КІНЦЕВІ ТЕЗИ

Підсумовуючи наші досліди над питанням „КНЯЖА РУСЬ- УКРАЇНА ТА ВИНИКНЕННЯ ТРЬОХ СХІДНЬОСЛОВ’ЯН- СЬКИХ НАЦІИ”, приходимо до таких висновків:

1) Три східньослов’янські народи, згодом нації — україн­ська, російська та білоруська — кожна окремо формувалися з етнічного субстрату тієї людности, що жила на нинішніх те­риторіях цих трьох націй принаймні від епохи неоліту.

2) В самостійному формуванні кожної з трьох східносло­в'янських націй брали участь три чинники: а) географічна бу­дова східньоевропейського простору; б) зв’язки населення по­одиноких частин того простору з їх сусідами; в) відмінність їх етнічних субстратів від передісторичних часів.

3) Найважливішим чинником у самостійному формуванні духового та матеріального життя українців, росіян та білору- синів був поділ східньоевропейського простору на рівнолежни- кові смуги в напрямі від Чорного моря на північ: на смугу сте­пу, лісостепу, суцільного лісу та підбігунової тундри. Густі лі­си північньо-східньої Европи в старих та середньовічних часах становили бар’єр поміж народами та цивілізаціями.

4) Важливим чинником, що грав ролю у формуванні трьох східньослов’янських націй, була також східньоевропейська си­стема рік, зокрема Дніпра, Волги, Дністра, Дону та балтійських рік Двини і Німану. Як густі ліси були бар’єром, так ріки, як всюди в часах примітивних цивілізацій, були єдиним лучником, який звертав розвиток народів у напрямі бігу головних водних магістраль: населення середущого та долішнього Дніпра — в напрямі Чорного моря, населення сточищ Волги — в напрямі середущої Азії та Каспійського моря, населення сточищ Двини та Німану — в напрямі Балтійського моря.

5) Найраніше з-поміж трьох східньослов’янських народів почав формуватися нарід русинів-українців на просторі степо­вої та лісостепової смуги на північ від Чорного моря, по обох сторонах середущого та долішнього Дніпра.

6) Корисний вплив на позем матеріальної та духової куль­тури населення середущого Придніпров’я мали його зв’язки з народами високої цивілізації країн над Чорним та Середзем­ним морем. Найбільш маркантний вплив на культуру предків українців у ранньоісторичних часах мали греки через свої чор­номорські колонії.

7) У часах, коли на історичній арені з’явилися слов’яни, себто в часах Христа, мешканці середущого Придніпров’я (при­наймні на захід від Дніпра) становили східне крило слов’ян­ського світу. В часі переселення слов’ян на південь та північ­ний схід, у перших століттях по Христі, населення Придніпро­в’я уживало вже слов’янської мови. В кожному разі сталося це перед приходом гунів, в останніх десятиліттях IV століття.

8) Як одноетнічний слов’янізований масив виступають предки українців уперше на історичній арені в VI стол. під наз­вою антів, розселених майже на тих самих просторах чорно­морського степу та лісостепу, що їх нині займає український нарід. Духова та матеріальна культура антів мала, з одного боку, прикмети старого трипільського населення, а з другого — прикмети історичних русинів-українців.

9) Від римських часів починають у Придніпров’ї, зокрема в околиці Києва, управляти ремесла, а скоро після того й про- мисл гончарський, металевий та ювелірський, вироби якого ви­возилися Дніпром на північ та на захід.

чаток першому державному організмові українського народу під володінням своєї династії.

10) Упродовж VII та VIII століть творяться інші державні організми на землях антів, як Озівська або Тьмутороканська Русь на південному сході та Дулібський Союз на західніх ант­ських землях. Місцевих держав могло бути більше, як, напри­клад, держави підкарпатських білих хорватів, надчорномор- ських тиверців та уличів.

11) Наприкінці VIII стол. з’являється вперше назва Русь (мабуть, аланського походження) у відношенні до Тьмуторо- канської Руси; скоро ця назва прив’язується до Київської або Полянської Руси. Не виключене, що й перші варязькі загони, що вже від ѴПІ стол. прибували на антські землі, мали назву „руотсі”-руси.

12) У першій половині IX стол. державний організм із сто­лицею в Києві — Київська Русь, об’єднував уже все лівобереж­жя степової та лісостепової смуги, тобто Чернігівщину та Пере­яславщину. Ядро цього державного організму, земля полян, простягалось також на західню частину середущого Придні­пров’я. Тоді над Київською Руссю поширив свій протекторат Хозарський Каганат, скинений князями Аскольдом та Диром, першими християнськими князями Київської Руси. Аскольд та Дир були усунені від володіння ватагами варягів, що з півночі, з Новгороду Великого, під проводом Олега наїхали на Київ і заволоділи Київською Руссю в роках між 879 і 882.

13) Дещо пізніше починає формуватися етнічний масив су­часного білоруського народу в західній частині смуги суціль­ного лісу, в доріччі горішнього та середущого бігу Двини і Ні­ману, як також в доріччі горішнього Дніпра. Етнічним субстра­том цього народу стало населення індоєвропейського походжен­ня, що жило тут від часів неоліту, прапредки нинішніх литов­ців та латишів. Вони вели мисливсько-рибальське життя, а зго­дом займалися також у малих розмірах рільництвом.

14) В той самий час, коли слов’яни пересунулися із заходу на простори нинішнього білоруського народу, інша частина сло­в’ян посунулася ще далі на північ, в околиці над озером Іль­мень, де, по упадку родової системи, заснувала свій державний осередок Новгород Великий. На південь від цього міста на ме­жах словінсько-кривицької колонізації постав другий держав­ний центр, Псков. Мавши легкий доступ до Балтійського моря, ільменські слов’яни нав’язали, мабуть уже наприкінці VIII стол., зв’язки з прибалтійськими народами, також із шведськи­ми варягами, які в першій половині IX стол. під проводом Рю­рика опанували не тільки землі словін, але й поширили своє панування над сусідніми білоруськими територіями на півдні. В другій половині IX стол. вони почали завойовувати обшири суцільного лісу обабіч горішнього Дніпра. Ільменські або нов­городські слов’яни стали основою для окремого народу — „на­роду Великого Новгороду”. Року 1478-го завоювало його Вели­ке Московське князівство і з часом асимілювало з московським народом.

15) 3 нинішніх трьох східньослов’янських народів хроно­логічно останнім став формуватися російський нарід, назива­ний в українській мові також московським.

На тих слов’янами колонізованих та поволі слов’янщених просторах первісного фінського населення десь на переломі VIII та IX стол. сформувалися вже територіяльно-державні центри — князівства Ростова та Мурому. В половині IX стол. опини­лися вони під владою новгородських варягів.

16) Переломовими подіями в історії формування трьох су­часних східньослов’янських народів був наїзд варягів на Київ (879 р.), опанування ними Київської Руси, перенесення Олегом столиці з Новгороду до Києва і прилучення до Київської Руси широких просторів північної смуги суцільного лісу, тобто те­риторій нинішніх народів білоруського та російського, як та­кож Великого Новгороду, всіх в стані самостійної формації.

17) Наїзд на Київ варягів під проводом Олега мав для на­ступних століть два важливі наслідки: а) прискорив об’єд­нання давніх антських племен, етнічного субстрату українсько­го народу, в одній державі; б) через прилучення до Київської Руси північних лісових просторів з населенням етнічно чужим Олег створив з одноетнічної держави Київської Руси різноетніч- ний державний твір — імперію з домінуючим становищем Ки­ївської Руси.

Домінуюче становище Київської Руси проявилося в струк­турі держави. Вона складалася вже з Київської Руси-України та з прилучених територій поза Руссю, залежних від Київської Руси і зобов’язаних платити їй данину. Так Київсько-Руську імперію характеризував візантійський імператор-письменник Константин Порфірородний в пол.

18) Правління варязької династії у Києві в першу чергу потягло за собою приєднання до домінуючої Київської Руси однорідних (антських) племен, частинно в мирний спосіб, ча­стинно через завоювання. Таким чином уже наприкінці IX стол. мало не всі етнічно українські племена були влучені до Київ­ської Руси й почали зватися Руссю, або Руською Землею. Спіль­не життя одноетнічних племен в Київській Русі, що відігравала до того ж ролю господаря імперії, витворювало почуття духо­вої спільности населення, званого русичами або русинами. Хри­стиянізація і скорий ріст національної культури за Володимира Великого та Ярослава Мудрого покінчили тисячолітній процес формування цього народу. Отже, в половині XI стол. руський, або український, нарід був уже сформований.

19) 3 утворенням єдиного державного простору від Фін­ської затоки по Чорне море відкрилися для того простору нові ринки торгівлі з Візантійською імперією, з Балканами та з араб­ськими країнами високої цивілізації, з одного боку, і з краями надбалтійськими — з другого. Рушійним нервом цієї торгівлі став давно відомий, але тепер упорядкований та стережений державною владою Дніпровий водний шлях „із варяг у греки”. Йшов він від чорноморського узбережжя рікою Дніпром аж до межиріччя між горішньою Волгою, Двиною та мережею пів­нічних річково-озерних шляхів до Балтійського моря. На ме­жиріччі біля Смоленська був збудований перевіз товарів „во­локом”, так само як на півдні, щоб оминути дніпрові пороги. Північною станицею того шляху був Новгород Великий, Смо­ленськ став осередком території горішніх „волоків”, Київ — централею „путі із варяг у греки”. Таким чином імперія Київ­ської Руси стала єдиним економічним басейном.

20) Великі прибутки київської влади уможливили вели­чезний зріст культури Київської Руси та самого Києва. Еконо­мічна користь з приналежности до Руської держави-імперії га­мувала антагонізми північних неруських земель до Києва, од­наче їх зовсім не усувала. Вони проявилися з усією силою, коли тверда рука Києва ослабла, а одноціла економічна структура держави в половині XII стол. завалилась.

21) Чинниками, що споювали в одну цілість різноетнічну Руську державу, були: а) сильна центральна влада київських князів, сперта на військову силу варягів; б) економічні користі всіх частин держави з одноцілої економічної системи імперії, яка спиралась на „путь із варяг у греки”; в) після охрещення Руси християнська віра та єдина Церква під владою київських самостійних архиєпископів, власне митрополитів; в) зростання культури, що спільно з християнством асимілювала різноет- нічні елементи півночі, витворюючи державний патріотизм на всіх просторах держави.

22) Після смерти Ярослава Мудрого цілість імперії захи­талась, а в половині XII стол. взагалі перестала існувати вна­слідок: а) ослаблення центральної влади великих київських князів по засимілюванні варягів та з браку чужої збройної си­ли; б) поділу Руської держави на уділи згідно з постановою Статуту Старшинства, встановленого Ярославом Мудрим; в) по­рушення одноцілої економічної структури держави та її роз­паду на окремі економічні регіони після перервання Дніпро­вого шляху половцями; г) пожвавлення відосередніх сил, спертих на етнічній та духовій відмінності населення північних територій, прилучених до Київської Руси; ґ) нерозв’язання справи постійних наїздів на Русь кочовиків із сходу.

23) Асиміляційні сили християнства та культури Київської Руси-України на північній території почали діяти вже від часів Володимира Великого, одначе християнство знаходило неспри­ятливий ґрунт на північних землях ще до кінця XI стол. Поділ імперії на Київську Русь, або Руську Землю, та на території, прилучені до Київської Руси, поволі уступає після смерти Яро­слава Мудрого, коли численні Рюрикович! дістають свої уділи також поза Руссю. Тоді назву Руська Земля, стосовану давні­ше виключно до Київської Руси, починають прикладати вже до цілої держави, щоб тим викликати патріотизм та заінтере- сування державною цілістю населення всіх земель. Натомість сама назва Русь лишається як етнічна назва поантських укра­їнських слов’ян, себто стосується виключно до Руси-України.

24) Поняття „земля” в правничих творах тих часів та в лі­тописах рівнозначне з поняттям держави. Землями називають­ся не тільки поодинокі уділи держави-імперії, але також чужі краї (Грецька земля, Лядська земля, Угорська земля і т. д.).

25) Найскорше проявилися відосередні сили в білорусько­му Полоцьку, ще за часів Володимира Великого. Антагонізм Полоцька до Києва лежав у тому, що різноетнічна Полоцька земля не була так живо заінтересована в користях з економіч­ної системи Руської держави. Полоцьк лежав осторонь „пути із варяг у греки” й тому економічно був більше заінтересова­ний в балтійській торгівлі Двиною. Нехіть Полоцька до Києва проявилася поставою місцевої варязької династії Рогволода вже за часів Володимира Великого,а по її винищенні нас лід никами тої династії по жіночій лінії. Полоцьк вже в XI стол. вважався майже самостійним князівством. Одноетнічний з ним Смоленськ наблизився до політичної протикиївської лінії аж в другій по­ловині XII стол. після заломання економічної системи, що спи­ралася на Дніпровий водний шлях. Об’єднання білоруських зе­мель відбулося щойно в Литовській державі, до якої всі ті землі були влучені від початку ХГѴ стол.

26) Новгород Великий постійно ривалізував з Києвом, і то­му ніколи не прикладав до себе назви Руська земля. Серед тої ривалізації в Новгороді найскорше постав осібний культурний центр; тут здвигнено також катедру св. Софії. В другій поло­вині XII стол., по заломанні економічної структури Київської держави, Новгород Великий усамостійнився не тільки еконо­мічно, але також політично, почав розбудовувати свою держа­ву вздовж північної смуги суцільного лісу аж по Урал. Хоч формально визнавав він владу Києва, але на ділі перетворився в купецьку аристократичну республіку на взір міст Ганзи, до якої влучився.

*

27) Етнічйою базою російського народу були фінські пле­мена вповні або тільки частинно послов’янщені, тому найбіль­ше чужі Русі. Вони, як стверджує археологія, жили від непа- м’ятних часів з мисливства та рибальства. Гострий клімат та важкі обставини життя витворили з них реалістів, здібних пра­цювати колективно. Існуючі тут в пол. IX стол. князівства ро­стовське та муромське, як теж земля в’ятичів, були прилучені до Київської Руси збройно, тому їх населення бунтувалось про­ти залежности від Києва та проти християнізації.

28) Удільні князі з Руси, які діставали ці області, як ново- зорганізовану Суздальську землю, рядили серед неслов’янсько­го та послов’янщеного населення автократично при допомозі свого дружинного та адміністраційного апарату, не потребуючи рахуватись, як на Русі, із старійшинами родів чи з боярством, якого тут спершу не було. Абсолютна влада князя характери­зувала княжий устрій на Суздальщині від самого початку.

29) Рішальний вплив на сепаратистичне відношення Суз- дальщини до Києва мала політика внуків Володимира Моно­маха, синів Юрія Долгорукого, Андрія Боголюбського та Все­волода, прозваного Большое Гнездо. Вона спиралась на таких принципах: а) всіми силами підривати силу та значення Києва, а натомість вивищувати власне князівство із столицею в Суз­далі, потім у Володимирі над Клязьмою; зберігати приязні со­юзні стосунки з половцями та їх напускати на Русь; найбіль­ше болючим наслідком того союзу було перервання половцями Дніпрового шляху та завалення одноцілої економічної системи політично розкладеної вже Руської держави; б) вдержувати приязні відносини з візантійським цісарем проти київських кня­зів; в) підтримувати візантійського патріярха, що противився настановляти митрополитами русинів-українців; г) розбудову­вати власну економічну область по лінії Волга-Новгород Ве­ликий.

30) Внаслідок такої політики IOpieeuzie упродовж другої половини XII стол. в дорігzi горішньої Волги постала нова суз- дальсько-володимирська державна одиниця, політигно, еконо- mIzho та духово так далеко βiдzyжeнa від Київської Pycu, що її важко було вважати за zacτuπy Руської землі. На переломі XII та XIII стол. витворився там новий суздальсько-володимир- ський нарід, ядро московського або російського народу. Отже, в той період наступив остаточно не тільки політичний, але та- кож духовий розклад Руської держави-імперії, утвореної Оле­гом Віщим.

31) Довше, ніж політичні впливи Києва на цілу імперію, тривали впливи київської культури, створеної в основному ге­нієм Київської Руси, себто українського народу. Починаючи від половини XI стол., під впливом київської культури та в супер­ництві з Києвом, творяться осередки місцевих культур, най- скорше та найбуйніше в Новгороді Великім; дещо пізніше в Суздалі — Володимирі над Клязьмою, Полоцьку та Смо­ленську.

32) Київська культура на території многоетнічної Руської держави впродовж 300 років з допомогою київського східнього християнства, київської літератури, писаної урядовою церков­но-слов’янською мовою, кириличною азбукою, за взорами ки­ївського церковного мистецтва, з допомогою правної системи „Руської Правди” та державної адміністрації, полишила на культурі двох інших східньослов’янських народів, росіян та білорусинів, тривалі сліди донині. Ці спільні культурні надбан­ня становлять зміст поняття Східньої Слов’янщини.

Вони подібні до спільних культурних надбань народів по­дібного культурного впливу римської культури на населення провінцій римської імперії, себто так званої романізації.

33) Створена в Совєтському Союзі та апробована Централь­ним Комітетом Всесоюзної Комуністичної Партії теорія про існування „єдиного прарусского народу” впродовж IX-XI сто­літь на цілій території Руської держави, як єдина доктрина щодо формації трьох східньослов’янських народів, позбавлена будь-якої наукової підстави.

XVII.