавати десяту частину риби згаданому приставу.

§ 4. Якщо ж чембальскі рибалки будуть ловити рибу поза означе­них меж, то не зобов’язані нічого сплачувати, за виключенням лише, коли привезуть рибу на продаж в означених межах.

§ 5. Постановляємо замість, що згаданий пристав не може нічого отримувати, ні вимагати з риби, виловленої сіткою у пристані чи за нею, а саме зі смарідії, скоріени, галеї, скумбрії та іншої дрібної риби; не має права також брати нічого з кефалі, зловленою сіткою, під загрозою штрафу в 100 аспрів на користь скарбниці, кожного разу, коли вчинить всупереч.

§ 6. Не може також згаданий пристав брати нічого з дельфінів (сви­нок), виловлених якимось чином рибалками, під загрозою штрафу ви- щенаведеного.

§ 7. Постановляємо також, що згаданий пристав не наважувався і не думав купувати для продажу в рибалок риби, під загрозою штра­фу вищенаведеного, щоразу, коли вчинить всупереч, від якого третина спрямовується на користь особи, яка звинувачує, а дві третини - на ко­ристь каффської скарбниці.

§ 8. Також, що згадані рибалки зобов’язані половину риби великої та дрібної, щойно її зловлять, продавати на базарі, що на морському березі, під загрозою штрафу - 25 аспрів на користь пристава.

§ 9. Зобов’язані також згадані рибалки приносити і пред’являти будь-яку рибу, виловлену ними у наведених вище межах, і давати десяту частину її приставу. Аналогічно вони повинні вчиняти з рибою, вилов­леною поза означених меж, якщо забажають продати її на Чембальскій пристані або в означених межах, під загрозою штрафу - 25 аспрів разом зі втратою самої риби на користь пристава.

§ 10. Також може отримувати згаданий пристав від людей будь-яко­го стану, котрі продають харчові припаси в Чембало з кожної міри по одному аспру, з тим, щоб продавці міряли капіцієм пристава.

§ 11. Також може згаданий пристав стягати і отримувати з грома­дян Чембало або насельників того місця, що бажають продавати харчо­ві припаси, починаючи з однієї міри й далі, по одному аспру з кожної міри, з тим, щоб продавці міряли капіцієм пристава.

§ 12. Також може згаданий пристав стягати з кожного цебра вина, що продається в Чембало і в межах Чембальського місця, по одному аспру; кожний же продавець повинен міряти мітрієм пристава, під за­грозою вищенаведеного штрафу.

§ 13. Також постановляємо, що згаданий пристав повинен мати у себе ваги й міри справедливі, за зразком таких, що використовуються у Каффі, й кожні три місяці оглядати ваги й міри продавців, які торгу­ють у Чембало, під загрозою штрафу в 100 аспрів на користь каффської скарбниці.

§ 14. Також, що кожний, хто продаватиме вино вроздріб чи предме­ти на вагу, зобов’язаний мати міри й ваги залізні справедливі й звірені з тими, що знаходяться у пристава, під загрозою штрафу в 15 аспрів на користь пристава, щоразу, коли вчинить всупереч.

§ 15. Також, що кожний, хто матиме лавку або крамницю для по­стійних продажів, повинен сплачувати згаданому приставу кожні три місяці по одному аспру.

§ 16. Також, що кожний, хто продаватиме вино в домі своєму вроз­дріб, зобов’язаний платити згаданому приставу по одному аспру з це­бра.

§17. Також, що згаданий пристав має право стягати й отримувати з кожного возу плодів, що привезені в Чембало, по одному аспру с поло­виною, і стільки ж з возу солі й муки, з тим, щоб пристав давав продав­цю капіцій для міряння.

§ 18. Постановляємо понад це, що згаданий пристав повинен мати й тримати у себе чотири капіції із залізними обручами, для міряння рівно з краями й один капіцій для солі, плодів дерев і овочів для мірян­ня з верхом, під загрозою штрафу в сто аспрів на користь каффської скарбниці. Гроші, сплачені за такі капіції, повинен наступник кожного пристава повернути своєму попереднику.

§ 19. Постановляємо понад це, що консул у Чембало, щойно до ньо­го звернувся пристав, зобов’язаний вирішити справу стислим судом, без оприлюднення і без звичайних формальностей, під загрозою під­пасти під суд синдиків і штраф.

Гл. 9. Стосовно того, що консул у Чембало не має права заборонити нікому купувати товари

§ 1. Постановляємо ще й запроваджуємо, що в згаданому місці Чембало кожний, незалежно від звання, має право купувати сам або через інших маєтність, товари і людей з повною свободою і без будь- яких перепон з боку консула; якщо ж консул заважатиме покупцям або продавцям, то підлягатиме штрафу в 5 соммо за кожного й щоразу.

Гл. 10. Щодо порядку, який мусить бути у Трапезунді

§ 1. Постановляємо, запроваджуємо й наказуємо, враховуючи без­пеку і витрати Трапезунду, що консул того місця зобов’язаний обрати для нього чотирьох старійшин разом з колишніми старійшинами. Ці нові старійшини зобов’язані прийняти присягу за аркушем, що пови­нен тримати перед ними консул, що будуть добре й чесно виконувати свої посадові обов’язки. Потім згаданий консул спільно зі старійши­нами обирають двох керуючих фінансами: одного - генуезького гро­мадянина й іншого - трапезундського. Якщо ж не відшукається відпо­відних цій меті громадян генуезьких, то [слід обрати] двох громадян місцевих, котрі служать, не отримуючи ніякого грошового утримання. Перебування на посаді старійшин і керуючих триває лише рік. З ними консул зобов’язаний продавати з публічного торгу мито того місця, від­даючи її тому, хто більше дасть. Мито, що стягається, дорівнює одному с половиною відсотку за ввезення й одному - за вивезення будь-якого товару, котрий привозиться в означене місце або вивозиться з нього генуезцями або тими, хто користується іменем генуезців. Продаж мита повинен здійснюватися за існуючими постановами.

§ 2. Такого мита не може консул ніяким чином, ні вивертом, ні прямо, ані непрямо купувати або брати в ньому участь, під загрозою втратити, як покарання, своє грошове утримання; з тих, котрі від іме­ні консула візьмуть її на відкуп або братимуть участь в ній, стягаєть­ся 25 соммо штрафу. Третина того й іншого штрафу віддається особі, котра звинувачує, а решта записується у прибуток трапезундської скарбниці.

§ 3. Той, хто взяв на відкуп мито, зобов’язаний платити гроші у на­лежний та звичайний час керуючим фінансами того місця, не маючи права вручати їх нікому іншому.

§ 4. Також постановляємо і наказуємо, що штрафи, які визначає консул того місця протягом його перебування на посаді, повинні стяга­тися керуючими з усією ретельністю. Згадані керуючі зобов’язані мати книгу, занотовувати в ній всі рахунки й витрати скарбниці й віддавати звіт своїм наступникам про суми, що надійшли в їх розпорядження.

§ 5. Вони ж зобов’язані стягати з усіх боржників скарбниці, під час свого перебування на посаді, й виплачувати консулу трапезундсько- му грошове утримання - на рік сорок п’ять соммо каффською чинною монетою чи суму, що дорівнює їх справжній ціні, у належний та зви­чайний час. Консул зобов’язаний утримувати двох служителів і одного коня, й отримувати від керуючих грошове утримання на кожного слу­жителя по два турецьких дукати на місяць.

§ 6. Також зобов’язані згадані керуючі виплачувати з казенних сум на винаймання будинку для консула - 600 аспрів трапезундською мо­нетою.

§ 7. Також зобов’язаний мати згаданий консул здатного нотарія або діловода, котрому платиться керуючими казенним коштом чотири ти­сячі аспрів на рік трапезундською монетою.

§ 8. Також зобов’язаний мати згаданий консул здатного перекла­дача; якому керуючі платять для нього і на одного коня, котрого він повинен утримувати, - три тисячі шістсот аспрів на рік. Згаданий пере­кладач не отримує жодного іншого прибутку.

§ 9. Також повинен мати консул у сенаті двох розсильних, котрі отримують на рік грошове утримання - тисячу аспрів трапезундською монетою на кожного і не мають права вимагати нічого більше від скарб­ниці.

§ 10. Також повинні бути в згаданому місці два священика, з яких кожний отримує на рік грошове утримання - тисячу аспрів коштом скарбниці.

§ 11. Також постановляємо, що згаданий консул звільняється від мита за ввезення і вивезення предметів і товарів лише власних і для нього, і керуючі фінансами зобов’язані приводити його до присяги, що він не буде відправляти ніяких предметів, крім власних. Якщо ж він це зробить, то підлягає покаранню, що полягає у продажі згаданих пред­метів.

§ 12. Також постановляємо, що згаданий консул не має витратити більше суми прибутків консульства під загрозою сплатити, як покаран­ня, власним коштом.

§ 13. Також, якщо колись станеться, чого не дай Боже, що від мита й штрафів не складеться стільки, скільки потрібно для виплати грошо­вого утримання служителям і на витрати звичайні й надзвичайні, то зобов’язаний консул спільно з радою старійшин і керуючими зробити розкладку того, чого не виявиться на занотовані витрати, поміж грома­дянами того місця, беручи до уваги те, щоб при цій розкладці не обтя- жені були бідні.

§ 14. Також постановляємо, що консул згаданого місця зі своєю ра­дою щорічно, прийнявши консульский посох, обрав старійшин і керу­ючих, зобов’язаний обрати двох адвокатів з громадян генуезьких, якщо знайдуться відповідні цій меті, якщо ж не знайдуться, то з громадян трапезундських, та крім того, діловода для вислуховування всіх скарг на попереднього консула та його чиновників. Ці аудитори щодня, до закінчення певного терміну, зобов’язані знаходитися зі згаданим діло­водом на призначеному місці, для вислуховування всіх скарг і прийому свідків, які презентуються їм, і мають право і владу засудити й оштра­фувати означеного консула, з приводу кожного звинувачення, оголо­шеного йому, на суму до 1 000 аспрів трапезундською монетою. Діловод за всі прийоми та складання документів за судом, що відбувається, за залишення зайвих примірників і надсилання їх до синдиків кафф- ських отримує грошове утримання й платню від керуючих - 200 аспрів без розрізнення, чи буде справ багато або обмаль. Все вищезанотова- не повинно виконуватися консулом, радою, керуючими й аудиторами під загрозою штрафу в 10 соммо сріблом з кожного і радників, котрий стягається синдиками і під загрозою штрафу в 500 аспрів з аудиторів і діловода, що стягається за вироком консула, який обрав їх, на користь скарбниці на ім’я громади того місця.

Гл. 11. Стосовно того, що повинен робити консул у Ло-Коппа

§ 1. Постановляємо й затверджуємо, що консул в Konapio^[12] повинен робити, виконувати й спостерігати все нижчеподане:

§ 2. По-перше, постановляємо, що згаданий консул, перед тим, як виїде з Каффи, зобов’язаний обрати двох керуючих фінансами латинців і одного діловода, а прибувши у Ло-Коппа, повинен на місці обрати ще двох керуючих греків з найкращих, та крім того - трьох радників: двох латинців і одного грека; котрі повинні бути з ним і складати його раду, разом з керуючими, щодо усього, що потрібно буде робити під час його консульства.

§ 3. Також постановляємо, що згаданий консул зобов’язаний при­бути з усіма купцями, що знаходяться у Ло-Коппа чи з більшою їх частиною до влади того місця і разом з ними призначити плату за рибу, монетою найменшої вартості чи, так званої, проби.

§ 4. Також, щоб ніхто, будь-якого звання, не наважувався і не думав сам чи через інших купувати ніякої кількості риби, ні великої, ані малої, доки консулом не постановлена буде проба, під загрозою втратити, як покарання, рибу, від якої одна третина належить особі, котра звину­вачує, третина - консулу того місця, а третина - скарбниці. Не може також ніхто, будь-якого звання, купувати рибу монетою вищої проби, ніж призначена консулом, під загрозою вищеозначеного штрафу.

§ 5. Також, щоб у згадане місце не привозити солі понад потрібну кількість для вжитку. Причому постановляємо й наказуємо, що всі куп­ці та інші особи, котрі привозять сіль в Konapio, повинні всю сіль, котра у них залишається після закінчення робіт, тобто посолу риби, привози­ти в Каффу чи кидати у море, під загрозою штрафу від IOO до 200 аспрів за кожну бочку, за вироком консула того місця і керуючих. Від цього штрафу одна третина віддається особі, котра звинувачує, друга - кон­сулу в Konapio, а третя - каффскій скарбниці. За цим повинні наглядати ретельно консул і керуючі того місця, й карати тих, хто вчинив всупе­реч, під загрозою вищеозначеного штрафу на користь каффскій скарб­ниці; виконувати ж цю постанову повинні ті, хто відбуває у Konapio навесні й у вересні.

§ 6. Також постановляємо й запроваджуємо, що всі штрафи, що визначені згаданим консулом за законом і справедливістю, належать йому до суми в 50 аспрів. Якщо ж штраф буде перевершувати суму 50 аспрів, але буде справедливим і затвердженим генеральними синдика­ми Каффи, то тоді половина такого штрафу належить консулу, а друга - каффській скарбниці.

§ 7. Також, що кожний шкіпер корабля, чи судна, або монерії зо­бов’язаний платити консулу завжди в рік від ваги свого судна по од­ному аспру з бочки та понад це за те, що стоїть на якорі, - 15 аспрів з кожного судна.

§ 8. Також, якщо згаданий консул наказує стягати [платню] з вітрил кораблів, то в такому випадку з кожного судна, що йде на квадратному вітрилі, може стягати по 6 аспрів, з кожного ж судна, що йде на латин­ському вітрилі, - по чотири аспри.

§ 9. Також постановляємо і наказуємо, що ті, хто відбуває у згадане місце Konapio, будь-якого звання чи етнічної належності, котрі опіку­ються пластуванням риби й виготовленням ікри, зобов’язані платити звичайний прибуток консулу по 10 аспрів з кожної бочки вагою в п’ять кантарів чистих і більше, якщо ж бочка буде мати вагу менше п’яти кантарів, то півтори аспри з кожного кантаря. Не може лише консул отримувати нічого від тих, котрі купують ікру, виготовлену канлюками.

§ 10 Постановляємо спільно, що [у випадку], коли хто непрямим шляхом через канлюків розпочне пластати рибу, то підлягає штрафу в 100 аспрів за кожну бочку. Від цього штрафу третина належить особі, котра звинувачує, а решта - консулу того місця.

§ 11. Також постановляємо, що згаданий консул повинен бути ви­лученим і звільненим від всіх витрат, що робляться скарбницею того місця і від мита в Ло-Коппа, керуючі ж, радники та інші не можуть ко­ристуватися ніяким вилученням від витрат, що робляться у тому місці, але повинні платити, як й інші.

§ 12. Також, що консул в Ло-Коппа може отримувати за кожного невільника, котрий вивозиться звідти, по шість аспрів.

§ 13. Також постановляємо, що коли консул повинен буде піднести подарунки впливовим особам в Зіхїї, то зобов’язаний скликати керую­чих і радників своїх для того, щоб вони оглянули й позначили будь-який товар чи шматки бокасину, довгі й короткі окремо, й, помітивши, пере­дали оцінщикам, котрі повинні бути передусім приведені до присяги, що оцінять добре й справедливо означені предмети за їх справжньою ціною.

§ 11. Також зобов’язаний згаданий консул взяти з собою священи­ка, котрий отримує грошове утримання - чотириста аспрів із скарбни­ці, крім кормових грошей.

§ 15. Також нотарія, якому видається зі скарбниці того місця чоти­риста аспрів грошового утримання і гроші на потреби.

§ 16. Також сурмача, котрий отримує грошове утримання, що при­значається за рішенням консула й керуючих, разом з грошима на потре­би, зі згаданого джерела.

§ 17. Також може консул взяти з собою бригантину з 20 людьми екіпа­жу та з командиром, якому потім дається посада поліцейського пристава.

§ 18. Також постановляємо й наказуємо, щоб згаданий консул не наважувався і не думав відбувати на свою посаду з Каффи доти, пе­редусім, доки не буде мати в Каффі, або, принаймні, в Матрікі, роз­порядження, під загрозою штрафу в 100 соммо на користь каффської скарбниці.

§ 19. Також постановляємо спільно, що жоден купець і жодне судно не має права прийти у Копарію перед консулом того місця, під загрозою штрафу від 25 до 100 соммо, що призначається за вироком консула і каффської ради на користь каффської скарбниці.

§ 20. Також постановляємо, що згаданий консул зобов’язаний не ухилятися від повірки його дій, котру здійснюють синдики, під загро­зою штрафу від 25 до 100 соммо.

§ 21. Також постановляємо, що коли консул прибуде в Konapio і ви­явить заготовлену ікру або пластану рибу, що зробив будь-який генуе- зець, то він має повне право взяти її собі.

§ 22. Також постановляємо і запроваджуємо, що згаданий консул з керуючими й радою зобов’язаний, коли буде вже на місці в Konapio, обрати за чинним звичаєм, чотирьох оцінщиків: двох латинців і двох греків, котрі повинні, передусім, приведені до присяги діловодом у при­сутності консула, керуючих і ради, що кожний з них буде оцінювати гід­но, законно і за совістю. їм належить оцінка витрат, що зробив консул на проїзд у Konapio, а потім розкладка і визначення, скільки кому нале­жить сплатити; при цьому вони зобов’язані зостерігатися, щоб бідні не були обтяжені понад своїх коштів.

§ 23. Такі оцінщики, зробивши розкладку й розподіл, зобов’язані, запечатавши його, відправити консулу, спостерігаючи при тому, щоб оцінка охоплювала всю витрачену суму. Перед розположенням означе­ної розкладки, повинні обиратися за тим самим порядком, що і попе­редні, інші два оцінщика: один - латинець, інший - грек, для вторинної оцінки і повірки суми, що розклали перші оцінщики, із зобов’язанням відповідно зменшити цю суму.

§ 24. Також постановляємо, що жоден генуезець не має права і не наважується стягати мита у Ло-Коппа, не втручається в них, під загро­зою штрафу від 50 до 200 соммо і за рішенням синдиків, від якого тре­тина належить особі, що звинувачує, а інші дві - громаді.

§ 25. Понад вищезазначене, постановляємо, щоб ніхто, будь-якого звання, не наважувався і не думав привозити сам або через інших, чи надсилати у згадане місце Konapio солі, ніж лише для особистого спо­живання, і не на ім’я канлюків або інших генуезців, що мешкають там, під загрозою штрафу в тисячу аспрів за кожну бочку. Цього штрафу одна третина належить особі, що звинувачує, друга - скарбниці того місця, а решта - скарбниці у Каффі.

Гл. 12. Щодо устрою в Тані

§ 1. Постановляємо й наказуємо, що в Тані повинен бути консул, якому асигнується і цим призначається одновідсоткове мито за ввезен­ня й аналогічно - за вивезення товарів. Це мито, встановлене й визна­чене у згаданому місці, повинно стягатися відповідно зі статтями щодо його продажу, може продаватися лише на рік і призначається як грошо­ве утримання консулу та його приставу.

§ 2. Крім цього мита, консул ще отримує грошове утримання із скарбниці каффської триста аспрів срібною каффською монетою для того, щоб у згадане місце відряджалися гідні консули, до осо­бливої постанови найясновельможнішого пана дожа, ради і комітету Романського.

§ 3. Прибувши на місце, консул зобов’язаний обрати двох керую­чих із найкращих мешканців, з якими повинен віддати на відкуп інші збори, що існують у тому місці, залишаючи їх за тим, хто на публічних торгах запропонує найбільшу відкупну суму. Керуючі стягують гроші з відкупників зборів кожні три місяці, дотримуючись аналогічного тер­міну при зборі платні за землю громади і штрафів, що призначає кон­сул. Вони повинні мати книгу, в якій занотовують і відмічають всі при­бутки і витрати того місця.

§ 4. Згадані керуючі зобов’язані коштом скарбниці давати й спла­чувати діловоду згаданого місця 300 візантійських червонців і стільки ж перекладачу.

Також повинні бути в згаданому місці два служителі, котрі отримують грошове утримання на рік - 150 візантійських червонців на кожного.

§ 5. А щоб згадане місце розширялося й укріплювалося, постанов­ляємо і наказуємо, щоб після виплати грошового утримання та інших витрат на свято Різдва Христова і тому подібних, гроші, що залишають­ся у керуючих як решта від різних зборів, мита і штрафів, видавали­ся би ними на ремонт мурів, започаткованих священиком Соломоном Терамо з боку Зіхії. Ці гроші не можуть використати керуючі ні на які витрати, крім згаданого ремонту, під загрозою сплатити, як покарання, стільки ж власним коштом.

§ 6. Постановляємо спільно, що консул того місця не має права ви­тратити, ні дозволяти витратити згаданих грошей інакше, ніж зазна­чено, під загрозою сплатити подвійно проти того, що буде витрачено.

Гл. 13. Щодо консула в Синопі

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що надалі консул в Синопі не може отримувати грошове утримання з каффської скарбниці.

Гл. 14. Щодо консула в Савастополі

§ 1. Постановляємо і наказуємо, що консул в Савастополі^[13] має пра­во стягати з усіх речей і товарів генуезьких, що привозяться у те місце, один відсоток з усього товару за ввезення і стільки ж за вивезення, і що він зобов’язаний мати й утримувати власним коштом здатного нотарія або діловода, перекладача і розсильного.

Гл. 15. Стосовно підпорядкування Самастри відомству Пери

§ 1. Взявши до уваги, що згадане місце Самастра^[14] залежало колись від Пери і що через бідність і слабкість Пери було потім підпорядкованим мі­сту Каффі, від якого знаходиться наддалеко, так що у багатьох випадках не можна застосувати потрібних заходів через рідке сполучення, і від того може бути багато дурних випадків і небезпек, і бажаючи такі усунути, - по­становляємо й наказуємо, щоб Самастра перебувала у відомстві Пери, за умови, щоб каффська скарбниця видавала додатково на половину витрат цього місця, а друга половина відшкодовувалася зі скарбниці Пери з часу надходження рішення про це з боку Генуї. Таке рішення, затверджене по­важними панами комісарами-реформаторами, знаходиться у Пері.

Гл. 16. Щодо числа й затвердження маклерів греків

§ 1. Взявши до уваги, що через велику кількість маклерів греків, що знаходяться в місті Каффі, серед яких є багато дурнів, неуків і не спромож­них робити добре свою справу, виникає велика хиба для всього населення каффського, яке, уявляючи, що влаштували свої справи завдяки формаль­ному акту, часто заплутуються гірше попереднього внаслідок невігластва згаданих маклерів, і бажаючи застосувати проти цього заходи, постанов­ляємо і наказуємо, надалі обирати лише десять маклерів з найздатніших

греків цього міста, яким дається повні право і влада складати акти, як це було до цього.

§ 2. Ці десять обираються й затверджуються паном консулом, ста­рійшинами і генеральними синдиками каффськими через балотування «за» і «проти», з тим, щоб при виборі були дві третини голосів «за». Інші ж маклери, котрі не входять у це число, не мають права й не нава­жуються складати надалі ніяких актів, під загрозою суду й штрафу від 5 до 50 соммо, за вироком синдиків, та понад це акти, написані маклера­ми, виключеними з числа згаданих десяти, не мають жодного значення й сили, та вірити їм неможна. Десять згаданих маклерів зобов’язані до­тримуватися звичаю, котрий існує, як стверджують, здавна, нагадувати під загрозою штрафу кожному, щоб в заповіті своєму віддавали що-не- будь громаді. У випадку смерті якого-небудь маклера, пан консул спіль­но з радою, керуючими та синдиками зобов’язані обрати та призначити іншого або інших на місце померлого чи померлих вищезазначеним по­рядком. Постановляємо до того ж, що пан консул не може отримувати від них жодного прибутку, ані користі.

Гл. 17. Стосовно того, як обирати чиновників для вирішення судових процесів на суму в 500 аспрів і менше

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб паном консулом, керуючи­ми, радою й комітетом опіки обирались кожні чотири місяці чотири чесні особи: два генуезця і двоє громадян каффських, дотримуючись розрізнення шляхти і не шляхти, через балотування «за» і «проти», з тим, що при виборі повинні бути дві третини електоральних бюлетенів «за», і що обраний не може ухилятися й відмовлятися від обіймання згаданої посади під загрозою штрафу в 2 000 аспрів. Перебування на посаді цих чотирьох триває чотири місяці; всі залишаються чиновни­ками та їм дається влада й право вирішувати справи лише на суму в 500 аспрів і менше. Вирішувати справи вони повинні стислим судом не в присутственому місці, без розголошення й подальших формаль­ностей, дотримуючись порядку судового або не дотримуючись, по чи­стій совісті. Надається також на вибір апелянта прохати на словах або на папері, а панам чиновникам наказувати на словах чи на папері. На рішення таких чиновників не дозволяється апеляція. Відомство це по­винно мати діловодом одного з діловодів сенатських, обраного самими нотаріями, який отримує платню за складання паперів за тарифним табелем і ділиться прибутком своєї канцелярії з усіма й діловодами се­нату. Вищезгадані чиновники зобов’язані завершити справи, що у них вирішуються, протягом їх перебування на посаді, для чого їм дається ще додаткових 8 днів. Того, нарешті, кого буде обрано на цю посаду, не можна примушувати виконувати будь-яку іншу повинність.

§ 2. При всьому тому, однак, зрозуміло, що надається завжди на вибір прохачів та подавців звернутися за справою на суму в 500 і мен­ше аспрів до цих чиновників чи до вікарія пана консула, за правилом та умовою, що хто був вже у вікарія з приводу будь-якого розбрату, не може потім звернутися з того ж приводу до згаданих чиновників і, на­впаки, хто був у чиновників, не може потім прохати за цією ж справою вікарія.

§ 3. Всі ці чотири чиновника зобов’язані перебувати на посаді щосудовий день зранку та після обіду, чи, принаймні, двоє з них на одному тижні та двоє інших - на іншому позмінно, після ж, протягом двох тижнів, - всі четверо.

Гл. 18. Стосовно того, щоб консули не брали трави для коней своїх, ані інших плодів

§ 1. Взявши до уваги, що у консулів існує не старовинний звичай, але просто хабарництво у тому, що вони беруть траву для своїх коней та плоди, постановляємо й наказуємо, щоб надалі пан консул не на­важувався і не думав сам або через інших наказувати брати траву для його коней чи з іншою метою сотникам передмість або іншим. Йому заборонено також брати плоди у тих, хто їх привозить, під загрозою і в такому чи іншому випадку сплатити щоразу штраф у 100 аспрів на користь каффської скарбниці.

Гл. 19. Стосовно того, що жоден сарацин не має права тримати у своєму будинку зброї

§ 1. Взявши до уваги, що багато сарацинів мешкає у місті Каффі, який ми любимо, й що вони переважно найбільші вороги християн­ської віри, постановляємо й наказуємо, задля знищення всякого засобу й думки вчинити зло, щоб жоден сарацин, який мешкає у Каффі, як власне у місті, так само на передмісті й у фортеці, не наважувався і не думав надалі мати чи тримати в будинку власному або найманому ні­якої зброї наступальної чи оборонної, під загрозою втратити, як пока­рання, таку зброю і, крім того, сплатити від одного до десяти соммо штрафу, за вироком консула і керуючих.

§ 2. Постановляємо спільно, що турки та інші сарацини, котрі при­бувають морем, не мають права вивантажувати ніякої зброї, лише за умови, щоб скласти його у будинку будь-якого з мешканців Каффи, під загрозою штрафу вищеозначеного. Наказуємо при тому, що кожний, хто зробить звинувачення чи донесе на того, хто вчинить всупереч цій постанові, отримає третину згаданої зброї та штрафу.

Гл. 20. Стосовно того, щоб занотовані нижче ремісники не наважувалися виїхати з Каффи інакше, ніж лише наступним чином

§ 1. Постановляємо і наказуємо, щоб канатні майстри, конопатни­ки, каменярі мали головного майстра або старшого в кожному з цих ремесел, котрий повинен записувати у себе імена всіх ремісників.

§ 2. Постановляємо спільно, щоб ніхто з цих ремісників не наважу­вався і не думав виїжджати з Каффи в інше місце для будь-якої робо­ти без іменного дозволу пана консула і керуючих. Якщо ж хто-небудь випадково виїде без дозволу, то головний майстер в тому ремеслі зо­бов’язаний повідомити про нього негайно пану консулу під загрозою вищезгаданого штрафу.