№ 12 1593р. - Еріх Лясота про Запорозьку Січ
[...] 9 червня. Прибули на острів, званий Базавлук, що лежить при одному з дніпровських рукавів - Чортомлику, або, як вони називають, при Чортомлицькому Дніприщі, близько 2 милі.
Тут була тоді козацька Січ. Вони [козаки] вислали назустріч нам кілька знатніших осіб, щоб привітати нас від імені їхнього товариства, і, коли ми наблизилися, салютували багатьма гарматними пострілами. Ледве вийшли ми на берег, як вони зараз же провели нас у коло. Лише кілька днів перед тим, а саме 31 травня, гетьман їхній Богдан Микошинський вирушив у море на 50 галерах з 1300 козаками; ми просили доповісти колу, що ми дуже раді, що знайшли все лицарське товариство в доброму здоров'ї. Потім, через те, що гетьман був відсутній і не все військо було в зборі, ми вважали, що не личить нам цим разом справляти своє посольство, і залишили це до щасливого повернення гетьмана та всіх інших. Вони охоче на це згодились. Потім пішли ми в свої курені (які вони звуть кошами), знизу плетені, а зверху вкриті конячими шкірами для захисту від дощу.Лише 18 червня гетьман з іншим військом, що був, як вище згадано, в морському поході, повернувся до табору. Він зустрів татар при Очаківській переправі, мав з ними дві сутички: одну - на воді, другу - на суші, причому взяли в полон пораненого в коліно знатного татарина на ім'я Белек, з панських придворних служителів. Але тому, що турецькі сили, які оберігали татар від небезпеки, були надто значні, а саме складалися з 8 галер, 15 каравел і 150 сандалів, козаки примушені були відступити і не могли перешкодити переправі [.].
20 червня мали ми аудієнцію і подали в колі на письмі наше доручення вербувати військо. Після цього козаки, запросивши нас вийти з кола, прочитали прилюдно подану нашу грамоту і вимагали, щоб кожний висловив про неї свою думку. Коли ж після дворазового заклику гетьмана всі продовжували мовчати, присутні розділилися, як це в них водиться при обговоренні важливих справ, і утворили два кола: одно, де були старшини, і друге, в якому був простолюд, що зветься в них черню.
Кілька разів порадившись, чернь кінець кінцем звичайними своїми вигуками висловила згоду стати на службу й. і. величності, на знак чого кидали вгору шапки. Після того юрба кинулась до другого кола - до старшини, загрожуючи покидати в воду і потопити кожного, хто буде проти цієї ухвали. Тому старшини зараз же згодилися на все, не сміючи суперечити черні, такій сильній, могутній і звичайно нетерпимій до заперечень, коли вона розлютується, і лише вимагали обговорити з нами умови. Обрано було 20 депутатів, і нас знову запросили в коло [...].[...] Коли ж посланці ці повернулися в коло з моєю відповіддю, а чернь настоювала на своїй ухвалі, то гетьман і деякі старшини, особливо ж Лобода, попередній гетьман, при якому був зруйнований Білгород, просили і умовляли їх добре подумати, що вони роблять, і не відкидати ласкавої пропозиції й обіцянки імператора, а вважати їх за велике щастя. В противному разі вони щонайменше зазнають вселюдного глуму, якщо відмовляться тепер від участі в такій похвальній справі, відмовляться вирушити в похід проти спадкового ворога християнства і від ласкавої прихильності такого можного монарха. Але вони й далі обстоювали свою попередню думку. Тому гетьман тут-таки серед кола відмовився від своєї достойності і зложив своє урядування, заявивши, що він не може й не хоче лишатися гетьманом людей, які так мало шанують свою славу і добре ім'я. Після цього коло розійшлося.
По обіді осавули знову скликали весь народ у коло, деяких навіть заганяли туди киями. Передусім збори просили Микошинського прийняти знову урядування, що він і зробив. Потім чути було різні дивні слова про Хлопицького; казали, між іншим, що він своїми неправдивими пропозиціями увів в оману не лише й. і. величність, а самих нас. Інші навіть одверто висловлювали намір кинути його в воду, від чого було йому дуже ніяково [.].
В наступні дні вони збирались у коло дуже старанно і кінець кінцем прийшли до іншої ухвали, а саме: відрядити Хлопицького не до й. і. величності, а до великого князя московського, а замість нього обрали депутатами Саська Хведо- ровича і Ничипора, які мали разом зі мною виїхати до й. і. величності і умовитися з ним про їх службу й утримання. Тим часом Яків Генкель мав залишитись у них, щоб мати змогу своєчасно повідомляти й. і. величність про все, що за той час вони зроблять у службу йому. Похід у Татарію до Перекопу теж відкладений до слушного часу.
1 липня попрощався я прилюдно в колі з гетьманом і всім запорозьким лицарством; вони з свого боку подякували за труди, що я мав, і обдарували мене кунячою шубою й шапкою з чорних лисиць; потім вручили своїм послам листа до імператора і повноваження [.].
Хрестоматія з історії УкраїнськоїРСР: У 2 т. - К., 1959. - Т. 1: З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / Упоряд. О. Бевзо та ін. - С. 155-156.