§ 3. Київська версія локалізації Будятиного села
У середині ХІХ ст. у псковських краєзнавчих колах уперше прозвучала і київська версія розташування літописного Будятина. Очевидно, не маючи певности щодо достовірности псковської локалізації, ієромонах Йосиф (Баженов) назвав Будутино київським заміським селом: “В Никоновской летописи есть такого рода свидетельство: “Умираючи (Кн.
Ольга) даде село свое Будутино Святой Богородице” (стр. 54 по изд. 1767 г.). Почему так называлось загородное Киевское село Кн. Ольги? Не для напоминания ли о Псковском селе Выбутине, которое в Степенной книге представляется Ее родиною?”[118]Згодом про околиці Києва як місце розташування весі Буду- тине писав і М. Толстой. Правда, на його думку, припсковське Будятине, переінакшене в Будник, було місцем народження Володимира, а прикиївське Будутине княгиня Ольга передала церкві Богородиці: “на правом берегу реки Кебь, при самом впадении ее в реку Череху, есть место называемое Буденик или Будник. Там некогда, по преданию, живала Св. Ольга и родился в селе Будяти- не внук ее Св. Равноапостольный князь Владимир. [...] Под Киевом у княгини Ольги было загородное село Будутино, которое она при кончине завещала Богородицкой церкви. [...] Небыло ли оно так названо в память родины?”[119] З Київщиною пов’язував Буду- тину весь і М. Барсов. Історик навів також низку співзвучних назв населених пунктів, які можна було б ототожнити з місцем народ-
Пам’ятник св. Володимиру у Києві
ження Володимира: “Теперь есть село Будище в Полтавской губ. на р. Ворскле. В Киевской губ. есть подобноименные селенья: Будыщи Лисяньи и Бужанка в Звенигородском уезде на р. Гнилой Тыкичь, Бужин (Чигиринского уезда)”[120].
Гіпотезу про розташування Будятина на Київщині розвинув Ігор Мицько. На його погляд, княгиня Ольга не могла записати київському храму Богородиці малоприбуткові ґрунти на околиці держави. Назва маєтності, наданої київській церкві Богородиці, видозмінилася й пізніше була відома як ‘Забудецька земля’. Саме під такою назвою її згадано в підробленій від імени князя Романа Мстиславовича грамоті 1240 р. Церква згодом перестала існувати, і хтось із київських володарів передав її ґрунти Богородичному храмові Києво-Печерської лаври. Легітимізувати це надання мала зазначена підроблена грамота[121].