Додаток 5 Єпархії Київської митрополії

На початку XIV ст., після того, як більшість українських земель, у т. ч. й Київ, увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтій- ського - особливо гостро стало питання окремої митрополії.

Литовські правителі, особливо ще до їхнього навернення на римо-католи- цизм, намагалися вплинути на царгородських патріархів, добиваючись призна­чення окремих київських митрополитів з осідком у ВКЛ. На певний час, видаєть­ся, їм вдалося досягнути успіху. Так, І. Шевченко наполягає на тому, що бл. 1300 р. була заснована не лише Галицька, а й окрема Литовська митрополія, вже за тридцять років скасована митрополитом Теогностом, греком за походженням, який хоч інколи й відвідував Галичину та Волинь, але перебував переважно на півночі (див.: Шевченко І. Політика Візантійського патріархату у Східній Європі в XIV ст. // Його ж. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття. - Львів, 2001. - С. 81). Щоправда, в цьому питанні в історіографії немає одно стайності. Незаперечним визнається тільки те, що ус­піх Гедиміновичів був тимчасовим, і вони виявилися неспроможними забезпечи­ти тяглість посідання митрополичого престолу в межах своїх володінь. Москва користувалася прихильністю Константинополя, а патріархат загалом провадив політику єдиної митрополії для всіх православних східних слов'ян.

Протягом XIV - початку XV ст.

Після Флорентійської унії, ще до падіння Константинополя 1453 р., Мос­ковська церква, яка перебувала в юрисдикції Царгородської патріархії в складі Київської митрополії, відокремилася. 1458 року константинопольським патріар­хом було проведено реорганізацію Київської митрополії. Тепер до митрополії входило 11 єпархій: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Лу­цька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемишльська, Г алицька та Холм- ська. А новому митрополитові Григорію ІІ Болгариновичу патріарх надав новий титул - митрополит київський, галицький та всієї Русі. Цей титул глави Київської митрополії носили аж до приєднання Української церкви до Московського пат­ріархату 1686 р., а сама Київська митрополія діяла як автономна Церква Констан­тинопольського патріархату.

Митрополит Йона, котрий помер у 1461 р., був останнім митрополитом у Москві, що титулувався «київським і всія Русі». Його наступник на катедрі іме­нується вже митрополитом «московським і всія Русі». Московська митрополія перебувала у стані невизнаної аж до перетворення її в Московську патріархію в 1589 р., тобто 141 рік.

(Див.: ІШр://ик.\ѵікірс4іа.огд/\ѵікі/Литовська_митрополія: http://uk.wikipedia. огдАѵікі/Укра'інська_Православна_Церква_( 1458-1596); http://uk.wikipedia.org/ wiki/Митрополит_Київсьκий,_Галицьκий_та_всієї_Руси; Ґудзяк Б. Криза і рефор­ма: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. - Львів, 2000. - С. 1-10).

Склад самої Київської митрополії не був сталим. Ще папська булла від 3 ве­ресня 1458 р. окреслила межі цієї церковної провінції, до якої входили єпархії: Брянська (незабаром перейшла під юрисдикцію московського митрополита), Во- лодимирська, Галицька, Київська митрополича, Луцька, Перемишльська, Поло­цька, Смоленська, Турівська і Холмська.

Чернігівська єпархія організована у 988-990 рр. (кафедральним був Спа- со-Преображенський собор). У 1060-1085 рр. була титулярною митрополією. У 1246 р. чернігівські єпископи перенесли свій осідок у Брянськ, відтак іменували­ся чернігівськими і брянськими. Чернігово-Сіверщина перебувала у складі ВКЛ від 1320 до 1500 р., до того часу, коли Іван ІІІ Васильович приєднав її до Мос­ковщини. До 1415 р. єпархія підпорядковувалася московському митрополитові, а згодом увійшла до Київської митрополії в межах ВКЛ. Після 1500 р. Чернігівська єпископія знову перейшла під управління московського митрополита, а в 1515 р. була об’єднана зі Смоленською (тоді її єпископи стали титулуватися смоленськи­ми і брянськими).

Смоленська єпархія утворена, згідно з А. Поппе, у 1134-1136 рр., за Ско- чилясом - 1136 р. в результаті відокремлення від Переяславської (кафедральним був собор Успення Богоматері). Смоленська земля в 1404-1514 рр. залишалась у складі ВКЛ. У цей час смоленський єпископ перебував у канонічному підпоряд­куванні спочатку єдиного з Московією, а потім окремого київського митропо­лита. У жовтні 1514 р. великий князь московський Василій Іванович відвоював Смоленськ, і вже від 1515 р. єпископів тут призначав московський митрополит. У 1611-1654 рр., коли Смоленськ знову входив до Речі Посполитої, на цій території були засновані унійна єпархія та єзуїтська колегія. Та вже з 1654 р. Смоленська єпархія назавжди перейшла під владу московського патріарха. (Див.: Ульянов­ський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні. - К., 1994. - Кн. 1: Середина XV - кінець XVI століття. - С. 79, 82-84; Поппэ А. Митрополиты и князья Киев­ской Руси // Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). - СПб., 1996. - С. 443-444; Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія XII-XVII ст.: організаційна структура та правовий статус. - Львів, 2010. - С. 158; Senyk S. A History of the Church in Ukraine. - Roma, 1993. - Vol. 1: To the End of the Thirteenth Century.

До митрополичої єпархії в кінці XV - на початку XVI ст. належали Вілен- ське, Трокське, Новогрудське й Київське воєводства, а також Галичина і Поділ­ля - у ті часи, коли там не було свого (галицького) єпископа (Г алицька митрополія підпорядкована Київській на початку XV ст.). Головний осідок митрополитів роз­ташовувався у столиці ВКЛ - місті Вільно, хоч митрополити здебільшого жили в Новогрудку, маючи у Вільні намісників (як правило, настоятелів кафедрального Преображенського собору). Митрополити київські не резидували у Києві від по­чатку поділу митрополії аж до кінця XVI ст. (Див.: Ульяновський В. Історія цер­кви та релігійної думки в Україні. - Кн. 1. - С. 80-81). З 1596 до 1620 рр. у Києві існувала лише унійна митрополія (1596 р. митрополит М. Рогоза, який перейшов на бік унії, оголосив Київську митрополію унійною).

Полоцька і Пінська єпархії розташовувались у межах етнічних білорусь­ких земель. За даними А. Поппе, Полоцька єпархія утворена або у 988 р., або ж у 1015-1024 рр. Від 1563 до 1579 рр. частина Полоцької єпархії з м. Полоцьк перебувала під владою російського царя і підпорядковувалася московському мит­рополиту, котрий і висвячував полоцьких єпископів. Натомість у ВКЛ призначали своїх архиєпископів полоцьких, вітебських і мстиславських, які мали резиден­цію у Мстиславі чи Могилеві (Див.: Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні. - Кн. 1. - С. 79; про початки Полоцької єпархії див.: Poppe A. Uorganisation diochsaine de la Russie aux IX-XII siπcie // Byzantion. - 1970. - Vol. 40. - P. 184-189; Поппэ А. Митрополиты и князья Киевской Руси... - С. 443).

Думки істориків про початки єпархії у Володимирі-Волинському розхо­дяться. Так, А. Поппе називає дату 1078-1085 рр., Г. Подскальський - до 1086 р., І. Скочиляс - 1070-ті рр., а Є. Голубінський стверджує, що єпархія була заснована Володимиром Святославичем, тобто не пізніше 1015 р. (Див.: Поппэ А. Митропо­литы и князья Киевской Руси... - С. 445; Poppe A. Uorganisation diocesaine de la Russie aux IX-XII siecle // Byzantion.

Луцька (Луцько-Острозька) єпархія займала територію з містами Луцьк, Острог, Дубно, Дермань, Заславль, Кременець. Єпископським осідком був Луцьк. У коментарі до книги Мацєя Мєховського (Матвей Меховский. Трактат о двух Сарматиях / Введ. и пер. С. Аннинского. - М.; Л., 1936) помилково вказано як дату заснування Луцької єпископії 1257 р. Очевидно, це зумовлено тим, що саме в ХІІІ ст. було створено православну єпископію в місті. Принаймні Галицько-Во­линський літопис фіксує, що на 1288 р. вона вже існувала («.в луцьку єпископію дав він (князь Володимир-Іван Василькович. - Т. Г.) хреста великого срібного по­золоченого, з чесним древом» (Галицько-Волинський літопис // Літопис Руський за Іпатським списком / Пер. Л. Махновця. - К., 1989. - С. 447)). Є припущення, що Луцька єпархія заснована молодшим братом Данила Романовича, волинсь­ким князем Васильком Романовичем. (Див.: http://www.orthvoldiocese.lutsk.ua/ jeparhija/istorija1). Зокрема, польський історик Анджей Поппе зазначає, що єпар­хія з центром у Лучеську виникла між 1235 і 1250 рр. у результаті відділення від Володимиро-Волинської єпархії (Див.: Поппэ А.

Холмська єпархія, на думку більшості дослідників, була створена в першій половині ХІІІ ст. галицьким князем Данилом в Угрівську (єпископом був монах Йоасаф), згодом - перенесена до Холма. Але точна дата заснування єпархії за­лишається нез’ясованою. Галицький літопис згадує її під 1223 р., коли вона на­чебто була перенесена до Холма («У рік 1223 [.] Данило звів город, на ймення Холм, [.] і з божою волею єпископом князь Данило вибрав і поставив Іоанна, із кліру великої церкви святої Богородиці володимирської. Бо перед тим був єпис­коп Іоасаф у [городі] Угровську, - який скочив на митрополичий престол і за те звергнутий був зі стола свого, - і переведена була єпископія у Холм» (Літопис руський за Іпатським списком / Пер. Л. Махновця. - К., 1989. - С. 379)). А. Ґіль, приймаючи аргументи А. Поппе, відносить початки Угрівської єпархії не до 1223 р., а на кілька років пізніше, пов’язуючи її виникнення із консолідаційною полі­тикою Данила Романовича, його планами перенесення столиці із Галича до но­вого міста. Перенесення єпископської катедри з Угровська до Холма, що відбу­лося в кінці 30-х рр. ХІІІ ст., можна пояснити ймовірним занепадом Угровська, а безпосереднім приводом до зміни осідку катедри була монголо-татарська за­гроза. (Див.: Gil A. Prawosławna eparchia chełmska do 1596 roku. - Lublin; Chełm, 1999. - S. 60-66; Поппэ А. Митрополиты и князья Киевской Руси. - С. 445). Натомість С. Сеник вважає, що єпископія в Угрові була відкрита невдовзі після 1219 р. (Див.: Senyk S. History of the Church in Ukraine. - Rome, 1993. - Vol. 1: To the End of the Thirteenth Ctntury. - P. 143). Спершу Холмська єпархія обійма­ла територію між Західним Бугом і Віслою, включаючи Краківську землю аж до Опатова (на півночі). Потім її кордони звузилися, бо частина земель потрапи­ла під владу Польщі. У 1377-1473 рр. у Холмі мав свою резиденцію і католиць­кий єпископ, а православний владика поступово втрачав свої позиції. 20 жовтня

1533 р. привілеєм Сиґізмунда І у православної єпархії, під приводом масового пе­реходу шляхти в католицизм, були відібрані й передані католикам давні володін­ня - Чешин, Стрижовець, Скурдеєве. Проте православна єпархія в Холмі продов­жувала своє існування. За влучним висловом І. Скочиляса: «Це православне (з 1596 р. - також унійне) владицтво видається класичним дослідницьким тереном для міждисциплінарного конструювання дискурсу зустрічі, конфронтації та взає­мопроникнення двох культурних моделей - Slavia Latina та Slavia Orhodoxa, що домінували в Речі Посполитій упродовж багатьох століть і визначали її обличчя» (Скочиляс І. Києвохристиянський етос, руський регіональний партикуляризм та латинська культура Речі Посполитої (Історіографічні перспективи студіювання релігійної програми Унійної Церкви нового часу на прикладі Холмської єпар­хії) // Kościoły wschodnie w Rzeczypospolitej XVI-XVII wieku. 2Ьіуг studiуw / Red. A. Gil. - Lublin, 2005. - S. 183; див. також: Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпар­хія ХІІ-ХѴІІІ ст. - С. 189; Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні. - Кн. 1. - С. 102-105).

Перемишльська єпархія охоплювала землі Перемишльську, Самбірську, Сяноцьку, частину Любачівської та Завіслянську Русь до Кракова. Час заснуван­ня обговорюється в науковій літературі. Я. Щапов датує початки цього владиц­тва 1117-1128 рр., але ця позиція наразі не верифікується достатньо вірогідни­ми джерелами. І. Паславський обґрунтовує заснування Перемишльської єпархії часом між 1086 р. (закріплення у Перемишлі Ростиславичів) та 1124 р. (смертю Володаря Ростиславича). Історик у такий спосіб намагається підтвердити дум­ку М.Грушевського: «Катедра (в Перемишлі. - Т Г.) мусіла появити ся значно скорше - коли ще не в перших часах християнської проповіди, то найдальше за перших Ростиславичів, перед підвищеннєм Галича на першу столицю» (Див.: Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1992. - Т. ІІ. - С. 462). При цьому І. Паславський вважає, що ще в кінці ІХ ст. у Перемишлі могло існувати єпис­копство святомефодіївської традиції, встановлене папою Йоаном ІХ бл. 900 р. «Що стосується єпархії святоволодимирівської традиції, то вона, найправдо- подібніше, була заснована там у час піднесення Перемишльського князівства за перших Ростиславичів, в пору їхнього змагання до політичної і церковної само­стійності (1086-1124)». Історик пише, що «після піднесення Галича як столиці окремого однойменного князівства та входження до його складу Перемиської землі (1141-1144 рр.), єпископська резиденція разом із князівською була пере­несена до Галича (перед 1156 р.). Таким чином, у другій половині ХІІ ст. настає перерва в існуванні Перемиської єпархії, що підтверджує відсутність згадки про неї у візантійському каталозі руських єпископств 1160-х рр. та в руському списку єпархій середини ХІІ ст. (так зв. Замойський збірник). Допіру в кінці ХІІ ст. або на самому початку ХІІІ ст. Перемиська єпархія була відновлена. Це, відповідно, могло статися або відразу після смерті Ярослава Осмомисла (1 жовтня 1187 р.), коли, за словами літописця «бысть мятежъ велик в Галичкой земли», а його стар­ший син Володимир, згідно з батьківським заповітом, саме облаштовувався у Перемишлі, або на самому початку ХІІІ ст., коли після смерті Романа Мстисла- вича (19 червня 1205 р.) Перемишлем заволоділи амбітні внуки Ярослава Ос- момисла - Володимирко і Святослав Ігоревич. В кожному разі 1220 рік не може вважатися роком заснування чи відновлення Перемиської єпархії, бо [.] Пере­мишль мав свого єпископа вже перед 1215 роком» (Див.: Паславський І. Коли виникло єпископство в Перемишлі? // Історія релігій в Україні. Науковий щоріч­ник. 2009. - Львів, 2009. - С. 553). Однак, на думку А. Поппе та І. Скочиляса, це владицтво утворилося в 1219-1220 рр., відділившись від Галицької єпархії. Спочатку єпископським містом був Перемишль із церквою Св. Йоана Предтечі. У 1412 р. кафедральний собор передано католицькому єпископові, тому центром православної єпархії став Самбір (єпископи іменувалися перемишльськими та самбірськими). 1421 року центр єпархії знову було перенесено до Перемишля. (Див.: Скочиляс. І. Початки християнства у Прикарпатському реґіоні та заснуван­ня Галицької єпархії в середині ХІІ століття // Княжа доба: історія та культура: Зб. наук. праць. - Львів, 2010. - Вип. 3. - С. 45-49; Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні. - Кн. 1. - С. 99-102; Поппэ А. Митрополиты и князья Киевской Руси // ПодскальскиГ. Христианство и богословская литература в Ки­евской Руси (988-1237 гг.). - СПб., 1996. - С. 445; Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). - СПб., 1996. - С. 60). Огляд історіографії питання початків Перемишльської єпархії див.: Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХѴІІІ ст.- С. 152).

Львівська (Галицька) єпархія виникла, на переконання А. Поппе, в 1147­1156 рр., виокремившись із Володимирської. (Див.: Поппэ А. Митрополиты и князья Киевской Руси... - С. 445). Проте більшість дослідників наполягає, що Галицька єпархія утворилася між 40-ми та другою половиною 50-х рр. ХІІ ст. (Огляд дискусій до теми див.: Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ- ХѴІІІ ст.- С. 134-135).

Перший період існування православної Галицької митрополії - 1303­1347 рр. Згодом була ліквідована «золотою буллою» візантійського імператора Йоана ѴІ Кантакузена, на вимогу московського князя Симеона Гордого (лікві­дацію підтверджено патріаршим синодом). (Про передісторію Галицької митро­полії та про заснування Галицької єпархії див.: Паславський І. Заснування Гали­цької митрополії 1303 року: причини та наслідки // Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі: Матеріали Міжнар. Наук. конф. (29-30 листопада 2007 р., Львів). - Львів, 2008. - С. 203-227; Скочиляс І. Початки християнства у При­карпатському реґіоні та заснування Галицької єпархії в середині ХІІ століття // Княжа доба: історія та культура: Зб. наук. праць. - Львів, 2010. - Вип. 3. - С. 9­59). Галицька православна митрополія була відновлена патріархом Філофеєм 9 травня 1371 р., на прохання Казимира ІІІ (Філофей обґрунтовував своє рішення відсутністю належної пастирської опіки з боку митрополита Алексія, який пере­важно резидував у Москві і протягом багатьох років не відвідував Малої Русі й не дбав про її інтереси. Але насправді таке рішення було прийнято у відповідь на відвертий шантаж з боку Казимира ІІІ, який погрожував - у разі відмови патріар­ха поставити в Галичі митрополита - навернути населення Малої Русі в латин­ство). Крім Галицької архиєпископії, нова митрополія включала Володимирське, Холмське та Перемишльське владицтва, тобто підконтрольні Короні території (за її межами виявилися Луцька та Турівська єпархії, котрі перебували під владою Литви). (Див.: Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХѴІІІ ст. - Львів, 2010. - С. 209-210). Галицьким митрополитом став єпископ Антоній, який і їздив до константинопольського патріарха з листом Казимира ІІІ (митрополича каден­ція - 1371-1389 рр.). За словами В. Ульяновського, «після смерті Антонія Ягайло передав Галицьку митрополію луцькому єпископові Івану. Остання звістка про “Івана галицького” належить до 1415 р.» (Ульяновський В. Історія церкви і релігій­ної думки в Україні - Кн. 1. - К., 1994. - С. 26-27). Річ у тім, що 1415 р. в містечку Новогрудок, що на русько-литовському пограниччі, відбувся церковний синод, на якому 15 листопада владики білорусько-українських єпархій обрали нового київського митрополита Григорія Цамблака (каденція - 1415-1419 рр.), котрий був незалежним від Москви. У цьому зібранні брали участь єпископи колишньої Галицької митрополії: володимирський - Герасим, перемишльський - Павло, холмський - Харитон. Никонівський літопис згадує про присутність на ньому й галицького владики Йоана, але інші джерела про це мовчать. Питання про на­ступників Антонія в історіографії відкрите. І. Скочиляс вважає дані Никонівсько- го літопису помилковими. Історик стверджує, що київський митрополит Кипріан (1375-1406) «об'єднав під своїм омофором дві церковні провінції - Галицьку та Київську, не пізніше 1404-1405 рр.». Більше того, заходи київського митрополита щодо встановлення безпосереднього адміністративного контролю над владичими престолами стосувалося не тільки Галича, а й деяких інших єпархій Малої Русі. (Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХѴІІІ ст. - С. 165-166, 211-212). Остання ж достовірна звістка про владику Івана (Йону) нібито належить до 1398 р., коли він з-за меж Русі звертається до Ягайла з проханням про фінансову під­тримку у справі збереження Галицької митрополії. За іншими свідченнями, про які згадує дослідник, владика бл. 1401 р. був викликаний Кипріаном до митропо­личого суду, відсторонений від луцького владицтва і навіть ув'язнений у Моск­ві. (Там само - С. 514). Натомість І.Паславський зазначає: «Хоч немає окремого канонічного акту про скасування цієї, вдруге поновленої, митрополії, на 1415 рік вона фактично перестала існувати» (Паславський І. Заснування Галицької митро­полії 1303 року... - С. 225). У кожному разі на початку XV ст. митрополія пере­творилася на намісництво київського митрополита, який відтоді став іменуватися «митрополитом Києва і Галича». (Див. також: Грушевський М. Історія України- Руси. - К., 1994. - Т. V. - С. 390-397; Ульяновський В. Історія церкви і релігійної думки в Україні - Кн. 1. - С. 26-27, 84-85). Щоправда, Б. Ґудзяк у своїй моногра­фії досить скептично оцінює відновлення Галицької митрополії: «Є дані, що в другій половині ХІѴ ст. цю церковну провінцію (Галицьку митрополію. - Т. Г) було відновлено, але існування її залишається непевним, оскільки на той час спочатку сам Царгород, а згодом і київський митрополит у Москві заявили, що Православна Церква в Короні Польській підлягає їхній безпосередній юрисдик­ції. На зламі століть Галицька митрополія щезла з церковної карти Русі аж до початку ХІХ ст., коли її відновив єпископ Риму (1807 р. - Т. Г)» (Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. - Львів, 2000. - С. 8).

У 1539 р. Галицька (Львівська) єпархія відновлена королем Сиґізмундом І у відповідь на вимоги руського клиру і шляхти (з початку XV ст. Г алич мав лише митрополичих намісників). Єпископом номіновано Макарія Тучапського, якого 1540 р. висвятив київський митрополит Макарій. Після Тучапського (1540-1549) Львівська єпархія існувала безперервно. З цього приводу Д. Зубрицький пише: «Львів зазнав нової слави й нової почесті. Як відомо, це єдине місто християнсь­кого світу, де є три архієпископські столиці: латинська, руська й вірменська. На той час, в 1539 році, тут вже був латинський і, здається, вірменський єпископ, а цього року з'явився перший руський єпископ в особі Макарія Тучапського» (Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Пер. І. Сварник - Львів, 2002. - С. 144; детальніше про цю подію див.: Крип'якевич І. Львівська Русь в першій половині XVI віку // Його ж. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і ма­теріали. - Львів, 1994. - С. 86; М. Історія України-Руси -К., 1994. - Т. V. - С. 436­440; Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-XVIII ст. - С. 165-220).

Турівська єпископія виникла, ймовірно, в останній чверті ХІ ст., відділив­шись від Володимирської. За А. Поппе, що це сталося бл. 1088 р., коли з'явилося Турівське удільне князівство. Натомість С. Сеник найранішу згадку про єпис- копію в Турові датує 1 1 14 р., хоча й припускає, що вона могла бути заснова­на раніше. (Див.: Поппэ А. Митрополиты и князья Киевской Руси... - С. 444; Poppe A. L'organisation Jiocnsainc de la Russie... - P. 197-201; Senyk S. A History of the Church in Ukraine. - Roma, 1993. - Vol. 1. - P. 138). Огляд історіографії про початки Турівської єпархії див.: Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ - XVIII ст. - Львів, 2010. - С. 199; Паславський І. До питання про початкову історію Турівської єпархії // Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистец­тво: Матеріали І Міжнар. Наук. конфер. (Львів, 23-24 листопада 2009 р.). - Львів, 2009. - С. 29-30.

Митрополити київські і всієї Русі - предстоятелі Київської митрополії (у складі Константинопольської православної церкви), які мали осідок у Володимирі- на-Клязьмі та Москві й перебували під владою Владимиро-Суздальського, а згодом Московського князівства:

Кирило III (1247-1281) Максим (1283-1305)

Петро (Ратенський) (1308-1326)

Феогност (1328-1353)

Алексій (Бяконт) (1354-1378)

Михаїл (Митяй) (1378-1380) (архимандрит, номінований митрополитом Великої Русі, (намісник))

Кипріан (1378-1382)

Пимен (1382-1383)

Діонисій (1384-1385)

Кипріан (1390-1406)

Фотій (1409-1431)

Ісидор (1436-1458)

Йона (Одноушев) (1442-1461) (не затверджений Константинопольською православ­ною церквою)

Галицькі митрополити:

Нифонт (1302-1305)

Петро (1305-1326) (одночасно - митрополит київський)

Гавриїл (1326-1329)

Теодор (1337-1347)

Антоній (1371-1389)

Митрополити київські і всієї Русі (київські і литовські) - предстоятелі Київської (Литовсько-Руської) митрополії (у складі Константинопольської православ­ної церкви), поставлені для західноруських земель, що перебували під владою Великого князівства Литовського:

Теофіл (?-1329/30)

Теодорит (1352-?) (не визнавався Константинопольською православною церквою, висвячений у Болгарії)

Роман (1354-1362) (митрополит київський і литовський)

Кипріан (1375-1406) (у 1375-1378 та 1382-1390 рр. (митрополит київський і литовсь­кий)

Григорій (Цамблак) (1414-1419) (митрополит київський і литовський, не затвердже­ний Константинопольською православною церквою)

Герасим (Смоленський) (1432-1435)

Митрополити київські, галицькі і всієї Русі - предстоятелі Київської митрополії (у складі Константинопольської православної церкви), утвореної в 1458 р. після відокремлення Московської митрополії від Константинопольської цер­кви:

Григорій II (Болгаринович) (1458-1473)

Мисаїл (Пструч) (1474-1480) (не затверджений Константинопольською православ­ною церквою)

Спиридон (1475-1481) (затверджений Константинопольською православною церк­вою, проте реально не управляв митрополією через спротив Мисаїла Пструча)

Симеон (1481-1488)

Йона (Глезна) (1489-1494)

Макарій І (1495-1497)

Йосиф І (Болгаринович) (1498-1501) Йона II (1502-1507)

Йосиф ІІ (Солтан) (1507-1521) Йосиф ІІІ (Русин) (1522-1534)

Макарій ІІ (Московитянин) (1534-1556)

Сильвестр (Бількевич) (1556-1567) Йона ІІІ (Протасевич) (1568-1577)

Ілія (Куча) (1577-1579)

Онисифор (Дівочка) (1579-1589)

Михайло (Рогоза) (1589-1596)

Унійні київські митрополити:

Михайло (Рогоза) (1596-1599)

Іпатій (Потій) (1600-1613) Велямин Йосип (Рутський) (1613-1637)

Рафаїл (Корсак) (1637-1642)

Антоній (Селява) (1642-1655)

Митрополити київські, галицькі і всієї Русі - предстоятелі Київської митрополії (у складі Константинопольської православної церкви), відновленої у 1620році:

Іов (Борецький) (1620-1631)

Ісая (Копинський) (1631-1633)

Петро (Могила) (1633-1647)

Сильвестр (Косів) (1647-1657)

Лазар (Баранович) (1657) (архиепископ чернігівський і новгород-сіверський, місцеб- люститель Київської митрополії)

Діонісій (Балабан) (1657-1663)

Мефодій (Филимонович) (1661-1663) (єпископ мстиславський, місценаглядач Київ­ської митрополії; висвячений у Москві, не визнавався Константинопольською церквою, проте де-факто управляв лівобережними єпархіями митрополії)

Лазар (Баранович) (1659-1661) (архиєпископ чернігівський і новгород-сіверський, місценаглядач Київської митрополії)

Йосиф (Нелюбович-Тукальський) (1663-1676)

Антоній (Винницький) (1676-1679)

Лазар (Баранович) (1680-1681) (архиєпископ чернігівський і новгород-сіверський, місценаглядач Київської митрополії)

Панкратій (1681)

(Див.: http://uk.wikipedia.огд^ікі/Митрополит_Київський,_Галицький_та_всієї_Руси; йЦр://ик.'мкіре0іа.огд^ікі/Митрополит_Галицький; Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. - Львів, 2000. - С. 353­354).