Царство Індри

Столицею небесного царства Індри — Сваргі — було велике і прекрасне місто Амараваті (давньоінд. «обитель безсмертних») або Девапура (давньоінд. «місто богів») [139, I, 65]. Сварга (давньоінд.

Гора Меру, на вершині якої розташоване райське царство Індри, — це в дав­ньоіндійській міфології величезна золота гора, центр Землі і Всесвіту. Навколо Меру обертається Сонце, Місяць, планети і зірки, на ній живуть вищі боги — Брах­ма, Вішну, Шива, Індра та інші сакральні персонажі індуїзму (можна порівняти із давньогрецьким Олімпом). Небесна річка Гангу стікає з небес спочатку на Меру, а потім — вниз, на землю. На південь від Меру (за деякими міфами — навколо Меру) розташований Джамбудвіпа [139, II, 140].

У столиці Сварги — Амараваті знаходиться палац Індри Пушкарамаліні, в якому Індрі прислужують сонми богів, марути і ріші, а гандхвари і апсари насолод­жуються його музикою і танцями. Ріші, що живуть в палаці Індри, у давньоіндій­ській релігії означали мудреця, провидця. Особливо відомі (вже з Ріґведи) «сім Ріші», вони божественні і пов’язані з богами: Готамі, Бхарадваджа, Вішвамітра, Джамад-агні, Васиштха, Кашьяпа, Атрі. До цих імен додаються Бхрігу і Дакша (у «Вішну-пурані» вони називаються «Дев’ять Брахмаріші»). Серед інших імен Ріші згадуються ще Вьяса, Гаутама, Канва, Вальмікі, Ману, Вібхандака. «Сім Ріші», за Брахманами, були колись ведмедями, а потім утворили семичленне сузір’я Великої Ведмедиці. Мабуть, ті самі «сім Ріші» виступають як 7 стародавніх жерців, прослав­ляючих Індру, або 7 хотарів (один з розрядів жерців), які разом з Ману принесли першу жертву богам. Разом з міфологічними Ріші (що створили, зокрема, чудо­виська для боротьби з ворогами) відомі також напівлегендарні (їм, наприклад, при­писується складання окремих частин Ріґведи) і реальні — засновники філософсь­ких систем, аскети, граматики та ін. [139, II, 384].

Палац Індри в столиці Сварги оточений парком, де живе корова Сурабхі (дав- ньоінд. «та, що солодко пахне», або Камадхену — «корова бажань»), яка виконує будь-які бажання свого власника.

Змагатися з пишністю царства Індри, за пуранічними джерелами, може тільки потала або «нагалока» («світ нагів») — нижня частина підземного світу, за­селена нагами-зміями. Нагалока вважається найпрекраснішим місцем у світі і, за словами мудреця Наради, перевершує своєю красою і багатством небо Індри (Свар- гу). Столиця потали — Бхогаваті вимощена золотом, а посередині височіє складе­ний з коштовних каменів палац царя нагів — змія Васуки [139, II, 293].

Ведичні джерела, як ми бачили, велику увагу приділяють актам творення Кос­мосу з Хаосу, законам життя Всесвіту і пов’язаного з ним людського суспільства, що вказує на високий розвиток у давньоарійському світі релігійно-філософських уявлень і сакральних знань. Основою розвитку Всесвіту, що складається, як ми пам’ятаємо, з Хаосу і Космосу, є, за ведичним уявленням, протистояння Хаосу і Космосу, кожний з яких прагне наповнити собою весь Всесвіт. Космос може пос­тійно розвиватися лише за рахунок переробки і структуризації Хаосу, а останній, у свою чергу, — тільки за рахунок «перемелювання» Космосу і повернення його в лоно Хаосу. Космос, таким чином, є активним началом творіння, а Хаос. — необхід­ною первинною субстанцією, своєрідною праматерією, із структуризації елемен­тів якої і будується Космос відповідно до закону, що постійно діє (ведичним аріям цей закон був відомий під назвою «рита»).

У процесі дуже тривалого формування і збереження ведичних знань відбу­валася їх природна трансформація, змішування з іншими сакральними знаннями, що вело до ускладнення ведичної системи космогонії, до її багатошаровості і ба- гатоваріантності. Проте в усьому переплетенні різних космогонічних сюжетів і сакральних персонажів, серед нашарування різночасових пластів ми все ж таки можемо виявити первинну дихотомію акту творення, що має дві основні складові: індивідуалізованого творця і об’єктивізовану праматерію. При цьому «прама- терія» і «прадух» є вічними і незнищуваними, будучи єдиним цілим як, наприклад, душа і тіло: дух є активним началом, а матерія — пасивним. Матерія може розпа­датися на першоелементи, з яких вона складається і з яких дух відповідно до ви­роблених ним закономірностей будує різні форми об’єктів, які, розпадаючись з часом, знову стають матеріалом для нових форм.

У ведичній релігії наведені приклади багатьох позначень цієї суб’єктивної і об’єктивної реальності Всесвіту. Це, наприклад, космічний жар (тапас) і космічні води; космічний закон «рита» і прамати Адіті; Брахман і Атман; космічна людина Пуруша і породжуване нею жіноче начало Вірадж, від якого народжується і Пу- руша; прамати Адіті і одночасно її батько і її син Дакша та ін. Іншими словами, дихотомія творення має у своїй основі неподільне єдине, яке об’єднує суб’єктивне і об’єктивне, чоловіче і жіноче, духовне і матеріальне. Ця теза добре простежуєть­ся в образі «першостворіння» Пуруші, який, судячи з усього, вичерпував собою весь Всесвіт. Завершивши певний цикл розвитку, Пуруша-Всесвіт сам приносить себе в жертву самому собі, створюючи зі свого тіла-матерії нові світи, які про­низуються його незнищуваним духом. Пройшовши новий цикл розвитку, Пуру- ша—Всесвіт знов розпадається на складові першоелементи, які представляють хаотичне лоно («космічні води»), де перебуває його дух напередодні чергового циклу творінь.

Повторюваність циклів чергування «космічних» і «хаотичних» епох, підпо­рядкована чіткій закономірності, переслідує, очевидно, мету освітлення, оду­хотворення всієї, без виключення, праматерії.

Разом з тим у ведичній релігії простежується досить чітка монотеїстська концепція, згідно з якою Вішвакарман, наприклад, вважається єдиним богом, породжувачем Неба і Землі. При цьому Вішвакарман уявляється як Самосущий.

Він — триіпостасний, він — першозародок, він — ненароджений і невидимий. Ведійський прамонотеїзм простежується і в образах багатьох інших ведійських богів-творців, імена яких при уважному розгляді часто є лише додатковими епі­тетами один одного. Наступний космогонічний процес уявлявся, мабуть, як пос­тупове роз’єднання складових, що породжують усе інше і визначають одночасно їх співставлений (як, наприклад, класи солярних і грозових божеств, «білого» і «чорного» людства та ін.). Роз’єднання образу єдиного творця на дві його скла­дові схематично показано на рис. 77.

Рис. 77. Єдині боги-творці і їх андрогінні паралелі

Серед персоніфікованих Творців ведійської релігії називаються Вішвакарман, Тваштар, Дхатар-Дакша, Праджапаті, Брахма і деякі інші, проте всі ці імена є, по суті, позначенням Єдиного Бога-Творця.

Рис. 78. Одна з версій походження Праджапаті

Дочкою Тваштара називають Саранью, яка є матір’ю двох пар близнят — Ашвінів, а також Ями і Ямі від її чоловіка — солярного Вівасвата. Водночас іноді ототожнюють з дочкою Сонця — Сур’єю або з богинею Вранішньої зорі Ушас. Але Ушас вважається і дочкою Дьяуса, а також Праджапаті, а Праджапаті — Пуру- шею. Пуруша — це одне з імен Брахми — ще одного Бога-Творця. При цьому Пуру- ша-Брахма розуміється як деякий універсальний життєвий принцип, який шляхом з’єднання з Пракріті (тобто матеріальною першопричиною світу, його жіночим природним началом) породжує Космос. Пуруша — це одночасно Атман і Брахман, тобто суб’єктивне і об’єктивне начало світобудови, де Атман — це сім’я, яке, вили­ваючись в лоно природи, породжує Космос. Тому ведійські мудреці і стверджують, що Атман — це і є Брахман, що він Праджапаті, тобто Творець, що має багато імен.

З Праджапаті ототожнюється і Дакша — одночасно батько і син Адіті, яка в цьому випадку розуміється як Вірадж (жіноча половина Праджапаті). Разом з тим Адіті вважається і дружиною самого космічного закону «рити». Її закликають удосвіта, опівдні і ввечері, тобто звертаються до неї як до богині Сонця, а Ушас вважається її віддзеркаленням. Адіті вшановується і як корова, що нагадує єгипет­ську богиню неба Нут, а діти Адіті — це солярні божества, які протиставлені вод­ним божествам данавам, дітям іншої дочки Дакши — Дану (як і дайтьям — синам Діті, ще однієї дочки Дакши). Адітьї при цьому виступають як хранителі Всесвіту і космічного закону «рити», а дайтьї і данави, в такій інтерпретації, можуть бути представлені як її руйнівники, що згодом знайде своє віддзеркалення в образах вищих богів індуїзму — Вішну і Шиви.

У деяких ведійських джерелах Праджапаті і Дакша ототожнюються з козлом, який з архаїчних часів був пов’язаний з грозовими і хтонічними, тобто тем­ними силами світобудови. Цим темним силам, за принципом дихотомії, про­тиставлені світлі сили, що уособлені солярними божествами. Наприклад, асури протистоять у ведійській релігії девам. При цьому перші вважаються старшими братами других і колись влада над Всесвітом належала асурам. Творцем асурів на­зивають Праджапаті (або Брахму), і перебувають вони в царстві Варуни — також асури. Варуна до того ж покровитель водних божеств данавів (також асурів), які протиставлені солярним адітьям (зарахування Варуни до складу Адітьїв стало­ся, можливо, на пізніших етапах розвитку ведійської релігії). Варуна, таким чи­ном, — це аналог грецького морського бога Посейдона, який колись був богом- вседержителем. Водночас він і Уран, оскільки пов’язаний не тільки із земними, а й з небесними водами. За однією з версій саме Варуна створив світ і утримує його, він — давній бог дощу, як і Парджанья (букв. «дощова хмара»), що нале­жить до глибокої архаїки і пов’язаний із зрошуванням обох світів (він також схожий з пізнішим Індрою).

Варуна деякими своїми діями схожий на іудейського Єгову, який, судячи з усього, також був асуром, тобто напівбогом. Наприклад, Варуна, як і Єгова, вимагав в жертву сина, народженого з його допомогою. Варуна, як і Єгова, пов’язаний із зміями. Асури, що перебувають у царстві Варуни, є ворогами богів, ракшаси — лю­дей, пішачі — предків, тобто простежується два класи істот, що протистоять один одному на всіх трьох рівнях світобудови. Походження водно-грозових божеств і пов’язаних з ними асурів зображене на рис. 79.

Рис. 79. Одна з версій походження асурів та їх зв’язки з грозовими божествами

Варуні протистоїть і одночасно доповнює його Мітра, який (як і Вішну) належить до солярних богів. Мітра — «Господар істини» і з ним пов’язані з Адітьїв Ар’яман і Бхага (з Варуною, відповідно, — Анша і Дакша). Бхага з часом позна­чає поняття Бог, і цей епітет найчастіше належав Савітару — ведійському богові Сонця, з яким, мабуть, ототожнювався і Мітра. Сестрою Бхага вважалася Ушас, а словом «Бхага» позначався сам Мітра, як і Савітар-Сонце. Іншим ім’ям бога Сон­ця було Сур’я (так само називалася його дочка). Як епітет Сур’ї іноді використову­валося ім’я Вівасвата — також солярного божества, дружиною якого була Саранья (мати близнят Ашвінів і близнят Ями—Ямі). Ім’я Вівасвата використовувалося та­кож як епітет для бога вогню Агні і богині Вранішньої зорі Ушас. Вівасват, згідно з ведійськими джерелами, дарував людям вогонь, що зближує його образ з образом грецького Прометея. Іншими словами, у ведійській релігії простежується два ряди божеств, які ведуть, імовірно, своє походження від первинної дихотомії світобу­дови. Один клас — це переважно грозові божества (Парджанья, Варуна, Рудра, Індра, Шива), а інший — солярні (Савітар, Мітра, Сур’я, Вівасват, Вішну), тобто представники двох протилежних сторін світобудови — води і вогню. Мітра — це Сонце (Золотий зародок) у Світовому океані — Варуні. При цьому дружиною Вару- ни називають богиню вина Варуні, що нагадує культ Аїда-Персефони, пов’язаного з морським богом Посейдоном.

У табл. 11 наведені найхарактерніші зіставлення образів Мітри-Варуни

Таблиця 11

ОБРАЗИ МІТРИ І ВАРУНИ І ПОВ'ЯЗАНІ З НИМИ УЯВЛЕННЯ

За ведійськими джерелами, було два акти творення, і якщо на початку світобудови головне місце належало богам-творцям, а також парі Мітра-Варуна (пов’язаною, судячи з усього, з близнючними міфами), то «другий акт» ознаменувався бороть­бою громовержця Індри із змієм Врітрою. При цьому в образі Індри переплелися як солярні, так і грозові риси, проте останні безумовно преважують. Індра — це продовження класу грозових божеств, які в сакральних перипетіях завжди про­тиставлені солярним. Наприклад, відомий сюжет, в якому Гаруда перемагає богів- девів на чолі з Індрою. Гаруда — це цар птахів і пожирач змій, тобто виражений солярний персонаж. Він є їздовою твариною бога Вішну і має брата Аруну, який уявляється колісничим Сонця (таким чином, брати Гаруда—Аруна є продовжен­ням все тієї ж первинної пари Мітра—Варуна).

Образ Індри багато в чому продовжує образ Парджаньї і Варуни, тобто божеств темного грозового неба, пов’язаного з водами. Індра — асура, він подо­лав богів, він зірвав диск Сонця, він, як і Варуна, керує потоками. З ним тісно пов’язаний образ іншого водно-грозового божества — Рудри, ворога солярних Адітьїв. Походження Індри дуже заплутане. Серед його батьків називають Пра- джапаті, Дьяуса, Тваштара, а серед братів — Пушана й Агні. Наприклад, за од­нією з версій, Тваштар є батьком не тільки Індри і Агні, а й Бріхаспаті — Юпіте­ра. Крім того, Тваштар — творець змія Врітри, тобто Індра і Врітра є братами. При цьому Індра, за ведійськими переказами, вбиває не тільки Врітру, а й свого батька. Тваштар — це епітет богів-творців, що може вказувати на існування в різ­них пластах ведійської релігії образів двох богів-деміургів (Білобога і Чорнобо- га), сином одного з яких і є Індра. Варіанти походження Індри та інших богів зображені на рис. 80.

Батьківство для Індри приписується й іншому богові-творцеві — Дьяусу, який вважається також батьком близнят Ашвінів і двох дочок: богині Вранішньої зорі Ушас і богині Ночі Ратрі. При цьому в одному з ведійських міфів указуєть­ся, що мати не хотіла народжувати Індру. В Атхарваведі матір’ю Індри названа Екаштаку, яку ототожнюють з богинею Ночі Ратрі — сестрою Ушас. Братом Індри іноді називають Пушана, який в інших ведійських переказах вважається сином сонячного бога Сур’ї і братом сонячної дочки — також Сур’ї.

Індра — це бог грому, блискавки і чоловічої родючості, тобто ітифалічне грозове божество, що наближає його образ до образу Рудри-Шиви. Він, напри­клад, покровитель грозових божеств Марутів, з якими пов’язаний і Рудра. Індра вважається також главою Васу — земних божеств, що вказує на його атмосферно- земну природу. Його образ, як і образ Рудри, нагадує образ семітського грозового божества Адада, відомого ще з сюжетів Кам’яної Могили. Там «візиром» Адада-Іш- кура називався бог вод Енкі, образ якого, в свою чергу, нагадує образ ведійського Варуни.

На цьому паралелі з кам'яномогильними сюжетами не закінчуються. Привертає увагу ім’я Індри в мітаннійських написах II тис. до н. е., де він названий «Індарою», що майже повністю відповідає кам’яномогильним Ніндарам (Енкі і Думузі), пов’я­заним з Ададом-Ішкуром. Як ми знаємо з II тому нашого видання (див., напр.: 116, II, 166-172), Ішкур (Ім, Адад) — це бог-бик, бог грози, бурі й вітру. Перші відомі в людській історії містерії — це містерії Ішкура і Ашнан. Ашнан в кам’яномогильний період вшановувалася як богиня зерна і була пов’язана, окрім Ішкура, з Думузі — сином Енкі. У шумерів вона ототожнювалася з Энтен-зимою, а остання, мабуть, — з архаїчним тотемом «Морозною свинею». Ашнан належала до місячних божеств

Рис. 80. Варіанти походження Індри та інших ведичних богів

і мала близнючку природу, яка об’єднувала в одній персоні образи «діви-матері» (ім’я Ашнан у зворотному прочитанні дає ім’я Нанше — дочки Енкі). Ашнан у ста­родавньому Чатал-Гуюці (див.: 116, II, 154-156) ототожнювалася з демонічною Ліліт і разом з Інанною і Гатумдуг належала до тріади вищих богинь (радше, всі вони були іпостасями Богині-Матері). Гатумдуг при цьому разом з Думузі-Діонісом і Ніндарою-Індарою брала участь в ритуалі розстрілу з лука «небесного покрива­ла», з якого «ринули води», що нагадує головний акт космогонії ведійського Ін- дри.

Ім’я кам’яномогильної Ашнан, можливо, відповідає ведійському імені Анша (букв. «частина», «частка») — божеству з класу Адітьїв, пов’язаному, як вже наго­лошувалося, з Варуною та з іншим із Адітьїв — Дакшею, що має функції бога-твор- ця. Анша має також паралелі в аккадській (східно-семітській) міфології, де йому, можливо, відповідає Аншар — представник старшого покоління богів, батько вер­ховного шумеро-аккадського бога неба Ану. В I тис. до н. е. Аншар був ототожне­ний з головним богом Ассирії Ашшуром (тобто Асуром). Батьками Аншара-Ашшу- ра і його дружини-сестри Кішар були водні чудовиська — Лахама (Лахму і Лахаму). Лахама в шумерській міфології — це демони водної стихії, створені водним богом Енкі у світовій безодні — Абзу. В одному з пізніх аккадських списків богів ім’ям Лахму названа напівлюдина-напівриба — прислужник бога Ейя-Енкі. Іншим ім’ям цього прислужника бога підземного Світового океану було Кулулу, під яким вави­лонський історик Берос (III ст. до н. е.) вивів образ першолюдини Оаннеса, на- півлюдини-напівриби (з верхньою частиною тіла людською, а нижньою — риб’я­чою). З ім’ям Лахама схоже й ім’я шумерської богині худоби Лахар, яка виступає в парі з шумерською богинею зерна Ашнан (див., напр.: 139, I, 24, 40, II, 90, 91, 145).

Дослідження походження імені ведійського Анша, пов’язаного з Варуною, привело, таким чином, до далеких кам’яномогильних сюжетів, де панувала архаїчна богиня Ашнан разом зі своїм чоловічим корелятом Ішкуром-Ададом, що має багато подібних рис з образом Індри-Індари. Такі ж схожі риси мають образи Енкі-Ніндари і Варуни як першобожеств Світового океану, з якого вийшли водні чудовиська — Лахама, породжувачі Аншара-Ашшура (тобто Асурів). Згодом аккадський Ашшур, як і ведичні асури, набув багато титулів і епітетів шумерського і кам’яномогильного Енліля, а також солярні риси (наприклад, емблемою Ашшура був крилатий соняч­ний диск). Дружиною Ашшура вважалася Інанна-Іштар, яка в Чатал-Гуюці входила разом з Ашнан-Ліліт і Гутумдуг в тріаду верховних богинь. Іншими словами, багато що в стародавніх релігійно-міфологічних системах, як індоіранського, так і шуме- ро-аккадського кола, вказує на їх походження з одного архаїчного джерела, яким був архів Кам'яної Могили, відомий вже з XII тис. до н. е.

Підсумовуючи наше перше знайомство з ведійською релігією, можна припусти­ти, що її витоки сягають глибини тисячоліть релігійно-культурного кола, що скла­лося в циркумпонтійській зоні проживання ностратичних народів, де особливе місце посідало архаїчне святилище Кам’яна Могила. При цьому велика кількість у ведійській релігії різноманітних близнючних міфів (Мітра-Варуна, Ашвіни, Ушас-Ратрі, Яма-Ямі, Яма-Ману та ін.) вказує на можливий період її формування в зодіакальну епоху Близнят (тобто між УІ-ІУ тис. до н. е.). Таке датування збігаєть­ся з даними індійського ученого Б. Тілака й індолога Р. Якобі, які проводили свої розрахунки, використовуючи дані астрономії, включаючи ведичний календар.

Близнючність ведичної релігії зумовила паралелізм розвитку в ній сакраль­них персонажів різного походження — солярного і грозового, вогненного і водно­го, світлого і темного, подальший розвиток яких призводив до неминучої синкре- тизації, тобто взаємозмішування їх образів. Водночас можна відмітити подібність між образами Мітри і шумеро-аккадського солярного божества Уту, між Варуною і богом Світового океану Енкі, між Індрою-Рудрою і Ішкуром-Ададом та ін. Індра- Адад у цій дихотомічній схемі пов’язаний з Варуною-Енкі (на це вказує і народжен­ня Індри від богині Ночі), а Мітра-Уту — із солярною родиною. Примітно також, що ведичні боги-творці Праджапаті і Дакша ототожнюються з образом козла, тобто вони, як і Індра, належать до Ніндар (букв, «володар козла»), з образом яко­го була пов’язана і богиня Ашнан. Протилежним козлові в зооморфній символі­ці образом виступає баран (агнець) і кінь, пов’язані з солярною сім’єю. Образи богині Вранішньої зорі Ушас і її сестри Ночі беруть, імовірно, свій початок від одного з найдавніших поділу Богині-Матері (пізніше ототожненою з планетою Венера) на два протилежні аспекти-іпостасі: богинь Вранішньої і Вечірньої зорі. Те ж відбулося, очевидно, і з близнятами-Ашвінами, які подібно до західносеміт- ських божеств Шалімму і Шахару (букв. «Вечірня зоря» і «Вранішня зоря») були спочатку тісно пов’язані з образом Бога-Творця (можливо, були двома його скла­довими).

Подальший розвиток ведизму, його тривале стикання з автохтонними віру­ваннями Індостану приводило до нових трансформацій індоарійського пантеону, що ми і розглянемо в подальших главах і розділах.