Максиміліан Волошин

Південь сучасної України надзвичайно багатий на унікальні іс­торичні й археологічні пам’ятники, серед яких справжньою перли­ною є античний Херсонес, або середньовічний Херсон — Корсунь давньоруських літописів.

Херсонес Таврійський, заснований, за останніми даними, ви­хідцями з Гераклеї Понтійської та острова Делоса в 528— 527 р. до н.е., проіснував майже дві тисячі років. Він був великим по­літичним, економічним, культурним центром регіону, відігравав важливу роль у розвитку багатьох стародавніх народів. Спочатку Херсонес Таврійський займав невелику територію, яка напри­кінці V— у першій половині IV ст. до н.е. була оточена оборон­ною стіною. З моменту заснування в місті існували демократичні інститути самоврядування. Економічною основою життя було сільське господарство. На площі близько 27 га інтенсивно буду­вали житло та храми, освоювали великі сільськогосподарські те­риторії. Якщо в V — першій половині IV ст. до н.е. оброблялися порівняно невеликі ділянки на Маяковому півострові, то протя­гом другої половини IV ст. до н.е. було здійснено розмежування на наділи всього Гераклейського півострова площею 10 тис. га. На кордонах території розташовувався ланцюг поселень місцевого населення — таврів, які обробляли наділи херсонеситів.

Наприкінці V — початку IV ст. до н.е. херсонесити проника­ють до Північно-Західного Криму, що вже був освоєний греками- іонійцями. У цей час Херсонес з невеликого автономного поліса перетворюється на центр територіального державного утворен­ня, котре володіло землями на Гераклейському півострові та в Північно-Західному Криму. Законодавчо новий тип держави було закріплено в присязі громадян Херсонеса. У другій чверті III ст. до н.е. зміни в степовій зоні Північного Причорномор’я призве­ли до виникнення в Криму ранньокласового пізньоскіфського державного об’єднання з центром у Неаполі Скіфському (м.

Протягом перших століть н.е. Херсонес був тісно пов’язаний з імперією. У першій половині II ст. він дістав права елевтерії («сво­боди»), і в місті розташували римський гарнізон. Солдати пере­будували оборонні стіни та вежі. Гарнізони було розташовано і в інших пунктах Таврики. Протягом 30— 40-х pp. Ill ст. кордони Римської імперії та античні центри Північного Причорномор’я (Тира та Ольвія) зазнавали нападів варварських племен. Од­нак Херсонес залишився осторонь від основних напрямків їхніх походів, був головним форпостом імперії. Як і раніше, він був пов’язаний зі Східно-Римською імперією. Після виведення рим­ського гарнізону пряма військова допомога була замінена грошо­вими субсидіями на утримання військ.

Раніше вважалося, що гунською навалою закінчується ан­тична історія Північного Причорномор’я в цілому й Херсонеса зокрема. Але зараз встановлено, що, розгромивши аланський союз племен, гуни пішли на Захід до кордонів Римської імперії, а Херсонес серйозно не постраждав.

Про стан Херсонеса, що в період середньовіччя став назива­тися Херсоном, наприкінці V ст. свідчить напис про відновлення оборонних стін правління візантійського імператора Зінона (474— 491 pp.). З напису випливає, що Херсон був імперським містом, че­рез це йому було даровано гроші на відновлення оборонних спору­джень. Включення міста до складу імперії при імператорові Зіноні добре узгоджується з початком місцевого монетного карбування в цей час. Економічний підйом за імператора Анастасія (491—518 pp.) підготував експансіоністський напрямок зовнішньої політи­ки Візантії, що яскраво проявилося в період правління знамени­того Юстиніана І (527—565 pp.). Вплив імперії значно збільшився в Північному Причорномор’ї, де головним оплотом Візантії став Херсон. Посилення візантійської присутності в Криму датується 532—539 pp. У 70-х роках VI ст. зі сходу в Північне Причорномор’я, підкоривши аланів, прийшли інші войовничі кочівники — тюрки. У 581 р. вони отаборилися біля Херсона, але оволодіти ним не змо­гли. З тюркською загрозою було пов’язане зміцнення оборонних споруджень Херсона в період правління Юстина II (565—578 pp.), а після швидкого укладення миру з тюрками почалося масове бу­дівництво найбільших міських християнських храмів. Наприкінці V—VII ст. місто продовжувало залишатися складовою частиною і головним опорним пунктом Візантії в Тавриці. Херсон, як і раніше, був одним із великих центрів ремісничого виробництва й обміну, до якого тяжіло переважно сільське населення Таврики.

Ранньохристиянський храм VI ст. «Базиліка в базиліці»

На межі VII — VIII ст. Херсон опинився в центрі бурхливих політичних подій візантійської історії.

У другій половині IX — X ст. Херсон — Корсунь — був тіс­но пов’язаний із Київською Руссю, котра в цей час стає активною силою в Північному Причорномор’ї. Місто відігравало важливу роль і в російсько-візантійських відносинах. На прохання імпе­ратора Василія II київський князь Володимир Святославович на­діслав йому військову допомогу. Але імператор не виконав своїх договірних зобов’язань. У відповідь на це в 988 чи 989 р. Володи­мир заволодів Херсоном і забажав взяти собі за дружину сестру імператора — Анну. Візантія була змушена укласти з Київською Руссю мирний договір, а Володимир одружився з візантійською царівною і, за легендою, хрестився в Херсоні. Хрещення Київ­ської Русі, котре відбулося незабаром після Корсунського походу, мало величезне значення для Київської Русу. Вона стала європей­ською державою.

1223 року в Криму вперше з’являються татари хана Батия, а на південний берег Криму напали турки-сельджуки, які на той час влаштувалися в Малій Азії. Це катастрофічним чином впли­нуло на життя Херсона. Наприкінці XIII ст. Херсон захопили орди золотоординського воєначальника Ногая, а в середині XIV ст. контроль над містом встановили генуезці, які давно мали воєн­но-стратегічні та торгові інтереси в Криму. Херсоніти намагалися вижити в таких умовах, але 1399 року татари знову розорили міс­то. Після цього розгрому окремі міські регіони ще продовжували існування, але десь із середини XV ст. і їх остаточно покинули жителі. Згодом життя тут не відновлювалося. Горде ім'я міста на якийсь час забули, а чергові загарбники Таврики, турки-османи, чиїми васалами стали кримські татари, називали його Сари-Кер- мен (Жовта фортеця).

Нове життя Херсонеса — Херсона — Корсуня почалося 1827 p., коли було розпочато перші археологічні розкопки, що з пере­рвами продовжуються і дотепер. Саме завдяки самовідданій праці кількох поколінь вітчизняних археологів та істориків, що прово­дять тут розкопки вже понад 170 років, можна ознайомитися з іс­торією і культурою цього унікального центру людської цивілізації. UNESCO — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури — включила його до складу 150 найбільш значних дав­ніх пам’яток, де він стоїть поряд із такими «чудесами світу», як єги­петські піраміди, афінський Парфенон та римський Колізей.

Віталій ЗУБАР, Леонід МАРЧЕНКО 30 березня 2001 р.