№ 74 1603р., березня 15, Краків. - Владислав IV надає магістрату Львова право знімати чинш з яткових крамів, а також звільняє від податків удів райців
Владислав IV, Божою ласкою (титулатура'). Даною нашою грамотою повідомляємо всім і кожному, кому необхідно. Постійна, непорушна і виняткова вірність знаменитого магістрату нашого міста Львова, метрополії руських земель, щодо нашого батька і держави неодноразово підтверджена, мужність і вміння у відбитті та відсічі нападів варварів легко нас спонукали, щоб ми із задоволенням сприяли зростанню їхніх зручностей, одночасно вважаючи, що слід обдумати причини слабкості та малозахищеності, добиваючись громадських користей для того міста чи що найбільше [йому] потрібно.
Тому бажаючи [нагородити] між першими тих, які нам милі божественною волею верховної влади, підтвердити згаданому знаменитому львівському раєцькому магістрату свідчення нашої королівської ласки, тому магістрату, що є тепер і в майбутньому буде, загалом всі ярмаркові крамниці, які чужинці і прибульці, міщани і жителі - купці на загальні ярмарки у нашому місті Львові на громадському ґрунті мають звичай зводити і будувати та доживотним правом володіють, ми вважали, що слід правом вічної і незворотної донації дати і надати, та й [зберігаючи і не порушуючи право сучасних власників] даємо і надаємо ті крамниці згаданому знаменитому раєцькому магістратові, що є тепер і в майбутньому буде, змістом цієї [грамоти] додаємо та інкорпоруємо назавжди. З таким, однак, правом та умовою, щоб звичний чинш тих крамниць у казну того міста (що називається по-простому лонгерією[394]) щороку повинні сплачувати і на громадську користь використовувати. Крім того, як нам повідомили, часто трапляється так, що деякі райці з того магістрату, виснажені громадською працею та обов’язками, залишають своїх дружин після своєї смерті у майже старечому віці; тому [вдови] не можуть справно нести наші та міські тягарі, а також потурбуватися про [власне] проживання, і ніяким чином не є достатньо забезпечені. З виняткової нашої королівської ласки проголошуємо і декларуємо цією нашою грамотою, що згадані вдови, якщо не вийшли вдруге заміж, не мають своїх теперішніх чоловіків, ведуть чесне і бездоганне життя, тими вільностями і імунітетами, якими теперішні райці [наділені] та звільнені від всіх інших міських податків, [вдови] повинні користуватися і тішитися, поки своє життя не закінчать. А щоб те місто легше з часом могло досягнути більшого зростання в маєтках, даним нашим привілеєм застерігаємо і забороняємо, щоб ніхто з-поза міста Львова тканину з льону, коноплі, паклі, крім тільки міщан обох статей міської юрисдикції, на локті продавати та розпродавати та перехоплювати ту комерцію у жителів того міста не наважувався і не смів би, задля нашої королівської ласки і свого належного обов'язку. Але цілком і непорушно залишаємо і підтверджуємо вільну і абсолютну можливість продавати і виставляти цю тканину цілими штуками і перепродавати. Для довір'я до цієї справи дану [грамоту] нашою рукою підписали і наказали королівською печаткою засвідчити.Дано на сеймі нашої щасливої коронації у Кракові 15 березня, року Божого 1633, нашого панування у Польщі та Швеції - 1 року.
Владислав, король.
Альберт Кадзідловський, секретар королівського маєстату.
Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. - Львів, 1998. - С. 433435.