олітика Романа. Завихвост

На заході Роман розпочав політику вмішування в серед­ньоєвропейські справи, яку продовжували успішно Данило й Лев. Роман був у якомусь контакті з Филипом, німецьким імператором. Він допомагав йому в боротьбі з Вельфами, представниками іншої політичної орієнтації, та папою Іно- кентієм III.

Ще в половині 14. ст. в Европі була відома традиція про Романів союз з німецьким орденом меченосців, про який також нічого більше не знаємо. Можливо, що цей союз випливав з Романової протилитовської політики, дуже енерґічної та безоглядної, що знайшла -собі відгук і у фоль- кльорі[†]).

Сила і вплив Романа досягли вершка в 1202. р., коли він посадив Інгваря Ярославича: в Києві. Та Рюрик, що в мі'ж- часі порозумівся з половцями, не дав за виграну і вже слі­дуючого року зайняв Київ і страшно зруйнував його-. Все­волод суздальський вплинув на Романа, щоб той залишив Рюрика в Києві. Для Романа Київ не представляв якоїсь цілі сам собою, база сили Романа лежала деінде. Та Рюрик не переставав кнувати проти Романа, у спілці з чернігів­ськими князями та половцями. У відповідь на це Роман післав у Київ свого воєводу -В’ячеслаїва, що скинув Рюрика, якого Роман зневолив постригтися в монахи, а в Києві по­садив Ростиславича Рюриковича.

По таких п’яти роках невсипущої діяльносте, коли кла­лися підвалини під побудову національної монархії такого типу, який був прикметний для цілої Евіропи в пізньому середньовіччі, приходить катастрофа: в червні 1205 р. Роман вибрався походом на Польщу, щоб, як знали в Ні­меччині, пробитися до цісаря німецького, Филипа Гоген- штавфена. Під Завихвостом, на польській території, Роман у сутичці з поляками цілком несподівано загинув і твір його політичного генія опинився на краю пропасти.

Огляд діяльносте Романа не був би повний, якби він не включав Романової внутрішньої політики. Ми знаємо, що Роман і його наслідники були божищами для міського населення, а ворогами боярської верстви, наскільки вона не співпрацювала з княжою владою. Населення. Києва було так само прихильне Романові, як і міщанство його одіди- ченої володимирської волости. В Володимирі! ще під кінець 13. ст. згадували, що Роман освободив володимирське мі­щанство від гніту княжої адміністрації. Ми зачуваємо, хоч і в дуже непевній формі, що Роман не ладив і з володимир- ським єпископом. Судячи з того, що- знаємо про* подібні конфлікти Данила з галицькими владиками, це зовсім: мож­ливе. Знаємо також про суворі репресії Романа проти га­лицьких бояр, що не присягли Романові в' 1199. р. На від­повідному місці побачимо, що всі ті елементи Романової політики продовжили його наследники, Данило й Василько.