Частина П’ята: ВИЯСНЕННЯ КОДЕКСУ КОРОТКОЇ ПРАВДИ Й ПИТАННЯ ПРО ЯРОСЛАВОВУ ГРАМОТУ

Кодекс Широкої Руської Правди привів мене до Короткої Правди, до вивчення якої я і переходжу.

Із списків цієї Правди для науково-текстольоґічних студій відповідають лише два: (1) список Академічний; (2) список Археографічної Комісії, або, за термінольоґією Шахматова - список Комісійний.

Історію тексту за списками Короткої Правди в головних рисах визначив О. Шахматов. До своєї розпорядимості він мав списки Академічний, Археографічний і список Толстого з Петербурґзької публичної бібліотеки. Текст списка Толстого Шахматов признав точною копією списка Академічного. Щодо взаємин тексту списків Академічного і Археографічного, то спочатку був тої думки, що текст сп. Археографічного теж є копія із списка Академічного, але потім від цієї думки відмовився і признав, що „обидва вони близькі до недійшовшого до нас оригіналу другої редакції Першої Новгородської літописи молодшого ввода⁴⁴.¹⁷¹ До цій схеми Шахматова щодо історії тексту Новгородського літопису, а тим самим і Правди, я додам, що текст списка Новгородського літопису, копія якого переховувалася в Румянцевськім Музеї в Москві, є також копією Академічного списка. Таким чином, в розгляді я оперував текстом Короткої Правди тільки на підставі списків Академічного і Археографічного.

Ці списки входять у Новгородський літопис виданий Археографічною Комісією під назвою Новгородського Першого. Вставлена Правда після короткого опису під р. 1016 війни Ярослава із Святополком. В цій війні і перемозі Ярослава Новгородці виявили велику допомогу своєму князеві, і літописець додає: „Ярослав йде къ Киеву, сѣде на столѣ отца своего Володимира, нача вой свои дѣлите: старостомь по 10 гривенъ, а смердомъ по гривнѣ, а Новгородцемъ по десяти гривень всѣмъ и отпусти ихь всѣхъ домовъ, и давъ имъ правду и уставъ списавъ, глаголав тако: по сей грамотъ ходите, якоже писахь вамъ такоже держите**.¹⁷² Після цього ідуть слова,А се есть** і далі заголовок: „Правда Роськая**, після якого і самий текст Правди. За ним, починаючи зр. 1017 продовжується самий літопис.

Складається Правда із двох частин. Перша, за 5-ма виданнями Н. Калачова,¹⁷³ Лазаревського й Утіка,¹⁷⁴ Н. Аристова,¹⁷⁵ Г. Іречека,¹⁷⁶ Владимирського-Буданова,¹⁷⁷ складається із 17-ти статтей, що їх дослідники приписують кн. Ярославові; а друга, починаючи від статті 18, має свій окремий заголовок: „Правда оуставлена Роуськои земли і тд.“. Далі за цим заголовком слідують останні статті (19-43).

Ніодна стаття цієї Правди не має заголовку; в рукописові вони йдуть одна за одною без перерви і без виділення в окремий рядок. Виділені лише окремі частини Правди: (1) Ярославова Правда (статті 1-18) і (2) Правда Ярославичів (статті 19-43). При початку кождої час­тини на марґінесі зліва в Академічному списку стоїть замітка“ „зри“.

Оригінал Археографічного і Академічного списків разом із 2-гою редакцією Новгородського першого літопису молодшого ізводу, за студіюванням Шахматова, вийшов із першої редакції Новгородського 1-ого літопису молодшого ізводу, з доповненнями із літописного ізводу 1448-ого р. Ця перша редакція, на його думку, вийшла із Софійського Временника 1423-ого p.,^17s який у свою чергу вийшов з ізвода 1333-ого р., що репрезентується Синодальним списком Новгородського 1-ого літопису.¹⁷⁹ В основу цього останного зводу 1333 р.

П.

Всі дослідники тексту Короткої Правди констатують дві його час­тини, і звязують повстання першої (статті 1-18) із іменем князя Ярослава. Повстання ж другої частини Короткої Правди (статті 18-43), звязують вони із синами князя Ярослава згідно із заголовком 18-ої статті.

Щодо обопільностей обох частин, то в визначенні їх змагаються дві думки: (1) Неймана - що друга частина це лише доповнення до першої; (2) Татіщева, Еверса і Поґодіна _ що Правда Ярославичів це самостійний збірник законів. Першу думку обстоюють Тобін, Калачов, Мрочек-Дроздовський, Владимирський-Буданов і інш., а другу - Ланґе,

Сергеевич і інш. Щоб самому свідомо і критично розібратися в цім питанні, мушу розглянути текст Короткої Правди і обидві її частини порівняти між собою. В основу тексту Короткої Правди кладу текст списка Археографічної Комісії, бо вважаю що він є наипоправніший.

ΠL

Коли придивляємось до цих обох частин Короткої Правди, то бачимо, що між ними є богато спільних моментів у тексті.

Перша стаття першої частини перероблюється в слідуючий спосіб. Ця стаття складена лише в загальному формулюванні, не пере­даючи деталів і окремих випадків; статті ж 19-27, перероблені на

основі першої, перераховують типи вбивств, і деталізують умови при яких ті вбивства відбуваються. Вбивства розпреділюються в дві кате­горії: (а) вбивства свобідних людей і княжих відпоручників (огнища­нина, тіуна, конюха і т.д.); (б) вбивства несвобідних (холопів, рабів), різні роди худоби.

Статті 13-14 знайшли відгук у другій частині в статтях 31, 38 і 40. В цих останних проводиться перерібка статтей першої частини в трьох напрямах: (а) перераховуються об’єкти крадіжі і визначується розмір покути, коли крав один чи більше злодіїв, а також міра відповідаль­носте одного злодія чи більше; (б) передбачуються випадки самосуду над злодієм і визначаються випадки коли такий самосуд можливий, а коли за нього паде відповідальність на того хто такий самосуд учинив; (в) нарешті самі статті інакше формулюються й опрацьовуються. Таким чином, процес перерібки йде в напрямі розяснення, допов­нення до статтей 13-14, і стилістичного виправлення.

Стаття 16 відбивається в ст. 29-ій другої частини, але упрошуєть­ся і доповнюється новим об’єктом злочину (уведенням рабині). Стаття 17 першої частини основно перероблюється в ст. 33 другої частини: (а) характер формулювання цілком змінюється; (б) розяснується об’єкт злочину і розкривається вираз оударить свободна моужа; (в) замісць одного типу покути визначаються два.

До першої частини Короткої Правди майже всі дослідники зараховують статтю 42, що мала нібито бути статтею 19-ою. Це цілком можливо, на що існують аргументи: (1) в кінці статті зазначається то ти оурокъ Ярославль; (2) в статті 9-ій кодексу Широкої Правди на самім її початку читається: а се поконы вирнии были по (інш. сп.: при) Ярославлѣ; (3) стаття 41 другої частини Короткої Правди є ніщо інше як стаття, що зформульована на основі й за зразком статті 42; коли би ця остання стаття мала бути органічною приналежністю другої час­тини, то вона була б уміщена перед 41-ою статтею, а остання сліду­вала б за нею, як її перепрацьовання.

Другий вид нововпроваджених статтей - це зарядження не включені до першої частини, але втягнені до другої за вимогою життя. Тут йдеться про статті: 32, 34, 35, 36, 37, 39. В них перераховуються нові злочини, першою частиною не передбачені, а власне про пошкодження й крадіж іншого рухомого майна. Ці статті мають своєю метою доповнити й поширити кару та покуту на інші випадки. Новою є і стаття 43-я про оурокь мостников, за помещения та направу мосту.

Нарешті, третий вид статтей, що в другій частині в цій чи тій формі не повторюються і залишаються лише в першій, це статті: почасти 2-га, 3-11, 15, 18. Можна було би думати, що ці статті не відбиваються в другій частині тому що вони вже віджили і життя само їх відкинуло з обігу; але це не так. Вони всі ввійшли до Широкої Правди. Отже, не тому вони не ввійшли до другої частини Короткої, що вже не були потрібні, а навпаки, заховались незмінними тому що вони були найпотрібніші і стилістично та правниче найліпше відповідали духові часу.

Таким чином, із всього вище розглянутого виникає лише один висновок: друга частина Короткої Правди не була самостійним кодек­сом законів синів Ярослава, як думали Татіщев, Еверс, Сергеевич і інш.; а тільки доповненням до першої частини Короткої Правди. Її завданням було: пояснити ті статті, формулювання яких було вже застарілим, і потребувало нового оформлення чи доповнення; та ввести нові статті яких судова практика вимагала. Я не підтримую вищенаведеного твердження Владимирського-Буданова що „Правда дітей Ярослава є збірник окремий від Правди Ярослава⁴⁴; та й сам автор змінив своє рішення, бо в Обзорі він говорить зовсім щось інше, а власне: „Правда Ярославичів є збірник доповнюючий до Правди Ярослава⁴*.¹*³

Цікаво що Сергеевич в одній і тій самій праці на другу частину Короткої Правди висловлює два протилежні погляди. На протязі п’яти сторінок автор доводить, що друга частина Короткої Правди є цілком самостійний твір, так само як і перша, і як кодекси Широкої та Скороченої Правди,¹⁸⁴ а на дальшій сторінці доказує, що Ярославичам із другої частини належуть не більше 5-ти статтей.¹⁸⁵ В іншім місці, коли він розбирає Правду з боку її змісту, на підставі кожного кодексу Правди окремо, то першу і другу частину Короткої Правди трактує не як самостійні кодекси, а як єдиний збірник законів карного права і процесу.¹⁸⁶ Навіть поділ на статті він робить не кожної частини Короткої Правди окремо, як два різних і самостійних кодексів, а як єдину кодифікаційну цілість поділену на 50 статтей. Це показує, що дослідник сам не був переконаний у своїм твердженні про два окремі кодекси Руської Правди.

Отже остаточно приймається, що Коротка Правда, це єдиний ко­декс законів, хоч не відповідно скодифікований бо коли окремі частини провели в собі більш-менш послідовну і річеву систематизацію, то обидві частини у своїм повязанні з’єднані так, що перша є головною, а друга - додаткова, неспоєна належно з першою як органічна цілість, а лише приписана з кінця, як розяснуючий додаток, до головної час­тини. Це свідчить, що особа якя складала Коротку Правду поставилася до першої частини з пієтизмом, або не виявила сміливости та вміння стисліше і глибше обидві частини на рівні повязати.

Є ще один момент в змісті і концепції другої частини Короткої Правди, що підказує цілий ряд думок щодо повстання її і відно­шення до першої частини. Кодекс Широкої Правди, поперше, підкреслює що по Ярославѣ же пакы совокоупишася сынове его... и отложиша оубиєньє за головоу но коунами ся ѳыкоупати а ино все якоже Ярославъ соудилъ такоже и сынове его оуставиша (стаття 2, за сп. З і 72); по-друге, визначає то Ярославъ былъ руставилъ оубити и но сынове его по отцы оуставиша на коуны любо бити и розвязавше любо ли взяти грима коунъ за соромъ (стаття 65, за сп. 3).

В цих заявах я бачу підтвердження попередньої думки, що зак­они Ярославичів лише доповнювали першу частину Короткої Правди, а не мали наміру її замінювати. Інший аспект цих пояснень є той, що в них також означаються причини появи цих доповнень до кодексу Ярослава: статті другої частини Короткої Правди (ст. 19-28) відмінюють і касують головний нерв звичаєвого права і Ярославого законодавства: кріваву помсту, але про це в статтях другої частини прямо не говорить­ся. Це вказує на якийсь глибший сенс заміни помсти без деклярації чи рескрипту: всі статті другої частини цю можливість пропускають і говорять лише про грошеву покуту. Така заміна кровавої помсти на грошеву покуту, це крок законодавства величезної моральної і політичної ваги, рівний теперішній заміні смертної кари; але цю ве­лику законодавчу подію реформатори на письмі не заманіфестували. В такому акті можна догадуватися багато причин:

(1) Культурний рівень країни в той час був ще такий низький, негра­мотність і темнота народу та сила звичаєвого права в реальних відносинах була ще така значна, що для переведення в життя цієї нової ідеї потрібний був великий судовий і адміністративний апарат та авторитет суду і церкви, бо не одні заборони мусіли б мати силу, а повна зміна морального і карного світогляду. А ми знаємо з джерел, що не скрізь в народі і навіть серед інтелігенції та вищих верств були переконання на відповідній висоті.

(2) Нові закони та рішення не розголошувалися і не де кл ярували ся, бо для цього не було відповідного засобу, а периферія була велика і по всіх закутках землі цього зробити було й неможливо; але по тих судових інстанціях де переводилися ці постанови в життя, по церквах і на площах у головніших центрах проголошення про відміну кровавої помсти напевне відбувалися.

(3) Був ще один мотив фактичного замовчування крівавої помсти при вбивствах і каліцтвах та образах чести. Про скасування помсти широко не оголошувалося тому, що цей карний інститут найчастіше викорис­товувався якраз у князівських родинах; цей факт ясно показав Мрочек- Дроздовський.¹’⁷ У високій князівській політиці право крівавої помсти, як звичаєве право (право сильного по принципу: око за око, зуб за зуб) - було найпотужніше. Через це саме, на мою думку, ті що відміняли це право загалом, менше всього думали про відміну його в себе і для себе.”

Коли цей додаток до першої частини Короткої Правди був вирішений? Сама Правда про це нотує, що коли ся совокоупилъ Изяславъ Всеволодъ Святославъ і інш., - тоді правда оуставлена; а це було тоді, коли ці три сини Ярослава жили в мирі. Так було зараз же після смерти Великого князя їх батька - цебто зараз після 1054-ого року. В звязку з цим напрошується ще одна думка. Може й старалися сини Ярослава відмінити кроваву помету, що найбільше розїдала і нищила князівські родини т.зв. міжусобицями, але в той самий час кожний князь думав своє: один точив меч на другого (Святослав), а другий сіяв мир (Ізіяслав) в глибокій і наївній вірі, що він переробить вовчу натуру свого брата, такого ж як і він, феодала.

Після створення цього додатку він, як новий розділ відміни крівавої помсти, розяснень і доповнень був приложений до першої частини Короткої Правди і в такім вигляді та механічнім повязанні став кодексом карного права й процесу в кожнім суді.

Дійшов він і до Новгорода, де був 1167-ого р. вписаний (в канцелярії владики) у другий новгородський літописний ізвод. Звідти, як було показано у першім розділі цій' частини, перейшов через усі ізводи там перераховані і ввійшов до другої редакції першого новго­родського літопису, що заховався в списках 1-2 та інш. Цей кодекс і є Коротка Правда.

IV.

Тепер звернемося до останнього кільця того великого процесу формування карного й цивільного кодексу судових та адміністратив­них законів - до першої частини Короткої Правди, чи до Правди Ярослава, як її називають майже всі дослідники. Зазначую, що цю думку заперечив Сергеевич. Він гадав, що ця частина Короткої Правди, хоч і повстала за часів Ярослава, але не була творена ним самим. Якихось 200 років вона ходила по руках тодішних суддів та інших представників законности, порядку чи суспільного спокою, і попала до рук новгородського літопису просто як „Правда роуськая“ і нічого більше. Разом із цією останною попала і друга - Ярославичів, і цей літописець (на основі того, що друга Правда дійсно в самім заго­ловкові приписується синам Ярослава) сам звязав першу з Ярославом, склавши нібито ті слова які проголосив Ярослав до Новгородців коли дав їм Правду й наказав „по ній“ ходити. Так, на думку Сергеевича склалася легенда про Правду Ярослава.‘“

Шкода що дослідник, перевидаючи вчетверте р. 1910 свої,Лекції і дослідження" з поправками й доповненнями, не поцікавився пере­глянути важну працю О. Шахматова видану 1908-ого р. Коли б дослідник Руської Правди розгорнув і переглянув „Розшуки" Шахма­това, то він на сторінці 215 прочитав би ось що: „В Комісійному списку, який, як відомо, починаючи з кінця 6523 (1015) року, доповнює текст Софійського Временника (тотожний у відповідному місці із Синодальним списком), на основі Новгородського ввода 1448- ого року, ми знаходимо під р. 6524 (1016) (зайві в порівнянні із Синодальним списком) слова: „и давъ имь правдоу, и оуставь списавъ, тако рекши имь: по сей грамотЬ ходите, якоже списахь вамь, такоже держите"; а за ними,,л се єсть Правда Рускаа" і потому текст Правди. Не сумніваюсь в тому, що і ці слова і текст Правди попали в Комісійний список з вводу 1448 р.; в ізвод 1448 р. вони внесені із загальноруського ізвода, а в цей останний із новгородської єпис­копської літописи, частково з вводу 1167 р., що був її основою, хоч можливо, що в Новгородськім джерелі загальноруського ізвода читався не текст Руської Правди, а текст Я рос лавової грамоти". А коли б Сергеевич поглянув дальше, то довідався б слідуюче:

„Із попереднього видно з якою докладністю були списані в Новгородській літописі події 1015-1016 років (боротьба Ярослава із Святополком за Київський князівський стіл, надгорода Ярослава Новгородців за допомогу в перемозі над Святополком, вищенаведені слова Ярослава, зверенені до Новгородців і наділення їх Правдою - Л.Б.) При розвязанні питання про походження цього запису (про наділення Правдою - Л.Б.), необхідно мати на оці дальші дві обста­вини. По-перши, відмічую ту ґрунтовну частину записи, яка в найясніший спосіб свідчить про те, що вона не може бути віднесена до часу скілько небудь віддаленого від подій 1015-1016 рр...¹’⁹ По- друге, зупиняюся на тих суперечних міркуваннях на які наводить все це новгородське оповідання про події 1015-1016 рр. (Чому власне літописець замовчує всі інші події того часу, другу боротьбу Ярослава із Святополком за Київ 1019 р. і також за допомогою Новгородців і т.п. - Л.Б.)... Отже, бачимо спрямований інтерес новгородського літописця якраз до подій 1015-1016 рр. Чому ж його інтерес знизився після повідомлення про Любецьку битву і повернення Новгородців до дому? Ми дамо відповідь на це питання, перемінивши його: чому ж новгородський літописець виявив таке зацікавлення до подій 1015- 1016 рр.? Чи шукав він у них сюжет для цікавого оповідання, чи при тому зацікавлювала його діяльність Ярослава, чи підкреслював він ту поміч яку Новгород виявив своєму князеві? Сумніваюся. Наступні події були не менш драматичні, наприклад появлення Ярослава в Новгороді „сам четвертий" після поразки коло Волиня; боротьба Ярослава за Київський престіл продовжувалася у ще більше напружених розмірах у двох наступних роках; своєю повторною допомогою Новгород заслужив ще більшу вдячність від Ярослава який на Півдні стратив усе: Ці міркування примушують мене визнати, що головною спонукальною причиною для Новгорода внести до літопису події 1015-1016 рр. було щось інше; йому було важно закріпити вміщення у літопис той „установчий акт" що його подарував Новгородові Ярослав коли він відпускав із Києва тих Новгородців які посадили його на велике князівство")⁴⁰

Після того дослідник зазначує:

„Ми маємо повну підставу думати, що Ярославова грамота була вміщена в Новгородську літопись і перейшла звідти в Новгородський ізвод ХІ-ого ст. (цебто до першого вводу 1050 р. - Л.Б.) Перед нами ясне свідчення про то, що в Новгородському ізводі 1448 р. за словами „давь имь правду и оуставь списавь грамотоу рече: по сему ходите и держите, якоже списахь вамь“, словами перенесеними до кінця статті 6527 (1019) р., читалася Руська Правда.¹⁹¹ Текст Руської Правди був поміщений в ізводі 1448 р. в такій редакції яка могла появитися тільки в другій половині ХІ-ого ст. при синах Ярослава; отже, тим тек- ством замінена інша пам’ятка часів Ярослава; супроти того, що перед тим була згадана Ярославова грамота, ми вважаємо, що такою пам’яткою в Новгородському літопису і правдоподібно також ще у Новгородському ізводі XI ст. була та сама грамота, що визначала ті або інші вольності новгородські;¹⁹² ця грамота (разом із іншими такого змісту див. нижче нн. 279 і 282) зберігалися у Новгороді як святість; в 1230-ім році Ярослав Всеволодович, покликаний Новгородцями „на всей воли Новгородьстыи“, цілував св. Богородицю „на грамотахъ на всѣхъ Ярославлихь“; в 1229-ому році Михайло Всеволодич (чернігів­ський) цілував хрест „на всѣй воли новгородстѣи и на всѣхъ грамотах Ярославлихь“.

Вписуючи до літопису важний політичний акт (продовжує Шахматов) укладач літопису вирішив дати також історію його походження; ця історія мала показати, що акт Ярослава не був випад­ковою його милістю, а заслужений Новгородцями пролитою за Ярослава кровю й зібраними для його справи грошима...“^19Э І Шахматов: „Попереднє дослідження приводить мене до наступного висновку. В 1017 р. Новгородська влада на чолі з посадником і єписко­пом рішили вписати Правду новгородську (яка очевидно називалася Ярославова грамота) до літопису; здійснення цього рішення прийняв на себе єпископ Іоаким. Так виник перший новгородський літопис: він на початку коротко повідомляв про хрещення Новгорода прибувши тут Іоакимом, побудування церков, посадження Вишеслава, прикликання на стіл Ярослава, а опісля подробно говорив про події 1015-1016 рр.; на кінець була поміщена Ярославова грамота...“^,94

Отже дійсні слова князя Ярослава звернені до Новгородців, заховались. Коли ж заховались ці слова Ярослава, то мусіла б захова­тись і дійсна грамота його. Шахматов вважає, що то була жалована грамота про привілеї та про вольності новгородські в подяку за службу; але такий погляд суперечить двом фактичним даним:

(1) словам Ярослава: „по сему ходите, и дьржите, якоже списах вамь“;

(2) коли 1229 р. Михайло Всеволодович присягав Новгородцям, то окремо присягав про заховання непорушними вольності новгородські, а окремо присягав „и на всѣхъ грамотах Ярославлихь“ (цебто його зако­нах). Що це значить? А значить те, що грамота Ярослава було щось одне, а вольності - друге, і вони не складали щось спільне, суцільне і нерозділиме в одній грамоті Ярослава. Слова Ярослава „по сему ходите и дьржите“ свідчать, що його грамота визначувала норми їх поступо- вання, цебто права й обов’язки супроти влади князя, нормувала звичаї Новгородців - з одного боку, а з другого - оберігала Новгородців від сваволі посадника Константина Добринича: „бѣ же тогда Ярослав Новѣгородѣ лѣтъ 28 и идя Кѣеву посади Новѣгородѣ Костянтина Добрынича“¹⁹⁵ якого, за порушення новгородських і княжих прав та за свавільство Ярослав скинув і покарав навіть смертю: „Костянтинь же бяше тьгда Новѣгородѣ и разгнѣвася на нь Ярослав и поточи и Ростовоу на прежне лѣто повелѣ убити и Муромѣ на Оцѣ рѣцѣ“.¹⁹⁶ Отже грамотою Ярослава, на мій погляд, безперечно була перша час­тина Короткої Правди, що мала на меті регулювати відносини між громадянами і взагалі правове життя Новгородців, забезпечувати спокій і давати основи суду. Стаття 42, що була останньою в першій частині Правди, визначала „поконы вирнии“ цебто права посадника та право збирати податки та оплати, що поступали до князевої скарбниці.

Ця грамота р. 1017 була вписана до першого, найдавнішого Новгород­ського літопису, якого текст Шахматов визначає і приводить повністю у своїй праці, крім тексту Ярославової грамоти, на місці якої в дужках зазначає „за тим йшов текст не дійшовшої до нас Ярославової грамоти"¹” На мій погляд вона дійшла, як перша частина Короткої Правди: а власне статті 1-18 і 42.^rr

В свою чергу ця грамота Ярослава була списана з Правди, що діяла в Київі.^ґґ

Ще до приходу князя Ярослава у Київ р. 1016 на території влас­тивого Київського князівства суспільні і персональні відносини вже регулювалися певними правовими нормами, витвореними звичаєвим побутом і традиціями, релігійними обрядами, впливами візантійського законодавства та певним етичним світоглядом. З цього такого різноманітного конгломерату відносин та розпорядків влади, відстоювалися та відсіювалися найчастіше практиковані судово-адміні­стративні рішення, приговори, що ставали, входячи у психіку насе­лення, реґулятивно-правними нормами, загальними і для всіх обовязковими. Ці норми прибиралися в найкоротші та найстисліші правові формули і в цілокупності своїй називались: „правда", „обычай", „поконь", „законъ".

З приходом князя Ярослава до Київа на велике князівство і стремління його водностайнити свої судово-адміністративні відносини до населення своєї попередної державної території, князь, призначив­ши до Новгорода посадника Константина Добринича, наділяє його, як свого представника в Новгороді, грамотою, що регулювала би ці відносини між поодинокими членами населення та їхніми родами, і також усгійнила б збори дані, віри, продажі й уроків. Тенденція князя в першу чергу була чисто централізаційно-адміністративна, а щойно потім регулятивна. В основу своєї грамоти князь Ярослав кладе Правду вже вироблену практикою, регламентовану і складену в певну кількість правових норм карного права і процесу та збору податків і судових оплат, як віра, продажа, урок, дань і т.д.

В такий спосіб списується з певними, мабуть корективами, діючий у Київі кодекс правових норм і вкладається не в форму „жалованої" грамоти як думає Шахматов, а скорше уставної грамоти, що передаєть­ся до рук новгородського посадника, про що і повідомляється Новгородців: „тако рекь: „по сеи грамотѣ ходите якоже списахь вам такоже дьржите". Грамота грамотою, а централізація і стисліше підпорядкування земель під Київську владу князя стояло на першім місці навіть всупереч новгородським вольностям. Перший літопис у Новгороді, як пише Шахматов, творився з найвищої волі новгород­ської влади: посадника і владики - ставлеників і відпоручників Київського князя. Через це саме вони були прихильниками і сторон­никами князя; тому й інтерес та виключна увага до цього акту в літописові був такий природний.

Грамота Ярослава відбиває в собі той перший і найстарший кодекс законів, діючих у Київі ще далеко до приходу князя Ярослава і з іменем Ярослава фактично незвязаний. На жаль самий цей кодекс до нас не дійшов; до нас дійшла лише Ярославова грамота, призначена для Новгородців, що була списана з найстаршого кодексу, і заховалася в кінці XV ст. вже в пізнішім тексті, а проте на підставі моїх текстуаль­них студій вповні відбиваючи первісний і найстарший кодекс, т.зв. ембріон стародавньої української кодифікації законів.^