ПІСЛЯМОВА
Вивчення взаємин Русі і Польщі в добу середньовіччя автором цієї книги має вже свою відносно велику в межах людського життя історію. Вперше з цікавими і водночас складними для інтерпретації записами давньоруських літописів, інших джерел, де висвітлюються факти взаємин двох слов’янських країн X-XIII ст., я ознайомився ще студентом третього курсу Харківського університету в другій половині 1972 - першій половині 1973 р.
Це дало змогу для написання згодом у 1975 р. дипломної роботи на тему «Польща і польсько-руські відносини в давньоруському літописанні початку XII ст.» (керівником роботи був завідуючий кафедрою історії середніх віків доцент Анатолій Ілліч Мітряєв). У 1978 р. я вирішив написати узагальнюючу роботу про політичні взаємини Русі та Польщі в домонгольський період. В процесі реалізації цієї мети після завершення аспірантури в Інституті історії AH України мною в 1984 р. керівництвом доктора історичних наук Миколи Федоровича Котляра була захищена кандидатська дисертація, а в 1988 р. її текст у дещо зміненому вигляді був надрукований як монографія.Завершуючи написання запропонованої зараз книги, сподіваюся, що її поява аж ніяк не порушить крилатий вислів давньогрецького філософа Геракліта: «In idem flumen bis non descendimus (Ми не входимо двічі в одну і ту ж саму ріку)» і моє нове дослідження з історії взаємин Русі та Польщі все ж таки істотно відрізняється від праці, яка побачила світ більше тридцяти років тому. При написанні нової книги мною були знову переглянуті всі можливі для аналізу теми джерела, враховані результати досліджень, які в останні десятиліття зробили колеги по історичному цеху з вивчення минулого країн Центральної та Східної Європи в добу класичного середньовіччя. Однозначно, що при написанні цього тексту були використані також результати напрацювань і спостережень книг і статей, які були підготовлені мною в 90-х роках XX та на початку XXI ст.
Також були виправлені і деякі неточності, а також враховані зауваження і побажання інших дослідників до моїх попередніх праць.В процесі підготовки цієї книги я вважав логічним завершити її новим розділом, який мав бути присвячений взаєминам руських та польських князівств в середині XIII ст., а саме часу, коли внаслідок монгольської навали кінця 30-х - початку 40-х років в житті країн і народів Центральної та особливо Східної Європи починають відбуватися значні, переважно кризові,метаморфози. Вибір верхньої хронологічної планки дослідження був обумовлений, перш за все, такими віхами як походи монгольського полководця Бурундая на Литву, Ятвягію, Південно-Західну Русь (це була військова демонстрація з великими негативними наслідками для Волинського князівства), Польщу в 1259 р.; чергове зіткнення в 1260 р. Королівств Чехія та Угорщина в рамках тривалої війни за австрійську спадщину; початок другого повстання народів Прибалтики на чолі з Геркусом Мантосом проти хрестоносної експансії в 1260 р. Подіями, що вплинули на розвиток країн Центрально-Східної Європи в наступні десятиліття, безумовно, стали кончини мазовецького князя Земовита (23 червня 1262 р.) та, особливо, литовського короля Міндовга (осінь 1263 р.) і руського короля Данила Романовича (весна 1264 р.). Зазначимо, що в 1266 р. помер ще один впливовий в Східній Європі володар - керівник Улусу Джучі хан Берке.
В історії людства, особливо в середньовіччя, коли в державному житті унікальну роль відігравали постаті монархів і самі держави мали патримоніальний характер, кончини володарів досить часто призводили до значних потрясінь. Не були винятками і кризові ситуації, що виникли внаслідок таких подій, в 60-х роках
XIII ст. в державах Центрально-Східної Європи. Зазначимо, що швидше всього негативні явища завершилися в Польщі, правляча еліта якої поступово подолала відцентрові тенденції розвитку країни. Це призвело до відновлення відносної єдності Польської держави на початку XIV ст. у правління короля Владислава І «Ло- кетка» (роки правління 1275-1333 рр., з 1320 р.
- король). Молода Литовська держава в останню третину XIII - перші десятиліттяXIV ст. у жорстокому протистоянні з прибалтійськими Орденами і татарськими державами Східної Європи поступово перетворилася в могутнє Велике князівство Литовське, до складу якого увійшло чимало руських князівств і земель.
Непростою в останні десятиліття XIII ст. і подальший час була історія Південно-Західної Русі. Волинська земля стала наприкінці XIV ст. складовою згаданого Великого князівства Литовського, проте до цього протягом багатьох десятиліть її князь Любарт був одним з найбільш потужних володарів Центрально- Східної Європи. Важливу роль у міжнародному житті регіону відігравало тоді і Подільське князівство, яке постало в середньому Придністров’ї внаслідок протистояння Литви і Орди на початку 60-х років XIV ст. Галицька земля протягом цього століття поступово втратила свою колишню міць, стала на засадах персональної унії володінням королів Польщі Казимира III, Людовіка An- жуйського (Угорського), Ядвіги та Владислава Ягелли, а потім, в 30-х роках XVct. перетворилася на одну з провінцій Польського королівства.
І на завершення цієї невеликої післямови хотів ще раз нагадати читачам слова видатного німецького історика XIX ст. Леопольда фон Ранке про одне з його досліджень: «Історія взяла на себе обов’язок судити минуле, давати настанови сучасному на благо прийдешніх століть. Ця праця не може бути джерелом натхнення щодо таких цілей. Її мета лише в тому, щоб показати, як все відбувалося насправді»[368]. Автор цих рядків не є настільки самовпев- неним, щоб стверджувати, що його робота є істиною в останній інстанції при висвітленні подій з минулого взаємин Русі і Польщі. Але прагнення до пошуку і максимально можливого в міру мо'іх вміння і здібностей висвітлення цих подій, і це абсолютно щиро, у мене при написанні цієї книги було...
Київ, 2018-2021 рр.