Тибет.
На думку тибетців, династії їхніх правителів походили від богів. З Небом був пов’язаний стародавній клан Ча („Птаха”). Його резиденція — фортеця Юмбулаганг — побудована в долині Ярлунг, у місці злиття річок Ярлунг і Дарпо.
Після того, як перервалося правління Ча, до влади в Ярлунзі прийшов цар Ньяті Ценпо, якого вважали сином Лха, що спустився на землю, аби правити людьми. Він заснував Ярлунгську царську династію (китайські автори називають її Тубо — тибетська). Припускають, що він був пов’язаний із кланом Ча: земний предок династії — Чаті походив із землі Часа, місця проживання клану Ча. За переказом, Ньяті Ценпо драбиною спустився з неба. Він сильно відрізнявся від звичайних людей: його повіки закривалися, як у птахів, брови були з бірюзи, вуса, як у тигра, зуби, як білі черепашки, між пальцями рук і ніг перетинки, як у водоплаваючих птахів. Згідно з іншою традицією, що виникла в Тибеті у часи буддизму, давні царі цієї країни вели свій початок від людей, які жили на території сучасного штату Біхар. Піддані вірили, що цар володіє особливою харизматичною силою Чаб-сі, яку охороняли служителі релігії бон. Коли цар сидів на троні, праворуч від нього знаходився служитель бона, ліворуч — міністр. Обидва вони брали участь в управлінні державою. Головне завдання царя на землі полягало у позбавленні людей від внутрішніх неспокоїв та зовнішніх ворогів. Уважалося, що божественне походження дозволяє йому підкорити сили землі та світ мертвих, щоб захистити від них живих. Звідси титул тибетського царя — тулку лхаценпо, тобто „втілене божество-цар”. Є свідчення, що спочатку влада переходила до молодшого сина, а потім — до старшого, причому цар повинен був померти, коли його старший син досягне повноліття. Так мали діяти і на випадок його хвороби. Перші царі помирали дуже рано. За переказами, тіло померлого правителя вміщували у мідний посуд і кидали в річку, де воно потрапляло у владу божества Лу і поверталося до своїх витоків. Згодом обряд замінили складним ритуалом муміфікації та наступним похованням (на третій рік після смерті). У давнину в тибетців, як у багатьох інших народів, разом з царями вбивали та ховали їхніх коней та людей — спочатку найближчих сановників, надалі гвардійців та рабів. Пізніше людські жертвопринесення припинили, а рабів і гвардійців залишали жити при могилі, охороняти та утримували її в порядку. „Живим мертвим” лише забороняли контактувати з іншими людьми.Ярлунгська династія правила з 95 р. до н. е. до 846 р. н. е. південно-східною частиною Тибетського нагір’я — областями Ярлунг, Ньянгпо, Конгпо і Пово. Ця династія налічує 42 царя. Їхні біографії включають дані про надприродні властивості (зв’язок із Небом, неприродні народження тощо). Деякі з цих свідчень перекликаються з епізодами біографій середньовічних монгольських ханів та князів — імовірно, внаслідок не тільки запозичень, але й подібності менталітету народів, які пізніше сформували тибето-монгольську цивілізацію[711].
Висновки. Низка характерних рис, які зближують Тибет та Монголію з іншими державами цієї частини Азії, засвідчують важливість духовної сфери при формуванні державності; опертя державних інститутів на релігійні ідеологеми.
Водночас при формування монгольської державності суттєву роль відіграв кочовий характер цього об’єднання, що значно сповільнив динаміку соціальної структуризації, наклавши відбиток на соціокультурний портрет суспільства. Така соціальна монолітність номадичного суспільства,
з відповідними ідеологічно-релігійними інструментами ідентифікації та консолідації, стала каталізатором революційних змін у Монголії, давши пасіонарний поштовх усьому Середньовічному Сходу.
Натомість історико-культурні та географічно-кліматичні умови сприяли замкненості та фрагментарності тибетського суспільства. Відповідно, релігія тут була спрямована на консервування існуючої соціально-економічної та політичної моделі держави. Міфологічний характер монархічних уявлень сприяв сакральній легітимації цієї моделі.
Список рекомендованої літератури
1. Васильев К. В. Истоки китайской цивилизации / К. В. Васильев. — М.: Вост. лит. 1998. — 319 с.
2. Воробьев М. В. Чжурчжэньское государство Цзинь и Центральная Азия / М. В. Воробьев // Страны и народы Востока: Страны и народы Центральной, Восточной и Юго-Восточной Азии [Под общ. ред. Д. А. Ольдерогге]. — Вып. ХІ. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1971. — С. 31—42.
3. Кузьмин С. Л. Скрытый Тибет. История независимости и оккупации / С. Л. Кузьмин. — СПб.: Изд-во А. Терентьева, 2010. — 544 с.
4. Филлипс Э. Д. Монголы. Основатели империи Великих ханов [Пер. с англ. О. И. Перфильева] / Э. Д. Филлипс.- М.: ЗАО Центрполиграф: ООО „Внешторгпресс”, 2003. - 174 с.
Питання для самоконтролю
1. Визначте роль, яку відігравала релігія у житті середньовічної Монголії.
2. Як перекладається цзуюань хуанді?
3. Схарактеризуйте особливості розвитку релігійної сфери середньовічного Тибету.
Теми рефератів
1. Роль релігії у становленні тибетської державності.
2. Релігія у житті монголів.