ДО ПИТАННЯ ПРО КІЛЬКІСТЬ ЗОЛОТООРДИНСЬКИХ ГОРОДИЩ НА НИЖНЬОМУ ДНІПРІ
Михайло Єльников (Запоріжжя)
Стаття присвячена розгляду проблеми щодо кількості городищ золотоординського періоду на Нижньому Дніпрі. Йдеться про те, що складність їх визначення зумовленав тому числі різними підходами до поняття «городище», що використовується щодо поселень доби Київської Русі і часів Золотої Орди.
Статья посвящена рассмотрению проблемы о количестве городищ золотоордынского периода на Нижнем Днепре. Указывается, что сложность их выделения обусловленав той числе различными подходами к понятию «городище» относительно поселений эпохи Киевской Руси и Золотой Орды
Позитивному розв’язанню багатьох складних питань історико- культурного розвитку пониззя Дніпра другої половини XlII - першої половини XV ст. сприяє визначення кількості городищ золотоординського періоду в означеному регіоні. Розробка цього напрямку має не лише практичне, але й велике теоретичне значення для загально-історичного розуміння поширення містобудівництва у західному крилі Золотої Орди. Описи середньовічних городищ Нижнього Подніпров’я у XVI - першій половині XIX ст. містили дуже суперечливі свідоцтва щодо характеру цих пам’яток і в більшості випадків визначались як такі, що належали «татарам», «франкам» (генуезцям), запорожцям, або «кримському хану Мамаю» [10, 41]. Достовірність цих даних неодноразово критикувалася у науковій літературі, окремі поселення залучалися або виключалися з числа золотоординських городищ. Археологічні дослідження поселень часів Золотої Орди, що розпочались наприкінці XIX ст., були незначними, їх результати видані частково. Винятком є стаціонарні розкопки 1953 р. «татарського» міста в урочищі «Великі Кучугури» [4, 3-44; 5, 175-193], але більшість матеріалів і цієї пам’ятки залишалися неопублікованими. Крім цих чинників, на з’ясування кількості городищ золотоординського періоду, на нашу думку, вплинули й різні підходи щодо визначення характеру і типів поселень не лише для Нижнього Дніпра, але й для інших регіонів.
За спостереженнями В.Л. Єгорова, в пониззі Дніпра існувало три золотоординських городища або міста - Кучугурське, Таваньське та «Кінські Води». Перше з них було значним адміністративним центром великої області, можливо, місто IHexp ал-Джедід. Крім того, дослідник зауважує, що напроти Таваньського, на правому березі Дніпра знаходилось ще одне городище, досліджене в 1914 р. В.І. Гошкевичем, ранні шари якого датуються XIV ст. Інші поселення регіону, на яких зафіксовані вали, виключені з числа золотоординських [9, 12, 84-87]. Г.О. Федоров-Давидов фіксував на Нижньому Дніпрі одне або два міста чи городища - Запорізьке (Кучугурське) та «Кінські Води» (іноді замість останнього - Таваньське) [24, 235, рис. 96; 29, 15, abb. 1; 25, 40-41; 26, 88].
За А.О. Козловським, який засвідчує відсутність городищ в регіоні в IX- XlV ст. [14, 6], умовно поселення часів Золотої Орди поділяються на два типи. Перший з них у пониззі Дніпра - це поселення, на яких зафіксовані будівлі з цегли і каменю: Кучугурське, Кам’янка-Дніпровська, поселення на Велико-Потьомкинському острові. До другого типу, який складає переважну більшість, належать поселення з напівземлянками та легкими наземними житлами. Серед пам’яток першого типу Кучугурське, судячи з розкопок, було великим міським центром. Інші поселення майже не досліджувались, хоча, на думку науковців, тут також знаходились якісь міські або протоміські центри [15, 10; 17, 130]. Це були великі поселення-селища з кам’яними і цегляними будівлями, адміністративно-релігійні центри регіонів, де мешкала верхівка, а також зосереджувалося ремісниче виробництво і торгівля. Про особливий статус цих пам’яток, навіть при обмежених дослідженнях, свідчить багатий речовий матеріал. Виникнення цих поселень можливо пов’язати із загальною стабілізацією становища в золотоординській державі наприкінці XIII - на початку XIV ст. Пік цього явища припадає на першу половину XIV ст., коли розвиваються міські центри Подніпров’я [15, 12-13; 17,132-133].
Отже, в своїх роботах дослідники до числа золотоординських городищ (або міст) одностайно відносять поселення без укріплень в урочищі «Великі Кучугури», де на площі понад 10 га відкрито мечеть з мінаретом, лазню, багатокімнатний будинок та інші споруди [4, 3-44; 5, 175-193].
Решта поселень періоду Золотої Орди, на яких проводилися археологічні дослідження, залишилися поза увагою. За відсутності даних про реальні розміри більшості цих пам’яток, варто розглянути характер будівель та наявність на них фортифікації. Так, роботами Д.Я. Сердюкова (1899-1900 рр.) і Ф.М. Кіранова (1929 р.) на Кам’янських кучугурах (сучасна пристань м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області) виявлені залишки будівель і жител з обпаленої цегли, цегли-сирцю «татарського типу», каміння та дерева, джучидські монети [21, 28-35; 22, 33-36; 3, 42]. У 2001 р. на цій ділянці були відкриті залишки металургійного центру з виплавки чавуну. Лабораторний аналіз зразків виробів з металу дав доволі ранню дату - початок IX ст. Як зазначили автори статті, традиційно виробництво чавуну на цій території датується XIV ст., тому уточнення хронологічних рамок існування центру чавуноливарного виробництва можливе лише за наявності датуючих речей [1, 80-85]. Вірогідно, мешканці цього поселення, що знаходилося в межах Кам’янського городища скіфської доби, могли використовувати вали останнього і за часів Золотої Орди. Випадки вторинного використання укріплень більш ранніх періодів добре відомі на давньоруських пам’ятках Середнього Подніпров’я XlI-XIIl ст. [7, 15, 23-24].Подібна ситуація, ймовірно, має місце й на Знам’янському городищі скіфської доби. За легендою, тут було місто, яким правила «франкська» цариця Сурка-Білозерка. Хан Мамай, домагаючись її руки та не знайшовши порозуміння, зруйнував це місто [10, 41]. У 1940 р. досліджувалися фортифікаційні залишки пам’ятки, що складалися із зовнішнього та внутрішнього валів. На останньому з них верхня частина була укріплена цеглою-сирцем за розмірами, характерними для золотоординського періоду - 40x23x6 см (більшість) і 45x25x6 см. Як зазначав Б.М. Граков, «цегла-сирець незвична для Степової Скіфії, де основою скіфської степової фортифікації був земляний вал. Сирець міг бути запозичений в Ольвії» [3, 48-51]. Хоча, посилаючись на свідоцтва Н.
Вертил’яка, дослідник зауважував, що місцеве населення добувало аналогічну цеглу з чотирьох курганоподібних пагорбів на акрополі [3, 63-64]. Роботами 1952 р. Н.М. Погребовою тут досліджено три з чотирьох «курганів», під якими виявлені залишки цегляних будівель золотоординського періоду (цегла розмірами 20x20x5 см), які знаходилися безпосередньо на скіфському культурному шарі [19, 6]. За знайденим на рівні фундаменту на розкопі 1 пулом Абдуллаха всі цегляні споруди віднесено до 1360-х рр. Незначна насиченість культурного шару обумовила висновок, що в золотоординський період на цьому місці знаходилися поодинокі будівлі, а в цілому городище не було заселене. Погоджуючись з поглядами Б.М. Гракова, дослідниця вважала, що ці залишки відносяться до сторожового пункту, спорудженого монголами для охорони переправи [20, 15-16, 21].В південній частині о. Хортиця у 1989-1990 рр. частково розкопувалося городище другої половини XIV - початку XV ст. На поселенні простежені залишки валу, що складався з піскового грунту, укріпленого плетеними з лози кошами, заповненими землею чи піском. Цегла-сирець зі споруди 9 мала характерні для золотоординського часу параметри [11, 16-17; 12, 250- 263; 16, 301]. Інше городище - Тягинське (острів поблизу с. Тягинка Бериславського району Херсонської області) досліджувалося в 1914 р. В.І. Гошкевичем. Дослідник датував пам’ятку XIV-XVI ст., вважаючи її відомою за писемними джерелами «Вітовтовою митницею». Тут були знайдені залишки валу і рову, декілька будівель з вапняку, частина якого оздоблена барельєфами, а також піч з цегли-сирцю (розміри 24x12x6 см). Біля городища В.І. Гошкевич дослідив курганний могильник з 12 насипів, де виявлено 15 поховань XV ст., віднесені до мусульманського періоду [2, с.2-12]. Зауважимо, що кераміка, вироби з заліза і кістки Тягинського городища мають аналогії серед знахідок золотоординських пам’яток Північно- Західного Причорномор’я, Криму, Закавказзя, Поволжя, давньоруських поселень Надпоріжжя.
Два поселення часу Золотої Орди були досліджені на р.
Конка. Одне з них, що знаходилося біля с. Веселе Мелітопольського повіту Таврійської губернії (сучасне с. Веселянка Запорізького району Запорізької області), вивчалося Д.І. Яворницьким у 1903-1905 рр. і було визначене як «тюрсько- татарське» городище XIIl-XIV ст. [28, 146-147]. Опис пам’ятки відсутній, а знахідки, що надійшли до Катеринославського музею ім. О.М. Поля, складалися з оброблених кам’яних плит, квадратної цегли, фрагментів поливної та неполивної гончарної кераміки, спорядження коня. Серед нумізматичного матеріалу відзначимо монети Кільдибека і Мухаммед-Булака карбування Азаку та Орди [13, 97-99]. Інше поселення, з яким можливо ототожнити городище «Кінські Води», знаходиться поблизу с. Юрківка Оріхівського району Запорізької області. Воно досліджувалося в 1990-1993 рр. експедицією Запорізького обласного краєзнавчого музею. Під час розкопок були відкриті залишки будівлі з вапнякових плит, частина яких оздоблена різьбленим рослинним орнаментом, та обпаленої цегли (розмірами 21x21x4,5 см та 21,5x21,5x5,5 см). Глазуровані кахлі із заповнення будинку вкриті поливою бірюзового, синього, жовтого і білого кольорів [10,46].З числа золотоординських, на нашу думку, слід виключити Таваньське городище і поселення на Велико-Потьомкинському острові. Перше з них, як вважає В.Л. Єгоров, позначено на карті Р. Заноні 1767 р. як Ескі-Тавань (Стара Тавань), археологічно не досліджувалося [9, 85]. Друге, яке дехто з дослідників ототожнює з літописним містом «Олешшя»Х-ХІІ1 ст., під час монгольської навали було знищене [23, 71-73]. Хоча матеріали розкопок фіксують ознаки життя на поселенні в період Золотої Орди [14, 118].
Отже, за археологічними дослідженнями на Нижньому Дніпрі наявні сім поселень з кам’яними і цегляними спорудами, будівельна традиція яких характерна для пам’яток золотоординського періоду. Виділення городищ з їх числа є доволі складним завданням, пов’язаним, як ми вже зазначали, з різними підходами до самого поняття «городище», що склалося в археологічній науці стосовно поселень Золотої Орди та доби Київської Русі.
В.Л. Єгоров під золотоординськими городищами розуміє, головним чином, залишки неукріплених або укріплених (як виключення) міст, назва яких невідома. Сюди належать і міста, назва яких відома, але вони увійшли вже в наукову літературу під терміном «городище», наприклад Царьовське городище - місто Сарай ал-Джедід. Селища відрізняються від міст лише своїм особливим статусом і розмірами [8, 115-121; 9, 13, 110-113]. Тому й не дивно, що місто в урочищі «Великі Кучугури» відоме як Кучугурське городище. Схожий зміст в поняття «городище» вкладав і Г.О. Федоров- Давидов. Зазначаючи, що характерною рисою золотоординських міст була відсутність і нерозвиненість фортечних мурів, дослідник вважав, що останні з’являються лише у другій половині XIV ст. [24, 232; 26, 89; 27, 36]. Складним уявляє виділення міст з числа ординських селищ і Н.Г. Набіуллін. Так, останні, на його думку, можуть бути не лише залишками «сіл», але й міст «відкритого типу», виходячи з їх площі та багатого матеріалу. Частина селищ може бути городищами з укріпленнями, що не збереглися до нашого часу [18, 62-70]. Тобто, згідно з цим зауваженням, городище «Великі Кучугури», де відсутні укріплення, можливо віднести до міста «відкритого типу».Чотири поселення в Нижньому Подніпров’ї, де виявлені укріплення, знаходилися в місцях перевозів через Дніпро та виконували роль сторожових охоронних пунктів. їх можливо вважати городищами лише по відношенню до типології поселень епохи Київської Русі, згідно з якою до останніх належать сторожові пункти - «гради», феодальні замки і міста, - всі пам’ятки, що мали фортифікаційні споруди [6, 3]. Крім того, значна кількість імпортних виробів на о. Хортиця, а також вірогідність існування металургійного центру на Кам’янському городищі, можуть свідчити, що на цих сторожових пунктах знаходилися ремісничо-торгові центри. Хоча нумізматичний матеріал з «Веселого» та залишки будівлі з «Кінських Вод» свідчать про міський характер, з огляду на незначні дослідження ці поселення поки що неможливо віднести до окремого типу. Тому головною проблемою при визначенні кількості золотоординських городищ В ПОНИЗЗІ Дніпра, на нашу думку, окрім подальших археологічних досліджень, є теоретичні розробки поняття «городище» стосовно пам’яток Золотої Орди.
Матеріали міжнародної наукової конференції
**-...................................... ^............................................. :.. ∙^∙√ -r^
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Гаврилюк Н.А., Маничев В И., Недопако Д.П. и др Участок черной металлургии на Каменском городище H АВУ 2001-2002 рр.: 36. наук. пр. - Київ. - 2003. - С.80-85.
2. Гошкевич В.И. Летопись музея за 1914 год. - Херсон. - 1916. - Вып. 6. - 48 с.
3. Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре//МИА. - 1954. -№ 46. -240 с.
4 Довженок В.И. Отчет Горностаевской археологической экспедиции 1953 г. о раскопках татарского города в урочище «Большие кучугуры» в Днепровских плавнях Запорожской области / НА IA НАНУ. -№ 1953/2, ф.е № 2217. - 44 с.
5. Довженок ВИ. Татарське місто на Нижньому Дніпрі часів пізнього середньовіччя //АП УРСР. - 1961. -Т. X. -С.175-193.
6. Довженок В.Й. Про типи городищ Київської Русі // Археологія. - 1975. - Вип. 16.
— С.3-14.
7. Древнерусские поселения Среднего Поднепровья (Археологическая карта). - Киев, - 1984,- 196 с.
8. Егоров В.Л. География городов Золотой Орды // CA. - 1977. - № 1. - C l 14-125.
9. Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII-XlV вв. - Москва. - 1985.-246 с.
10. Єльников М.В. До проблеми вивчення пам’яток золотоординського періоду у Нижньому Подніпров’ї П Музейний вісник. - Запоріжжя. - 2004. - № 4. - £.40-55.
11. Ильинский В.Е. Городище XIV-XV вв. на о. Хортица // Тез. науч. докл. и сообщ. «Вестник краеведа». - Запорожье. - 1991. -№ 2.-С.16-17.
12. Ильинский В.E., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье. - 1993. - Т. IV. - С.250-263.
13. Каталог Екатеринославского областного музея им. А.Н. Поля. Археология и этнография. - Екатеринослав. - 1910. - 426 с.
14. Козловський А О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я в IX- XIVct-Київ,-1992 - 184 с.
15. Козловський А. Південне Подніпров’я в докозацьку добу // Археологічні дослідження пам’яток українського козацтва: 36. наук. ст. - Київ. - 1993. - Вип. 2. - С.9- 14.
16. Козловський А.О. Населення Південного Подніпров’я і формування запорозького козацтва // Історія Русі-України (Історико-археологічний збірник). - Київ. - 1998. - С.298-304.
17. Козловський А. Населення Південного Подніпров’я в другій половині XIlI -- середині XV ст. // Ruthenika. - київ. - 2002. - т. і. - с. 127-133.
18. Набиуллин Н. Город Джукетау в XIII-XIV вв. (к проблеме перехода домонгольского города в золотоордынский) И Татарская архелогия. - Казань. - 2001. - № 1-2 (8-9).
19. Погребова Н.Н. Отчет о раскопках Знаменского (акрополь Каменского) городища в 1952 году / НА IA НАНУ. - № 1952/436, ф.е. № 1929. - 36 с.
20. Погребова Н.Н. Средневековые памятники на скифских городищах Нижнего Днепра//КСИА.- 1962.-Вып. 89.-С.15-21.
21. Сердюков Д.Я. Раскопки в Каменке // OAK за 1899 г. - Санкт-Петербург. - 1900.
- С.28-37.
22. Сердюков Д.Я. Раскопки в Каменке // OAK за 1900 г. - Санкт-Петербург. - 1902. -С.33-36.
23. Сокульский А.Л. К локализации летописного Олешья U CA. - 1980. - № 1. - С.64-73.
24. Федоров-Давыдов Г.А. Монгольское завоевание и Золотая Орда // Археология СССР. Степи Евразии в эпоху средневековья. - Москва: Наука. - 1981. -С.229-236.
25. Федоров-Давыдов Г.А. Золотоордынские города Поволжья. - Москва. - 1994. - 232 с.
26. Федоров-Давыдов Г. Некоторые итоги изучения городов Золотой Орды на Нижней Волге //Татарская археология. - Казань. - 1997. - № 1. - С.88-100.
27. Федоров-Давыдов Г. Золотоордынский город и Дешт-и-Кыпчак в первой половине XIV в. //Татарская археология. - Казань. - 2004. - № 1-2 (12-13). - С.6-47.
28. Эварницкий Д.И. Дневники раскопок //Труды XIII АС. - Москва. - 1907. -Т. I. - С.118-157.
29. Fedorov-Davydov G A. Stadte der Goldenen Horde an der unter Wolga / Materialien zur Allgemeinen und Vergleichenden Archaologie. - MOnchen. - 1984. - 131 р.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Єльннков Михайло Васильович - науковий співробітник наукової лабораторії археологічних досліджень Запорізького національного університету.