<<
>>

ПРО КУЛЬТУРУ РІЗНИХ ЕПОХ

До речі, це неофіційні відомості, мені знайомі з Зоряного міс­течка говорили — Юрій Гагарін, швидше за все, був останньою людиною з цінністю смерті. Він, власне кажучи, тому і загинув; весь час жив у ситуації на межі між життям і смертю.

Коли Гагарін летів у космос, у нього був нормальний пульс. Це чудо, бо якщо дзвонить телефон — у вас частішає пульс; ви дзвоните в двері своєму знайомому — у вас також частішає пульс. Людина летіла в невідомість — до Гагаріна згорів один супутник (дві собачки за­гинули). У жодного космонавта в майбутньому (ані радянського, ані американського) такого не було. Ось що таке культура різних епох.

З іншого боку — відчуття часу. До XVII століття годинники не мали хвилинної стрілки. Хвилини абсолютно нікого не цікавили. Коли Гете написав: «Мить, зупинися — ти прекрасна», це стало великим відкриттям, бо нікому в голову не приходило, що мить

«Античний храм — це «футляр» Бога... Православний храм будують по-іншому— зібрати всіх під одним куполом. Його будували як модель світу...» може мати красу. Люди жили тільки під знаком вічності. У будин­ку «красний кут», де ікони висіли. Будинок був орієнтований на визначений напрямок — на схід. Поховання — ногами на схід. Це цікаво — звичай виник у Римі, де на схід від нього знаходився Єру­салим. Але у нас на сході Сибір! Ось такі парадокси! Історичні.

Скажімо, в Києві, якщо ви пам’ятаєте, років 20 тому були такі забігалівки — «Хвилинки». Річ зовсім немислима для київського жителя навіть XIX століття — люди не можуть зустрічатися під знаком «хвилинки». Тільки вічності. Ось це культура, де цінність — вічність. Це культура — де чимало символізму, в який ми не завжди можемо зараз проникнути. Наприклад, найбільш світла пам’ятка давньоруської архітектури — Покрова на Нерлі, присвя­чена дуже радісному святу заступництва Божої Матері.

Але там ми бачимо в екстер’єрі та в інтер’єрі грифона, що мучить зайця; досить страшний образ. У чому ж річ? Тільки завдяки Данте вдалося зро­зуміти, в чому річ (Данте жив на межі XIII і XIV століть і не втратив ще якийсь ключ до символізму). Це, виявляється, просто образ ві­руючого. Але який ланцюг асоціацій, щоб зрозуміти, що ж такий образ означає! Ось тому ми з вами будемо споглядати культуру, де символізм, де імператив вічності, віра в цінність життя і смерті.

Софія — друга кам’яна споруда на Русі. Тут вироблялися основи православної архітектури. От візьміть готику. Говорять, що це мистецтво вписувати лінії в небо, де головне завдання — виразити нескінченність у самій будівлі. Тут протилежне завдан­ня; будівля монументальна, але майстер зробить усе, щоб вона справляла інтимне, камерне враження. Важливо не в будівлі ви­разити нескінченність, а будівлею підкреслити нескінченність неба. Тому над православними храмами є ефект дуже високого неба. Ось якщо ви подивитеся на звичайний будинок — там небо нагору не піднімається так, як тут, де ми спостерігаємо архітек­турно розрахований ефект високого неба.

Подивіться на кладку стін Софії. Ось камінь, плінфа, плос­ка цегла, особливий розчин; зазвичай говорять, що в нього домі­шували яйця. Але ніяких яєць не клали. Секрет простий — буді­вельники нікуди не поспішали! На сучасних будівництвах вапно гасять 2—3 години. Біля Золотих Воріт ями, де вапно гасилося 2—3 роки! Саме така кладка в Римі. Потім через Візантію май­стри принесли її сюди.

<< | >>
Источник: Сила м'якого знака, або Повернення Руської правди / За загальною редакцією Лариси Івшиної. — Видання друге, стереотипне. К.: ПрАТ «Українськапрес-група»,2011— 800с.. 2011

Еще по теме ПРО КУЛЬТУРУ РІЗНИХ ЕПОХ: