№ 7 1592 р., між вересня 7 і жовтня 19, Варшава. - Проект конституції вального сейму про заходи для придушення козацького повстання під проводом Криштофа Косинського
Про погамування низових козаків
Оскільки козаки у зв'язку з певними державними клопотами, досі не приведені до послуху й покори, ухваленої конституцією 1590 р., і тому, як люди свавільн,і не бояться чинити ще більші, ніж раніше, злочини, вторгатися через кордони до сусідніх держав, з якими ухвалено мирні договори, збиратися нарешті у самій нашій державі у військові різноплемінні ватаги, силою наїжджаючи на замки, міста і наші та шляхетські маєтки, вбиваючи невинний люд і завдаючи багато інших кривд, про що неодноразово й жалісно скаржилися нам наші піддані з тамтешніх країв, ми, бажаючи мати про все це точні відомості, щоб припинить їхню сваволю і здійснити правосуддя на користь укривджених, посилали в ті краї з нашої руки наших комісарів, а саме: шляхетних теребовельського старосту Якуба Претвича, черкаського старосту Олександра Вишневецького, брацлавського і вінницького старосту Єжи Струса, брацлавського войського Яна Тульського і барського старосту Станіслава Тульського.
Повернувшися звідти, комісари донесли нам, що згадані козаки, по-ворожому захопивши наші і Речі Посполитої володіння, тобто замки й міста Богуслав і Білу Церкву, побрали рушниці, гармати, гаківниці, порох, кулі і майно у нашого тамтешнього підстарости й підданих, пограбували і по-тиранському, мов якийсь неприятель, побили невинних людей, а, до того, ще й усе спалили. А коли наші комісари за нашими листами й мандатами, неодноразово оповістивши, позвали їх як наших слуг до права й суду, вони не лише не з'явилися на судовий термін, але й, зібравши чимале військо, виступили проти них з вогнепальною зброєю і погрожували силою. Ті ж, засідаючи разом із шляхетним снятинським старостою Миколаєм Язловецьким, бачачи їхню впертість і настільки шкідливі для держави вчинки, визнали їх на призначеному судовому терміні, на який ті не з'явилися, за винних і проголосили бунтівниками і ворогами батьківщини, про що ширше сказано у декреті [комісарського] суду.Цей декрет через інші державні справи досі ще не виконаний, а тим часом козацтво далі більше простує до сваволі, про що й зараз на цей сейм прийшли численні скарги до нас і панів-рад у Посольське Коло від київських, волинських і брацлавських послів; нині ж ці лотри пішли походом через кордони нашої держави, порушуючи мирні угоди з сусідами. А в нашій державі зовсім недавно здобули силою наше прикордонне місто і замок Переяслав, вибили дощенту багато шляхти і місцевого люду разом з тамтешнім намісником, захопили майно, рушниці, гармати, гаківниці і все, що там було, а замок і місто повністю спалили.
А тому ми, вбачаючи велику небезпеку для Речі Посполитої в тому, що порушуються мирні угоди з сусідніми державами, а також зважаючи на неоплатні шкоди, насильства, вбивства невинних людей, спустошення наших і шляхетських володінь, з чого може втішатися ворог Корони, нарешті, приймаючи до уваги зневагу до нашої влади й непокору посполитому праву, владою цього сейму за згодою усіх станів і земських послів апробуємо й у всьому затверджуємо на вічні часи і направляємо на екзекуцію декрет вищезгаданих комісарів, виданий і проголошений щодо свавільців 14 березня цього року у Трипільському замку, а потім записаний до летичівських гродських книг.
Отже, проголошуємо позбавленими честі на батьківщині, банітованими з королівства і власних маєтків Криштофа Косинського і все його товариство: як тих, що [поіменно] названі у згаданому декреті, так і всіх інших, котрі допомагали йому в його злих вчинках радою і поміччю і перебувають при ньому донині, а також усе низове козацтво. У зв'язку з їхніми аж надто явними провинами, оголошуємо їх навічно бунтівниками і ворогами батьківщини і наказуємо публічно розголосити про це через загальне оповіщення. Крім того, силою рішення цього сейму за згодою усіх станів королівства і земських послів ми конфіскуємо на користь держави усі їхні нерухомі маєтки, надані на вічність або будь-яким іншим правом сеймовими ухвалами від нас і Речі Посполитої як усьому низовому війську, так і декому з козаків особисто; також віднині відміняємо і касуємо на вічні часи усі їх права і привілеї, затверджені конституціями.
Запобігаючи тому, щоб ці свавільні люди, Косинський із своїм товариством, не ховалися від кари по наших і шляхетських маєтках, уникаючи виконання цього декрету і теперішньої конституції, ми наказуємо ухвалою цього сейму, щоб кожний староста і наш державця, а також кожний шляхтич і людина будь-якого стану не смів і не важився переховувати в своєму домі чи маєтку нашому чи шляхетському будь-кого з цих осуджених людей. І хто лиш про них довідається у своїй чи в нашій маєтності, мусить негайно без жодної затримки хапати таку особу чи таких осіб, як шляхетського, так і простого стану, передавати до київського гродського уряду під загрозою нижчевказаного покарання, а саме: для старост і наших державців - під втратою старостинського уряду чи держання, для шляхти - під втратою всього нерухомого майна, для простолюдинів - під страхом смертної кари і втрати всього рухомого і нерухомого майна. А якби староста, державця чи шляхтич або будь-хто інший не міг їх схопити, в зв'язку з чисельною перевагою і силою, тоді йому слід дати знати одночасно і шляхті, й найближчому старості, а староста мусить повідомити нашим прикордонним старостам та іншим державцям, котрі зобов'язані після обіслання під загрозою вищезазначених покарань надати допомогу вказаній особі і, піймавши [злочинців], передати їх до згаданого уряду.
Судовий розгляд має проводитися на Київському гродському уряді за вимогою прокурора цього уряду і за будь-чиїм звинуваченням; і там же відразу перед урядом, на першому ж рокові як на завитому, справу слід вирішувати без права апеляції, звільняючи, однак, відповідача у тому випадку, коли він не знав про перебування злочинця у своєму маєтку, не переховував його і не сприяв ні радою, ні допомогою його втечі. А київський уряд має право чинити за слушними доказами екзекуцію над такою особою чи такими особами, караючи і їх смертю без усякого звертання до нас і без права на апеляцію, як для шляхтичів, так і для осіб простого стану.
Селянський рух на Україні 1569-1647рр.: Зб. док. і матеріалів / Упоряд. Г. Боряк, К. Віслобоков, Т. Гирич та ін. - К., 1993. - С. 87-89.