І. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ огляд
В попередніх розділах ми встановили, що процес феодалізації проходив досить інтенсивно. Зокрема почав оформлюватись князівський домен, з’явилось велике землеволодіння, виникли різні форми феодальної ренти, оформився клас феодалів і феодально-залежного сільського населення.
Ми повинні чекати, що виникнуть і феодальні форми політичного панування, зокрема виникне і буде розвиватись так звана феодальна монархія. Політичний устрій доби раннього феодалізму в достатній мірі вивчений на основі даних західноєвропейського середньовіччя. Територіально держава епохи початкового розвитку феодалізму звичайно являє собою строкатий комплекс різних територіальних одиниць. Деякі з них є цілком феодалізованими князівствами (герцогства, королівства), а деякі „племінними державами1*, в яких процес феодалізації тільки починався. Основна лінія розвитку територіальних відносин полягає в поступовій феодалізації всіх територіальних одиниць, у підсиленні центральної влади, в поступовому переростанні данницьких відносин у так звані ленні. Відносини між місцевими володіннями і господарем цього феодального комплексу засновані на відносинах сюзеренітету-васалітету. Поступово територіальні одиниці починають розпадатись; виникає ієрархія феодальних володінь (феодальна драбина), які регулюють свої відносини особливими договорами.Носителем влади є феодальний монарх, функціонально формально не обмежений; зате він обмежений територіально десятками великих і сотнями дрібних феодалів. Як загальне правило, будьяких установ, що мали б певний склад і компетенцію, ми в цей час ще не бачимо. Клас феодалів здійснює своє керівництво над володільцями через ради з дружиною, а далі через феодальну курію і феодальні з’їзди. Безпосереднє управління зосереджується в руках міністеріалів (за російською термінологією — „дворцово-вотчинная система**). На місцях поступово утворюється численна феодальна адміністрація, яку утримує безпосередньо населення (за російською термінологією — „система кормления**).
В міру виникнення і розвитку форм феодальної експлуатації, феодали добиваються права суду і управління над залежним селянством, а також права збирати данину. Поступово виникає імунітет.
У домарксистській історіографії, яка відкидала виникнення феодалізму в Київській Русі, природно, питання про політичний устрій у Київській Русі в XI—XII ст. як про феодальну монархію не ставилось. До вивчення давньоруського політичного устрою буржуазні історики підходили або з погляду сучасного їм державного права, або з погляду права давньогрецького чи римського. Оскільки погляди буржуазних.дослідників про політичний устрій ще досі цілком не вижиті, нам треба докладно їх з’ясувати.
Найбільшою увагою в домарксистській історіографії користувались три •основні погляди — Владимирського-Буданова, Сергеевича і Ключевського.
1. Владимирський-Буданов[160] уявляв Київську Русь як сукупність земель, як союз волостей і пригородів під владою, старшого міста (через це його вважають основоположником так званої земської теорії). За Владимирським-Будановим основу давньоруської держави становлять не князівські (теорія Соловйова) і не племінні (теорія Костомарова) відносини, а відносини територіальні. Час походження земської держави треба віднести до доби доісторичної. Слов’янські племена вже до початку літописних оповідань перейшли від чисто племінного побуту до побуту державного. Князі-варяги застали скрізь готовий державний лад. Прихід і поширення влади династії Рюриковичів у IX—X ст. не змінили передні- шого побуту (окремі існування земель-князівств). Мниме единодержавство X ст. (Олега, Ігоря, Святослава і Володимира) не порушує самобутності земель. Але династія Рюриковичів поклала першу основу для зближення між окремими землями; роздавання земель синами великого князя (так звана удільна система) повело не до роздрібнення мнимої єдності держави, а до більшого злиття раніш окремих земель. В XII ст. від місцевих князів Рюриковичів утворились у кожній землі окремі лінії князівського роду, що претендували на виключне володіння своєю землею як спадковим добутком; від цього виникло позірне підсилення дроб- ності державної території; в дійсності ж помітно підсилюються начала майбутньої державної єдності (єдності національної і єдності князівського РОДУ)- ж,
З кмця XII і на початку XIII ст.
сусідні землі починають групуватись у більші державні одиниці.Переходячи до розгляду внутрішнього складу землі, Владимирський- Буданов указує, що кожна земля складається з старшого міста, пригородів і волостей. Старше місто в кожній землі є община керуюча. Відносини старшого міста до пригородів і волостей засновані почасти на колонізації, а почасти на великій силі центральної общини і почасти на тому, що головне місто було релігійним центром.
Форми верховної влади потрійні; в її склад входять князь, боярська дума і народні збори (віче). ! '
Походження князівської влади доісторичне. Склад її родовий: влада належала не особі, а цілому родові. Князівська влада є необхідний елемент державного устрою; вона необхідна як для внутрішнього урядування (управління і суд), як сила, що урівноважує взаємне суперництво складових елементів держави, і кровних і територіальних, так і для зовнішньої охорони держави.
Початкова необмеженість князівської влади виникла з колишніх родових основ влади, а далі—з тотожності інтересів який міг обрати собі найкращого князя і змістити ручається вся державна влада управління і суду.
і волі князя і народу, невдалого. Князеві до- Йому належить влада
і законодавча, і переважно військова.
кращих людей (бояр)
Боярською думою називається постійна рада....
кожної землі, що розв’язує найвищі земські питання. Склад думи був дуже визначений; саме, початковий склад був подвійний: в неї входили вищі служилі люди і старці — земські бояри. В XI ст., після того, як служилі бояри злились з земськими, в складі думи перебувають тільки бояри. Крім цього постійного складу думи, в ній брали участь (не завжди) вищі духовні сановники — епіскопи й ігумени.
Засідання ради відбувались постійно (щоденно). Боярська дума становить необхідний елемент влади в кожній землі. Джерела вказують на обов’язковість для князя нарад з боярами. Права думи пояснюються фактами участі її в розв’язанні державних справ: дума бере участь у вирішенні питань релігійних, законодавчих, внутрішнього державного управління.
Боярській думі належить право разом з вічем запрошувати князя і радитись з ним. Дума переважно бере участь у розв’язанні питань зовнішньої політики, війни і миру.Віче як орган державної влади є збори повноправних громадян старшого міста землі. Походження віча таке ж доісторичне, як і князівської влади, боярської думи. У початковій формі віче є племінний схід. Друга епоха в розвитку народних зборів належить до часів історичних (IX—X ст.), коли віче перетворюється з племінних зборів у збори міські. Третя епоха вічових зборів (XI—XIII ст.) — це епоха повного виділення цієї форми влади в самостійну (як збори звичайних громадян) і повного розвитку її прав; вона збігається з часом остаточного встановлення влади старших міст.
Говорячи про органи управління, Владимирський-Буданов установлює дві системи органів: власне князівську (двірську) і земську. Органами князівського управління є тіуни. Система земського управління (давніша) збудована за чисельним (математичним) поділом суспільства: центральним правителем був тисяцький, а підпорядкованими йому — соцький і десяцький.
2. Сергеевич обгрунтував так звану договірну теорію. На його думку1, наша давнина не знає єдиної „держави російської", а має справу з силою одночасно існуючих невеликих суверенних держав, суверенні права яких обмежувались договорами. Цей висновок, одержаний Сергеевичем на основі відомостей, що стосуються XII ст., прийнятий як вихідний пункт в історії політичного устрою давньої Русі. Сергеевич говорить про- споконвічну політичну окремість давньоруських волостей, які існували ще до Рюрика. Найдавніші волості — не племінні, бо племена, перераховані початковим літописцем як такі, що мають кожне своє князівство, мають місцеві назви.
„Прихований від очей дослідника процес виникнення початкових волостей відбувався, треба думати, повільно, але не мирно, а із зброєю в руках". „Групи заповзятливих людей будували міста, при чому жителі їх при сприятливих умовах могли прагнути до поширення своїх володінь і з цією метою захоплювати чужі землі і підкоряти собі розпорошене населення цих земель", а також будувати пригороди.
„Центр волості—місто; до нього тягне земля, захищена пригородами. Сила, що будувала таку волость, повинна була вийти з міста". Політичний устрій давніх волостей характеризується змішаною формою правління, а саме монархічною в особі князя і народною, демократичною в особі віча. В усіх руських волостях помітна потреба в єдиному представнику — князі. „Князь є народна влада"—каже Сергеевич. Віче він уважає повсюдним і споконвічним органом. Головну опору вічової системи Сергеевич бачить у військовому значенні народного ополчення: „Поки весь народ був озброєний, поки військо не спеціалізувалось і не перейшло в відання князя, не могла утворитись абсолютна влада". Головну силу князів становить народ. Одною з особливостей поглядів Сергеевича є те, що він заперечує існування в досліджуваний період князівської (боярської) думи як постійного органу влади.3. Ключевський[161] [162] в основу своїх поглядів на політичний устрій Київської Русі кладе теорію про торговельне походження міст. B IX ст., гадає Ключевський, у містах збирається зайшлий військово- промисловий елемент, за допомогою якого міста оранізують свою військову силу, користуючись нею не тільки для боротьби з зовнішніми ворогами, а й для підкорення співплемінного їм навколишнього населення, для якого ці міста раніш були торговельними центрами. Так виникла перша політична форма Русі, міська (городова) волость, попередниця форми вторинної — варязького князівства. Характеризуючи територіальні відносини Київської Русі, Ключевський називає Київську державу союзом князів, але союзом невільним, щодо походження — федерацією генеалогічною, а не політичною, одним з тих союзів, у яких з чисто правової основи виникли політичні відносини. В історії політичної організації Київської Русі він розрізняє два основні періоди. Спочатку влада не була вічовою, народною; управління містом і землею зосереджувалось у руках військової старшини, військових начальників головного міста, тисяцьких, соцьких і т. З появою князів ця міська аристократія поступово переходила в склад князівської дружини, в клас княжих мужів. В міру того, як авторитет князів у наслідок усобиць занепадав, почало зростати значення головних обласних міст; разом з тим політичну силу в цих містах почала являти замість зниклої урядової знаті вся міська маса, що збиралась на віче. Таким чином всенародне віче головних обласних міст було наступником давньої міської торговельно-промислової аристократії. Ключевський величезного значення надає спеціальній установі — боярській думі. Склад боярської думи він не вважає однорідним. Він розрізняє боярську думу X і XI ст. В думі X ст. поруч з князівськими боярами, а після прийняття християнства—з епіскопами, брали участь „старці град- ські“, яких Ключевський уважає військово-урядовою старшиною. З XI ст. урядова рада при князі Київської землі є одностанова, боярська. Значення боярської думи визначалось не тим, що наради з боярами були політичним правом бояр чи обов’язком князя, а практичною зручністю для обох сторін, не умовою обопільної угоди, а засобом для її здійснення. Ключевський уважає київського князя „військовим сторожем" і „рухомим вотчичем". Всі ці погляди про політичний устрій Київської Русі були переглянуті А. Є. Пресняковим у „Княжому праві" ’ Пресняков в основному розвинув і в деяких випадках виправив і доповнив схему Сергеевича. Зокрема, характеризуючи погляди Сергеевича на походження волостей, Пресняков[163] відзначає, що „по суті ця гіпотетична побудова В. І. Сергеевича, безперечно, містить ряд дуже цінних вказівок на те, в якому напрямі треба шукати з’ясування найдавніших моментів руського історичного процесу". Пресняков слідом за Сергеевичем приходить до висновку, що його дослідження ведуть до визнання за руськими князями найдавнішого історичного часу активнішої, більш творчої ролі, ніж та, яку їм звичайно приписують. Характерно, що А. Є. Пресняков на початку розділу, присвяченого розглядові громадського становища князя, цитує як безперечне твердження Сергеевича про значення князівської влади (князь є народна влада). Ідучи за Сергеевичем, Пресняков також не визнає існування боярської думи як постійного органу влади, як установи. Нам здається, що цей огляд підтверджує дану нами раніш загальну характеристику встановлених у домарксистській історіографії поглядів. Доводиться визнати, що дослідники, не бажаючи помічати розвитку - 142 — — 144 — що характеристика князя як найманого сторожа запозичена в Ключев- ського, так само як і уявлення про городову волость як територіальну одиницю Київської держави. Джерелом погляду на віче як на народну владу і сам М. Н. Покров- ський називає працю Сергеевича „Вече и князь". Не трудно, нарешті, бачити, що погляд на князя як на ватажка банд работоргівців, погляд, який Покровський наполегливо проводив у своїх пізніших працях—„Очерк истории русской культури" і „Русская история в самом сжатом очерке",—,заснований, з одного боку, на перебільшенні значення торгівлі, зокрема работоргівлі в Київській Русі, а з другого — на недооцінці глибини й широти феодального процесу. Немає ніякого сумніву в тому, що питання про політичний устрій Київської Русі XI-XII ст. надзвичайно нерозроблене, і перед нами стоїть досить відповідальне завдання: не тільки піддати рішучій критиці встановлені уявлення, а й спробувати обгрунтувати такий погляд на київський політичний устрій XI — XII ст., який відповідав би встановленому нами процесові феодалізації. Передусім нам треба розв’язати основне питання— питання про територіальну структуру Київської держави.
