IV. Освіта й письменство. Культ книги та її мистецьке оздоб­лення. Перекладна й оригінальна література. „Слово** Іла- ріона. Літописі й житія. „Патерик**. „Руська Правда**. Високий рівень київської культури. Занепад Києва.

В XI ст. в Києві значно розвивається освіта та письменство.

За часів Володимира в Києві були школи для дітей вищих верств дружини. За Ярослава кількість шкіл зростає; крім шкіл, де навчали грамоти, з’являються й спеціяльні, де навчали музики, ма­лярства.

Важко сказати, чому з орнаментованих книг XI стол. треба дати перше місце, що найкраще з них. Чудово переписане й орнаментоване „Слово Григорія Великого“, ще краще — „Ізборник Свято­слава* ‘ з його мініатюрами, на яких подано родину князя Святослава та святителів. Тут дана виключ­ної краси орнаментальна рамка: вона являє три- банну церкву з золотими банями, оточену фанта­стичними тваринами та птицями: це той широкий світ, що оточує церкву. Цікаво, як сприймав цей світ майстер: для нього це не є безодня порока й зла, як уявляли цей світ середньовічні аскети; ні, це світ радости, блиску, соняшних промінь: яскраві павичі з їх хвостами, райські птахи, невідомі квіти, — все це, наче в чудовому ювелірному виробі, блищить і сяє тисячами яскравих життєрадісних фарб.

Нетривкий матеріал, на якому писали книги, хоч це був пергамент, недбайливе ставленя до речей, жахливі події, що їх переживала Київська земля протягом майже тисячоліття, не сприяли збере­женню цих творів мистецтва. Лише одиниці ви­падково дожили до наших часів, а скільки загинуло в полум’ї пожеж, руйнацій, грабунків і людського вандалізму...

Але й те, що щасливо, на користь людей та науки збереглося, свідчить про високий рівень культури доби Ярослава. Лише там, де шанують, кохають книгу, могли з’являтися подібні мистецькі твори. Книга, чудово орнаментована, книга високої художньої, а разом з тим і грошової ціни не є той предмет розкоші, який приваблює дикуна. Це не та прикраса, що її дикун може причепити на свою шию, вухо, на свій одяг і викликати нею заздрощі таких же людей. Книга свідчить про високий рівень культури, про те, що були люди, які в затишку власної кімнати милувалися нею, перечитували її сторінки й знаходили в неї тиху сердечну радість.

З інших джерел знаємо, що в Києві високо цінили книгу й шкільну науку. Яскраво характеризував автор літопису взаємовідносини епох Володимира та Ярослава, той проїрес, який наявно на очах су­часників відбувався у Києві:,,Яко же бо се нікто землю розорет, другой же засіет, ини же пожи­нають, та ядят пищу бескудну, тако и се: отец бо его Володимир землю изора и умягчи, рекше кре­щением просвітив; се же (Ярослав) насея книж­ными словесы сердца вірных людей, а мы пожи­наем, ученье приемлюще книжное.

За часів Ярослава переписування книг уважалося справою важливою, святою. Зростала пошана до книжного слова. В,,Збірнику", переписаному р. 1076 для князя Святослава, зазначалося, що без книжного почитания не можна доступити правед­ности:,,як корабль не составиться без цвяхів так праведник не збудеться без книжного почитания". На,,Запитання Кирика" єпископ дає відповідь, що гріх,,коли хто поріже папір і розкидає, а буде на тім знати слова".

За Ярослава існували вже бібліотеки. Літописець оповідає, що Ярослав,,збирав писців", і,,многы книги списав положи в церкви св. Софії", цю справу продовжували інші князі, аматори книг, — син його Святослав, унук Володимир Мономах. Патерик Печерський згадує бібліотеку князя Черні­гівського Миколи Святоші, яку він лишив манасти- реві —,,суть же И КНИГЪ! его многы и до ныні".

Зміст цих книг різноманітний, серед них було багато церковних книг, а також і світських. Прий­няття християнства з Візантії відкрило шлях до Києва візантійській літературі, а також і болгар­ській. Переписували церковні книги, твори зв’язані з церквою, житія святих, морально-дидактичну літе­ратуру, збірники слів Івана Золотоустого та інших отців, під різними назвами —,,Златоуст", „Злато­струй",,,Маргарит",,,Ізмарагд" тощо. Були збір­ники різноманітного змісту, як от „Пчоли", де зібрано різні уривки, анекдоти, оповідання не лише церковних письменників, а також античних, Пла­тона, Аристотеля. Відомі історичні хроніки Іоанна Маляли, Георгія Сінкеля, Георгія Амартола тощо. Було поширено чимало творів східнього походження, що перейшли, можливо, теж через посередництво Візантії — от як повість про Будду, перероблена на роман царевича Йосафата, як,,Слово о премуд­ром Aκipi^u,,,Стефаніт та Іхпілат",,,Дванадцять слів царя IIIaxainri^u тощо.

Дуже рано, поруч з перекладною літературою, в Києві зароджується власне оригінальне письмен­ство. Першим хронологізованим пам’ятником літе­ратури доби Ярослава є „Слово о законе и благо­дати" митрополита Іларіона, першого київського митрополита українського походження. В своєму „Слові“ він звертається з висоти катедри Десятин­ної церкви до киян з приводу упокоения Володи­мира, висловлює хвалу Володимирові, а разом із тим дає яскраву картину Києва та Київської Руси. Автор широко використовує біблійські аналогії у вступній частині, але далі, звільнений від будь- яких пут, дає міцний поетичний образ князя Воло­димира, у величавих рисах, як лицаря духа. Далі малює Ярослава, як достойного сина Володимира, що продовжував його справу. Яскравими, повними сили фарбами малює Іларіон Київ, київську куль­туру. Цей панегірик не має зразків у попередній візантійській або болгарській літературі й виявляє виключний ораторський талант автора. По силі, красі, поетичності він повинен бути поставленим поруч з славетним „Словом о полку Ігореві". Автор його не лише чудовий оратор, який майстерно володіє словом, а й філософ і глибокий патріот. Він любить та шанує свою батьківщину, і твір його пронизаний почуттям національної гідности. Він гордий тим, що належить до Києва, гордий своїми князями, їх минулою і сучасною славою.

Самий факт появи такого твору в XI столітті свід­чить про високий рівень інтелектуальної культури Києва, бодай лише у представників вищих шарів його суспільства. „Слово о законі і благодаті" користу­валося великою популярністю, що з свого боку свід­чить про те, що було воно цілком зрозумілим для сучасників. Збереглося кілька спроб використати його, як взірець: автори похвал Володимиру Ва­сильевичу й Мстиславу Даниловичу просто дали парафрази „Слова“ Іларіона.

Велике значення має літопис, що його розпочато за Ярослава. До наших часів не збереглося першої редакції, і лише в пізніших переробках можна виді­лити її складові частини. Писання літопису тісно зв’я­зане з Київським Печорським манастирем. В цьому первісному літопису об’єднано низку цікавих опо­відань про Кия, про Аскольда та Дира, оповідання про перших князів, договори з греками, подано окремі твори, як „пам’ять та похвала Володимиру" Якова мниха, „Повість про початок Печорського манастиря", „Житіє Феодосія Печорського", різні редакції оповідання про смерть Бориса і Гліба та інші. Літопис не був лише об’єктивним послідовним занотовуванням подій; це була літературна праця, в якій автор комбінував різні джерела, надавав їм освітлення під певним кутом зору. Така робота властива лише людині освіченій, високо культурній.

Поруч з літописами треба поставити цікаву па­м’ятку літератури київської доби —,,Патерик Пе­чорський”. Хоч і написаний вже в XIII стол. він передає риси життя Києва часів наступників Яро­слава, його синів; тут яскрава постать Алімпія, іконописця, що замість нього самі янголи писали ікони, Агапіта,,,безмездного лечця”, що викликав своїм лікуванням ревнощі іншого лікаря, вірменина, який брав за лікування велику мзду, тут — двір князів Ізяслава та Святослава. Весь Патерик прони­заний почуттям поваги до Києва, його святої Лаври та її смиренних діячів.

Наче червона нитка проходить по всіх літера­турних творах XI століття почуття національної свідомости, глибокої любови до Києва, до своєї батьківщини; лише там, де люди люблять та ша­нують свою батьківщину, можливим стає культур­ний розвиток, піднесення культури у всіх її галузях.

Як завершення культурного розвитку доби Яро­слава Мудрого стоїть,,Руська Правда”, цей збір­ник законів виключної ваги. Як би не тлумачити його, як би не розв’язувати питання про походження та призначення,,Руської Правди”, самий факт появи подібного збірника в XI стол.

Так ширився й розквітав Київ, так ширилася й зростала його культура, його розумове життя. Із значного торговельного осередку, зв’язаного головним чином зі Сходом та Візантією, пере­творився Київ на великий культурний осередок цілої Европи, добре відомий у Парижі й Майнці, Римі й Кракові, Празі й Відні. Характерно, що Адам Бременський уважав його суперником Костян- тинополя, ставив на друге місце після цієї світової столиці.

Та висока культура, що її зразки збереглися до наших часів лише в уламках, уривках, витворилася в Києві в значній мірі наслідком різноманітних відносин, які зв’язували Київ з іншими осередками Европи й Сходу. Тс, що зветься,,київською куль- турою“, увібрало низку різних впливів; кожна країна давала їй те, що було в ній найкоштовні- шого: арабський Схід дав чудовий фантастичний орнамент з тваринами й арабесками та поетичні байки, Візантія дала християнську релігію та цер­кву, право, закони, літературу, мистецтво й дорого­цінні паволоки, Скандинавія — князів і саги, Ні­меччина — романську архітектуру й оповідання, Франція — пісні менестрелів, далека Ірландія — орнамент рукописів. Але все це тут, у Києві, пере­творившись на своєрідне нове, яскраве, свіже, ча­рівне виявилося в мистецькому творі св. Софії, в мі­ніатюрах „Збірника Сватослава“, та „Остромирова Євангелія", в „Слові о полку Ігореві“ і „Руській Правді". Як неможливо в синіх хвилах Дніпра від­ділити води з Прип’ати або Десни, так і в мистецтві та культурі Києва в єдине ціле злилиса впливи далеких країн.

Минав час. Важкі хмари збиралиса над золотими банами святої Софії... Зміналиса економічні та по­літичні обставини, що викликали до житта розквіт Києва. Надто зростала родина Володимира, надто багато князів домагалися чести хоч перед смертю доторкнутися „золотого отнього стола“ — київ­ського княження, і не було серед них нікого, хто б сміливо й рішуче підкорив родичів своїй владі, як то зробили Володимир та Ярослав;,,в княжих коро- молах скоротився людям вік", відзначив співець „Слова о полку Ігореві"... Збільшувалися напади степовиків, печенігів та половців; боротьба з Степом забирає ввесь час, сили, кошти князів, сприяє вну­трішньому розкладу князів, бо нсдостойні з-поміж них кличуть на допомогу половців, „наводять по­ганих на землю руську", з половецькими царівнами одружуються князі. Занепадає Київ. Зміняється ставлення до нього. Великий князь Андрій Бого- любський, правнук Ярослава, з своїми військами грабує та руйнує Київ, той Київ, що стільки років був творчою мрією його дідів.

Складний комплекс причин політичних та еко­номічних викликав занепад Києва. Велике значення мала тут зміна напрямку світової торгівлі. Іта­лійські колонії в Криму вже відкрили простий шлях для східних товарів до Европи. Хрестові походи зв’язали безпосередньо Европу з Азією, Схід з За­ходом, і золото, що колись золотило бані святої Софії, виблискувало на вінцях та гривнах київських дівчат, що оживляло мініятюри рукописів — тепер широкою міцною хвилею припливало до Венеції, позолотило собор св. Марка, заграло тисячами фарб на стінах палаців патриціїв Флоренції, Генуї, на ратушах міст Франції, в бюргерських будинках рейн­ських міст. Київ занепадав. Напад Батия довершив його занепад...

Минули роки... Забувалися жахливі події. По новому забилося життя у Києві, і знов ожив він. Знов у його стінах розгорталося культурне життя, розквітало нове мистецтво, виростали чудові па­м’ятники мистецтва, архітектури. Блискуча доба відродження Києва зв’язана з існуванням. справж­нього осередку культури, славетною Київською Академією, яка прославила Київ далеко поза ме­жами України.

І знов важкі часи насунулися на Київ. Наче другий Андрій Боголюбський та Батий пройшли по Києву. Гори руїн і жах порожнечі залишилися там, де красувались вищі досягнення вікової куль­тури. В руїнах лежить Свята Успенська, церква Лаври. Порожнє місце там, де височили кілька століть Золотоверхий Михаїл, собори Великого Миколи, Богоявленський... Знищено бібліотеки, музеї.

Але мине й цей чорний час. Знов повстане Київ у його славі, як розумовий осередок України, як її чудовий „стольний Київ-град“.

№ 23. Золоті діядеми з емаллю.