У КИЇВСЬКІЙ СОФІЇ ЗАКЛАДЕНО МОГУТНІЙ ДРАМАТУРГІЧНИЙ ЕФЕКТ
Спочатку Софія була оточена відкритою галереєю; і з яскравого сонця люди йшли у напівтінь галерей, а потім потрапляли в темну прихожу (нартекс) і в темні коридори; і потім повинні були бути осліплені внутрішнім світлом мозаїки, внутрішнім світлом цього собору.
Річ у тім, що християнський храм будується інакше, ніж храми до нього. От скажімо, єгипетський храм. Ви заходите через два вузькі пілони (символ вашого народження), потім потрапляєте в подвійний ряд колон, що не дає відхилиться вам ні на йоту ані вправо, ані вліво, на шляху до мети вашого існування — до мумії. Античний храм — до нього не заходили. Античний храм — це футляр Бога. У нього тільки жерці заходили. А народ збирався навколо на майдані.А православний храм будується інакше — зібрати усіх під одним куполом. Він будувався як модель світу. Тобто тут свій простір, котрий архітектурно заданий хрестово-купольною композицією, в основі її лежить хрест. Простір відчутний завдяки диму кадил; а час задавався порядком читання фресок. Як правило, проти часової стрілки, знизу нагору.
Ми дивимося на головний образ Київської Софії — Оранту. У кожній картині є джерело світла; світло чи падає з вікна, чи від лампи, чи ще у якийсь спосіб. Тут же немає джерела світла. Тут
світло всюдисуще, тобто божественне світло. Воно побудоване так — мозаїка, смальта, кубики під різними кутами розсіюють світло, внутрішнє світіння відбувається. Зовсім унікальне світіння. Аналогів такого образу Божої Матері не збереглося. Божа Матір зазвичай зображується по-іншому: вона витончена, «свіч- коподібна». Тут же вона важка, і виступає як в акафісті Божої Матері. Там вона подається як войовниця Бога.
За однією з історичних версій, сам акафіст був написаний у V столітті. Це час нападу Кия на Константинополь: акафіст був створений на честь порятунку Константинополя від варварів. І ось образ акафіста повернувся до Києва у вигляді цієї Оранти. Цей образ взятий з 2-ї книги Біблії — «Вихід». Коли Мойсей виводив євреїв із Єгипту, по дорозі сталася битва з амалікітянами. Мойсей побачив, що перемагають амалікітяни, і він здійняв руку догори, звертаючись до Бога із закликом про допомогу. Це дуже цікава особливість — поки в нього вистачало фізичних сил тримати руки догори, перемагали євреї; як тільки руки знесилено опускалися, перемагали амалікітяни. Таким чином, подвиг Оранти — це подвиг вічного «тримання» рук перед Богом на захист грішного людства. Тому вона і зображується тут як войовниця, як згусток волі і сили, від якої повинні загинути усі вороги. Що тут важливо? Знову ж таки, інша культура; молитва не була чисто психологічним станом. Тільки пієтизм у XVIII столітті вводить психологічне сприйняття молитов. Молитва була як магія, як дія, магічна дія. Іноді з виявленням фізичних зусиль, що ви тут бачите.