ПЕРЕДМОВА
За роки незалежності України у вітчизняній історичній науці відбувся процес переосмислення періоду Київської Русі як одного з початкових етапів становлення національної держави, який знайшов відображення у визнанні й утвердженні загальної концепції історії України-Руси М.С.Грушевського.
Тим не менше, на початку ХХІ ст. й досі до кінця не з’ясованими в історіографії залишаються проблеми дослідження окремих регіонів княжої доби, в даному випадку потребує подальшого узагальнення давньоруська історія в межах Середнього Подністров’я України, де розташувалося у ХІІ-ХІІІ ст. адміністративно-територіальне об’єднання Пониззя, яке мало особливий статус і свою столицю Бакоту з середини ХІІ ст. у складі Галицького князівства й досягло апогею свого розвитку у першій половині ХІІІ ст. під владою Галицько-Волинської держави, захищаючи її південно- східні рубежі.Наддністрянське Пониззя, як і сусідня на схід від нього у межиріччі Південного Бугу, Случі та Горині Болохів- щина, належать до тих країв України, які остаточно сформувалися в середині ХІІ-ХІІІ ст. у час існування удільних князівств і ввійшли до складу Галицько-Волинської держави, а з ХІѴ ст. зникли з історичних карт України. Проте існування впродовж кількох століть Пониззя і Болохів- щини, їх історична роль залишилися на сторінках давніх літописів, у народній пам’яті. Натомість науковий інтерес до цих земель розвивався перманентно. Перші серйозні дослідження давньоруського Пониззя окреслилися завдяки тому, що під науковим керівництвом відомого історика В.А. Антоновича його учень подолянин Н.В. Мол- чановський підготував і видав книгу «Очерк истории Подольской земли до 1434 года» (1887), а місцеві дослідники А.Ю. Роллє, Ю.Й. Сіцінський створили нариси про міс- то Бакоту, як центр Пониззя (80-90-і рр. ХІХ ст.). Через сто років опісля Середнє Подністров’я княжої доби знову опинилося в полі серйозних археологічних та історичних досліджень, якими активно зайнялися Б.О.Тимощук, І.С.
Винокур, П.А. Горішній, С.В. Пивоваров, І.П. Возний, С.П. Маярчак, автор цієї книги та інші нуковці.Набутий досвід вивченя цього регіону давньоруського часу вимагає сьогодні остаточного визнання, відтворення його узагальненої і повнокровної історії, щоб віддати йому належне місце в історії України. Саме в цьому ми вбачаємо актуальність й призначення монографічного дослідження.
Актуальність ншої книги зумовлена також теоретичними, науково-пізнавальними і практичними чинниками, які сприяють дослідженню в складі Середнього Подністров’я давньоукраїнського Пониззя і поступовій ліквідації однієї з так званих «білих плям» у знаннях про Південно-Західну Україну-Русь, зробить її історію багатшою, достовірнішою, об'єктивнішою і цікавішою як для вітчизняної історичної науки, так і для сучасного суспільства загалом. З другого боку, вивчення історії цього регіону Х - середини ХІІІ ст. має стратегічне значення. Його дослідження незаперечно засвідчують етнічну спільність, спадкоємність в еволюції традицій економічного, суспільного, політичного життя, у формуванні культурної і духовної спадщини й, зрештою, національного менталітету українського народу впродовж останньої тисячі років, правонаступником і продовжувачем яких є нинішня суверенна Україна.
В цьому контексті мета роботи полягає в комплексному опрацюванні письмових (літописних), археологічних джерел і наукової літератури длядослідження повного спектру соціально-економічних, військово-політичних і культурно-духовних процесів давньоруського Середнього Подністров’я Х - середини ХІІІ ст., з’ясування його місця, ролі й історичного значення в системі розвитку Південно- Західної Русі і Галицько-Волинського князівства.
Для досягнення цієї мети автор поставив такі основні дослідницькі завдання: проаналізувати джерела вивчення історії Надністрянщини та в її складі Пониззя; подолати усталений стереотип в історіографії на регіон, цілком відновити історичну справедливість щодо існування Пониззя, як єдиної території у межиріччі приток Дністра по обидва береги ріки; спростувати існуючі теорії про безлюдність цієї території у VIII-XZ ст.
і з’ясувати процес заселення регіону та його етнічний склад; визначити і дати характеристику етапів історичного розвитку краю; показати процес формування й становлення тут міст, феодальних замків, сторожових фортець, городищ і поселень, їх оборонного комплексу; проаналізувати особливості економічного розвитку; вивчити характер і структуру сільськогосподарського, ремісничого виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі; подати зріз суспільних відносин; відтворити військово-політичне становище Пониззя в системі Галицького та Галицько-Волинського князівств; узагальнити розвиток матеріальної і духовної культури під кутом зору християнізації Середнього Подністров’я у Х-ХІІІ ст.Хронологічні межі дослідження обгрунтовані тематичною спрямованістю і охоплюють ІХ-ХІІІ століття. Вони зумовлені початком заселення Середнього Подністров’я тиверцями і уличами, входженням цієї землі у ІХ ст. до складу Київської Русі й завершуються другою половиною ХІІІ ст., коли після монгольського завоювання краю поступово в Галицько-Волинській державі зникає поняття «Пониззя», яке трансформується в означення «Поділля». Дані хронологічні рамки дають можливість на досить тривалому відрізку часу існування княжої доби найбільш повно і динамічно простежити формування, становлення і основні етапи розвитку історичної землі Пониззя.
Щодо географічних рамок дослідження, то в класичному розуміні басейн Середнього Подністров’я є серцевиною давньоруського Пониззя як південно-східна окраїна спочатку Галицького князівства, згодом Галицько-Волинської держави. Його територія нагадує прямокутник неправильної форми, який по середині навпіл ділиться течією ріки Дністер. Північно-східний кордон лівобережного Подністров’я, вздовж якого тягнеться гірське пасмо товтр-медоборів, проходить по верхів’ям приток Дністра Збруча, Жванчика, Смотрича, Мукші, Тернави, Студениці, Ушиці і Калюса й межував у ХІІ- ХІІІ ст. з Болохівським князівством, що розташувалося в межиріччі Південного Бугу і Случі.
Північно-західний кордон позначався лівобережною притокою Дністра Серет і витоками ріки Прут на правому березі Дністра й межував з Галицьким князівством. Західний кордон Пониззя окреслив лівий берег Верхнього Прута з його притоками на Буковині. Центральну частину правобережного Дністро-Прутського межиріччя складала Хотинська височина. Нарешті, південно-східний кордон окреслював Пониззя по лівобережній притоці Дністра Калюс. На цій території сьогодні розташовуються Новоушицький, Вінь- ковецький, Дунаєвецький, Кам’янецький, Чемеровець- кий і Городоцький райони Хмельницької області (лівий берег Дністра), Теребовлянський, Гусятинський, Борщів- ський і Заліщицькій райони Тернопільщини (лівий і правий береги Дністра), Хотинський, Кельменецький, Соки- рянський, Заставнівський, Новоселицький райони Чернівецької області (правий берег Дністра).Методологічними засадами, якими керувався автор у процесі дослідження означеної теми, послужили загаль- нонаукові принципи історизму, об’єктивності, системності, діалектичного розуміння історичного процесу, ідеологічно неупередженого підходу до складних явищ суспільного життя. Науково-теоретичною основою вивчення проблеми стала теорія історичного пізнання світу, концептуальна виваженість і практика наукової роботи попередніх дослідників.
При цьому автор використовував у дослідженнях такий науковий інструментарій як: метод аналізу і синтезу (при вивченні історичних джерел і літератури), типологі- зації (для розгляду соціально-економічної структури суспільства), хронологічний (для викладу історичного матеріалу в хронологічній послідовності), статистичний (для підрахунків кількісних і якісних показників), історико- топографічний (для вивчення території, міст, городищ і поселень), археологічні (використані матеріали участі автора та інших дослідників в археологічних експедиціях і розвідках на території Середнього Подністров’я), історико-порівняльний (для співставлення епох в досліджуваному регіоні), інноваційний комп’ютерний (сучасні технології наукового пошуку та роботи над текстом).
Наукову новизну одержаних результатів, яка відображена в монографії, ми вбачаємо в тому, що вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу на базі комплексного дослідження методами археологічної та історичної науки, детального вивчення літописних джерел вдалося систематизувати й узагальнити історію та культуру Середнього Подністров’я ІХ-ХІІІ ст. та в його складі Пониззя. При цьому розв’язано проблему територіальних меж досліджуваного регіону; з’ясовано процес його заселення і господарського освоєння, соціально-економічної і політичної ролі в стосунках з князівствами Київської Русі та європейськими країнами; проаналізовано соціальну структуру і відносини між різними верствами населення; показано побут, вірування, культурні традиції, процес впровадження і поширення християнства та менталітет жителів цієї землі, його місце і значення в історичній долі княжої доби. Таке цілісне вивчення проблеми дозволило розв’язати дослідницькі завдання, визначити місце та історичну роль Пониззя у формуванні на ранньому етапі розвитку українського народу та його держави.
Практична цінність монографії та викладених в ній основних ідей, реконструкції подій і фактів полягає в тому, що нагромаджений фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані для визначення подальших наукових досліджень цього регіону, при написанні підручників і посібників з історії та культури України княжої доби, з історичного краєзнавства і регіональної історії Поділля, Буковини й Галичини, у навчальному процесі вищих і середніх закладах освіти, при проведенні лекційної роботи серед широкого загалу та вузького кола спеціалістів.
Матеріали книги можуть бути враховані при підготовці багатотомних видань «Звід пам’яток історії та культури України» та «Історія міст і сіл України» в новій редакції, особливо томів, що стосуються Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Чернівецької та Івано- Франківської областей, при друкуванні путівників по історичним місцям, у ході створення експозицій краєзнавчих музеїв у Середньому Подністров’ї.
Висловлюємо щиру вдячність за надані конкретну допомогу, поради і надані консультації при створенні цієї монографії своєму вчитилеві і науковому наставнику, на жаль, нині покійному професору І.С. Винокуру, директору Центру дослідження історії Поділл Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка професору Л.В. Баженову, професору Чернівецького національного університету імені Юрія Федбковича С.В. Пивоварову, завідувачу археологічної лабораторії рідного університету В.П. Мегею та всім іншим, які доклали зусиль, щоб ця книга побачила світ.