Попередні зауваження
Давня Русь вже майже 300 років перебуває в фокусі дослідницької уваги істориків багатьох країн і народів, насамперед України і Росії. Про неї, яку джерела ХІ-ХІІІ ст. називали Руссю або Руською землею, а історики — Київською або Давньою Руссю, написані багато десятків книжок і безліч дослідницьких статей.
Не обходять її увагою і популяризатори наукових знань. На жаль, в останні роки за справу енергійно взялись дилетанти, не переобтяжені знаннями і науковою мораллю, що прагнуть посісти місце в науковій літературі, знайти доступного їм читача. Тим часом, як і в ХІХ та ХХ ст., в історіографії проблеми залишається чимало недосліджених тем і наукових напрямків.Адже більшість вітчизняних істориків минулого і сучасності у працях давньоруської тематики зосереджують увагу на власне історії Київської Русі, політичній, економічній, соціальній і етнокультурній, оминаючи увагою навіть самі процеси зародження і розвитку державності. Те ж саме можна сказати і про проблему давньоруського громадянського суспільства, його виникнення, еволюцію, динамічні зміни в перебігу його становлення і розвитку тощо.
А між тим вивчення історії східнослов’янського громадського життя ІХ-ХІІІ ст., руської державності, як раніше, залишається вищою мірою актуальним. Історія Київської Русі потребує подальшого поглиблення студій і конкретизації досліджень, постановки й розробки проблем, що раніше не завжди уявлялись існуючими окремо і розглядались у процесі створення праць узагальнюючого характеру. До них і відноситься історія громадського життя.
Дослідницька праця в царині давньоруської історії має ту особливість, що коло головних джерел, насамперед літописів, визначилось приблизно півтора століття тому, з тієї пори воно помітно і принципово не розширялось. У наші дні немає жодних надій знайти не те що раніше невідомий літопис чи хоч би список, а й навіть сторінки чи кілька рядків такого джерела, невідомого спеціалістам.
Мовлене відноситься і до інших видів пам'яток давньоруського письменства. Епіграфічний же матеріал (берестяні грамоти, графіті на стінах храмів і археологічних речах тощо) лише додає до історичної картини окремі деталі й штрихи, але навряд чи здатний внести щось принципово нове у погляди істориків і філологів на те чи інше суспільно-політичне питання.Мені вже доводилось наголошувати на тому, що в наш час вивчення історії Давньої Русі має проводитись двома основними шляхами: 1. знаходження і обгрунтування раніше не встановлених зв'язків між фактами, явищами, процесами і особистостями і 2. оригінальне прочитання й інтерпретування вже відомих і прокоментованих звісток джерел. У поєднанні із залученням свідчень археологічних пам'яток, фонд яких накопичується щороку, й удосконаленням наукового інструментарію істориків ці методи здатні принести успіх.
Оголошена в назві цієї книжки тема великою мірою залишається невивченою. Узагальнюючих праць, як мені відомо, просто не існує. Вже через це автор не претендує на скільки- небудь вичерпне дослідження проблеми. Моя книжка являє собою хіба що низку нарисів на поставлену тему. Одні проблеми вивчались більш докладно, інші лише поставлені або намічені. Основна ж увага зосереджена на таких темах: початки Русі; еволюція державності; суспільна структура; органи громадського управління; міське самоврядування; настання феодальних відносин у суспільстві; ідейні чинники зміцнення суспільної єдності та ін.
Як мовилось, історіографія Давньої Русі є надзвичайно обширною. Вже сам характер і метод написання цієї книжки, її вимушено обмежений обсяг не дозволили вдаватись до докладних оглядів наукової літератури з кожного питання. Відсутній у ній і мало не обов'язковий (згідно давньої традиції) історіографічний вступ. Погляди і концепції вчених попередників предметно розглядаються в перебігу написання праці. У центрі досліджень поставлені джерела: давньоруські літописи та їхні репліки в пізніших ізводах. Адже свідчення літописів, як мені бачиться, є далеко не повністю використаними і витлумаченими в аспекті моєї праці. Саме це дослідження матиме джерелознавчий аспект, коли при вивченні тієї чи іншої пам'ятки писемності увага приділяється часу і місця її створення, особливостям тексту, ступеневі автентичності його давньоруських свідчень, особливо в тих випадках, коли використовуються пізніші літописні ізводи.
Маю надію, що книжка буде корисною і фахівцям, і широкому загалові любителів давньоруської історії. Дискусійність багатьох її положень, гадаю, не може належати до недоліків.
2.