З ІСТОРІЇ ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКОІ соборної ЦЕРКВИ М.ЧИГИРИНА (ПОЧАТОК XVTI - СЕРЕДИНА XIX СТОЛІТТЯ)
Алла Перепелиця (Чигирин)
На основі залучення літописних, історичних та народних джерел відтворено 300- річну історію храму, в якому у 1664 раці карбував власну монету гетьман Богдан Хмельницький.
9 грудня 1830 року у Воздвиженській церкві було здійснено таїнство хрещення діда першого президента УHP М.С.Грушевського Сергія Федоровича. Один із найстаріших храмів Чигиринщини зруйнований в часи антирелігійної компанії в кінці 30-х років XX століття.На основании привлечения летописных, исторических и народных источников отражена 300-летняя история храма, в котором в 1664 году чеканил собственную монету гетьман Богдан Хмельницкий. 9 декабря 1830 года в Крестовоздвиженской Церкви совершилось таинство крещения деда первого президента УНР М. С.Грушевского Сергея Федоровича. Один из древних храмов Чигиринщины был разрушен во время антирелигиозной компании в конце 30-х годов XX столетия.
Церква протягом тисячолітнього існування в Україні завжди виконувала роль центру духовного і культурного життя українського народу, а її сакральні архітектурні композиції ставали окрасою не лише стольних міст, а Й маленьких сотенних містечок та сіл. Зокрема, на Чигиринщині Церква навіть в найгірші для України часи була осередком духовних традицій свого народу. Ці традиції вона зберегла й донесла з часів Київської Русі до козацької доби.
Історичні джерела та архівні матеріали дають інформацію про те, що в середині XVII ст. в Чигирині існувало 7 православних храмів та 1 чоловічий монастир. Але слід зазначити, що Миколаївська, Петропавлівська, Cnaco- Преображенська, Успенська та Воскресінська церкви знаходились на правому березі р.Тясмин, а Введенська і Хрестовоздвиженська - на Затясминській стороні.
З архітектурою сакральних споруд м.Чигирина дають змогу познайомитись малюнок із Літопису Самійла Величка, план Чигиринської фортеці 1678 р. генерала Патріка Гордона та реконструкція міста XVII ст.
архітектора Григорія Логвина, виконана ним в 1953 р. На передньому плані малюнку з Літопису Самійла Величка зображена однобанна, кам’яна церква з сигнатуркою [1,37], побудована в стилі українського бароко. Вона знаходилась на Затясминській слободі між містком і греблею на лівому березі р.Тясмин. З давніх-давен в Чигирині ця наймальовничіша місцина, яка займає кілька гектарів, носила назву «Чеканчик" [8]. Назва ця не випадкова. За легендами і переказами в маленькій церкві в 1649 р. Б.Хмельницький карбував власну монету. Ймовірно, саме в крипті цього Затясминського храму знаходився монетний двір гетьмана. Храмове престольне свято даної церкви відзначалося 14/27 вересня на Воздвижения Чесного Животворящего Хреста. Відомості щодо назви цієї церкви випливають із польових матеріалів дослідника старожитностей кінця XIX - початку XX ст. священика Хрестовоздвиженського собору м.Чигирина Олексія Єримовича.Під час другого турецько-татарського походу, в серпні 1678 р., всі храми в Нижньому місті були спалені. Страшний вибух стер з лиця землі і маленьку Затясминську церкву.
Згідно з Вічним миром 1686 р. між Росією і Польщею, Чигиринщина повинна була залишатись пусткою, але вже наприкінці 80-х pp.. XVII ст. в Чигирині над р.Тясмин нараховувалось 14 000 дворів. Невдовзі після Прутського миру 1711 р. Чигирин знову був спалений. 1 тільки після того, як Правобережжя перейшло під владу Речі Посполитої, сюди потекла «на пільгові роки» [12,106] велика кількість людей з різних куточків України. Збільшення приросту населення в місті, основною масою якого були православні християни, стало головною умовою відбудови Чигиринських церков на початку XVIII століття. Значний внесок у цей процес з 1716 р. по 1800 р. зробили польські магнати Яблоновські.
Аналізуючи історичні джерела Л. Похилевича та Ю. Мариновського, можна констатувати, що Хрестовоздвиженський собор в 1719 р. знаходився на тому самому місці, де колись стояла маленька Затясминська церква. Із «фундаменту» [5,72] собор був православний і належав до київської митрополії, а потім, у травні 1719 р., вже переяславський єпископ Кирило Шумлянський рукоположив священиком у Воздвиженський храм Йосипа Івановича з наданням антимінса.
В 1720 р. закінчилося будівництво «церковнослужителей избушки об одной комнате» [5,71] та був упорядкований ландшафт біля собору.В цей час уніатська Церква робить спроби розширити свої володіння, і в 1726 р. львівський єпископат проводить візитацію у всіх трьох Чигиринських церквах. Діям візитаторів протистояли всі без винятку місцеві священики, а настоятель храму Воздвижения Чесного Хреста о.Йосип навіть не допустив непроханих гостей до приміщення церкви [4,101]. Але уніатські єпископи від своїх намірів не відмовились, і в 1740 р. на Чигиринщині було створено уніатський деканат, до складу якого приписали 27 навколишніх церков, зокрема і Хрестовоздвиженський собор в Чигирині. Згодом всі ці храми повинні були стати уніатськими, але, враховуючи споконвічні і непохитні православні устої на чигиринських землях, у 1768 р. деканат зазнав краху.
Уніати сприяли відбудові сакральних споруд в місті. Цей факт підтверджує дата побудови нового Хрестовоздвиженського собору. Він був зведений в 1745 р. на тому самому місці «коштом парафіян і на пожертви інших осіб» [5,73] і освячений чигиринським протопопом Дмитром Омеляновичем Новіковським. В нашій уяві постає церковна споруда «зданием деревянная, без пределов, покрытая зелезною крышею» [5,72].
14 вересня 1745 р. в Хрестовоздвиженський собор було рукоположено священиком Андрія Жеребецького з видачею в цю церкву антимінса. За ерекцією від 11 листопада (інша дата 18 жовтня 1788 р.) люстрацією староства Чигиринського від 3 вересня 1780 р. до старої соборної було надано 3 поля: «в первое поле в урочищах: Чернечом - на восем дней, Янич - на четыре дни, в другое поле - около Мартинового гайка - на пять дней, близ озера, называемого Значок, - на пять же дней, и близ одного ж озера - на четыре дни, и в третое поле, близ Глинищи, от города - на пять дней и под Галагановкою, в окопищах, - на два дни; и сенокосу на 20 косарей в урочище близ Холодной кринице, с леском и лугом, да близ Янича, по бывших из дворян священниках Саве и Андрею Жеребицких, называемый Жеребицкий байрак с разным строевым лесом, садом разного родючого дерева, пасечным местом и немалым сенокосом» [6,149].
В кінці XVIII ст. Хрестовоздвиженський приход в Чигирині вважався найбільш численним і багатим. Завдяки тому, що Преображенська церква була «упразнена» [6,150] за резолюцією митрополита Гавриїла і на основі указу Катеринославської духовної дикастерїї, всі її землі та прихожани були переведені «на спокійне володіння» [6,151] в Хрестовоздвиженський собор.
Згідно з Метричними книгами за 1817 р. у Воздвиженській соборній церкві несли службу священики: Фомицький Андрій та Рибчевський Семен, а дияконами буди Онисько Ботвиновський та Федір Васильович Грушевський (прадід Михайла Сергійовича Грушевського) [2,14].
Але вже в 1819 р. Затясминський храм почав здавати свої позиції. Основною причиною зменшення кількості прихожан стало те, що Хрестовоздвиженська церква була дуже маленькою, як для соборного храму, а добудувати нові престоли не було місця, тому що стояла вона на низинній, болотистій місцевості і за бажанням чигиринських протопопів вона повинна була перетворитися в кладбищенську, а її ерекціональні землі стали б власністю Троїцької монастирської або Успенської приходської церкви. Та дозвіл з дикастерії так і не був отриманий. Навесні 1820 р. Хрестовоздвиженський собор зруйнувала повінь.
З тих часів пройшло майже два століття, але і в наші дні на «Чеканчику" місцеві жителі знаходять залишки людських скелетів та предмети церковного вжитку (архиєрейські дикирії і трикирїї). По-вуличному жителів цього кутка в Чигирині до цього часу називають «чеканами» [8].
В 1793 році згідно з маніфестом Катерини II Чигирин увійшов до складу Російської імперії, а з 1802 року став повітовим містом Київської губернії. В зв’язку із скасуванням переяславської кафедри чигиринські церковні приходи знову стали підпорядковуватися Київській митрополії. На початку XIX ст. все купецтво і міщанство в Чигирині складалося лише з євреїв. Цей важливий факт безперечно впливав на релігійне життя міста. В 1821 році в Чигирині залишився лише один Успенський приходський храм та жіночий Свято - Троїцький монастир.
Щоб укріпити дух православ’я, єпископ Чигиринський преосвященний Іриней у 1821 році розпочав будівництво Хрестовоздвиженського собору. В цей час в Чигирині активно забудовувалася нижня частина міста. На його головній вулиці на південний схід від центру в 1823 році і була побудована дерев’яна Хрестовоздвиженська соборна церква. Новозбудований храм мав три престоли: центральний - Воздвижения Чесного Хреста і два придєльні - Дмитра Солунського /праворуч/ і Спасопреображенського /ліворуч/ [11, 493]. Відповідно до штату при соборі були протоієрей, двоє священиків, дияконів, дячків і паламарів. Відомо, що диякон Федір Васильович та його дружина Марія Кирилівна Грушевські 9 жовтня 1830 року охрестили у Воздвиженській соборній церкві свого сина Сергія (діда М.С. Грушевського) [5,72]. Із метричних книг відомі прізвища церковнослужителів з 1836 по 1864 роки [2, 14].В 1888 році за квартал від Хрестовоздвиженського храму був зведений Казанський собор. В зв’язку з цим соборна церква була зарахована до розряду приходських. З цього часу чигиринці Воздвиженську церкву стали називати Старим собором.
«Пам’ятна книга Київської єпархії за 1910 рік» подає, що Хрестовоздвиженська церква привертала до себе увагу віруючих, маючи такі святині: 12 частин мощів угодників Божих і одну частину каменю від Гробу Господнього. Серед прихожан церкви налічувалось 1050 душ чоловічого населення, 1042 - жіночого та 3 розкольників. Приход сягав на Загорянську частину міста, зокрема обіймав вулиці: Рясиківську, Тукалевську, Маркіянову, Майстришину та кутки: Кириківку та Свищі. Чигиринці старособорську парафію називали Стінками [8].
Хрест овоздвиженський приход мав 33 десятини орної землі та 336 соток невдоб. При церкві існувала чотирикласна парафіяльна школа, школа грамоти та двокласне міське училище Міністерства Народної Освіти. Приміщення приходської школи до цього часу існує, нині це один із навчальних корпусів загальноосвітньої школи №1 ім. Б.Хмельницького. Згодом ця будівля ввійде до Державного реєстру пам’яток архітектури XIX ст.
До причту Воздвиженської церкви входили священик і псаломщик. Парафія Старого собору в 1910 році мала у власності три кам’яні будинки. В перші роки ХХст. тут ніс службу священик Олексій Єримович. На той час священик приходського храму отримував «казенного жалования» 400 крб.Церковний хор Старого собору в 1914р. налічував 26 чоловік і вважався найчисленнішим у місті. Хористами були учні приходської школи та міського училища: Іван Запорожченко, Дмитро Тищенко, Галина Левченко. Регентом Воздвиженського храму на той час служив Дометій Гурійович Євтушенко - майбутній професор вокалу Київської консерваторії, уродженець Старої Осоти, нині Олександрівського р-ну Кіровоградської області. Мелодію тризвону «товчу млинці в макітерці» до цього часу згадують старособорські парафіяни [10].
Про архітектурну композицію Старого собору ми дізнаємося розглянувши роботу місцевого художника І.Т.Запорожченка, виконану ним влітку 1924р. Малюнок знаходиться в фондах НІКЗ «Чигирин». Сакральна споруда належить до доби класицизму. Будівля церкви була видовжена на захід. Кубоподібний об’єм з колонними портиками по боках об’ємного хреста із верхом над центральною частиною. Двоярусна дзвіниця розміщувалась над західним входом в церкву. При цьому купол собору подібний до цибулини. Високий верх дзвіниці є характерною ознакою дерев’яної храмової архітектури ХІХст. Ці елементи сакрального зодчества використовувались в будівництві Старого собору не тільки тому, що вони відображали попередні сакральні традиції, а, мабуть, завдяки наявному матеріалові. Літні чигиринці згадують Хрестовоздвиженську церкву як високу двокупольну сіру споруду. На південь від собору стояли ряди кам’яних хрестів та плит, під якими покоїлися церковнослужителі, купці, заможні міщани та чигиринські моряки. На старособорському цвинтарі були знайдені дві кам’яні плити з датою 1800р. і написом, що тут похована родина князів Маньєлових. Перевезені вони були з лівого берега Тясмина священиком О. Єримовичем [5, 71]. Цей факт ще раз підтверджує правдивість гіпотези щодо назви маленької Затясминської соборної церкви.
В перші роки радянської влади більшовики відокремили церкву від держави, оголосивши культові споруди пам’ятками старовини. І, мабуть, тому вже у 1922 році священик Хрестовоздвиженської церкви Єримович став активним членом Чигиринського товариства охорони пам’яток старовини і природи. Але участь отця Олексія в роботі товариства не вплинула на долю старого собору. Сакральна споруда Хрестовоздвиженського храму не увійшла до окружного реєстру пам’яток архітектури. З 1925 року у Воздвиженській приходській церкві не проводилося богослужіння.
В 20-30-х роках роботу по руйнації храмів та конфіскації культових предметів проводив начальник чигиринського HKBC Гарасимов. Весною 1928 року за його розпорядженням активісти Чигиринського комнезаму та робітники механічних майстерень канатами стягли з дзвіниці 13 дзвонів. Всі вони були середніх розмірів і мали 47% вміст срібла. Вантажили дзвони на підводи і кіньми відвозили до Черкас, передаючи їх окружному відділу «повітряної флотії» [9]. А весною 1936 року комнезамівці розібрали стіни Хрестовоздвиженської приходської церкви. Священик О.Єримович належав на той час до громадян «без определенных занятий»[3, 75]. За твердженням місцевих старожилів о. Олексій в 30-х р. XX ст. у себе дома проводив таїнства хрещення і шлюбу. Саме ці «протиправні» для більшовицької влади дії і спричинили його арешт. Отця Олексія звинуватили в антирадянській пропаганді та належності до чорносотенної організації свято- володимирського братства. За рішенням трійки УНКВД по Київській області О.А. Єримовича було засуджено до вищої міри покарання. 27 листопада 1937р. о 13 годині вирок було виконано [3, 75].
Ці трагічні події не стали останніми сторінками в історії Хрестовоздвиженської церкви. Під час радянсько - німецької війни фашисти, щоб підняти свій авторитет серед місцевого населення, на всій окупованій території відкривали монастирі і церкви. Єпископ Чигиринський Ігор в 1942р. рукоположив священиком в Хрестовоздвиженський храм о.Назарія[10]. Протягом двох років у будинку на вул. Леніна проводилося богослужіння. З приходом радянських військ у січні 1944р. за рішенням міської влади старособорську церкву закрили. В ній була відкрита школа.
В 1954 р. до відзначення 300-річчя воз’єднання України з Росією на старособорській площі за проектом кандидата архітектури О.І. Маринченка в стилі російського класицизму була зведена школа, яка в цьому ж році стала носити ім’я Б.Хмельницького.
Дана робота над темою - це спроба доторкнутися до проблеми, яка на сьогоднішній день є білою плямою у вивченні історії Чигиринщини. Минувшина Чигиринських храмів відіграє значну роль у їхньому відродженні. Нині, в роки утвердження незалежності України в Чигирині Київський митрополит Володимир УПЦ 25 липня 2004 р. освятив новозбудований собор Казанської ікони Божої Матері, а 27 грудня 2005 року єпископ Чигиринський і Черкаський Іоан УПЦ КП разом із президентом Благодійного фонду «Нащадки Богдана Хмельницького» Іваном Бездітним заклали наріжний камінь під майбутню будівлю церкви Славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Маємо надію, що представники різних церковних конфесій, відроджуючи чигиринські храми, будуть з повагою ставитися до історичних традицій сакральних пам’яток архітектури.
БІБЛІОГРАФІЯ
1 Бажанова Т. Малюнок Чигирина з Літопису Самійла Величка: Спроба історико- містобудівної інтерпретації // Науковий часопис «Пам»ятки України», 2002 р. - С.37.
2. ДАЧО-Ф-586,оп.1,сп.1,арк.14.
3. ДАЧО - Л - 5625, оп.1, сп.753, арк.75.
4. Кукса Н. Православні церкви Чигиринщини у візитації 1726 р H Свідок козацької слави: погляд крізь століття. - С. 101.
5. Кучеренко М. Слідами Грушевських: Чигиринщина // Науковий часопис «Пам’ятки України», 2002. -С.71-73.
6. Мариновський Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1719р. — Черкаси, 1997. - С. 149-150.
7. МПД автора: Приходько Іван Кузьмович, 1926 р.н., м.Чигирин.
8 НПД автора: Захарченко Параска Миколаївна, 1915 р.н. м. Чигирин.
9. НПД автора: Захарченко Валентин Павлович, 1912 р.н. м. Чигирин
10. НПД автора: Кривошея Галина Михайлівна 1915 р.н. м.Чигирин
11. Протоієрей С.Тригубов // Памятная книга Кіевской епархіи на 1910 год. - C.493.
12. Солодар О. Нарис з історії Чигиринщини. - Черкаси «Відлуння -Плюс», 2003. - С.106.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Перепелиця Алла Іванівна - молодший науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».